Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №588/1098/26 — Тростянецький районний суд Сумської області

Справа № 588/1098/26

провадження № 2/588/615/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Тростянець

Суддя Тростянецького районного суду Сумської області Лебедь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Позиції сторін

ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у червні 2026 року звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 12.05.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений договір №102678927, відповідно до якого відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 7500,00 грн.

29.12.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу №29-12/2025/Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №102678927 від 12.05.2025.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №102678927 від 12.05.2025 на день формування позовної заяви складає 31318,71 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту 67500,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5199,45 грн; заборгованість за нарахованими процентами з моменту відступлення по дату виготовлення розрахунку у сумі 4582,32 грн; заборгованість за пенею/штрафами у сумі 9536,94 грн; заборгованість за комісіями у сумі 5250,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини позивач просить суд стягнути на користь позивача із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 в розмірі 31318,71 грн, сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 19.06.2026 відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та сторонам встановлено строки для подання відповідних заяв по суті.

Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду від сторін не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідачці було направлено копію ухвали суду від 19.06.2026 за місцем її реєстрації. Поштове відправлення повернуте до суду з відміткою «адресат відсутній» 26.06.2026. Також відповідачка була повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на веб-сторінці суду.

Зважаючи на зазначене, поштова кореспонденція направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою та є достатнім сповіщенням відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що між сторонами мають місце цивільні правовідносини, пов`язані зі спорами про виконання зобов`язань, які виникли за кредитним договором, позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи встановлені судом та мотиви суду

Судом установлено, що 12.05.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №102678927, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7500,00 грн на строк 345 днів з умовою сплати відсотків з процентною ставкою 0,99% за кожен день користування. Також сторони погодили графік розрахунків (платежів), який є додатком № 1 до кредитного договору та паспорт споживчого кредиту (а.с. 7-12, 13, 17-18).

Зазначений договір був укладений між сторонами у формі електронного документа з відповідним електронним підписом позичальниці за допомогою одноразового ідентифікатора 117229.

До позовної заяви позивачем додано: Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «МІЛОАН»; Статут ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (а.с. 22-26, 52-53).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Враховуючи положення частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (частини 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Відповідно до частини 1статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, зі змісту кредитних договорів вбачається, що у них визначені основні істотні умови, характерні для такого виду договору, зазначено суму кредиту, дату їх видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальниця ОСОБА_1 погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Водночас, суд не приймає як складову частину кредитного договору укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою паспорт споживчого кредиту, доданий до позовної заяви, оскільки ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки суду щодо застосування норм права відповідають висновкам Верховного Суду викладеним у постанові у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20.

Свої зобов`язання за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 ТОВ «МІЛОАН» виконало, перерахувавши кошти у розмірі 7500,00 грн на банківську картку відповідачки через платіжну систему LIQPAY (а.с. 28).

29.12.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу №29-12/2025/Т, відповідно до якого та реєстру боржників ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 у розмірі 26736,39 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту 6750 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5199,45 грн; заборгованість за комісією у сумі 5250 грн; штрафні санкції у сумі 9536,94 грн (а.с. 34-36, 49).

Всупереч умов кредитного договору № 102678927 від 12.05.2025 відповідачка не виконала свої зобов`язання, внаслідок чого, виникла заборгованість, яка станом на 03.06.2026 складає 31318,71 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту 6750,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5199,45 грн; заборгованість за нарахованими процентами з моменту відступлення по дату виготовлення розрахунку у сумі 4582,32 грн; заборгованість за пенею/штрафами у сумі 9536,94 грн; заборгованість за комісіями у сумі 5250,00 грн (а.с. 33).

Отже, позивач здійснив нарахування відсотків у сумі 4582,32 грн.

Суд погоджується із нарахованими позивачем відсотками, оскільки вони передбачені договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи досліджені докази, а також встановлені обставини, суд вважає доведеним, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачкою, відповідно до умов кредитного договору № 102678927 від 12.05.2025, що був укладений між ОСОБА_1 та первісним кредитором.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували установлені судом обставини на підставі доказів наданих стороною позивача, відповідачем не надано.

Суд погоджується із нарахуваннями тіла кредиту у сумі 6750,00 грн та процентів у сумі 9781,77 грн.

Водночас, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідачки пені/штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 у сумі 9536,94 грн зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Таким чином, нарахована позивачем пеня/штраф за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 у сумі 9536,94 грн підлягає списанню позивачем, як кредитодавцем.

Також не підлягає стягненню комісія за обслуговування кредиту у сумі 5250,00 грн.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами кредитного договору №102678927 від 12.05.2025, а саме пунктом 1.5.2, передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 7% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду, однак не зазначено найменування конкретної послуги, систематичності її надання, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.5.2 к кредитного договору №102678927 від 12.05.2025 щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року в справі № 461/2857/20.

З огляду на нікчемність умов кредитного договору №102678927 від 12.05.2025 щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у загальному розмірі 5250 грн, не підлягають задоволенню.

Отже, до стягнення підлягає заборгованість у сумі 16531,77 грн, з яких: тіло у сумі 6750,00 грн та процентів у сумі 9781,77 грн.

Ураховуючи установлені судом обставини та вимоги викладеного чинного законодавства, зважаючи на те, що відповідачкою належним чином не виконано зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого утворилась заборгованість, суд вважає, що вимоги позивача, як нового кредитора про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Вирішуючи питання про судові витрати в справі, суд керується положеннями частини 1 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково на 52,78%, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 1405,21 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно до частин 1, 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

За інформацією про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги згідно з витягом з акту № 35 про надання юридичної допомоги від 29.05.2026 було проведено: надання усної консультації з вивченням документів; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (а.с. 64).

Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Указаний спір належить до категорій малозначних справ, обсяг аналітичної й технічної роботи щодо підготовки позову незначний, позови товариства «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» по стягненню кредитної заборгованості є типовими та масовими, відтак суд дійшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає зменшенню. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми частини 4 статті 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

З огляду на викладене, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 3405,21 грн понесених і документально підтверджених судових витрат, як складаються із судового збору (1405 грн 21 коп.) та витрат, пов`язаних з розглядом справи (2000 грн).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 102678927 від 12.05.2025 у розмірі 16531 (шістнадцять тисяч п`ятсот тридцять одна) грн 77 коп. та 3405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 21 коп. судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження юридичної особи: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6 офіс 521, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 42640371;

відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.В. Лебедь