Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №153/1526/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 153/1526/26

Провадження №11-кп/801/956/2026

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого у режимі

відеоконференції ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025170000033 від 24.07.2026 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_8 на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 13.08.2026, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Цекинівка Ямпільського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 120 (сто двадцять) годин.

У С Т А Н О В И В:

За вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 13.08.2026 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за наступних обставин.

ОСОБА_7 до 31.07.2007 спільно проживав однією сім?єю з ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_1 . З огляду на викладене на указаних осіб поширюється дія п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

23.07.2026 приблизно о 14:00 год. на теригорії житлового домоволодіння АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та його колишньою дружиною ОСОБА_9 , на ґрунті тривалих неприязних відносин виникла словесна суперечка, через що у ОСОБА_7 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень колишній дружині ОСОБА_9 .

Так, реалізовуючи свій протиправний умисел 23.07.2026 приблизно о 14:10 год. ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання. діючи умисно, кулаком лівої руки наніс останній один удар в область голови ділянку голови в ділянку правого ока. У результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_9 заподіяно тілесні ушкодження у виді синця в ділянці верхньої та нижньої повіки правого ока, садна в ділянці нижньої повіки правого ока, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, дії ОСОБА_7 судом першої інстанції були кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, тобто в умисному легкому тілесному ушкодженні.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 13.08.2026 щодо ОСОБА_7 через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. У решті вирок просив залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт на строк 120 годин, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, оскільки не врахував установленої ч. 3 ст. 56 КК України заборони призначати таке покарання особам, які досягли пенсійного віку. При цьому висновків суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення прокурор не оспорює.

Зокрема, зазначає, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже, на час ухвалення вироку, тобто станом на 13.08.2026, йому виповнилося 62 роки. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до яких чоловіки мають право на пенсію за віком після досягнення 60 років, прокурор вказує, що обвинувачений є особою, яка досягла пенсійного віку.

Водночас наводить положення частин 1-3 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено право на призначення пенсії за віком після досягнення 60, 63 та 65 років залежно від наявності необхідного страхового стажу. У цьому зв`язку наголошує, що кримінальний закон пов`язує обмеження щодо призначення покарання у виді громадських робіт саме з досягненням особою пенсійного віку, а не з оформленням та отриманням певного виду пенсії. Зауважує, що за змістом ст. 26 зазначеного Закону право на призначення пенсії за віком за наявності відповідних умов виникає після досягнення 60 років, а тому саме із цього віку можливе призначення такої пенсії.

З огляду на викладене прокурор вважає, що призначення ОСОБА_7 , який на час ухвалення вироку досяг пенсійного віку, покарання у виді громадських робіт суперечить вимогам ч. 3 ст. 56 КК України. Відтак, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, стверджує про наявність підстав для скасування оскаржуваного вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність з одночасним ухваленням нового вироку.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовільнити, позицію обвинуваченого, який не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам вирок суду не відповідає, у частині призначення покарання.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , а також правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 125 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

З огляду на положення ч. 3 ст. 349 КПК України та межі апеляційного перегляду, визначені ст. 404 КПК України, фактичні обставини кримінального провадження і доведеність винуватості ОСОБА_7 колегією суддів повторно не перевіряються.

За змістом ч. 1 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

У ч. 2 ст. 50 КК України зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частиною 2 ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Частиною 3 ст. 56 КК України встановлено, що громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Ця заборона є обов`язковою для суду та не залежить від його оцінки доцільності такого покарання в конкретному провадженні.

ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому на день ухвалення оскаржуваного вироку - йому виповнилося 62 роки.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Отже, дані положення визначають 60 років як вік, після досягнення якого за встановлених законом умов можливе призначення пенсії за віком.

При цьому для застосування передбаченого ч. 3 ст. 56 КК України обмеження визначальним є досягнення особою пенсійного віку, а не факт оформлення чи отримання пенсії.

Таким чином, на час ухвалення вироку ОСОБА_7 належав до категорії осіб, яким громадські роботи не можуть бути призначені. Незважаючи на це, суд першої інстанції обрав йому саме цей вид покарання на строк 120 годин.

Посилання місцевого суду на відповідність громадських робіт санкції ч. 1 ст. 125 КК України та їх достатність для виправлення обвинуваченого не усуває зазначеного порушення. Суд мав застосувати санкцію цієї норми у взаємозв`язку з обмеженнями, установленими Загальною частиною КК України.

Незастосування судом ч. 3 ст. 56 КК України становить неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України та є підставою для його скасування.

Такий висновок узгоджується з принципом законності покарання, гарантованим ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Великої палати Європейського суду з прав людини від 21.10.2013 у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain, заява № 42750/09, пункти 77-80) наголошено, що ця гарантія захищає особу від свавільного засудження та покарання, а кримінальний закон не може розширювально тлумачитися на шкоду обвинуваченому. У цьому провадженні зазначений принцип вимагає дотримання встановлених законом обмежень щодо застосування окремих видів покарання.

Вирішуючи питання про належне покарання, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_7 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, повністю визнав свою вину та щиро розкаявся.

Щире каяття враховується як обставина, що пом`якшує покарання, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України. Водночас колегія суддів ураховує встановлену місцевим судом обставину, що обтяжує покарання, передбачену п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, - вчинення кримінального правопорушення щодо колишньої дружини, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах.

Зокрема, обвинувачений умисно завдав потерпілій удару кулаком у ділянку правого ока, спричинивши легкі тілесні ушкодження. Припинення сімейних відносин не зменшує значення встановленого судом зв`язку правопорушення з домашнім насильством. Позиція потерпілої, яка при визначенні покарання покладалася на розсуд суду, також не звільняє суд від обов`язку забезпечити належне реагування на вчинене.

У цьому контексті колегія суддів бере до уваги ст. 45 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, яка передбачає застосування ефективних, пропорційних та переконливих санкцій з урахуванням тяжкості правопорушення. Виконання цього обов`язку має здійснюватися в межах дозволених національним кримінальним законом видів і розмірів покарання.

Санкція ч. 1 ст. 125 КК України передбачає можливість призначення штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас громадські роботи та виправні роботи не можуть бути застосовані до ОСОБА_7 з огляду на вікові обмеження, установлені відповідно ч. 3 ст. 56 та ч. 2 ст. 57 КК України.

З урахуванням конкретних обставин вчиненого, даних про особу обвинуваченого, його віку, щирого каяття та встановленої обтяжуючої обставини колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Обрання максимального розміру штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, зумовлене умисним насильницьким характером дій обвинуваченого та їх вчиненням щодо колишньої дружини. Сукупність наведених обставин дає підстави вважати таке покарання необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Таке неправильне застосування кримінального закону фактично призвело до неможливого призначення покарання з огляду на ч. 3 ст. 56 КК України.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання не відповідає вимогам закону.

Таким чином, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з ухваленням у цій частині нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 419, 420 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_8 – задовольнити.

Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 13.08.2026, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України – скасувати, у частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4