Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №728/704/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/704/26

Головуючий у першій інстанції – Сороколіт Є. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1822/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Мамонової О.Є.,

секретар: Хілик М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області у складі судді Сороколіта Є.М. від 04.06.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В :

30.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовом до АТ «Українська залізниця», у якому просив стягнути з відповідача на його користь:

- одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 135 340,75 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2023 роки в сумі 30 990,00 грн;

- грошову винагороду з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку в сумі 11 393,52 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання позову становить 79 337,89 грн, але дану позовну вимогу просив задовольнити станом на день ухвалення рішення по справі відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Також просив судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював в АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста тепловоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» протягом 17 років та 05.01.2026 звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). При звільненні відповідач не провів із позивачем повного розрахунку та не виплатив належні йому одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2023 роки та грошову винагороду з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, які передбачені колективним договором.

На обґрунтування позову зазначав, що відповідно до статті 116 КЗпП України всі суми, належні працівникові від підприємства при звільненні, мають бути виплачені в день звільнення, однак відповідач цього обов`язку не виконав. При цьому позивач посилався на положення колективного договору, якими, на його переконання, передбачено відповідні соціально-трудові гарантії для працівників залізниці.

14.03.2022 АТ «Українська залізниця» прийняло рішення, яке позивач уважає незаконним, про припинення виплат працівникам-залізничникам, у зв`язку з чим йому не було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022–2023 роки та інші передбачені колективним договором виплати.

У зв`язку з невиплатою зазначених сум у день звільнення, позивач також просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на положення статті 117 КЗпП України. Розмір такої виплати станом на день звернення до суду він визначив у сумі 79 337,89 грн, однак просив здійснити її стягнення за період до фактичного проведення з ним повного розрахунку, тобто станом на день ухвалення судового рішення.

Бахмацький районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 04.06.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 131 651,90 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн та за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн, грошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) у сумі 11 393,52 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11 473,10 грн, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог. Також стягнув з відповідача на користь позивача 1 887,86 грн у рахунок відшкодування судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача на спірні виплати передбачене колективним договором, положення якого відповідно до статей 10, 13, 18, 97 КЗпП України є обов`язковими для роботодавця. Суд установив, що ОСОБА_1 мав право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення за відповідні роки та грошову винагороду з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку, що підтверджується умовами колективного договору, наказами роботодавця та іншими письмовими доказами.

Водночас суд урахував, що відповідач у період дії воєнного стану призупинив відповідні виплати на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Проте, застосувавши положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ щодо необхідності дотримання справедливого балансу між приватним і суспільним інтересами, суд дійшов висновку, що фактичне відкладення виплати належних працівникові сум до припинення воєнного стану, покращення фінансового стану товариства та прийняття окремого рішення його керівництва, без визначення конкретного строку виконання, є непропорційним та покладає на позивача надмірний тягар. У зв`язку з цим суд визнав порушене право позивача таким, що підлягає судовому захисту.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив із того, що сам факт воєнної агресії не звільняє відповідача від відповідальності за статтею 117 КЗпП України, оскільки відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та об`єктивною неможливістю провести розрахунок із позивачем. При цьому суд зазначив, що загальний лист Торгово-промислової палати України про визнання військової агресії форс-мажорною обставиною не підтверджує неможливості виконання конкретного зобов`язання саме відповідачем.

Визначаючи розмір такого відшкодування, районний суд виходив із середньоденного заробітку позивача в розмірі 1 328,41 грн. Пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, та застосувавши принципи справедливості, розумності та пропорційності, суд зменшив суму відшкодування до 11 473,10 грн, визначивши її з урахуванням ймовірних майнових втрат позивача та середньозважених ставок кредитування в національній валюті за даними Національного банку України.

09.07.2026 засобами поштового зв`язку до Чернігівського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга від АТ «Українська залізниця», у якій апелянт просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04.06.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові, а судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначає, що спірні виплати передбачені не законом, а колективним договором, а їхня виплата була призупинена рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т) на період дії воєнного стану відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». При цьому право працівників на такі виплати не скасовано, а його реалізацію відкладено до припинення воєнного стану або прийняття відповідного рішення правління товариства.

Надалі рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т) було зупинено дію окремих положень колективних договорів щодо матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.07.2024, при цьому передбачено можливість її нарахування та виплати працівникам за період із 24.02.2022 по 30.06.2024 за окремим рішенням правління.

Листом АТ «Українська залізниця» від 04.04.2025 № Ц-5-1.5/25/122-25 повідомлено керівників регіональних філій та філій товариства, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25 із 01.04.2025 і до окремого рішення керівництва призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію. При цьому зазначено, що таке призупинення має тимчасовий характер, а право працівників на отримання відповідної допомоги зберігається.

Отже, на думку апелянта, суд не врахував чинність зазначених рішень та передчасно дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання спірних виплат.

Окрім того, апелянт не погоджується з висновком суду про те, що спірні виплати підлягали проведенню в день звільнення відповідно до статті 116 КЗпП України, оскільки матеріальна допомога при виході на пенсію, матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода до ювілею не входять до структури заробітної плати, не є винагородою за виконану роботу та передбачені виключно колективним договором, а тому не належать до обов`язкових виплат, які мають бути виплачені працівникові саме в день звільнення.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку апелянт посилається на відсутність вини відповідача, яка є необхідною умовою відповідальності за статтею 117 КЗпП України. На його думку, невиплата спірних сум була зумовлена не бездіяльністю роботодавця, а обставинами, пов`язаними з воєнною агресією та призупиненням відповідних виплат на законних підставах. При цьому Торгово-промислова палата України підтвердила наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із військовою агресією проти України, які унеможливлювали належне виконання відповідних зобов`язань. Водночас у день звільнення позивачу були виплачені всі кошти, право на отримання яких він мав на цю дату. Відтак, на переконання апелянта, відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України.

Також апелянт звертає увагу на необґрунтованість стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, оскільки відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т) із 01.07.2024 було зупинено дію положень колективних договорів, якими передбачалася така виплата. До того ж, позивач у позовній заяві не просив стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення суду першої інстанції.

Позивач до початку судового розгляду подав заяву, у якій просив провести судове засідання без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виплати, які просить стягнути позивач, передбачені колективним договором, а їх невиплата у зв`язку з рішеннями відповідача про призупинення цих виплат не позбавляє його права на їх отримання. Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначивши його розмір з урахуванням принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Суд установив, що наказом (розпорядженням) заступника начальника депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 23.12.2025 № 25/ос ОСОБА_1 05.01.2026 звільнено з посади машиніста тепловоза на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років (а.с. 9).

Цим наказом також передбачено виплату компенсації за невикористані 16 днів додаткової відпустки за вислугу років, а саме: 4 дні за період із 14.01.2022 по 13.01.2023, 4 дні за період із 14.01.2023 по 31.12.2023, 4 дні за період із 14.01.2024 по 13.01.2025 та 4 дні за період із 14.01.2025 по 05.01.2026. У наказі також зазначено про виплату йому одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні вперше у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених Законом на перше січня звітного року, за 2022 та 2023 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи позивача в галузі становив 17 років 11 місяців 21 день.

Згідно з розрахунком оплати середньої заробітної плати за період липень 2024 року – червень 2025 року ОСОБА_1 було нараховано вихідну допомогу в розмірі 135 340,73 грн (а.с. 11).

Наказом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» від 05.01.2026 № 1, у зв`язку з досягненням ОСОБА_1 02.02.2025 пенсійного віку на пільгових умовах, йому оголошено подяку та визначено виплату грошової винагороди в розмірі посадового окладу після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 16).

Відповідно до довідки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» від 25.03.2026 № 134 ОСОБА_1 при звільненні не отримав грошову винагороду з нагоди досягнення пенсійного віку в розмірі 11 393,52 грн (а.с. 17).

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів та апарату управління АТ «Укрзалізниця» доручено забезпечити реалізацію низки заходів щодо оплати праці працівників товариства.

Зокрема, пунктами 1.1.3 та 1.1.4 цього рішення встановлено обмеження щодо нарахування та виплати одноразових заохочень (преміювання), а також призупинено інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інших видів матеріальної допомоги відповідно до рішення правління.

Крім того, рішенням передбачено припинення перерахування страхових платежів за договорами добровільного медичного страхування працівників та непрацюючих пенсіонерів-залізничників АТ «Укрзалізниця», визначено періодичність виплати заробітної плати з урахуванням вимог статті 115 Закону України «Про оплату праці», а також встановлено, що інші виплати здійснюються після виконання зобов`язань щодо оплати праці. На час дії правового режиму воєнного стану також передбачено призупинення виплати працівникам відпусток, передбачених законодавством, без збереження заробітної плати, на період запровадження простою без урахування затвердженого графіка відпусток (а.с. 65-66).

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 24.10.2022 (протокол № Ц-54/90 Ком.т.) передбачено здійснювати нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільняються в період із липня до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумарну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.1 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) (а.с. 73).

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024, зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому передбачено здійснювати нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату такої матеріальної допомоги здійснювати за наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів за письмовою заявою працівника, який безперервно пропрацював в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, один раз на календарний рік у межах одного облікового періоду під час виходу працівника у щорічну відпустку тривалістю не менше 14 календарних днів.

Окрім того, визначено можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця», а також особам, які перебували в трудових правовідносинах із АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022, матеріальної допомоги на оздоровлення за період із 24.02.2022 до 30.06.2024 у розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, із визначенням окремих рішень правління щодо кожного року. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік мали бути визначені не пізніше грудня 2024 року.

Також рішенням установлено, що підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (а.с. 74-76).

Листом АТ «Українська залізниця» від 04.04.2025 № Ц-5-1.5/25/122-25 повідомлено керівників регіональних філій та філій товариства, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25 із 01.04.2025 і до окремого рішення керівництва призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію. При цьому зазначено, що таке призупинення має тимчасовий характер, а право працівників на отримання відповідної допомоги зберігається (а.с. 77).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу першого статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно положень статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу тощо.

Таким чином, для вирішення питання про те, чи підлягали виплаті ОСОБА_1 спірні суми у день його звільнення, необхідно насамперед установити наявність у нього станом на 05.01.2026 права на відповідні виплати.

Як убачається з установлених у справі обставин, право позивача на спірні виплати передбачене положеннями Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом працівників підприємства.

Так, пунктом 3.18 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом передбачено виплату працівникам депо з нагоди ювілею (50, 60, 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку, у тому числі на пільгових умовах, грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) (витяг на а.с. 20).

Відповідно до пункту 3.9 цього ж Колективного договору працівникам підприємства один раз на рік надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на день подання заяви (витяг з Колективного договору на а.с. 19).

Пунктом 8.7 Колективного договору визначено, що при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію їм виплачується одноразова допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а для працівників, прийнятих на роботу після 15.05.2007, її розмір залежить від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема при стажі понад 15 років – п`ять середньомісячних заробітків (витяг на а.с. 21).

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

За змістом статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин, зокрема щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат, гарантій, компенсацій та пільг. Колективним договором можуть установлюватися додаткові, порівняно із законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Абзац другий статті 97 КЗпП України передбачає, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Отже, положення колективного договору, якими встановлені додаткові соціально-трудові гарантії для працівників, є обов`язковими для роботодавця, однак право на конкретну виплату виникає за наявності передбачених колективним договором умов та з урахуванням чинного на відповідний момент правового регулювання.

Установлено, що ОСОБА_1 мав стаж роботи в галузі 17 років 11 місяців 21 день та 05.01.2026 звільнився вперше у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років, а 02.02.2025 досяг пенсійного віку на пільгових умовах.

Таким чином, передбачені пунктами 8.7 та 3.18 Колективного договору умови для набуття позивачем права на відповідні виплати настали.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) було призупинено, зокрема, інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальну допомогу.

Листом за № ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06.09.2022 за підписами голови правління, членів правління та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників повідомлено керівникам структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», Раді Профспілки залізничників і транспортних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року ( протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 80).

Посилання відповідача на це рішення як на підставу невиплати позивачу спірних сум є безпідставним, оскільки пункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025.

Таким чином, на момент виникнення в позивача права на отримання спірних виплат зазначене положення локального акта відповідача, яким обґрунтовується їхня невиплата, було визнано незаконним та скасовано. Відтак посилання АТ «Укрзалізниця» на пункт 1.1.4 рішення правління від 14.03.2022 як на правову підставу для невиплати ОСОБА_1 передбачених колективним договором виплат є необґрунтованим.

Так само апеляційний суд не може взяти до уваги доводи відповідача про його право на зупинення окремих положень колективного договору, передбачене статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022. У той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачеві в тому числі оспорюваних сум одноразової матеріальної допомоги, було прийнято 14.03.2022.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Згодом, АТ «Укрзалізниця» листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 повідомило керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» про те, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 77).

Також листом за №НЗК-49/371 від 10.04.2025 заступник директора регіональної філії з управління персоналом та соціальної політики регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомив головного бухгалтера, начальника виробничих підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про призупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій і їх структурних ( виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті ( а.с. 78-79).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією РФ на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Також, 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Згідно з пунктом 89 Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 375 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2025 № 615) колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління. Чисельність правління становить до восьми осіб. Чисельність і персональний склад правління затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 13 пункту 109 цього Статуту до компетенції правління належить розгляд і погодження проєкту колективного договору товариства, положення про галузеве недержавне пенсійне забезпечення.

Таким чином, у період дії воєнного стану АТ «Укрзалізниця» виключно в особі свого правління наділене правом зупинення за своєю ініціативою дії окремих положень колективного договору.

Проте, як убачається з листа АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25, виплата одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинена рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності, а не його правлінням, яке згідно статуту наділено повноваженнями з розгляду і погодження проєктів колективного договору.

За вказаних обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правомірності зупинення умов колективного договору про виплату одноразової матеріальної допомоги на підставі частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки штаб відповідача не можна вважати роботодавцем у розумінні цього закону.

Окрім того, приписами статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач надав суду лише копію листа від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25, яким повідомило керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» про рішення штабу щодо призупинення з 01.04.2025 виплати матеріальних допомог. Проте сам по собі такий лист не може вважатися належним та достатнім доказом прийнятого штабом рішення без наявності в матеріалах справи самого рішення, а тому апеляційний суд не бере його до уваги.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про неправомірність зупинення виплати позивачеві одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 131 651,90 грн, яка не оспорюється сторонами.

У позовній заяві позивач також указував про те, що йому не було виплачено грошову винагороду, передбачену пунктом 3.19 Колективного договору, із нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Як убачається з довідки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» АТ «Укрзалізниця» від 25.03.2026 № 134, ОСОБА_1 працював у депо на посаді машиніста. При звільненні посадовий оклад у сумі 11 393,52 грн не виплачувався, із нагоди досягнення пенсійного віку, згідно колективного договору (а.с. 17).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2.3.2 Інструкції зі статистики заробітної плати № 5, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, одноразові заохочення та премії до ювілейних і пам`ятних дат (у грошовій або матеріальній формі) включаються до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Таким чином, із досягненням пенсійного віку ОСОБА_1 отримав право на грошову винагороду, передбачену пунктом 3.19 Колективного договору. АТ «Укрзалізниця» не приймала рішення про зупинення дії колективного договору в цій частині, а відсутність рішення роботодавця про здійснення виплати не може бути безумовною підставою для такої не виплати, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошової винагороди з нагоди досягнення пенсійного віку в сумі 11 393,52 грн є правомірним.

Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення апеляційний суд виходить із наступного.

Як установлено вище, пунктом 3.9 Колективного договору працівникам підприємства один раз на рік передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на день подання заяви.

Позивач просив стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886,00 грн, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн, та за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.

Водночас рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 на період дії правового режиму воєнного стану, починаючи з 01.07.2024, зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення. Одночасно цим рішенням визначено порядок та умови виплати такої допомоги в розмірі 30 відсотків місячної тарифної ставки (посадового окладу), а також передбачено можливість окремого визначення умов виплати допомоги за період із 24.02.2022 по 30.06.2024.

Зазначене рішення правління від 27.06.2024 не регулювало порядок реалізації права на матеріальну допомогу на оздоровлення в 2022 та 2023 роках, а було прийняте вже після спірних періодів. Саме по собі його прийняття не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за минулі періоди, якщо право працівника на її отримання виникло відповідно до умов колективного договору.

Також апеляційний суд ураховує, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, яким було призупинено додаткові виплати, передбачені колективними договорами, було визнано незаконним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили. Таким чином, посилання відповідача на зазначене рішення правління як на підставу для невиплати позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки є необґрунтованим. Інших передбачених законом чи колективним договором підстав для невиплати позивачу допомоги за цей період відповідачем не наведено.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення є правильним, однак суд першої інстанції помилково визначив період та розмір такої допомоги, визначивши її за 2023 рік у сумі 16 104,00 грн та за 2024 рік у сумі 18 168,00 грн, тоді як позивач у своїй позовній заяві заявляв вимоги про її стягнення за 2022 рік у розмірі 14 886,00 грн та за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн, а всього 30 990,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Оскаржуване рішення суду належить змінити в частині визначених періодів та сум матеріальної допомоги на оздоровлення з приведенням їх у відповідність із вимогами позовної заяви.

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, виходив з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, проте вирішення питання про нарахування та виплату всіх належних працівникові від підприємства сум при звільненні в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов`язань, є непропорційним і, безсумнівно, порушує трудові права позивача, які підлягають судовому захисту, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вказаних вимог з інших підстав, тому рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши мотивувальну його частину щодо вирішення зазначених вимог, у редакції цієї постанови.

Також, належить змінити оскаржуване рішення й у частині стягнення грошової винагороди з нагоди ювілейної дати (60 років), стягнувши грошову винагороду з нагоди досягнення пенсійного віку, оскільки пунктом 3.18 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом передбачено виплату працівникам депо з нагоди ювілею (50, 60, 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку, а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у момент звільнення (05.01.2026) досяг 55-річного років та не мав права на грошову винагороду з нагоди ювілею (50, 60, 70 років).

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд виходить із наступного.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при наявності спору щодо їх розміру роботодавець зобов`язаний сплатити працівникові відповідне відшкодування у разі вирішення спору на його користь. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір такого відшкодування визначає суд, але не більш як за шість місяців.

Як установлено апеляційним судом, на день звільнення 05.01.2026 за ОСОБА_1 зберігалося право на отримання матеріальних допомог та грошової винагороди в загальному розмірі 174 035,42 грн.

Згідно з довідкою № 175 виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця» та розрахунком оплати середньої зарплати ОСОБА_1 , середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 26 330,38 грн, середньоденна заробітна плата, розрахована виходячи з нарахувань за листопад - грудень 2025 року, – 1 328,41 грн, а розмір одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків – 131 651,90 грн (а.с. 82-83).

Водночас відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку не підлягає автоматичному стягненню в повному обсязі. Суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності має визначити такий розмір відшкодування, який відповідає дійсним майновим втратам працівника та забезпечує справедливий баланс між інтересами працівника і роботодавця. При цьому підлягають оцінці, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період затримки її виплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника, співвідношення суми заборгованості із середнім заробітком, поведінка сторін та інші обставини, що мають значення для визначення справедливого розміру компенсації.

Суд першої інстанції, стягнувши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого позивачем в апеляційному порядку не оспорюється, вірно врахував характер спірних виплат, обставини виникнення спору, поведінку сторін, принципи розумності, справедливості та пропорційності.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, які зводяться до необхідності застосування дії форс-мажорних обставин, із огляду на таке.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР (далі також Закон № 671/97-ВР) передбачено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до статті 14-1 Закону № 671/97-ВР Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже, відповідно до вищезазначених положень законодавства форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, указаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Окрім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, установленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 указав, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21), адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими. Апеляційний суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

При цьому відповідачем не доведено існування обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що об`єктивно перешкодили б йому виконати обов`язок щодо здійснення виплати, тобто, не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого грошового зобов`язання щодо проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником.

Із огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи АТ «Укрзалізниця» щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому оскаржуване рішення в цій частині належить залишити без змін.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду належить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди, а також резолютивну частину рішення в частині вирішення позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 131 651,90 грн (сто тридцять одна тисяча шістсот п`ятдесят одна гривня 90 коп.), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886,00 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 00 коп.) та за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн (шістнадцять тисяч сто чотири гривні 00 коп.), грошову винагороду з нагоди досягнення пенсійного віку в розмірі 11 393,52 грн (одинадцять тисяч триста дев`яносто три гривні 52 коп.), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 473,10 грн (одинадцять тисяч чотириста сімдесят три гривні 10 коп.)».

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою та другою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та в фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік").

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру сплаті підлягає судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Підприємства самостійно встановлюють умови та розміри оплати праці, в тому числі перелік надбавок та доплат, у колективному договорі з дотриманням законодавства, генеральної, галузевої угод (стаття 15 Закону України «Про оплату праці», стаття 97 КЗпП України).

Частиною першою статті 9-1 КЗпП України визначено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Отже, одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальна допомога на оздоровлення та грошової винагорода з нагоди досягнення пенсійного віку входять до структури заробітної плати.

Позивач, звернувшись із даним позовом про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мав сплати судовий збір у розмірі 1 331,20 грн за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку, а не 2 570,70 грн.

Таким чином, стягнутий із відповідача судом першої інстанції судовий збір у розмірі 1 887,86 належить зменшити до 186,37 грн (пропорційно до розміру задоволених вимог про стягнення середнього заробітку): 1 331,20 грн х 14% = 186,37 грн (11 473,10 грн х 100 / 79 337,89 грн = 14 %).

Також з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 1 741,70 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди: 1 777,24 грн х 98 %, де 174 035,42 грн (стягнута сума матеріальних допомог та грошової винагороди після апеляційного перегляду) х 100 / 177 724,27 грн (ціна позову в частині вимог про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди) = 98%.

Виходячи з наведеного, оскаржуване рішення суду в частині стягнення судового збору належить змінити, виклавши абзац четвертий у наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 186,37 грн (сто вісімдесят шість гривень 37 копійок)», а також доповнити абзацом п`ятим у наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 1 741,70 грн (одна тисяча сімсот сорок одна гривня 70 копійок)».

За приписом підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір, який становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

Як уже зазначалось вище, позивач мав сплатити за подання позову 1 331,20 грн, а тому апелянт за подачу апеляційної скарги – 2 995,20 грн. У зв`язку з частковим задоволенням позову за результатами апеляційного розгляду понесені відповідачем судові витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із урахуванням остаточного розміру задоволених апеляційним судом позовних вимог (185 508,52 грн) та судом першої інстанції (188 790,52 грн), частка задоволених вимог апеляційної скарги становить 2 %, а тому із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця» належить стягнути 2 % сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги, що становить 59,90 грн (2 995,20 грн х 2%).

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Змінити рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04.06.2026 у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, грошової винагороди з нагоди досягнення пенсійного віку, виклавши мотивувальну частину рішення щодо цих вимог у редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04.06.2026, виклавши абзаци другий та четвертий у наступній редакції відповідно:

«Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 131 651,90 грн (сто тридцять одна тисяча шістсот п`ятдесят одна гривня 90 коп.), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886,00 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 00 коп.) та за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн (шістнадцять тисяч сто чотири гривні 00 коп.), грошову винагороду з нагоди досягнення пенсійного віку в розмірі 11 393,52 грн (одинадцять тисяч триста дев`яносто три гривні 52 коп.), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 473,10 грн (одинадцять тисяч чотириста сімдесят три гривні 10 коп.)».

«Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 186,37 грн (сто вісімдесят шість гривень 37 копійок)».

Доповнити резолютивну частину рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04.06.2026 абзацом п`ятим у наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 1 741,70 грн (одна тисяча сімсот сорок одна гривня 70 копійок)».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 59,90 грн судового збору за перегляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.10.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

О.Є. Мамонова