Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №748/211/26 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №748/211/26

Суддя: Любчик О. В.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/211/26

Головуючий у першій інстанції – Кухта В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1646/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Луговця О.А., Разгуляєвої О.В.,

сторони справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Гетьманське»,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» про стягнення заборгованості за договором оренди,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «Гетьманське» заборгованість по сплаті орендної плати за землю за 2023 – 2025 роки у розмірі 19 763,48 грн, а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 629,85 грн, вирішити питання щодо судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між нею та ТОВ «Гетьманське» 17.01.2018 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою у встановленому договором розмірі та строки. Однак, у порушення умов договору, відповідач починаючи з 2023 року орендну плату не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість за 2023-2025 роки. Нею неодноразово вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема відповідачу направлялися письмові претензії з вимогою сплатити заборгованість та 3 % річних, однак відповідач належним чином не відреагував, заборгованість не погасив та продовжує ухилятися від виконання взятих на себе договірних зобов`язань. Таким чином, позивач звертається з даним позовом до суду, оскільки відповідач належним чином не виконує умови договору оренди землі щодо своєчасної сплати орендної плати, у добровільному порядку заборгованість не погашає, а тому виникла необхідність у судовому захисті порушеного права.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 20 356 гривень 38 копійок, з яких: заборгованість по сплаті орендної плати за землю за 2023-2025 роки у розмірі 19 763 гривні 48 копійок, три проценти річних від простроченої суми заборгованості по сплаті орендної плати за землю за 2023-2025 року у розмірі 592 гривні 90 копійок; судовий збір у розмірі 1 063 гривні 04 копійки та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду ТОВ «Гетьманське» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним.

Скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на неналежний склад сторін у справі зазначаючи, що на підставі договору про відчуження права оренди №4 від 21.04.2025 матеріально-правові відносини існують вже між позивачем та ТОВ «Техресурс», а тому належним відповідачем в даній справі має бути саме ТОВ «Техресурс».

Також не погоджується із розміром стягнутих витрат на правничу допомогу, вважаючи його розмір надмірним, оскільки справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, не є складною, що свідчить про явне порушення співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг.

Аргументи інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Гетьманське» просить її залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2026 року – без змін, вирішити питання судових витрат. Зазначає, що предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості з орендної плати за період 2023 – 2025 роки, тобто ще до зміни орендаря з ТОВ «Гетьманське» на ТОВ «Техресурс».

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Встановлені обставини справи, позиція та мотиви апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,6000 га, кадастровий номер 7425581200:03:000:0132, наданої для ведення особистого селянського господарства, що розташована: Чернігівська область, Чернігівський район, Будинська сільська рада, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.01.2018 (а.с.21), а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9).

17.01.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ «Гетьманське» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надає, а ТОВ «Гетьманське» приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку з кадастровим номером 7425581200:03:000:0132 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10-12).

Згідно з п. 3.1. Договору, договір укладено строком на 10 (десять) років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавцем, але в будь-якому випадку Сторони дійшли згоди, що даний Договір та право оренди за даним Договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем.

Відповідно до п. 4.1. Договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 8,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 6 079,20 грн за рік оренди.

Згідно із п. 4.5. Договору, орендна плата вноситься Орендарем у такі строки до 31 грудня. Орендар перераховує грошові кошти орендної плати на банківський розрахунковий рахунок Орендодавця та/або виплачує через касу Орендаря та/або здійснює виплату засобами поштового зв`язку через місцеві відділення УДППЗ «Укрпошта» шляхом надіслання на адресу Орендодавця поштових переказів, або в іншій формі.

Відповідно до п. 4.4. Договору, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування (в залежності від того, яка із подій сталась раніше). При цьому, коефіцієнт індексації для орендної плати застосовується станом на 01 січня року виплати/нарахування (в залежності від того, яка із подій сталась раніше). В разі виплати орендної плати авансом за наступні роки, до орендної плати застосовується коефіцієнт індексації, який діє в рік фактичної виплати, в подальшому – розмір орендної плати за роки, за які була здійснена виплата орендної плати, в майбутньому не індексується.

Актом прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди землі від 17.01.2018 р. № б/н ОСОБА_1 передала ТОВ «Гетьманське» земельну ділянку кадастровий номер 7422782000:03:000:0132, площею 3,60 га, розташовану на території Будинської сільської ради. Земельна ділянка знаходиться в задовільному стані. Земельна ділянка не зайнята. Акт прийому-передачі земельної ділянки є невід`ємною частиною Договору (а.с.13).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.01.2018 № 121379585 договір оренди між сторонами зареєстровано 16.04.2018 державним реєстратором Куликівської районної державної адміністрації Чернігівської області (а.с.14).

07.01.2026 позивачем направлено лист-претензію №1 щодо виконання договору оренди землі та сплати орендної плати до ТОВ «Гетьманське» з вимогою оплатити заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 19 227,14 грн та 3 відсотків річних (а.с.20), яка відповідачем отримана 13.01.2026 (а.с.22).

Відповідь на претензію матеріали справи не містять.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.03.2026 встановлено, що орендарем вищевказаної земельної ділянки є ТОВ «Техресурс» (ЄДРПОУ 24650576) (а.с.36).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за 2023-2025 роки, тобто за період, коли саме ТОВ «Гетьманське» перебувало у орендних правовідносинах із позивачем. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів того, що боргові зобов`язання ТОВ «Гетьманське» щодо сплати орендної плати за попередні періоди були передані ТОВ «Техресурс» у встановленому законом порядку. Матеріали справи також не містять доказів надання позивачем згоди на переведення боргу. Отже, суд виснував, що саме ТОВ «Гетьманське» є належним відповідачем у даній справі та несе обов`язок щодо виконання зобов`язань за договором оренди землі у частині сплати заборгованості по орендній платі за спірний період. Тому стягнув заборгованість по сплаті орендної плати та три відсотки річних за несвоєчасну її сплату позивачу.

Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як установлено з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру станом на 06.03.2026 орендарем земельної ділянки площею 3,6 га з кадастровим номером 7425581200:03:000:0132 є саме ТОВ «Техресурс».

Також з даної Інформації встановлено, що право оренди земельної ділянки площею 3,6 га з кадастровим номером 7425581200:03:000:0132, власником якої є позивач, перейшло від ТОВ «Гетьманське» до ТОВ «Техресурс» на підставі договору відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок № 3 від 21 квітня 2025 року.

До апеляційної скарги ТОВ «Гетьманське» надано копію Договору №3 відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок від 21.04.2025 (а.с.64 зворот-65).

Відповідно до п.2.3 Договору до покупця переходять усі права та обов`язки орендаря щодо земельних ділянок за Договорами оренди землі.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями частини першої статті 4, статей 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та абзацу першого частини другої статті 51 ЦПК України першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до Закону, має право й зобов`язаний визначати суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20282/21, постанова Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами в спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони в спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі №304/284/18 зазначила, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Із урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача), що є обов`язком позивача (пункт 2 частина 3 статті 175 ЦПК України), має відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах, а саме сторін оспорюваного правочину, та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Аналогічні підстави виникнення права оренди визначені Земельним кодексом України (далі – ЗК України), зокрема, статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22 дійшла висновку про те, що слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі (це момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов), із якого в його сторін виникають права і обов`язки зобов`язального характеру, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов`язаний із моментом державної реєстрації такого права.

Звернувшись у січні 2026 року з позовом, ОСОБА_1 відповідачем визначила лише ТОВ «Гетьманське».

Суд першої інстанції, вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, помилкового виходив із того, що ТОВ «Гетьманське» є належним відповідачем у справі, з огляду на те, що на підставі вищенаведеного договору відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок право оренди земельної ділянки позивача перейшло до ТОВ «Техресурс», який є правонаступником усіх прав та обов`язків (п.2.3. Договору) попереднього орендаря ТОВ «Гетьманське» за договором оренди землі № б/н від 17.01.2018, зміненого додатковою угодою від 01 січня 2018 року, а тому ТОВ «Техресурс», якому перейшли обов`язки попереднього орендаря повинно бути співвідповідачем у цій справі.

Схожі за змістом висновки зазначено у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 198/346/24.

Водночас, з огляду на незалучення у справі в якості відповідача (співвідповідача) ТОВ «Техресурс» не можливо встановити повний обсяг обов`язків, які перейшли до нового орендаря на підставі договору.

Договір про відчуження права оренди, укладений між двома юридичними особами, є чинним, позивачем не оспорений і не є предметом розгляду цієї справи. Право оренди зареєстроване за ТОВ «Техресурс» відповідно до вимог законодавства.

За змістом статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач – це особа, яка на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила його права, і до якої звернена позовна вимога. Належним відповідачем є безпосередній суб`єкт спірних матеріальних правовідносин, за рахунок якого можна реально задовольнити позов.

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Частиною другою статті 51 ЦПК України передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження у справі, під час апеляційного перегляду справи позивач не вправі змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не може залучати до участі в справі іншого чи додаткового відповідача, зміни у складі учасників процесу можуть мати місце на відповідній стадії процесу лише в прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві, що відповідає приписам статтей 23-24, 43, 49-51, частини першої статті 55, статті 367 та частини першої статті 368 ЦПК України.

Таким чином, про захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, а правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

ТОВ «Техресурс» у 2025 році, за який позивач просить стягнути орендну плату, було орендарем належної ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі на підставі наведеного Договору відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок.

Отже, вирішення позову по суті щодо оспорюваних договорів оренди землі безпосередньо стосується прав, законних інтересів та обов`язків ТОВ «Техресурс», яке не було залучене до участі у справі в якості співвідповідача, що районний суд залишив поза увагою.

Разом із тим, апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо залучення до участі в справі іншої особи як співвідповідача та позбавлений можливості вирішувати питання про їхні права та обов`язки шляхом ухвалення нового судового рішення.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц ) пункт 31.10), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (пункт 39).

За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц відповідно, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 01.04.2020 у справі №520/13006/17, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, від 21.12.2022 у справі №914/2350/18).

Установивши, що ОСОБА_1 пред`явила цей позов до ТОВ «Гетьманське», не залучивши до участі у справі ТОВ «Техресурс», яке є належним співвідповідачем за заявленими вимогами, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові саме з цих підстав, оскільки такі вимоги не можуть бути розглянуті без залучення до участі у справі належного співвідповідача.

Колегія суддів не надає правової оцінки доводам позову та іншим доводам апеляційної скарги, які стосуються суті спору, оскільки у справі встановлено неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Ураховуючи наведене, дослідивши обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам процесуального закону, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст.141 ЦПК України).

Відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 597,44 грн (а.с.75 зворот).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, тому понесені відповідачем витрати із сплати судового збору у розмірі 1 597,44 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гетьманське».

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» задовольнити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2026 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» про стягнення заборгованості за договором оренди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьманське» 1 597 грн 44 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua