Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №150/149/26 — Чернівецький районний суд Вінницької області

"07" жовтня 2026 р.

Справа №150/149/26

Провадження по справі №1-кп/150/43/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої: судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12026020170000004 від 06.01.2026 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Гнатків Томашпільського району Вінницької області та мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, раніше не судимої

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 01.01.2026 близько 16 год. 00 хв., знаходилась у будинку ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , де останні разом відпочивали в одній із кімнат даного будинку. Перебуваючи у вказаному домоволодінні, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, належних ОСОБА_5 .

Реалізовуючи зазначений злочинний намір та керуючись жагою наживи, достовірно знаючи, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжено Указами Президента України, востаннє 31.10.2025 за №793/2025 з 05.11.2025 строком на 90 діб, ОСОБА_4 , дочекалась поки ОСОБА_5 вийде із спальної кімнати будинку, знаючи де останній зберігає грошові кошти, переконалась, що вона діє таємно та за її діями ніхто не спостерігає. непомітно для власника будинку ОСОБА_5 відчинила дверцята тумбочки, звідки дістала скляну банку, об`ємом 0,5 літра, всередині з грошовими коштами у загальній сумі 25000 гривень, належні ОСОБА_5 , які поклала до кишені своєї куртки, а скляну банку повернула на місце та зачинила дверцята тумбочки. Після повернення ОСОБА_5 до кімнати будинку, ОСОБА_4 покинула місце проживання останнього із викраденими нею грошовими коштами.

У подальшому ОСОБА_4 розпорядилась викраденими грошовими коштами на власний розсуд, чим завдала ОСОБА_5 майнової шкоди на загальну суму 25000 гривень.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України – крадіжка, тобто таємне викрадення чужого майна, кваліфікуючою ознакою якого є крадіжка вчинена в умовах воєнного стану.

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнала та зазначила, що їй було відомо про те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який діє і на даний час. Показала, що 01.01.2026 в денний час із території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_5 , викрала грошові кошти в сумі 25000 грн. В скоєному щиро кається, обіцяє в подальшому не вчиняти кримінальних правопорушень.

Прокурор Могилів - Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, скерувавши до суду письмову заяву про розгляд кримінального провадження у його відсутність, претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченої не має.

Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченої, обов`язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченої.

При цьому суд з`ясував, чи правильно обвинувачена ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності її позиції у суду немає.

Суд також роз`яснив обвинуваченій ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.

Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.

За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого їй злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Своїми діями обвинувачена ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України – крадіжка, тобто таємне викрадення чужого майна, кваліфікуючою ознакою якого є крадіжка вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч.4 ст.41 Конституції України).

Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними злочинними діями не законно заволоділа грошовими коштами, належними ОСОБА_5 , посягнув на приватну власність, яка є непорушною.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року, №10, звернуто увагу на те, що у справах про злочини даного виду суди зобов`язані як установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.211.2007 р.).

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, воно повинно ґрунтуватися, зокрема на принципах індивідуалізації та справедливості.

Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений ОСОБА_4 .

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особу винної – нетивно характеризується по місцю проживання, раніше не судима; наявність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку; наявність у відповідності до положень ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання – вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку. З досудової доповіді, наданої Могилів - Подільським районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області вбачається, що під час опитування обвинуваченого ОСОБА_4 було встановлено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній.

На думку органу пробації, виправлення ОСОБА_4 з метою запобігання вчинення нею повторного кримінального правопорушення у подальшому необхідно застосувати щодо неї соціально – виховні заходи, а також впливати на її прокримінальне мислення в умовах нагляду та контролю за її поведінкою. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про призначення покарання у виді апробаційного нагляду, орган пробації вважає доцільним крім обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, покласти на особу додатковий обов`язок, передбачений ч.3 цієї статті, зокрема, виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Зміна прокримінального мислення». У разі прийняття рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням орган з питань пробації вважає доцільним крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки передбачені частиною 3 статті 76 КК України, зокрема, виконати заходи передбачені апробаційною програмогою «Зміна про кримінального мислення» та не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

Обираючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, передбачені ст.66 КК України обставини, що пом`якшують покарання та наявність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.

Згідно роз`яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання.

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченій слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті КК України, що їй інкримінується, у відповідності до вимог ст.65, 68 КК України, яке буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень із звільненням її від відбування основного покарання з випробуванням, оскільки на думку суду ОСОБА_4 не є суспільно небезпечною особою, виправлення можливе без ізоляції від суспільства і відбування покарання за умови здійснення інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_4 не застосовувався.

Цивільний позов в межах даного кримінального провадження не заявлявся.

Питання про долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Відповідно до положень статті 118 КПК України витрати, пов`язані із залученням експертів являються процесуальними витратами.

Частиною 2 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Процесуальні витрати по справі, пов`язані із проведеням ддактилоскопічноїнкспертизи розмірі 3119 гривень 90 копійок підлягають стягненню із обвинуваченої на користь держави відповідно до ст.118, 124 КПК України, оскільки їх розмір та підстава підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Керуючись ст., ст.373, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити їй покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити засуджену ОСОБА_4 від призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76, п.4 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;

- виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Зміна прокримінального мислення».

Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку суду – 07 жовтня 2026 року.

Речові докази по справі:

- компакт диск DVD – RW, об`ємом 4,7 GB, марки «Mr. DATA» із вмістом відеозапису із нагрудної камери поліцейського від 06.01.2026, - залишити при матеріалах кримінального провадження;

- скляну банку об`ємом 0,5 л. із гвинтовою металевою кришкою червоного кольору, яку було вилучено під час проведення огляду місця події 06.01.2026, яка знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів Могилів – Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику ОСОБА_5 .

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судові витрати по справі пов`язані із проведенням дактилоскопічної експертизи в розмірі 3119 (трьох тисяч ста дев`ятнадцяти) гривень 90 копійок.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в суді, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

СУДДЯ: ОСОБА_6