Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №201/7945/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа №201/7945/25

Провадження № 2/201/628/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Мурадовою С.М.

за участі:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму на відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 000 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 28 червня 2026 року о 23:30 год. ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_2 , діючи умисно, скоїли напад на нього, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров`я, нанесли кілька ударів в область голови битою, численні удари руками і ногами по голові і тулубу, при цьому останні заволоділи майном позивача. Останнім за вказаним фактом повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України.

В подальшому, під час судового розгляду справи 653/3368/18, дії ОСОБА_3 , ОСОБА_2 перекваліфіковані на ст. 122 ч. 1 КК України.

За своїм характером виявлені у позивача тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, післятравматичної двосторонньої сенсоневральної туговухості 2 ступеню праворуч, 3 ступеню ліворуч, синців повік, лобної області та підборіддя мають ознаки середнього ступеня тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), на підставі пункту 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року, №6.

08 лютого 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 (двісті тисяч) грн. з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 (двісті тисяч) грн., у задоволенні решті позовних вимог відновлено.

17 вересня 2024 року Дніпровським апеляційним судом апеляційну скаргу позивача, обвинувачених та прокурора - залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року у справі № 653/3368/18 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 21 травня 2025 року, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасовано.

На підставі ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження щодо них відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Цивільний позов залишено без розгляду. Роз`яснено право заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.

Внаслідок спричинених тілесних ушкоджень позивачу було завдано моральну шкоду у вигляді моральних переживань, а саме погіршення фізичного здоров`я, зміни ритму життя через постійні відвідування лікарів, втрату роботи та як наслідок доходу, постійне відчуття страху за своє здоров`я та втрату довіри до людей.

Не погодившись з позовними вимогами, 05 листопада 2025 року від відповідачів надійшов відзив, в якому зазначено, що вказані позивачем тілесні ушкодження не підтверджуються матеріалами справи, оскільки позивачем не долучено доказів, які б підтверджували вказані обставини.

Жодних вимог майнового характеру, як то відшкодування витрат на лікування та/або перебування у медичному закладі, підтвердженні відповідними рахунками та доказами, позивачем не пред`являються.

З матеріалів справи взагалі неможливо встановити ані розмір завданих збитків, ані законних підстав для їх пред`явлення.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Соборного районного суду міста Дніпра від 25 червня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т.1 а.с.16).

26 червня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів.

26 червня 2025 року надійшла відповідь про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів.

Ухвалою судді від 01 липня 2025 року по даній справі відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання. (т.1 а.с.22-23).

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову. (т.1 а.с.25-30).

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено. (т.1 а.с.31-33).

Ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті. (т.1 а.с.50-51).

23 жовтня 2025 року відповідачі отримали позовну заяву з додатками, про що свідчать розписки про вручення наявні в матеріалах справи. (т.1 а.с.59-60).

05 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог. (т.1 а.с.71-72).

05 січня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді. (т.1 а.с.89-92).

Ухвалою суду від 07 січня 2026 року відвід визнано необґрунтованим справу передано до канцелярії суду для вирішення питання стосовно відводу. (т.1 а.с.93-94).

Ухвалою судді Куць О.О. від 12 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді відмовлено. (т.1 а.с.98-99).

14 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій просив скасувати ухвалу суду від 12 січня 2026 року. (т.1 а.с.101-106).

14 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про виправлення описки в судовому рішенні. (т.1 а.с.133-117).

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами. (т.1 а.с.110-111).

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки. (т.1 а.с.121-122).

15 січня 2026 року від відповідача надійшла заява про виправлення описки. (т.1 а.с.124-128).

15 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про перегляд судового рішення за виключними обставинами, а саме рішення від 01 липня 2025 року. (т.1 а.с.138-141) та заява про забезпечення доказів (а.с.142-143).

Ухвалою суду від 21 січня 2026 року у задоволенні заяви про виправлення описки в ухвалі суду від 07 січня 2026 року відмовлено. (т.1 а.с.134-135).

Ухвалою суду від 21 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами. (т.1 а.с.149).

23 січня 2026 року від відповідача надійшла заява про залучення третьої особи з самостійними вимогами, а саме ОСОБА_4 . (т.1 а.с.151-153), Президента України та Уповноваженого Верховної Ради України (160-165), а також заява про закриття провадження (а.с.154-157).

28 січня 2026 року від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі. (т.1 а.с.175-178).

30 січня 2026 року з Дніпровського апеляційного суду надійшла ухвала про витребування. (т.1 а.с.183), апеляційна скарга на ухвалу суду від 21 січня 2026 року (а.с.184).

26 лютого 2026 року від відповідача надійшла заява про виправлення описки в ухвалі суду від 23 лютого 2026 року. (т.2 а.с.85-96).

26 лютого 2026 подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 23 лютого 2026 року. (т.2 а.с.210-216).

25 лютого 2026 року справу направлено до апеляційної інстанції після усунення недоліків. (т.1 а.с.219).

10 червня 2026 року постановою Дніпровського апеляційного суду – апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. (т.2 а.с.62-68).

29 червня 2026 року справу повернуто з апеляційної інстанції (т.2 а.с.83).

Ухвалою суду від 02 липня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання про виправлення описки в ухвалі суду від 23 лютого 2026 року. (т.2 а.с.98-99).

17 вересня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява (т.2 а.с.109-144).

17 вересня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про видачу копії ухвали про відкриття провадження. (т.2 а.с.199-200), заява про вручення копії позовної заяви та доданих до неї документів (т.3 а.с.64-65) та про відвід судді (а.с.201-205, т.3 а.с.1-10).

17 вересня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про закриття провадження по справі, застосування строків позовної давності. (т.3 а.с.66-72).

Ухвалою суду від 17 вересня 2026 року заявлений відвід залишено без задоволення. (т.3 а.с.76-79).

Ухвалою суду від 17 вересня 2026 року повернуто зустрічну позовну заяву (т.3 а.с.80-81).

21 вересня 2026 року судом надано відповідь стосовно видачі ухвали про відкриття провадження. (т.3 а.с.87).

21 вересня 2026 до суду відповідачем подано заяву про відвід судді. (т.3 а.с.88-189).

21 вересня 2026 року від відповідача надійшла заява про залучення представника. (т.3 а.с.190-203), заява про видачу копії технічного запису судового засідання та надання відтворення та надання письмового відображення відповідного фрагмента. (а.с.209-214, 240-252), заява про звільнення від сплати судового збору. (а.с.215-217), клопотання про витребування доказів. (а.с.225-227, 231).

21 вересня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про розгляд поданим останнім клопотань за його участі або без його участі. (т.4 а.с.1-5).

21 вересня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про повернення зустрічної позовної заяви. (т.4 а.с.6-8), заява про забезпечення позову шляхом зобов`язання надати відповідачам копію позовної заяви (т.4 а.с.11-12), заяву про виправлення описки (а.с.28-31).

Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання про виправлення описки в ухвалі від 17 вересня 2026 року. (т.4 а.с.32-33)

Ухвалою судді від 22 вересня 2026 року клопотання про відвід судді залишено без розгляду (т.4 а.с.34-35).

Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а клопотання про видачу копії технічного запису судового засідання - повернуто. (т.4 а.с.36-38).

22 вересня 2026 року судом надано відповідь на запит відповідача від 17 вересня 2026 року. (т.4 а.с.40).

Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення представником відповідачів - ОСОБА_4

Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Позивач в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Фактичні обставини, встановлені судом

08 лютого 2024 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 (двісті тисяч) грн. з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 (двісті тисяч) грн., у задоволенні решті позовних вимог відновлено.

17 вересня 2024 року Дніпровським апеляційним судом вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року у справі № 653/3368/18 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 21 травня 2025 року, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасовано.

На підставі ч. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження щодо них відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Цивільний позов залишено без розгляду. Роз`яснено право заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частина перша статті 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, пункту дев`ятого та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень цих норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 2 Конституції України як Основного Закону України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності із ст. 1190 ч. 1 ЦК України відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами, частина 1 - особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, частина 2 - за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Закриття кримінального провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. У зв`язку з чим позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з відповідним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки йому була заподіяна така шкода, внаслідок дій відповідачів.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) доктриною кримінального права визначено як нереабілітуючу підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

Сам факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав свідчить про наявність складу злочину у тому діянні, в якому обвинувачується особа та вину цієї особи у вчиненні такого злочину.

За положеннями частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц, звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року, зазначив, що з урахуванням наведених доказів суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач, який є потерпілим у кримінальному провадженні, вказує, що заподіявши йому тілесні ушкодження, відповідачі завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює в загальному розмірі 4 000 000 грн.

Відповідно п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з пошкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших, негативних наслідків.

Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичний спосіб життя, необхідність докладання зусиль для його відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.

З огляду на те, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із відповідачів підлягає солідарному стягненню моральна шкода у розмірі 30 000 грн.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості та є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не призведе до її збагачення.

Стосовно клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України визначено загальний строк позовної давності у три роки.

Однак, статтею 268 ЦК України передбачено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Серед іншого, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

При визначенні вимог, за якими позовна давність не поширюється, цивільний кодекс виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту та інтересу, в даному випадку, є право чи інтерес, який не обмежений у часі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна давність на вимоги позивача не поширюється відповідно до п. 4 ст. 268 ЦК України.

Окрім того, суд звертає увагу на той факт, що позивач звертався з цивільним позовом під час розгляду кримінального провадження, який згідно Постанови Верховного суду від 21 травня 2025 року залишений без розгляду.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність необхідності застосовувати строки позовної давності

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РОНКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), суму у розмірі 30 000 грн. у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РОНКПП НОМЕР_2 ) на користь Держави витрати по сплаті судового збору у розмірі по 605 грн. з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 06 жовтня 2026 року

Суддя С.О. Демидова