Рішення від 12 березня 2025 р. у справі №504/1071/24 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/1071/24

Провадження №2/504/887/25

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2025с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Так в поданій заяві позивач зазначає, що 15.03.2011 позивачка вклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Від спільного шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданий Викономом Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області, актовий запис № 44 від 10.10.2011, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 482 від 26.09.2013, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 120 від 14.04.2016, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданий Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 40 від 29.01.2020.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.04.2021 шлюб розірвано.

Після розлучення діти проживають разом з позивачкою та знаходяться на повному її утриманні, що підтверджується зазначеним рішенням суду, довідкою про склад сім`ї від 01.03.2024 та актом обстеження умов проживання від 05.03.2024.

У зв`язку з небажанням відповідача добровільно приймати участь у матеріальному утриманні дітей позивачка вимушена звернутися до суду про примусове стягнення аліментів. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.07.2017, справа № 504/685/19 примусово стягуються аліменти на утримання наших дітей.

Постановою Лиманського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м .Одеса) ВП № 62679718 від 29.07.2020 відкрито виконавче провадження. Станом на 01.03.2024 розмір заборгованості зі сплати аліментів складає 220 284.48 грн. Весь час після розлучення відповідач життям дітей не цікавиться, не приймає участі в їх вихованні та матеріальному утриманні, повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов?язків.

Зазначає, що відповідач жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування позивачки та дітей, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкод у спілкуванні дітей з відповідачем та прийманні участі батька в їх вихованні, вище викладенні обставини свідчать про фактичну можливість та вольове небажання виконувати відносно дітей своїх батьківських обов`язків, покладених на нього законом.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області 07.03.2024 відкрито провадження по даній справі.

18.11.2024 ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивачка та її представник позивача не з`явилися, однак до початку судового розгляду подали заяви про розгляд без їх участі, позов підтримали в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи орган опіки та піклування Визирської сільської ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд без їх участі та надали висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Суд розглядає справу у відсутності учасників справи на підставі наявних матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника третьої особи органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.03.2011 по 14.04.2021.

Від сумісного проживання мають малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Визирської сільської ради Одеського району Одеської області батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , доцільно позбавити батьківських прав по відношенню малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому відповідно до висновку органу опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_2 в телефонному режимі повідомив про те, що не з`явивсяна засідання комісії з тих підстав, що проходить військово-лікарську комісію, зазначив, що він заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, має бажання спілкуватися з дітьми, але його колишня дружина не дає можливості з ними бачитися та спілкуватися, кошти на дітей він буде сплачувати як зявится така можливість.

Згідно з частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15, в абзаці 2 п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід матина увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обовязків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позивачка, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначає, що відповідач проживає окремо від дітей та не приймає участі у їх вихованні.

З матеріалів справи дійсно підтверджено, що неповнолітні діти проживають разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Проте, проживання батька окремо від дітей, не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Так, представник третьої особи органу опіки та піклування підтримав доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Натомість, суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки зазначений висновок складено лише через несплату батьком аліментів.

При цьому суд звертає увагу, що ніщо не позбавляє матір звернутися до правоохоронних органів з заявою про злісне ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав та відповідатиме інтересам дітей.

Жодних інших доказів, щодо обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надано.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Враховуючи вищезазначені норми права, правові позиції Верховного Суду України, обставини справи, які не підтверджують наявність достатніх і зрозумілих підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав, оскільки докази, надані позивачкою, беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем його батьківських обов`язків, а не сплата батьком аліментів на малолітніх дітей надає право позивачці звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою, оскільки позбавлення батьківських прав відносно відповідача не відповідатиме інтересам дітей, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 164 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268,273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяВ. К. Барвенко