Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №129/2472/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 129/2472/25

Провадження № 22-ц/801/2484/2026

№22-ц/801/2485/2026

Категорія: 46

Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича

на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2026 року,

та на ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2026 року,

постановлені під головуванням судді Натальчук О.А.,

у справі №129/2472/25

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» (відповідач)

за участі - ОСОБА_2 (третя особа)

про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» третя особа ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, обґрунтовуючи вимоги тим, що 16.03.2025 року близько 05:25 год. водій ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним автобусом «Man Lion's Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою по вул. Центральній, що у с. Гордіївка Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який на велосипеді «Салют» перетинав проїзну частину дороги справа наліво по ходу руху автобуса. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_3 був госпіталізований до лікувального закладу, де під час надання медичної допомоги помер.

Він є сином загиблого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 01.12.1993 року.

Смерть ОСОБА_3 знаходиться в причинному зв`язку з травмами, отриманими при ДТП, що підтверджується висновком експерта № 36 та постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2025 року.

Станом на дату настання ДТП водій автобуса «Man Lion’s Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 працював у ТОВ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на посаді водія, що підтверджується протоколом допиту свідка від 16.03.2025 року та постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2025 року, а ДТП зокрема відбулось під час виконання водієм своїх трудових (службових) обов`язків.

В ході проведення кримінального розслідування не було здобуто, і відповідно не надано жодних доказів, які б підтверджували той факт, що шкода спричинена внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу загиблого. Також підтвердженням того, що шкода не заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого є той факт, що кримінальне провадження розслідувалось за статтею 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода, і жодних підстав для перекваліфікації не було.

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив в 1 000 000 грн та просив стягнути із відповідача.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2026 року, позов задоволено частково. Вирішено стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

У решті позову – відмовлено.

Крім того, Тростянецьким районним судом Вінницької області 13 серпня 2026 року постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання адвоката Гіщинського І.Ю. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, представник позивача - адвокат Гіщинський І.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Крім того, адвокатом подано апеляційну скаргу на ухвалу суду яку вважає постановленою з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги на рішення суду полягають у тому, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є занадто малим, щоб повністю компенсувати позивачеві спричинені моральні страждання через трагічну загибель батька, які змінили його життя. Завдану йому шкоду важко переоцінити, оскільки батька та дідуся повернути неможливо, і досі відчуваються непоправний біль.

В доводах апеляційної скарги на ухвалу суду апелянт вказує, що суд грубо порушив статтю 246 ЦПК України, оскільки проігнорував факт подання позивачем разом із позовною заявою клопотання про продовження строку доля подання доказів на підставі ч. 1 ст. 246 цього Кодексу. Крім того, вважає помилковим висновок суду про те, що позивач володів усіма доказами щодо судових витрат на правову допомогу на момент ухвалення судового рішення, так як детальний опис робіт, який є первинним документом, складений адвокатом лише на наступний день після оголошення судом рішення.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзивів на апеляційні скарги до апеляційного суду не надходило. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник ТОВ «Тульчинське АТП 10507» подав апеляційну скаргу на рішення суду, яка ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2026 року була залишена без руху, а ухвалою від 28 вересня 2026 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 04 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами адвоката Гіщинського І.Ю., а ухвалою суду від 16 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Гіщинський І.Ю. вимоги апеляційних скарг підтримав на умовах, викладених в ній, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, а також третя особа, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 16.03.2025 року близько 05:25 год. водій ОСОБА_2 , керував технічно-справним автобусом «Man Lion's Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 та рухався автодорогою по вул. Центральній, що у с. Гордіївка Тростянецької ТГ Гайсинського району Вінницької області. При цьому було здійснено наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який на велосипеді «Салют» перетинав проїзну частину дороги справа наліво по ходу руху автобуса. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_3 був госпіталізований до лікувального закладу, де під час надання медичної допомоги помер.

Позивач ОСОБА_1 є сином загиблого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 01.12.1993 року.

Смерть ОСОБА_3 знаходиться в причинному зв`язку з травмами, отриманими при ДТП, що підтверджується висновком експерта № 36 та постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2025 року.

Станом на дату настання ДТП водій автобуса «Man Lion’s Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на посаді водія, що підтверджується протоколом допиту свідка від 16.03.2025 року, постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2025 року та представником відповідача у судовому засіданні. Тобто ДТП відбулось під час виконання водієм своїх трудових (службових) обов`язків.

Означені обставини вказані у постанові слідчого про закриття кримінального провадження від 29.04.2025.

Зокрема, згідно із цією постановою кримінальне провадження №12025020000000463 від 16.03.2025 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. У цій же постанові вказано, що згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 21.04.2025 саме порушення ПДР України велосипедистом ОСОБА_3 знаходиться у причинному зв`язку із наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції встановив, що транспортний засіб марки «Man Lion`s Cоach L», державний номерний знак НОМЕР_1 , є джерелом підвищеної небезпеки, а тому ТОВ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507», як його володілець несе відповідальність за моральну шкоду, завдану смертю ОСОБА_3 , незалежно від вини. Обставин непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння собі шкоди не встановлено, а тому підстав для повного звільнення відповідача від відповідальності немає.

Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суд правильно урахував, що смерть ОСОБА_3 сталась внаслідок його необережних дій - порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху. А тому з огляду на характер і глибину моральних страждань позивача, керуючись засадами розумності та справедливості суд визначив розмір моральної шкоди в 50 000 грн.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Частиною першою статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП водієм, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, під час виконання своїх трудових обов`язків, підлягає відшкодуванню власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №760/28302/18-ц (провадження № 61-12464св20) та від 02.11.2020 у справі №133/1238/17 (провадження № 61-19345св19).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадків взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є обов`язок його володільця відшкодувати завдану шкоду незалежно від вини. Водночас відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має межі, за яких вона виключається, а саме у разі завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності таких обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Чинне законодавство не визначає вину потерпілого як підставу для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 9 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Як встановлено матеріалами справи відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 29 квітня 2025 року, внаслідок ДТП, яка сталась 16.03.2025 року близько 05:25 год. водій ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним автобусом «Man Lion's Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який був госпіталізований до лікувального закладу, де під час надання медичної допомоги помер.

Відповідно до п.10.1 Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Як випливає з матеріалів справи, саме необережність потерпілого, порушення ним правил дорожнього руху й призвело до дорожньо-транспортної пригоди, перебуває з нею в причинно-наслідковому зв`язку, а відтак є грубою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21).

Установивши, що причиною загибелі ОСОБА_3 стали тілесні ушкодження, отримані внаслідок наїзду на нього автомобіля «Man Lion's Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 , тобто ушкодження, спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку з його експлуатацією, належність цього транспортного засобу ТОВ «Тульчинське АТП 10507», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві смертю батька.

Разом з тим, груба необережність ОСОБА_3 та нехтування ним ПДР під час керування велосипедом, відсутність порушень з боку водія автомобіля Man Lion's Coach L», д.н.з. НОМЕР_1 , а також відсутність у нього технічної можливості попередити наїзд на велосипедиста, підтверджуються в своїй сукупності наданими доказами у справі, зокрема, постановою про закриття кримінального провадження від 29 квітня 2025 року.

При цьому встановлені обставини не свідчать про наявність передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України підстав для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки доказів того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на завдання шкоди самому собі, матеріали справи не містять.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.04.2026 у справі № 451/997/24 (провадження № 61-7514св25), у якій спірні правовідносини також виникли в зв`язку з загибеллю особи внаслідок наїзду залізничного транспорту та пред`явленням вимог до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. У зазначеній справі Верховний Суд, установивши, що потерпілий перебував на залізничній колії у стані алкогольного сп`яніння, не реагував на звукові сигнали поїзда, а машиніст після виявлення особи на колії застосував екстрене гальмування, дійшов висновку, що такі обставини не є підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати моральну шкоду. Водночас груба необережність потерпілого підлягає врахуванню при визначенні її розміру відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення

Доводи апеляційної скарги про неспівмірність розміру стягнутої судом моральної шкоди із завданими позивачеві стражданнями колегія суддів відхиляє, бо для визначення розміру відшкодування має значення не лише сам факт смерті ОСОБА_3 , а й конкретні обставини, за яких настала його смерть.

Загибель батька є для позивача непоправною втратою близької людини, з якою його пов`язували родинні, емоційні та життєві зв`язки. Як зазначив позивач, з боку батька він відчував підтримку. Унаслідок його смерті позивач змушений докладати більше зусиль для організації побуту та господарства, самостійно вирішувати питання, які б раніше вирішив батько, спогади про нього викликають гострий біль, що за своєю природою є втратою, яка не може бути усунута чи компенсована в повному обсязі.

Судом першої інстанції також враховано, що смерть батька позивача настала раптово, за обставин, які самі по собі є травматичними та обтяжують сприйняття позивачем наслідків цієї події. Він був позбавлений можливості підготуватися до втрати близької людини, попрощатися із батьком та сприйняти його смерть як природний етап життя. За таких обставин, душевні страждання позивача обумовлені не лише самим фактом смерті батька, а й трагічністю та раптовістю обставин, за яких ця смерть настала.

При цьому моральні наслідки смерті близької людини не обмежуються переживаннями безпосередньо в момент настання трагічної події. Така втрата має тривалий та незворотний характер і позбавляє особу можливості повернутися до того способу життя, який існував до смерті близького.

Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд не може залишити поза увагою всі встановлені у справі обставини, у тому числі поведінку самого загиблого та обставини, що безпосередньо передували наїзду. Установлені в справі обставини свідчать про значний ступінь необережності загиблого та є обставинами, які мають бути враховані судом при індивідуалізації розміру моральної компенсації.

Разом з тим такі обставини не нівелюють самого факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не можуть розглядатися як підстава для відмови в її компенсації або зменшення до мінімального розміру. При визначенні справедливого розміру відшкодування вони мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами справи, зокрема з характером діяльності відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки.

Колегія суддів виходить із того, що моральна шкода у зв`язку із загибеллю близької людини, у даному випадку батька, не має точного майнового еквівалента, а її розмір не може бути визначений шляхом математичного розрахунку. Розмір компенсації має встановлюватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зазначено, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

При цьому апеляційний суд ураховує, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження таких близьких стосунків із батьком, як зазначено в позовній заяві: надання ним постійної допомоги в усіх питаннях, турботи про нього, підтримки одне одного, а також страждань позивача від депресивного настрою, при тому, що батько та син разом не проживали. Позивач наразі є повнолітньою особою, має свою сім`ю.

Тож оцінивши в сукупності характер і глибину душевних страждань ОСОБА_3 , непоправність втрати батька, його значення для в житті та повсякденного існування, раптовість і трагічність обставин його смерті, тривалість негативних переживань позивача та істотну зміну його звичного способу життя, а також урахувавши ступінь необережності самого загиблого, та необхідність дотримання балансу між характером заподіяної шкоди і мірою її компенсації, колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в 50 000 грн є достатнім для справедливого відшкодування заподіяних позивачу душевних страждань.

За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін, так як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Водночас колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги на ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо стягнення судових витрати на правову допомогу.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не обґрунтовано поважність причин неподання доказів понесення таких витрат до судових дебатів, а клопотання подане із позовом про продовження строків подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу є формальним та не обґрунтованим. Крім того суд вважав, що на час ухвалення судового рішення у сторони позивача були наявні усі докази про витрати на правничу допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву на продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи конкретні обставини справи, часткове задоволення позову (на 5%), загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача 1 500 грн таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2026 року залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича на ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2026 року, задовольнити частково, а ухвалу скасувати.

Задовольнити частково клопотання адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на користь ОСОБА_1 судові витрати з правничої допомоги у розмірі 1 500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин