Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №362/9849/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/9849/25

провадження № 2/362/2516/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради,

про поділ майна чоловіка та дружини, що проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Учасники справи, які взяли участь у судовому розгляді:

представник позивача – адвокат Петренко С.В.;

відповідачка ОСОБА_2 .

Суд установив:

Суть спору

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) через представника – адвоката Петренко С.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі також ОСОБА_2 , відповідачка), в якому просить:

- поділити спільне сумісне майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером: 3221 483001:01:023:0015, загальною площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки – для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частках, по 1/2 частині за кожним;

- поділити спільне сумісне майно, а саме житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частках, по 1/2 частині за кожним.

В обґрунтування позову зазначив, що за час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2001 року по 2025 рік сторонами було придбано майно, у тому числі земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на якій згодом було збудовано житловий будинок. Проте, з 2025 року стосунки з відповідачкою значно погіршились і з`явились погрози щодо примусового звільнення будинку, у зв`язку із чим, на думку позивача, існує необхідність поділу майна між чоловіком і дружиною, що проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, шляхом виділення позивачу в натурі реальної частки.

Відповідачка позов не визнала. У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначила, що спірний будинок і земельна ділянка були придбані та збудовані за рахунок її коштів, отриманих від продажу квартири, що належала їй на праві особистої власності, а також коштів, отриманих у спадщину та за допомогою її батьків, у зв`язку з чим вважає зазначене майно своєю особистою приватною власністю. Посилається на те, що особисто займалася та контролювала будівництво й облаштування будинку та несла основний тягар утримання сім`ї і дітей. Також відповідачка зазначила, що позивач із 2022 року фактично припинив фінансово утримувати сім`ю, у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Заперечуючи проти вимог про поділ майна, відповідачка вказала, що позивач не зазначив у позовній заяві три транспортні засоби, придбані за час спільного проживання, а саме автомобілі Peugeot 206, ВАЗ-2104 та легковий причіп, які, на її думку, також підлягають врахуванню при вирішенні питання щодо поділу майна.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що сторони проживали однією сім`єю з 2000 року та мають спільних дітей, земельна ділянка й об`єкт незавершеного будівництва є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а будівництво було розпочате у 2013 році до отримання відповідачем спадкових коштів.

Представник третьої особи подав пояснення щодо позову та відзиву, в яких поклався під час розгляду справи по суті на розсуд суду та, з-поміж іншого, наголосив на тому, що інтереси дитини повинні залишатися пріоритетними; жодні спори щодо спільного майна подружжя не можуть бути підставою для позбавлення дитини даху над головою або порушення її права на стабільне і безпечне середовище.

Процедура

Ухвалою від 21 січня 2026 року суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 12 березня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення 22 вересня 2026 року.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 01 жовтня 2026 року.

Встановлені судом фактичні обставини справи

З 2000 року сторони проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мають двох спільних неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією договору кредиту № 114/П/71/2007-840 від 11 грудня 2007 року на купівлю нерухомого майна Акціонерним товариством комерційним банком «Надра» було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 37 141 долар США 70 центів. Згідно з копією договору поруки від 05 серпня 2009 року позивач виступив поручителем при укладанні договору кредиту № 114/П/71/2007-840 від 11 грудня 2007 року.

11 грудня 2007 року відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобковим О.В., зареєстрований у реєстрі за № 3913.

Відповідно до копії договору кредиту № 380/2420/08-А від 23 вересня 2008 року на купівлю автотранспортних засобів Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 18 488 доларів США 00 центів. Згідно з копією договору поруки № 380/452/08-Пор 23 вересня 2008 року позивач виступив поручителем при укладанні договору кредиту № 380/2420/08-А від 23 вересня 2008 року.

Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 01 червня 2024 року № 3245/2024/4649977, оформленого в електронній формі засобами Порталу Дія, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , остання придбала у позивача транспортний засіб марки SUZUKI, модель SX-4, рік випуску 2007, VIN-номер транспортного засобу НОМЕР_1 , вартістю 240 000,00 грн.

Також суд установив, що відповідачем отримано спадщину після померлої матері у вигляді грошових коштів, які складають 4 084 долари США 56 центів і три земельні ділянки й житловий будинок, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину (а.с.138-140).

За змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 09 лютого 2024 року відповідачка відчужила ОСОБА_5 земельну ділянку та житловий будинок на суму 158 000,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 13 травня 2024 року відповідачка продала ОСОБА_6 земельну ділянку та житловий будинок загальною вартістю 60 000,00 грн.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2024 року відповідачка продала ОСОБА_6 земельну ділянку вартістю 15 000,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 серпня 2013 року відповідач відчужила 24/100 частин квартири, ціна договору – 228 200,00 грн.

До того ж, позивач має зареєстрований на його ім`я причіп, транспортний засіб марки ВАЗ 21043, кузов № НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки «Пежо». Позивачем також надані копії квитанцій про періодичну сплату комунальних платежів від імені відповідачки.

Нормативно-правове регулювання та мотиви суду

Відповідно до частини першої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору суд має встановити не лише сам факт спільного проживання сторін, а й те, що конкретне спірне майно було набуте ними саме за час такого спільного проживання та що за встановлених обставин воно набуло статусу спільної сумісної власності.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на необхідність при вирішенні спорів за статтею 74 СК України встановлювати період спільного проживання, час набуття спірного майна, джерело коштів, за які воно придбавалося, мету його придбання, а також обставини спільної праці, ведення спільного господарства та виконання сторонами взаємних прав і обов`язків.

Таким чином, саме по собі тривале спільне проживання чоловіка та жінки, наявність у них спільних дітей і ведення спільного побуту не є достатньою правовою підставою для автоматичного визнання будь-якого майна, набутого одним із них, спільною сумісною власністю. Необхідним є встановлення правового режиму кожного конкретного об`єкта.

При цьому відповідно до статті 57 СК України майно, набуте одним із подружжя, зокрема за кошти, які належали йому особисто, а також майно, набуте у порядку спадкування, є його особистою приватною власністю. Частиною сьомою цієї статті передбачено, що якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, також кошти, що належали одному з подружжя, частка у такому майні відповідно до розміру особистого внеску є його особистою приватною власністю.

Зазначені положення підлягають врахуванню і при вирішенні спору між особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки частина друга статті 74 СК України прямо поширює на такі правовідносини положення глави 8 СК України.

Водночас стаття 60 СК України встановлює загальні засади виникнення права спільної сумісної власності, а стаття 61 цього Кодексу визначає коло майна, яке може бути її об`єктом.

За змістом статті 69 СК України поділу підлягає лише те майно, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Отже, першочерговим при вирішенні заявлених позовних вимог є встановлення наявності у позивача права спільної сумісної власності на земельну ділянку та житловий будинок, а вже після цього – питання про спосіб і розмір поділу такого майна.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а при його ухваленні суд має виходити з повно і всебічно з`ясованих обставин справи та належним чином оцінити подані сторонами докази.

Що стосується факту проживання сторін однією сім`єю суд зазначає таке.

Судом встановлено, що сторони тривалий час проживали разом без реєстрації шлюбу та мають двох спільних дітей.

Разом із тим, вирішуючи питання про правовий режим конкретного майна, суд не може обмежитися встановленням факту існування між сторонами сімейних відносин у загальному.

Таким чином, наявність спільних дітей і тривалість фактичних сімейних відносин сторін підтверджують існування між ними сімейних відносин, однак самі по собі не доводять виникнення у позивача права власності на кожен із об`єктів нерухомості, придбаний або створений відповідачем.

Щодо земельної ділянки

Як встановлено судом, 11 грудня 2007 року відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований у реєстрі за № 3913. При цьому для придбання нерухомого майна 11 грудня 2007 року відповідачем було укладено кредитний договір № 114/П/71/2007-840, за яким їй надано кредитні кошти у розмірі 37 141 долар США 70 центів.

Позивач за зазначеним кредитним зобов`язанням виступив поручителем відповідно до договору поруки від 05 серпня 2009 року.

Однак, сам по собі факт укладення позивачем договору поруки не свідчить про набуття ним права власності на земельну ділянку та не підтверджує внесення ним яких-небудь власних грошових коштів у її придбання.

Порука за своєю правовою природою є способом забезпечення виконання зобов`язання, а тому участь позивача як поручителя не може ототожнюватися із його участю у фінансуванні придбання земельної ділянки.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що саме він здійснював погашення кредиту, за рахунок якого було придбано земельну ділянку, або що погашення кредитних зобов`язань здійснювалося за рахунок спільних коштів сторін.

Також матеріали справи не містять будь-яких аргументів і відповідних доказів щодо конкретного розміру грошових коштів, витрачених позивачем для придбання земельної ділянки, або доказів того, що придбання земельної ділянки здійснювалося за його особисті кошти чи за спільні кошти сторін і чи взагалі він мав відповідну фінансову спроможність.

Надані позивачем документи щодо сплати ним окремих комунальних платежів із зазначенням у призначенні платежу, що оплата здійснюється від імені відповідачки, не підтверджують факту фінансування придбання земельної ділянки.

Зазначені платежі могли свідчити про участь позивача у поточних витратах сім`ї, однак не підтверджують виникнення у нього права власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, суд не ототожнює участь у веденні сімейного побуту або здійсненні поточних витрат із доведенням права власності на конкретний об`єкт нерухомого майна.

При цьому суд бере до уваги, що відповідачка послідовно заперечувала факт придбання земельної ділянки за спільні кошти та зазначала про придбання майна за рахунок коштів, якими вона розпоряджалася самостійно.

У сукупності з договором кредиту, укладеним саме відповідачем, та відсутністю доказів внесення позивачем коштів у придбання або погашення відповідного кредиту суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у нього права на 1/2 частку земельної ділянки.

При цьому суд ураховує правовий висновок Верховного Суду про те, що при вирішенні спорів щодо майна осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, необхідно досліджувати не лише факт спільного проживання, а й джерело набуття майна та обставини його придбання.

Щодо житлового будинку

Як зазначено вище, позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за тією ж адресою. На обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на те, що будівництво будинку було розпочато у 2013 році.

Своєю чергою, відповідачка заперечує проти зазначених вимог і вказує, що будинок був побудований і облаштований за рахунок її власних коштів, у тому числі коштів, отриманих від відчуження належного їй на праві особистої власності нерухомого майна, спадкових коштів та фінансової допомоги її батьків.

На підтвердження джерел власного майна відповідачем надано, зокрема, документи щодо отримання спадщини після смерті матері, до складу якої входили грошові кошти у розмірі 4 084 доларів США 56 центів, земельні ділянки та житловий будинок, а також договір купівлі-продажу від 23 серпня 2013 року, відповідно до якого нею було відчужено 24/100 частини квартири.

Оцінюючи зазначені докази, суд враховує, що відповідно до статті 57 СК України майно, набуте у порядку спадкування, належить до особистої приватної власності відповідного з подружжя.

Верховний Суд у справах щодо застосування статті 74 СК України також виходить із необхідності встановлення джерела коштів, за які придбавалося спірне майно, та визнає юридично значущою обставиною придбання майна за кошти, отримані від відчуження особистого майна або отримані у спадщину.

Разом із тим сам факт отримання відповідачем спадщини або відчуження належної їй квартири ще не означає автоматичного поширення режиму особистої приватної власності на весь житловий будинок. Вирішальним є встановлення того, чи були відповідні кошти фактично використані для його створення та в якому обсязі.

У цій справі позивачем не надано будь-яких доказів протилежного, а саме документів, які б підтверджували внесення ним конкретних грошових коштів у будівництво будинку, придбання будівельних матеріалів, оплату робіт або інші витрати, безпосередньо пов`язані зі створенням спірного об`єкта.

Так само відсутні будь-які докази того, що будівництво будинку здійснювалося за рахунок спільних грошових коштів сторін у певному розмірі або що позивач своєю особистою працею створив відповідну частину спірного майна.

Посилання позивача на те, що будівництво було розпочато у 2013 році, саме по собі не є доказом того, що всі витрати на створення будинку здійснювалися за спільні кошти.

Більше того, відповідачем надано докази наявності у неї самостійних джерел фінансування, зокрема коштів від відчуження належного їй нерухомого майна, спадкових коштів та допомоги батьків.

Своєю чергою, позивач взагалі не надав і не наполягав на витребуванні доказів щодо свого власного фінансового стану у відповідний період.

З огляду на це, суд уважає, що доводи позивача щодо спільного характеру будівництва ґрунтуються переважно на припущеннях про те, що оскільки будинок створювався під час тривалого спільного проживання сторін, то він автоматично є спільною сумісною власністю. Однак такий підхід не відповідає змісту статті 74 СК України та правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких при визначенні правового режиму майна необхідно встановити конкретні обставини його придбання або створення, джерело коштів та внесок кожної зі сторін.

Щодо доказів участі позивача у фінансуванні майна

Судом досліджено долучені позивачем до заперечення на відзив документи щодо сплати комунальних платежів.

Зазначені документи суд оцінює критично як доказ набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно, оскільки вони підтверджують лише факт здійснення окремих платежів за житлово-комунальні послуги, а не факт фінансування придбання земельної ділянки чи створення житлового будинку. При цьому зазначення позивачем у призначенні платежу, що оплата здійснюється від імені відповідача, не є доказом передачі відповідачем позивачу права власності на майно та не підтверджує домовленості сторін щодо створення спільної сумісної власності.

Ведення спільного господарства, участь у поточних сімейних витратах, проживання у будинку та утримання дітей можуть характеризувати сімейні відносини сторін, однак не є тотожними набуттю права власності на нерухоме майно.

Щодо аргументів відповідача про утримання сім`ї та аліменти

Суд також бере до уваги доводи відповідачки про те, що з 2022 року позивач фактично припинив належним чином брати участь у матеріальному забезпеченні сім`ї, у зв`язку з чим відповідачка зверталася до суду з вимогами про стягнення аліментів. Твердження відповідачки про її звернення до суду із позовом про стягнення з позивача аліментів останнім не заперечувались.

Разом із тим ці обставини не є самостійною та безумовною підставою для відмови у визнанні майна спільною сумісною власністю, оскільки правовий режим майна визначається насамперед обставинами його набуття. Водночас зазначені обставини суд ураховує у сукупності з іншими доказами при оцінці аргументів сторін щодо фактичної участі кожного з них у матеріальному забезпеченні сім`ї та створенні спірного нерухомого майна.

Суд при цьому не вважає встановленим, що сама по собі відсутність доходу або неналежна участь одного з фактичного подружжя у фінансовому забезпеченні сім`ї автоматично позбавляє його права на спільне майно. Таке питання може мати значення лише за наявності вже встановленого права спільної сумісної власності та при вирішенні питання про розмір часток відповідно до статті 70 СК України.

Щодо транспортних засобів

Суд також бере до уваги заперечення відповідачки про те, що позивачем не включено до предмета спору транспортні засоби.

Разом із тим суд не вправі вийти за межі заявлених позовних вимог і самостійно визначити предмет поділу, який позивачем не заявлявся. Тому питання правового режиму зазначених транспортних засобів та їх можливого поділу не є предметом вирішення у цій справі.

Однак факт наявності у відповідача іншого майна суд ураховує лише в тій мірі, у якій він має значення для встановлення джерел її майнових коштів та оцінки доводів сторін щодо формування майнової бази сім`ї. Таким чином, судом встановлено, що сторони тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та мають спільних дітей.

Водночас для задоволення позову про поділ майна необхідним є встановлення того, що саме земельна ділянка та житловий будинок є об`єктами спільної сумісної власності сторін. За результатами дослідження доказів суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами: факт внесення ним власних грошових коштів у придбання спірної земельної ділянки; факт погашення ним або за рахунок спільних коштів кредитного зобов`язання, за рахунок якого було придбано земельну ділянку; конкретний розмір його майнової участі у створенні житлового будинку; факт фінансування будівництва будинку за спільні кошти сторін; факт внесення ним коштів або здійснення витрат, які б дозволяли визначити належну йому частку у праві власності на спірне нерухоме майно.

Натомість відповідачем надано докази на підтвердження існування у неї самостійних джерел фінансування, зокрема кредитних коштів, коштів від відчуження належного їй нерухомого майна, спадкових коштів та іншого особистого майна.

Суд не встановив таких обставин, які б дозволяли дійти переконливого висновку про те, що спірні об`єкти нерухомості були набуті або створені саме за спільні грошові кошти сторін чи внаслідок їхньої спільної праці у розумінні статті 74 СК України.

При цьому суд ураховує, що за змістом статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тривале проживання сторін, наявність спільних дітей, спільний побут або здійснення окремих платежів можуть підтверджувати існування сімейних відносин, але не замінюють доказів набуття конкретного об`єкта нерухомості за спільні кошти.

Верховний Суд у своїй практиці також наголошує, що при застосуванні статті 74 СК України суд має встановити не лише факт проживання однією сім`єю, а й час набуття майна, джерело його набуття, обставини спільної праці та ведення спільного господарства. За відсутності необхідних правових підстав для визнання конкретного майна спільною сумісною власністю вимоги про його поділ задоволенню не підлягають. Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої придбання майна за кошти, отримані від продажу особистого нерухомого майна та у спадщину, має істотне значення при визначенні його правового режиму.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності у нього права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку та житловий будинок. Відтак, оскільки право спільної сумісної власності позивача на спірне майно судом не встановлено, правові підстави для застосування статей 69-71 СК України та визначення за позивачем 1/2 частини земельної ділянки та 1/2 частини житлового будинку відсутні.

З цих підстав суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення: 07 жовтня 2026 року.

Суддя О.В. Попович