Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №139/294/26 — Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/294/26

Провадження № 2/139/229/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року селище Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Ліщини Т.П.,

з участю секретаря судових засідань Погорної В.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Солоненка Б.М.,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

06.05.2026 представник позивача адвокат Солоненко Б.М. звернувся до суду з позовом, в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем право власності на частину жилого будинку з надвірними будівлями і на частину земельної ділянки площею 0,1851 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтував тим, що перебуваючи у шлюбі подружжя придбало спірне майно, а після його розірвання вони не дійшли згоди щодо його поділу. Тому просить суд його розподілити, виділивши позивачу в порядку поділу половину набутого подружжям за час шлюбу нерухомого майна, залишивши у власності відповідача іншу половину.

Ухвалою від 11.05.2026 у справі відкрито провадження і призначено підготовче судове засідання, а розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.

08.06.2026 до суду надійшла заява відповідача про визнання у повному обсязі позовних вимог.

Призначене на 16.06.2026 підготовче судове засідання відкладене за клопотанням відповідача, у зв`язку із його зайнятістю на роботі. Розгляд справи призначено на 02.07.2026.

Ухвалою від 02.07.2026 у справі закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 06.08.2026.

Призначене на 06.08.2026 судове засідання за клопотання відповідача відкладене, розгляд справи призначено на 06.10.2026.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі, проти його задоволення не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши її фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, та встановивши відповідні до них правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 07.12.1990 між позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області зареєстрований шлюб, про що складений актовий запис № 187.

За час спільного проживання сім`єю в шлюбі, 18.12.2003 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільні кошти придбано жилий будинок в с. Морозівка Мурованокуриловецького району Вінницької області, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 (як покупцем) та ОСОБА_4 (як продавцем), посвідченим державним нотаріусом Мурованокуриловецької державної нотаріальної контори Вінницької області (а. с. 22 - 23).

Зазначений договір купівлі-продажу будинку за обопільною згодою на той час подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах їх сім`ї було вирішено укладати ОСОБА_2 .

Предметом договору купівлі-продажу є цілий жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Згідно з описом об`єкта нерухомості, вказаним в договорі купівлі-продажу від 18.12.2003, розмір жилої площі будинку становить 45,7 кв. м., на земельній ділянці, на якій розміщений будинок (літера А), також знаходиться прибудова до будинку (літера А1), літня кухня з підвалом (літера Б), гараж (літера В), сарай (літера Г), сарай (літера Д), колодязь та огорожа.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2513985, 08.01.2004 Комунальним підприємством «Могилів - Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права власності на будинок у цьому витягу зазначено договір купівлі-продажу від 18.12.2003 (а. с. 24).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 474040847 від 23.04.2026, право власності на жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 залишається зареєстрованим за ОСОБА_2 (а. с. 32 - 34).

Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 474040847 від 23.04.2026 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522884300:01:004:0162, площею 0,1851 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 (а. с. 32 - 40).

Підставою реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 вказано рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства та передачу, серія та номер 182, виданий 02.10.2020 Морозівською сільською радою Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Отже за період шлюбу ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 набули у спільну власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , які розміщуються на земельній ділянці площею 0,1851 та з кадастровим номером 0522884300:01:004:0162, однак на даний час за взаємною згодою не можуть розділити спільне сумісне майно, придбане ними за спільні кошти.

Земельна ділянка площею 0,1851 га з кадастровим номером 0522884300:01:004:0162 не була предметом договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 18.12.2003. Вказану земельну ділянку ОСОБА_2 отримав в порядку ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10.12.2020 у справі № 139/887/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 07.12.1990 виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, про що складений актовий запис № 187, - розірваний. Рішення суду набрало законної сили 12.01.2021 (а. с. 16 -18).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (у тексті - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (у тексті - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69 - 72 СК України та ст. 372 Цивільного кодексу України (у тексті - ЦК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (у тексті - постанова Пленуму ВСУ).

Зі змісту п. п. 23, 24 вказаної постанови Пленуму ВСУ слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони у справі придбали майно, а саме 18.12.2003 жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1851 га з кадастровим номером 0522884300:01:004:0162, право власності на які зареєстроване за відповідачем.

Тобто значене майно є спільним сумісним майном подружжя в силу ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому що не має значення за ким зареєстроване таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстроване лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У п. 22 постанови Пленуму ВСУ судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи що спірне майно є спільним сумісним майном подружжя, відповідно до ст. 60 СК України воно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Таким чином суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому кожному з них розділяє по частині спірного майна.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Представник позивача у позовній заяві (а. с. 1 - 9) зазначив, що понесені ними судові витрати складаються зі сплаченого судового збору за дві позовні вимоги майнового характеру в сумі 3966,80 грн, що підтверджується квитанціями до платіжних інструкцій № 1.648699595.1 і № 1.648699219.1 від 05.05.2026 (а. с. 10).

Відповідач в заяві від 08.06.2026 (а. с. 65) визнав позовні вимоги, що підтвердив у судовому засіданні.

Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи зазначені норми законодавства і заяву ОСОБА_2 про визнання позову, яка подана до початку розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1983,40 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 і ч. 3 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 користувалася правовою допомогою адвоката Солоненка Б.М., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 16.04.2026 (а. с. 45 - 49) і ордером від 05.05.2026 (а. с. 51).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11500,00 грн представник позивача надав до суду такі докази: розрахунок вартості однієї години надання послуг (додаток 1 до зазначеного договору) (а. с. 86), акт наданих послуг від 06.10.2026 (додаток 2 до зазначеного договору) (а. с. 87), довідка про отримані від клієнта кошти (отриманий гонорар) (додаток 4 до зазначеного договору) (а. с. 88).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи, що представник позивача довів обсяг і вартість наданих позивачу послуг, які вона фактично понесла, а відповідач у судовому засіданні погодився з таким розміром витрат, то у суду наявні підстави для відшкодуванню позивачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у повному розмірі 11500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 60, 61, 69 - 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 81, 89, 259, 263 - 265, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити повністю.

Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на частину жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 2457732), припинивши право власності на частину цього нерухомого майна за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0522884300:01:004:0162, площею 0,1851 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 2233004805228), припинивши право власності на частину цього нерухомого майна за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору, що становить 1983 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) гривні 40 копійок судового збору, сплаченого за подання позову до суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого нею судового збору, що становить 1983 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11500 (одинадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Тарас ЛІЩИНА