Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №686/24482/26 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №686/24482/26

Суддя: Федорова Н. О.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/24482/26

Провадження № 33/820/785/26

Суддя Хмельницького апеляційного суду Федорова Н.О., з участю секретаря судового засідання Купельської Н.П., особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Адамчук Людмили Володимирівни, потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 , на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2026 року,

в с т а н о в и л а:

Цією постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП

закрито, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 737439 від 04 серпня 2026 року ОСОБА_1 04 серпня 2026 року о 19 год 06 хв, керуючи транспортним засобом марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Хмельницькому по проспекту Миру, 86, не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надала переваги пішоходу, внаслідок чого допустила наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Вказаними діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 18.1, п. 2.3 «б» Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою, потерпіла ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати, а матеріали справи направити до відповідного підрозділу Національної поліції України для належного оформлення та доопрацювання.

Постанову вважає передчасною, постановленою з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням усіх обставин справи.

Стверджує, що місцевим судом справу було закрито через неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 працівниками поліції, при цьому сам суд дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху та можливість іншої правової кваліфікації її дій.

Крім того, судом першої інстанції не враховано належним чином її письмові заперечення від 08 вересня 2026 року щодо закриття провадження у справі та отримані тілесні ушкодження.

Також ОСОБА_2 вказує, що закриття справи без належного реагування на встановлені судом фактичні обставини порушує її права як потерпілої.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення потерпілої ОСОБА_2 на підтримку поданої апеляційної скарги, особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та її захисника адвоката Адамчук Л.В., які заперечили проти її задоволення, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Вимоги ст.ст. 252, 280 КУпАП регламентують, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз матеріалів даної справи свідчить про те, що суд під час її розгляду дотримався зазначених вимог закону.

Диспозицією ст. 124 КУпАП визначено, що адміністративна відповідальність наступає при порушенні учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Наведена норма КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до конкретних правил дорожнього руху, порушення вимог яких має бути у причинному зв`язку з їх наслідками.

Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний відповідно до пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Пунктом 18.1 ПДР передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Так, закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, місцевий суд виходив з того, що в її діях вбачається недотримання п. 18.1, п. 2.3 «б» ПДР України, проте порушення даних пунктів ПДР не становлять складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

З таким висновком місцевого суду погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Органом обвинувачення ОСОБА_1 ставиться у вину вчинення нею 04 серпня 2026 року о 19 год 06 хв в м. Хмельницькому по проспекту Миру, 86, порушення вимог пп. 2.3 «б», 18.1 Правил дорожнього руху, а саме те, що вона, керуючи транспортним засобом марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надала перевагу пішоходу, внаслідок чого допустила наїзд на ОСОБА_2 .

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, органом обвинувачення надано протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 737439 від 04 серпня 2026 року, до якого додано схему місця ДТП від 04 серпня 2026 року, письмові пояснення водія ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 від 04 серпня 2026 року, фотозображення та відеозапис з місця події.

Однак, вказані матеріали у своїй сукупності не доводять наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Натомість, такими підтверджується лише настання дорожньо-транспортної пригоди за участі водія ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 . Відомостей про пошкодження будь-якого майна матеріали не містять, що підтвердила й сама потерпіла в суді першої інстанції.

Порушення п. 2.3 «б» та п. 18.1 ПДР без настання наслідків, визначених ст. 124 КУпАП, не утворює складу цього адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що справу закрито через неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 працівниками поліції, а суд першої інстанції сам дійшов висновку про порушення нею ПДР та можливість іншої кваліфікації, не спростовують законності оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд з`ясовує, чи було вчинено саме те адміністративне правопорушення, у вчиненні якого особу обвинувачено, та чи винна вона в його вчиненні. Тому, межі розгляду визначає обвинувачення, сформульоване в протоколі, яким у цій справі є кваліфікація за ст. 124 КУпАП.

Оскільки, обов`язкова ознака об`єктивної сторони, а саме пошкодження майна, матеріалами справи не підтверджена, провадження підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, незалежно від того, чи можуть дії ОСОБА_1 мати ознаки іншого правопорушення.

Слід зазначити, що суд не вправі самостійно змінювати кваліфікацію на іншу норму з іншими ознаками складу адміністративного правопорушення, оскільки це виходило б за межі обвинувачення, погіршувало становище особи та порушувало її право на захист.

Посилання скаржниці на те, що місцевий суд у мотивувальній частині постанови дійшов висновку про недотримання ОСОБА_1 п. 2.3 «б», п. 18.1 ПДР і допустив можливість іншої кваліфікації її дій, не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення. Такі міркування не є висновком про винуватість ОСОБА_1 у правопорушенні, яке їй не інкримінувалося, і не були предметом розгляду у цій справі. Питання про те, чи містять вказані дії ознаки іншого правопорушення та за якою нормою їх слід кваліфікувати, належить до компетенції уповноважених осіб, які складають протокол, тоді як суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення.

Разом з тим, закриття провадження за ст. 124 КУпАП не позбавляє потерпілу ОСОБА_2 права на звернення до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 04 серпня 2026 року. ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не заперечувала наїзду на пішохода ОСОБА_2 , а тому факт дорожньо-транспортної пригоди є встановленим та не потребує додаткового доведення. Отже, незалежно від закриття провадження у цій справі, питання розміру відшкодування підлягає вирішенню судом у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, доводи скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм КУпАП і не свідчать про незаконність постанови місцевого суду.

Не заслуговує на увагу й прохання ОСОБА_2 направити матеріали справи до підрозділу Національної поліції для належного оформлення та доопрацювання, оскільки воно не ґрунтується на положеннях КУпАП.

Перелік повноважень апеляційного суду за результатами розгляду скарги на постанову місцевого суду визначено ч. 8 ст. 294 КУпАП, і він є вичерпним. Цей перелік не передбачає права апеляційного суду повертати матеріали справи органу, що склав протокол, для зміни кваліфікації дій особи.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постанови в межах обвинувачення (протоколу), яке було предметом розгляду в місцевому суді, а оскільки суд першої інстанції правильно встановив відсутність складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підстав для скасування постанови немає.

Обов`язок збирання доказів та правильної кваліфікації дій особи покладено на осіб, уповноважених складати протоколи, питання ж про наявність в діях ОСОБА_1 ознак іншого правопорушення виходить за межі перегляду постанови за цією скаргою.

Отже, апеляційний суд вважає, що вимога скаржниці про направлення справи до поліції не має правових підстав.

Твердження апеляційної скарги про те, що місцевий суд належним чином не врахував письмові заперечення потерпілої від 08 вересня 2026 року про неможливість закриття провадження через отримані нею тілесні ушкодження, не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді.

Обов`язок суду полягає в дослідженні та оцінці поданих сторонами доказів та доводів, а не в їх обов`язковому задоволенні. З оскаржуваної постанови вбачається, що заперечення ОСОБА_2 проти клопотання сторони захисту були прийняті судом, досліджені та відображені в мотивувальній частині, так само як і її пояснення щодо отриманих тілесних ушкоджень, витрат на лікування та перебування на лікарняному.

При цьому, слід зазначити, що тілесні ушкодження, з якими потерпіла пов`язує свої заперечення, не впливають на наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, обов`язковою ознакою якого є пошкодження майна. Адже сама потерпіла підтвердила в суді першої інстанції, що її майно в результаті події не пошкоджувалося.

Тому, твердження апеляційної скарги фактично ґрунтується на незгоді потерпілої з оцінкою доказів і не свідчить про незаконність постанови місцевого суду.

Доводи ОСОБА_2 про те, що закриття справи без належного реагування на встановлені судом фактичні обставини порушує її права як потерпілої, є безпідставними.

Відповідно до статті 269 КУпАП потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що потерпіла скористалася цими правами: брала участь у судовому засіданні, надала пояснення, подала письмові заперечення проти клопотання сторони захисту, а також реалізувала право на апеляційне оскарження. Отже, її процесуальні права порушено не було.

Крім того, закриття провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП зумовлене не визнанням поведінки ОСОБА_1 правомірною, а відсутністю обов`язкової ознаки складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, тобто пошкодження майна. Недотримання п. 2.3 «б» та п. 18.1 ПДР, на яке посилається скаржниця, не утворює складу цього правопорушення, а питання його правової оцінки за іншою нормою виходить за межі обвинувачення та перегляду постанови за цією скаргою.

З огляду на таке, доводи ОСОБА_2 ґрунтуються на помилковому розумінні наслідків закриття провадження та не свідчать ні про порушення її прав, ні про незаконність постанови місцевого суду.

Що ж стосується її права як потерпілої на відшкодування шкоди, то вона може його реалізувати шляхом подачі цивільного позову до суду про стягнення з ОСОБА_1 шкоди, заподіяної її діями, на підставі положень цивільного законодавства про деліктні зобов`язання.

Разом з тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 18 липня 2006 року у справі № 63566/00 «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїз Торія проти Іспанії», у яких Європейський суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням наведеного, місцевий суд прийшов до правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП з яким погоджується апеляційний суд.

З таких обставин, постанова місцевого суду є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2026 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення, залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Хмельницького

апеляційного суду Федорова Н.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua