Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №592/7951/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/7951/25Головуючий у суді 1-ї інстанції - Корольова Г. Ю.

Номер провадження 33/816/763/26Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/7951/25 за апеляційною скаргою захисника НЕСТЕРЕНКА М. В. на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.11.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – Скородєда С. І.,

установив:

В поданій апеляційній скарзі захисник НЕСТЕРЕНКО М. В. просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити через відсутність складу правопорушення, оскільки ОСОБА_2 діяв у стані крайньої необхідності.

Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.11.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 грн із позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, 05.05.2025 о 02:34 по вул. Чехова, 2 в м. Суми ОСОБА_2 керував т/з Fiat н. з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки т/з за допомогою технічного приладу газоаналізатора Alcotest Drager, що підтверджується тестом № 1789 від 05.05.2025, результат 2,27 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР.

Вислухавши доводи захисника Скородєда С. І., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника Нестеренка М. В. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 320606 від 05.05.2025 (а. с. 1), суддя суду першої інстанції дійшла правильного висновку, що ОСОБА_2 керував т/з в стані алкогольного сп`яніння, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- роздруківкою результату огляду (тестування) ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного засобу газоаналізатора Alcotest Drager 6820 від 05.05.2025, тест № 1789 – 2,27 ‰, яка підписана власноруч ОСОБА_2 без застережень (а. с. 2);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів газоаналізатора Alcotest Drager 6820, згідно якого результат огляду ОСОБА_2 на стан сп`яніння позитивний – 2,27 ‰, з результатом огляду ОСОБА_2 погодився, про що зазначив власноруч у відповідній графі акта, поставивши свій підпис (а. с. 3);

- відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовані обставини зупинки т/з під керуванням ОСОБА_2 , виявлення у нього під час спілкування ознак алкогольного сп`яніння і пропозиція поліцейських до ОСОБА_2 про необхідність проходження огляду на стан сп`яніння, огляд поліцейським ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки т/з із застосуванням спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820, результат огляду – 2,27 проміле, згода ОСОБА_2 з результатом його огляду (а. с. 7).

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.9а ПДР, згідно яких водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного сп`яніння, а сама процедура огляду на стан сп`яніння закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає обов`язковому огляду на відповідний стан сп`яніння, що проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського.

Відеозаписи події наведеного вище правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певних обставин, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення проходження ОСОБА_2 огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку із використанням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 6820 на місці зупинки т/з, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_2 мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Ці відеозаписи розкривають повну картину події, яка відбулась 05.05.2025 о 02:34 по вул. Чехова, 2 в м. Суми за участю ОСОБА_2 , та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП): 1) факт керування особою т/з із ознаками сп`яніння; 2) вимога поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку; 3) огляд поліцейським особи, яка керувала т/з, з використанням спеціального технічного засобу на місці зупинки т/з; 4) згода особи, яка керувала т/з, з результатом його огляду (тестування).

Саме недотримання ОСОБА_2 імперативних вимог ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП): суть правопорушення (об`єктивна сторона) – керування особою т/з в стані алкогольного сп`яніння, конкретний підпункт пункт ПДР – 2.9а, що встановлює певну заборону для водія, і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цієї заборони – ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_2 як учасника дорожнього руху.

Виключно Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), оскільки керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (включаючи п. 2.9а ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням положень ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_2 про проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку відповідає легітимній меті та завданням КУпАП, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).

Тобто, водієві забороняється керувати т/з в стані сп`яніння у будь-якому випадку, незважаючи на наявність чи відсутність підстав для зупинки т/з поліцейськими, а правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважається закінченим з моменту, коли т/з почав рухатись, хоч своїм ходом, хоч за допомогою буксирування, і не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала т/з (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами).

Є необґрунтованими і не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника Нестеренка М. В. про те, що ОСОБА_2 , керуючи т/з у стані сп`яніння, діяв у стані крайньої необхідності, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, положенням законодавства України про адміністративні правопорушення та спростовуються наведеними вище доказами.

Зокрема, норми КУпАП розмежовують порядок огляду осіб на стан сп`яніння як за суб`єктом правопорушення, так і за об`єктивною стороною, внаслідок чого на військовослужбовця можуть розповсюджуватись як положення ст. 266-1 КУпАП, так і ст. 266 КУпАП в залежності від того, чи виконував військовослужбовець у момент керування т/з безпосередньо обов`язків військової служби, передбачених ч. 4 ст. 24 ЗУ від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», або ж ні.

Тобто, вирішуючи питання про кваліфікацію дій військовослужбовця, який керував т/з у стані сп`яніння, крім іншого, суди в кожному конкретному випадку мають встановити факт виконання обов`язків військової служби на момент вчинення діяння з урахуванням положень Закону № 2232-ХІІ, що повинно бути підтверджено належними, достовірними, допустимими і достатніми доказами.

Крім того, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності (ст. 17 КУпАП). При цьому не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ст. 18 КУпАП).

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрозливої небезпеки, якщо вона в цій ситуації не могла бути усунена іншими засобами та якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена. Стан крайньої необхідності виникає за наявності двох елементів: 1) небезпека, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам; 2) відсутність реальної можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається такою обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує. При цьому джерелом небезпеки при крайній необхідності може бути і правопорушення, у тому числі і порушення водієм ПДР за певних обставин.

Іншими словами, ураховуючи положення ст. 17, 18 КУпАП, крайня необхідність – це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує охоронюваним законом правам людини, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом і ним особа може скористатися лише в тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається зіткнення двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу безпосередньо загрожує небезпека, а з іншого боку – особа знаходиться в такому становищі, при якому єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди так само правоохоронюваним інтересам, тобто відбувається зіткнення «права з правом».

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до переконання, що обстановка, яка склалась на момент зупинки т/з під керуванням ОСОБА_2 ніяким чином не свідчила про наявність небезпеки, яка безпосередньо загрожувала державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, незважаючи на те, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, а в Україні оголошено воєнний стан.

Як вбачається з відеозапису, ОСОБА_2 був вдягнутий у цивільний одяг та не знаходився при виконанні своїх службових обов`язків військовослужбовця, а саме не виконував у момент керування ним цивільним т/з Fiat, д. н. з. НОМЕР_1 безпосередньо обов`язків військової служби, передбачених ч. 4 ст. 24 ЗУ від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу». Дійсно ОСОБА_2 повідомляв поліцейським, що повертається за наказом командира до місця несення служби з подальшою відправкою на бойові позиції виконання ним завдань пов`язаних з проходженням військової служби, однак ніяких підтверджуючих документів не надав. При цьому поліцейський мав телефонну розмову з командиром ОСОБА_2 . Згідно цієї розмови також не убачається, що ОСОБА_2 перебував в стані крайньої необхідності, керуючи т/з у стані алкогольного сп`яніння під час дії комендантської години.

Що стосується листа в/ч про отримання ОСОБА_2 бойового розпорядження, то апеляційний суд не може прийняти його до уваги, оскільки ця письмова відповідь на адвокатський запит не містить обов`язкових реквізитів документу (дати видачі, вихідного номеру документу, підпису службової особи та печатки органу). При цьому й сама інформація у листі про те, що ОСОБА_2 нібито отримав наказ негайно прибути до місця дислокації для виконання бойових та спеціальних завдань, викликаних участю підрозділу у відсічі наступальним діям ворога відповідно до бойового розпорядження, також не містить певного документального підґрунтя (копії бойового розпорядження або витягу з журналу бойових дій, тощо).

Порядок віддання й виконання наказів передбачений ст. 35-38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Згідно цього порядку військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові, а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Командир відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Тобто, військовослужбовцю треба одразу повідомити свого командира про обставини, що перешкоджають виконанню наказу (відсутність сил, засобів, часу чи погіршення стану здоров`я, тощо).

З огляду на викладене, апеляційний суд має сумніви щодо спроможності ОСОБА_2 виконати будь-які завдання на лінії бойового зіткнення згідно отриманого наказу (відсіч наступальним діям ворога), у разі його наявності, оскільки він знаходився у стані алкогольного сп`яніння, який перевищив дозволену норму у більш ніж 11 разів (2,27 проміле алкоголю в крові). При цьому командир був повідомлений поліцейськими про неможливість виконання ОСОБА_2 отриманого наказу, так як стан алкогольного сп`яніння унеможливлював подальше керування особою т/з і відповідно «негайного прибуття до місця дислокації для виконання бойових та спеціальних завдань, викликаних участю підрозділу у відсічі наступальним діям ворога відповідно до бойового розпорядження».

Таким чином, керуючи т/з в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_2 не міг усунути небезпеку, що загрожувала охоронюваним законом правам людини, суспільним інтересам чи інтересам держави.

Вищенаведене підтверджує не лише факт керування ОСОБА_2 т/з в стані алкогольного сп`яніння, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду, що повністю відповідає вимогами закону, які водій зобов`язаний виконувати (п. 2.9а ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Сукупність всіх фактичних обставин справи, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_2 керував т/з в стані алкогольного сп`яніння, так як будь-який наявний у справі сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшла за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності та взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.11.2025 стосовно ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника НЕСТЕРЕНКА М. В. на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов