Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №135/1348/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 135/1348/26

Провадження № 33/801/1009/2026

Категорія: 451

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В.

Доповідач: Матківська М. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Матківської М. В.,

розглянувши в режимі відеоконференції за участю потерпілого ОСОБА_1 ,

апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1

на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212-3 та ст. 188-40 КУпАП,

Встановив:

28 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук Іриною Анатоліївною складено протокол № 30 про притягнення директора комунального некомерційного підприємства «Ладижинська міська лікарня» Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (НП «Ладижинська міська лікарня») ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення з таких підстав.

Так, 05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із запитом на інформацію № 0160605-1-І3, у якому просив надати копії документів щодо відповідності будівлі стоматологічного відділення нормам інклюзивності, а саме актів обстеження, технічних звітів, сертифікатів, висновків експерта, відповідно до ДБН В.2.2-40:2018 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики.

У разі віднесення цих відомостей до інформації з обмеженим доступом запитувач просив надати вичерпні роз`яснення щодо правових підстав, суб`єкта, часу та документів, на підставі яких було встановлено таке обмеження, або надати копії запитуваних документів із виключенням із них схем і планів територій та будівель закладу.

Відповіді заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

У межах провадження за скаргою на адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» за підписом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Вінницькій області направлено листи від 19 червня 2026 року № 69661.4/С-44433.3/26/53 та від 30 червня 2026 року № 74280.4/С-44433.3/26/53 із детальними роз`ясненнями та вимогою розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 05 червня 2026 року № 0160605-1-І3 у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, тобто право потерпілого ОСОБА_1 на отримання публічної інформації не було поновлено.

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину те, що він не виконав вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не надав відповіді на запит на інформацію та не надав запитуваної інформації, що кваліфіковано за частиною другою статті 212-3 КУпАП.

Окрім того, 30 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук І. А. складено протокол № 32 про притягнення директора КНП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 212-3 КУпАП з таких підстав.

Так, 04 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із запитом на інформацію № 0160604-1-І3, у якому просив надати інформацію про повний розмір заробітної плати, помісячно нарахованої та виплаченої директору лікарні, заступникам директора лікарні та головному бухгалтеру лікарні, а також помісячну розшифровку вказаних заробітних плат.

Відповіді заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

У межах провадження за скаргою на адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» за підписом Представника направлено лист від 02 липня 2026 року № 75882.4/С-48770.3/26/53 із детальними роз`ясненнями та вимогою розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 04 червня 2026 року № 0160604-1-І3 у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, тобто право потерпілого ОСОБА_1 на отримання публічної інформації не було поновлено.

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину те, що він не виконав вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не надав відповіді на запит на інформацію та не надав запитуваної інформації, що кваліфіковано за частиною другою статті 212-3 КУпАП.

Окрім того, 30 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук І. А. складено протокол № 33 про притягнення директора КНП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 212-3 КУпАП з таких підстав.

Так, 05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із повторним запитом на інформацію № 0160605-3-І3, у якому просив надати інформацію про порядок транспортування маломобільних пацієнтів та осіб на кріслах колісних для надання стоматологічних послуг станом на 03 червня 2026 року до кабінетів стоматології; повідомити про порядок надання стоматологічних послуг маломобільним пацієнтам та особам на кріслах колісних станом на 03 червня 2026 року; надати копії відповідних документів – порядку, регламенту, копії документа чи документів, якими затверджено згаданий порядок або регламент, зокрема наказів, розпоряджень, а також копію виписки з книги реєстрації наказів чи розпоряджень.

Відповіді заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

У межах провадження за скаргою на адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» за підписом Представника направлено лист від 02 липня 2026 року № 75882.4/С-48770.3/26/53 із детальними роз`ясненнями та вимогою розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 05 червня 2026 року № 0160605-3-І3 у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, тобто право потерпілого ОСОБА_1 на отримання публічної інформації не було поновлено.

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину те, що він не виконав вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не надав відповіді на запит на інформацію та не надав запитуваної інформації, що кваліфіковано за частиною другою статті 212-3 КУпАП.

Окрім того, 30 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук І. А. складено протокол № 34 про притягнення директора КНП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 212-3 КУпАП з таких підстав.

Так, 05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із повторним запитом на інформацію № 0160605-5-І3, у якому просив надати інформацію про кількість зареєстрованих письмових та усних звернень до лікарні з боку мешканців Ладижинської територіальної громади щодо необхідності встановлення ліфта або підйомника для доступу маломобільних осіб та осіб з інвалідністю до стоматологічних кабінетів лікарні за період з 01 січня 2019 року по 05 червня 2026 року із зазначенням інформації за роками.

Відповіді заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

У межах провадження за скаргою на адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» за підписом Представника направлено лист від 02 липня 2026 року № 75882.4/С-48770.3/26/53 із детальними роз`ясненнями та вимогою розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 05 червня 2026 року № 0160605-5-І3 у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, тобто право потерпілого ОСОБА_1 на отримання публічної інформації не було поновлено.

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину те, що він не виконав вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не надав відповіді на запит на інформацію та не надав запитуваної інформації, що кваліфіковано за частиною другою статті 212-3 КУпАП.

Окрім того, 28 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук І.А. складено протокол № 31 про притягнення директора КНП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 188-40 КУпАП з таких підстав.

Так, 05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із запитом на інформацію № 0160605-1-І3, у якому просив надати копії документів щодо відповідності будівлі стоматологічного відділення нормам інклюзивності, а саме актів обстеження, технічних звітів, сертифікатів, висновків експерта, відповідно до ДБН В.2.2-40:2018 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики.

У разі віднесення цих відомостей до інформації з обмеженим доступом запитувач просив надати вичерпні роз`яснення щодо правових підстав, суб`єкта, часу та документів, на підставі яких було встановлено таке обмеження, або надати копії запитуваних документів із виключенням із них схем і планів територій та будівель закладу.

Відповіді заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

З метою всебічного з`ясування обставин до лікарні за підписом Представника направлено лист від 30 червня 2026 року № 74280.4/С-44433.3/26/53 із детальними роз`ясненнями та вимогою розглянути інформаційний запит заявника від 05 червня 2026 року у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», у строк до 08 липня 2026 року.

У зв`язку з ненаданням підтверджувальних документів про розгляд запиту у встановлений строк лікарні повторно направлено лист-нагадування від 13 липня 2026 року № 80617.4/С-44433.3/26/53 із вимогою надати відповідь на лист від 30 червня 2026 року № 74280.4/С-44433.3/26/53 у строк до 16 липня 2026 року.

У встановлений строк КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, а саме не надало у строк до 08 липня 2026 року відповідних пояснень згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину невиконання законних вимог Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а саме ненадання у встановлений строк пояснень стосовно фактичних і правових підстав дій та рішень КНП «Ладижинська міська лікарня», що кваліфіковано за статтею 188-40 КУпАП.

Окрім того, 30 липня 2026 року головним спеціалістом Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Захарчук І. А. складено протокол № 35 про притягнення директора КНП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 188-40 КУпАП з таких підстав.

Так, 04 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» до КНП «Ладижинська міська лікарня» із запитом на інформацію № 0160604-1-І3, у якому просив надати інформацію про повний розмір та помісячну розшифровку заробітної плати директора лікарні, його заступників та головного бухгалтера за період з 01 січня 2022 року по 01 червня 2026 року.

Крім того, 05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до КНП «Ладижинська міська лікарня» із запитом на інформацію № 0160605-5-І3 щодо надання структурованої інформації за період з 01 січня 2019 року по 05 червня 2026 року про кількість зареєстрованих письмових та усних звернень мешканців громади стосовно необхідності встановлення ліфта або підйомника для доступу маломобільних осіб до стоматологічних кабінетів.

Також ОСОБА_1 повторно звернувся 05 червня 2026 року із запитом на інформацію № 0160605-3-І3 щодо надання інформації та копій документів про порядок транспортування маломобільних пацієнтів та осіб на кріслах колісних до стоматологічних кабінетів лікарні.

Відповіді на зазначені запити заявник не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про порушення права на отримання інформації.

З метою всебічного з`ясування обставин до лікарні за підписом Представника направлено лист від 02 липня 2026 року № 75882.4/С-48770.3/26/53 із роз`ясненнями вимог чинного законодавства та вимогою надати у строк до 10 липня 2026 року пояснення щодо розгляду зазначених інформаційних запитів у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

У встановлений строк КНП «Ладижинська міська лікарня» законні вимоги Представника не виконало, а саме не надало у строк до 10 липня 2026 року відповідних пояснень згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

За вказаних обставин ОСОБА_2 як директору КНП «Ладижинська міська лікарня» ставиться в провину невиконання законних вимог Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а саме ненадання у встановлений строк пояснень стосовно фактичних і правових підстав дій та рішень КНП «Ладижинська міська лікарня», що кваліфіковано за статтею 188-40 КУпАП.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року матеріали про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення зазначених адміністративних правопорушень об`єднано в одне провадження, якому присвоєно єдиний унікальний номер 135/1348/26.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення № 32 від 30 липня 2026 року, та адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн., у дохід держави.

Провадження у справі в частині притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення за обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах про адміністративні правопорушення № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення – у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП (за протоколом про адміністративне правопорушення № 30 від 28 липня 2026 року та протоколами про адміністративні правопорушення № 33 та № 34 від 30 липня 2026 року) скасувати та ухвалити у цій частині нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212-3 КУпАП за всіма чотирма епізодами.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд здійснив неправильне застосування норм матеріального права, щодо визначення розпорядника інформації та обов`язків керівника, оскільки ОСОБА_2 є одноособовим керівником та повноважним органом управління розпорядника публічної інформації в особі КНП «Ладижинська міська лікарня». Направлення керівника у відрядження не припиняє функціонування комунального підприємства та не звільняє установу від обов`язку виконувати імперативні норми закону.

Крім того адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 212-3 КУпАП у вигляді ненадання відповіді на запит на інформацію за своєю юридичною природою є триваючим правопорушенням. Воно розпочинається наступного дня після спливу встановленого законом строку (у даному випадку – 13 червня 2026 року) і триває безперервно до моменту поки відповідь не буде фактично надана запитувачу. Таким чином після повернення з відрядження до Польщі 15 червня 2026 року правопорушник ОСОБА_2 свідомо продовжував протиправну діяльність та приховував документи від суспільства. При цьому скаржник вважає, що подані ОСОБА_2 до Кіберполіції та СБУ заяви від 25 червня 2026 року та 26 червня 2026 року підтверджують прямий умисел правопорушника на повне ігнорування закону та відмову у надані відповіді.

Самостійною підставою для скасування судового рішення є грубе порушення судом першої інстанції порядку проголошення судового рішення. Суддя після завершення розгляду справи видалилась до нарадчої кімнати, проте після виходу з нарадчої кімнати умисно та таємно на наступний день оголосила судове рішення, за відсутності потерпілого. Внаслідок цього потерпілий був позбавлений можливості почути вердикт суду та оперативно зреагувати на нього, що свідчить про упередженість суду та є безумовною підставою для скасування постанови в оскаржуваній частині.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції потерпілий ОСОБА_1 доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав, просить її задовольнити.

Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

24 вересня 2026 року ОСОБА_2 подав заяву, у якій просить розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Просить під час розгляду справи врахувати його письмові заперечення, пояснення та додані до них докази щодо протоколів про адміністративні правопорушення. З апеляційною скаргою не погоджується, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Підтримує свої заперечення, пояснення та докази, надані під час розгляду справи судом першої інстанції, та просить суд апеляційної інстанції надати їм належну оцінку.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованими ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

У цій справі потерпілий ОСОБА_1 оскаржує постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року виключно в частині закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП за обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах про адміністративні правопорушення № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року.

Отже, з огляду на межі апеляційного оскарження, визначені апеляційною скаргою потерпілого, предметом перегляду суду апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції саме в цій частині. Інші висновки суду першої інстанції, які не оскаржуються потерпілим, не є предметом апеляційного перегляду, за винятком випадків, прямо передбачених ч. 7 ст. 294 КУпАП.

Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З частини 2 статті 212-3 КУпАП вбачається порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - яке тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтею 1 даного Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п.п.1,6 ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до ч.1 ст.13 вказаного Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Частиною 1 статті 14 цього Закону передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Враховуючи п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», КНП «Ладижинська міська лікарня» Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області є розпорядником публічної інформації, та у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону, зобов`язаний надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Разом із тим статус юридичної особи як розпорядника публічної інформації не означає автоматичного покладення адміністративної відповідальності на будь-яку посадову особу цієї юридичної особи. Для вирішення питання про наявність у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, чи покладено на неї відповідні службові обов`язки на момент вчинення правопорушення та чи мала вона реальну можливість їх виконати.

За обставин цієї справи обов`язок забезпечення виконання зазначених вимог Закону покладається на посадову особу, яка відповідно до своїх службових повноважень здійснює керівництво юридичною особою та має право діяти від її імені, зокрема підписувати документи та представляти її у відносинах з іншими особами. У разі офіційної відсутності керівника такі повноваження здійснює особа, на яку в установленому порядку покладено виконання його обов`язків.

Водночас потерпілий ОСОБА_1 помилково ототожнює статус КНП «Ладижинська міська лікарня» як розпорядника публічної інформації зі статусом особи, яка може бути суб`єктом адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства про доступ до публічної інформації. Сам по собі факт визначення юридичної особи розпорядником інформації не свідчить про наявність у діях конкретної посадової особи складу адміністративного правопорушення та не звільняє від необхідності встановлення всіх елементів такого складу.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків.

Таким чином, для притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з невиконанням відповідного службового обов`язку, необхідно встановити не лише факт порушення встановленого законом порядку, а й те, що відповідний обов`язок у визначений період був безпосередньо покладений саме на цю особу, входив до кола її службових повноважень та міг бути нею виконаний.

Згідно зі ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Частиною першою ст. 256 КУпАП визначено обов`язкові відомості, які мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за відповідне правопорушення.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що адміністративна відповідальність можлива лише за умови встановлення в діях конкретної особи всіх передбачених законом ознак складу адміністративного правопорушення. При цьому щодо посадової особи визначальним є встановлення того, чи входило виконання відповідного правила або обов`язку до її службових повноважень у період, коли виник обов`язок його виконання та сплив установлений законом строк.

Саме тому при вирішенні питання про належного суб`єкта адміністративної відповідальності необхідно встановити коло службових повноважень відповідної особи та період, протягом якого такі повноваження нею здійснювалися.

Вирішуючи питання щодо належного суб`єкта адміністративної відповідальності за ненадання відповідей на запити від 05 червня 2026 року № 0160605-1-І3, № 0160605-3-І3 та № 0160605-5-І3, обставини якого викладено у протоколі № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року, суд виходить із такого.

Зазначені запити були доставлені на офіційну електронну адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» 05 червня 2026 року у позаробочий час. Відтак днем їх отримання для цілей обчислення встановленого законом строку є наступний робочий день – 08 червня 2026 року, понеділок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 06 по 21 червня 2026 року, тобто на час надходження до КНП «Ладижинська міська лікарня» зазначених запитів та спливу строку для надання на них відповідей, ОСОБА_2 перебував за межами України у службовому відрядженні. На цей період виконання його обов`язків у встановленому порядку було покладено на медичного директора Олександра Третякова.

Таким чином, на момент отримання запитів та протягом установленого строку для надання відповідей ОСОБА_2 фактично не здійснював повноважень директора КНП «Ладижинська міська лікарня», а виконання відповідних обов`язків було покладено на іншу посадову особу.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що у період виникнення та спливу обов`язку щодо надання відповідей на запити від 05 червня 2026 року саме ОСОБА_2 був посадовою особою, на яку покладено обов`язок безпосередньо забезпечити їх розгляд та надання відповідей, або що він, перебуваючи у службовому відрядженні, умисно чи з необережності перешкоджав виконанню цього обов`язку особою, яка в зазначений період виконувала обов`язки директора.

Доводи потерпілого про повернення ОСОБА_2 із відрядження 15 червня 2026 року не спростовують наведеного висновку. Навіть у разі підтвердження цієї обставини вона не має правового значення для визначення суб`єкта відповідальності за ненадання відповідей на зазначені запити, оскільки встановлений законом строк для їх надання, який, за обставинами справи, спливав 12 червня 2026 року включно, закінчився до повернення ОСОБА_2 з відрядження.

Отже, на час виникнення та спливу обов`язку щодо надання відповідей на запити від 05 червня 2026 року ОСОБА_2 не був особою, яка безпосередньо здійснювала відповідні управлінські повноваження та на яку в цей період було покладено обов`язок забезпечити їх виконання.

При цьому обставини перебування ОСОБА_2 у службовому відрядженні, покладення його обов`язків на медичного директора ОСОБА_3 та, відповідно, визначення особи, яка на момент виникнення та спливу встановленого законом строку була належним суб`єктом виконання обов`язку щодо розгляду запитів і надання відповідей на них, не були належним чином з`ясовані особою, яка склала протокол № 30 від 28 липня 2026 року та протоколи № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року.

За таких обставин належних і допустимих доказів того, що саме ОСОБА_2 є належним суб`єктом адміністративної відповідальності за обставинами, викладеними у зазначених протоколах, матеріали справи не містять.

Відтак відсутні достатні дані, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, за обставинами, викладеними у протоколі № 30 від 28 липня 2026 року та в протоколах № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року.

При цьому апеляційним судом відхиляються посилання на те, що правопорушення передбачене ч. 2 ст. 213-3 КУпАП у вигляді ненадання відповіді на запит на інформацію за своєю юридичною природою є триваючим правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

Відтак, за змістом ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Разом із тим сама по собі тривалість невиконання обов`язку не свідчить про триваючий характер адміністративного правопорушення. Для його визначення необхідно враховувати характер установленого законом обов`язку, спосіб його виконання та момент, з яким закон пов`язує закінчення відповідного обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання.

Частиною четвертою ст. 20 цього Закону передбачено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів із обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник повідомляє запитувача у письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, законодавством установлено конкретний строк для виконання розпорядником інформації обов`язку щодо надання відповіді на запит — п`ять робочих днів з дня його отримання. Можливість продовження цього строку є винятком із загального правила та пов`язана з обов`язковим повідомленням запитувача у встановлений законом строк.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені запити були доставлені на офіційну електронну адресу КНП «Ладижинська міська лікарня» 05 червня 2026 року у позаробочий час. За таких обставин днем їх отримання є наступний робочий день – 08 червня 2026 року.

Відтак останнім днем установленого законом п`ятиденного строку для надання відповідей на зазначені запити було 12 червня 2026 року.

Матеріали справи не містять відомостей про продовження строку розгляду запитів у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також про повідомлення запитувача про таке продовження.

Отже, саме 12 червня 2026 року закінчився встановлений законом строк для виконання обов`язку щодо надання відповідей на запити від 05 червня 2026 року. Ненадання відповідей до закінчення цього строку означає порушення встановленого законом порядку та утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212-3 КУпАП.

При цьому подальше ненадання відповіді після спливу встановленого законом строку саме по собі не змінює моменту вчинення правопорушення та не надає йому характеру триваючого. У цьому випадку законодавець пов`язує виникнення юридично значущого наслідку саме з недотриманням установленого строку виконання конкретного обов`язку, а не з кожним наступним днем, протягом якого відповідь не була надана.

Таким чином, у цій справі відсутні підстави вважати ненадання відповіді на запит на інформацію триваючим адміністративним правопорушенням, щодо якого строк накладення адміністративного стягнення обчислюється з дня його виявлення.

Відтак при вирішенні питання про наявність у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, за обставинами, викладеними у протоколі № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року, визначальним є встановлення того, на кого саме станом на 12 червня 2026 року були покладені відповідні службові обов`язки та хто мав повноваження забезпечити надання відповідей на зазначені запити.

Саме станом на 12 червня 2026 року слід визначати належного суб`єкта адміністративної відповідальності за вказаними обставинами.

Посилання в апеляційній скарзі на нібито визнання ОСОБА_2 своєї вини та підтвердження ним прямого умислу на вчинення адміністративних правопорушень у зв`язку з відомостями, викладеними у заявах, поданих до Кіберполіції та Служби безпеки України 25 та 26 червня 2026 року, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані.

Наведена в апеляційній скарзі оцінка змісту зазначених заяв має суб`єктивний характер та не спростовує встановлених судом обставин щодо відсутності належних і допустимих доказів того, що станом на 12 червня 2026 року саме ОСОБА_2 був належним суб`єктом адміністративної відповідальності за невиконання обов`язку щодо надання відповідей на відповідні запити.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції порядку проголошення судового рішення під час апеляційного розгляду, свого підтвердження не знайшли.

Так, апеляційним судом встановлено, що 08 вересня 2026 року, у день судового засідання, судом першої інстанції було проголошено вступну та резолютивну частини постанови, у яких зазначено, що повний текст постанови буде складено 10 вересня 2026 року. При цьому з урахуванням складності справи та об`єму її матеріалів відкладення виготовлення повного тексту постанови є допустимим у випадку дотримання процесуальних строків направлення копії судового рішення.

Водночас ані матеріали справи у паперовому вигляді, ані матеріали справи в електронній формі не містять відомостей на підтвердження відкладення розгляду справи або проголошення судового рішення 09 вересня 2026 року, як на це посилається потерпілий в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а потерпілому – на його прохання.

Як вбачається з матеріалів справи, копію оскаржуваної постанови було доставлено потерпілому ОСОБА_1 10 вересня 2026 року (а. с. 67), тобто в межах установленого законом строку.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції вимог ст. 285 КУпАП щодо порядку проголошення та направлення копії постанови, а наведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної постанови та не впливають на правильність вирішення справи.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно, а суд першої інстанції дійшов вірних висновків про закриття провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП за обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах про адміністративні правопорушення № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

постановив:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року у частині закриття провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП за обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення № 30 від 28 липня 2026 року та протоколах про адміністративні правопорушення № 33 і № 34 від 30 липня 2026 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяМ. В. Матківська