Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №947/2817/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5999/26

Справа № 947/2817/26

Головуючий у першій інстанції Мальований В. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя - доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року у складі судді Мальованого В.О.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором в сумі 131144,85 грн., а також, стягнути з відповідача понесені судові витрати у виді сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати пов`язані з розглядом справи в розмірі 1664.00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12.02.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5313155. Договір підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 35000,00 грн., зі сплатою відсотків згідно умов договору. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконала в повному обсязі, а саме перерахували кошти кредиту на платіжну картку Клієнта, зазначену ним в Особистому кабінеті, і яка зазначена в договорі. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за договором, відсотками, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 131144,85 грн.

25.09.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 25092025 відповідно до умов якого TOB «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ" приймає належні TOB «Лінеура Україна" Права Вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 25.09.2025 року право вимоги за кредитним договором позики №5313155 від 12.02.2025, в сумі 131144,85 перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимоги у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Також вважає, що позивачем не надано доказів погодження кредитних умов у кредитному договорі укладеному між нею та ТОВ «Лінеура Україна» №5313155 від 12.02.2025. Стверджує, що не укладала, не підписувала саме ті сторінки договору, які додано в якості копій до позовної заяви, в редакції, що наведена представником позивача, а тому не погоджувала умови нарахування процентів, комісії та штрафів. Оскільки позивачем не надано оригінал договору, а нею ставиться під сумнів його укладення, просила витребувати від позивача оригінал електронного доказу кредитного договору від 12.02.2025 №5313155 з усіма додатками , а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує факт підписання договору обома сторонами. Також зазначила , що відповідачем не надано доказів на підтвердження перерахування коштів на її рахунок. На підставі викладеного просила відмовити в задоволенні позову (а.с. 15-22).

У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що кредитний договір був укладений з позичальником в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Зазначав, що ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання договору. Верифікація та ідентифікація Позичальника здійснювалася через ІТС Первісного кредитора. Кредитний договір укладалися в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства (ІТС Товариства) та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. У відповідності до умов укладеного договору, кошти надавалися Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно Позичальником при укладанні договору: № НОМЕР_1 . Позивач, вказує що не володіє оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення Відповідачем кредитних коштів за укладеним договором, щодо яких виник спір, з тих причин, що не є первісним кредитором (позикодавцем), а дані документи відповідно до п.35 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку. У зв`язку з викладеним, просив витребувати від АТ «Сенс Банк» інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 .; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) за період: з 12.02.2025 по 15.02.2025 з відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправника коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період: з 12.02.2025 по 15.02.2025. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 24-32).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором №5313155 від 12.02.2025 в розмірі 131144 гривень 85 копійок, з яких: 35 000.00 грн. - сума заборгованості за сумою боргу, 75144,85 грн. - сума заборгованості за процентами, 17500,00 грн. - сума заборгованості за штрафами, 3500,00 грн. - сума заборгованості за комісією за видачу кредиту, понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662 гривень 40 копійок; а всього: 133807 гривень 25 копійок.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами кредитний договір є чинним, оскільки його правомірність сторонами не оспорювалася, а відтак є обов`язковим для виконання. Суд встановив, що ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу кредитні кошти, які відповідно до умов договору підлягали поверненню зі сплатою процентів за користування ними. Крім того, суд установив, що 25 вересня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 25092025, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 5313155 від 12 лютого 2025 року. Відповідно до реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги заборгованості в загальному розмірі 131 144,85 грн. З огляду на заміну кредитора суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимагати від відповідача виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», стягнути з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на її користь суму понесених судових витрат на сплату судового збору в розмірі 4542,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована недоведеністю погодження відповідачкою наданих кредитних умов. Зокрема скаржниця зазначає, що вона не погоджується із твердженнями позивача про те, що кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на її мобільний телефон. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи кредитний договір (у вигляді електронного документа) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявні в матеріалах справи копії спірного кредитного договору не можуть вважатись належними доказами укладання договору, оскільки не відповідають вимогам ст.ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно не є належними і допустимими доказами укладення договору між нею та кредитором. Наголошує, що вона не укладала/підписувала Договір кредиту, в редакції, яку долучає представник позивача в якості копії до позовної заяви, не погоджувала відповідні процентні ставки та кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не доводить, що вона узгодила кожну сторінку цього договору або ж цей договір в цілому. Переконливих доказів належності саме їй зазначеного "одноразового ідентифікатора" позовна заява не містить. Отже, наведене вказує на неукладеність оспорюваного правочину та підтверджує безпідставність нарахованих позивачем відсотків. Оскільки позивачем не надано оригінал кредитного договору від 12.02.2025 №5313155, а відповідачем поставлено під сумнів його укладення, вважає, що суд першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 100 ЦПК України мав витребувати у позивача оригінал електронного доказу: Кредитний договір від 12.02.2025 №5313155 (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів визнати недопустимими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредиту відповідачу.

Доводи скарги також мотивовані відсутністю доказів отримання новим кредитором прав вимоги. Зокрема скаржниця звертає увагу суду, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Відсутність цих доказів позбавляє можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі, а саме що позивач дійсно набув права вимоги за кредитним договором.

Крім того ОСОБА_1 зазначає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідають передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Так, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 75144,85 грн. не є співрозмірною тілу кредиту в загальній сумі 35000,00 грн., оскільки суперечать принципам розумності та добросовісності, тому при ухваленні рішення просить зменшити розмір відсотків, щонайменше до розміру тіла кредита - 35000,00 грн., оскільки стягнення з неї заборгованості за короткостроковою позикою 2 рази більше тіла кредиту призведе до скрутного матеріального становища позичальника та безпідставного збагачення за цей рахунок кредитора.

Щодо нарахування неустойки ОСОБА_1 зазначає, що суд не врахував п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до положень якого нарахування неустойки можливе лише до 23.02.2022 включно, тоді як в розрахунок позивача здійснений за період періоди, які настали після 24.02.2022 та під час діючого воєнного стану в державі.

Також скаржницею наголошено, що положення (вимоги) щодо обов`язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. Так, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14 44цс21). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19 (провадження № 61-7416св20). Пунктом 5 укладеного між сторонами кредитного договору (заяви) встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи наведене, оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому положення (вимоги) щодо обов`язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, на думку скаржниці, є нікчемними.

Крім того, у доводах скарги, ОСОБА_1 посилається на відсутність доказів перерахування коштів (тіла кредиту), зокрема як зазначає скаржниця, надані позивачем розрахунки заборгованості фактично не можна вважати розрахунками, оскільки вони не містять жодної формули/методики розрахунку заборгованості за кожен день, а лише зазначають розмір боргу на дату відступлення заборгованості, що свідчить про неможливість перевірки нарахувань судом як по тілу кредиту, так і по процентам за користування кредитом. Відсутність належного розрахунку заборгованості з боку первісного кредитора не дозволяє переконатися, що заявлені суми по процентам були розраховані вірно та з урахуванням законодавства, зокрема Закону України «Про споживче кредитування», яким обмежено розмір процентів по споживчим кредитам. Розрахунок не було складено первісним кредитором, а складено безпосередньо позивачем - ТОВ «ФК «ЄАПБ», який нібито є новим кредитором після відступлення права вимоги. Тобто файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу кредитних коштів, оскільки повністю перебуває в залежності від позивача, який не є учасником первинних кредитних відносин і не володіє повним обсягом оригінальних даних щодо видачі кредиту, нарахувань, часткового погашення чи інших операцій. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування їй сум позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).

Позиція позивача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року - без змін, оскільки оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального ні процесуального права. Зазначає, що кредитний договір був укладений з позичальником в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб - сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договорів. Верифікація та ідентифікація позичальника здійснюється через ІТС первісного кредитора. Кредитний договір укладався в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно - комунікаційній системі Товариства (ІТС Товариства) та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідній мобільний додаток чи інші засоби. У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладанні договору: № НОМЕР_1 . Таким чином доведено факт отримання кредитних коштів відповідно до укладеного договору та виконання первісним кредитором узяти на себе зобов`язання перед позичальником. Жодних заперечень з приводу того, що відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання договору чи про зарахування та розподілення сплачених коштів відповідачем висловлено не було.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

В судове засідання, призначене на 01.10.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що 12.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5313155, який було підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора «61771». Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі в сумі 35000,00 грн., строком на 360 днів, процентна ставка - 0,95 % за кожен день користування кредитом, комісія за надання кредиту 3500,00 грн.

ТОВ «Лінеура Україна»» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит в розмірі 35000,00 грн., відповідно до умов договору, шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , зазначену в Договорі, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» від 30.09.2025, довідкою АТ «Сенс Банк» від 13.02.2026 та випискою з рахунку ОСОБА_1 за період з 12.02.2025 по 15.02.2025.

Так, згідно довідки АТ «Сенс Банк» від 13.02.2026, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , відкрито картку маска № НОМЕР_1 , фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .

Даний номер телефону НОМЕР_3 та номер банківської картки № НОМЕР_1 зазначений позичальником ОСОБА_1 і в кредитному договорі.

Згідно виписки з рахунку ОСОБА_1 за період з 12.02.2025 по 15.02.2025, на її рахунок 12.05.2025 зараховано переказ в сумі 35 000,00 грн. призначення платежу «CREDIT7_VYDACHА1».

Відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 25.09.2025 у неї утворилася заборгованість в розмірі 131144,85 грн., з яких:

- 35000.00 грн. - сума заборгованості за сумою боргу,

- 75144,85 грн. - сума заборгованості за відсотками,

- 17500,00 грн. - сума заборгованості за штрафами,

- 3500,00 грн. - сума заборгованості за комісією за видачу кредиту.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Так, згідно зі ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 638, 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача.

Так, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не укладала кредитний договір у редакції, наданій позивачем, та не підписувала його шляхом використання одноразового ідентифікатора, колегія суддів виходить з такого.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою суду першої інстанції від 11 лютого 2026 року за заявою відповідачки було витребувано від ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» оригінал електронного доказу: кредитного договору № 5313155 від 12 лютого 2025 року з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат електронного підпису, що підтверджує його підписання сторонами (а.с. 39).

Водночас позивач, обґрунтовуючи неможливість надання первинних документів щодо перерахування кредитних коштів, зазначав, що такі документи перебувають у первісного кредитора та відповідній банківській установі, оскільки позивач не є первісним кредитором (а.с. 24-31).

Встановлено, що з метою перевірки зазначених обставин судом першої інстанції також було витребувано безпосередньо від АТ «Сенс Банк» відомості щодо належності відповідачці платіжної картки, зазначеної у кредитному договорі, виписку про рух коштів за відповідним картковим рахунком за період з 12 по 15 лютого 2025 року із зазначенням часу, призначення платежу та відправника коштів, а також відомості про номер телефону, на який надсилалася інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою (а.с. 39).

На виконання зазначеної ухвали АТ «Сенс Банк» повідомило, що ОСОБА_1 є клієнтом банку та на її ім`я відкрито платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої зазначені у кредитному договорі. Наданою банком випискою підтверджується зарахування 12 лютого 2025 року на відповідний картковий рахунок грошових коштів у сумі 35 000 грн із призначенням платежу, пов`язаним із видачею кредиту. Банком також надано відомості щодо номера телефону, на який надсилалася інформація про підтвердження операцій за цією платіжною карткою (а.с. 41-42).

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на відсутність первинних документів, які підтверджують перерахування кредитних коштів, не спростовують встановленого судом факту їх отримання відповідачкою, оскільки відповідні відомості були витребувані судом безпосередньо у банківської установи та підтверджені наданими документами.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитні кошти мали бути перераховані на платіжну картку № НОМЕР_1 . Вищенаведені відомості підтверджують як належність зазначеної картки відповідачці ОСОБА_1 , так і фактичне отримання нею 12 лютого 2025 року суми кредиту в розмірі 35 000 грн. і подальше користування ними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи відповідачки про неукладення нею кредитного договору та відсутність доказів отримання кредитних коштів спростовуються сукупністю наявних у справі доказів.

При цьому саме по собі ненадання позивачем витребуваного оригіналу електронного кредитного договору та сертифіката електронного підпису не є достатньою підставою для висновку про неукладення договору, оскільки судом досліджено й інші докази, які у своїй сукупності підтверджують відповідність відповідачки даним, зазначеним у договорі, проходження процедури оформлення кредиту та фактичне отримання передбачених договором кредитних коштів.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів перерахування ОСОБА_1 суми кредиту, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду від 11 лютого 2026 року АТ «Сенс Банк» надано інформацію про те, що платіжна картка № НОМЕР_1 була відкрита на ім`я ОСОБА_1 . З наданої банком виписки за рахунком убачається зарахування 12 лютого 2025 року на зазначену картку грошових коштів у розмірі 35 000 грн із призначенням платежу «CREDIT7_VYDACHА1».

Крім того, факт здійснення відповідного переказу підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» вих. № 1-3009 від 30 вересня 2025 року, адресованим ТОВ «Лінеура Україна», відповідно до якого 12 лютого 2025 року о 19:56:11 на платіжну картку № НОМЕР_4 було успішно перераховано 35 000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 651448443, із зазначенням призначення платежу «Зарахування 35000 грн на карту НОМЕР_1 ».

Таким чином, факт надання відповідачці кредитних коштів підтверджується не лише розрахунком заборгованості, складеним позивачем, а сукупністю належних та взаємопов`язаних доказів, зокрема безпосередніми відомостями банку про зарахування коштів на картку відповідачки та документом суб`єкта, який здійснював відповідний переказ. Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування відповідачці суми кредиту є безпідставними.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором № 5313155 від 12 лютого 2025 року.

Так, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. При цьому відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження набуття права вимоги до відповідачки позивачем надано договір факторингу № 25092025 від 25 вересня 2025 року, укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а також витяг з реєстру боржників, який є додатком до зазначеного договору та містить відомості щодо права вимоги саме за кредитним договором № 5313155 від 12 лютого 2025 року, укладеним із ОСОБА_1 .

Таким чином, надані позивачем документи дають можливість ідентифікувати первісного та нового кредитора, боржника, конкретний кредитний договір, право вимоги за яким передано позивачу, та розмір заборгованості, що визначений у реєстрі боржників.

Посилання скаржниці на те, що позивачем не надано доказів переходу права вимоги саме у сумі, зазначеній у додатках до договору факторингу, є безпідставним, оскільки відповідний розмір права вимоги зазначений у реєстрі боржників щодо конкретного кредитного договору відповідачки та узгоджується з предметом відступлення, визначеним договором факторингу.

Договір факторингу № 25092025 від 25 вересня 2025 року у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, доказів його припинення, розірвання або визнання недійсним, як і доказів того, що право вимоги за кредитним договором № 5313155 не передавалося позивачу, матеріали справи не містять. Отже, з огляду на положення статей 512, 514, 1077, 1078 ЦК України та наявні у справі докази колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги за кредитним договором № 5313155 від 12 лютого 2025 року. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо ненабуття позивачем права вимоги є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що нараховані позивачем проценти у розмірі 75 144,85 грн є явно завищеними, неспівмірними із сумою отриманого кредиту та такими, що суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Як вбачається зі змісту пункту 1.4.1 кредитного договору № 5313155 від 12 лютого 2025 року сторони погодили стандартну процентну ставку у розмірі 0,95 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується в межах усього строку кредитування, визначеного пунктом 1.3 договору.

З наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, шо проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору, виходячи зі встановленої ним стандартної процентної ставки та фактичного періоду користування кредитними коштами. Отже, розмір заявлених до стягнення процентів є результатом застосування погодженої сторонами процентної ставки до суми кредиту протягом відповідного періоду користування ним, а не довільно визначеною кредитором сумою.

Сам по собі факт того, що загальна сума нарахованих за період користування кредитом процентів перевищує суму основного боргу, не свідчить про неправомірність такого нарахування. Визначальним є відповідність нарахування умовам договору та закону.

Посилання відповідачки на принципи справедливості, добросовісності та розумності як на підставу для зменшення процентів до 35 000 грн також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки фактично спрямовані на зміну погодженого сторонами розміру плати за користування кредитом без встановлення порушення позивачем умов договору при її нарахуванні. Матеріали справи не містять доказів нарахування позивачем процентів за ставкою, відмінною від погодженої сторонами, або за період, який не передбачений умовами кредитного договору.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про завищений та несправедливий розмір процентів є необґрунтованими, а нарахування 75 144,85 грн процентів здійснено відповідно до умов кредитного договору та погодженої сторонами стандартної процентної ставки.

В цій частині доводи скарги висновків суду не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення окремих складових заборгованості.

Так, у доводах апеляційної скарги щодо нарахування неустойки ОСОБА_1 посилається на неврахування судом положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. При цьому неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Наведені положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки договір про споживчий кредит № 5313155 укладений 12 лютого 2025 року, тобто в період дії встановленого законом спеціального правового регулювання наслідків прострочення виконання кредитних зобов`язань.

Як убачається з розрахунку заборгованості, позивачем заявлено до стягнення 17 500 грн неустойки. Водночас з огляду на наведені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України така складова заборгованості не підлягає стягненню з відповідачки.

Отже, висновок суду першої інстанції в частині стягнення 17 500 грн неустойки є помилковим, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Заслуговують на увагу суду і доводи апеляційної скарги щодо нікчемності умови договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зазначила, що хоча Закон України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачає можливість встановлення комісії за обслуговування кредиту, така комісія може включати плату за надання інформації про стан кредитної заборгованості лише у випадках, коли така інформація надається на вимогу споживача частіше одного разу на місяць. Водночас умова договору про оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати один раз на місяць, є нікчемною.

У цій справі умовами кредитного договору передбачено обов`язок відповідачки сплатити комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3 500 грн. При цьому договором не визначено конкретної самостійної додаткової послуги, яка надається кредитодавцем за таку плату, а сама по собі назва платежу як «комісія за обслуговування кредитної заборгованості» не свідчить про надання споживачу окремої послуги, яка може бути оплатною.

Отже, встановлення такої плати фактично покладає на споживача обов`язок оплачувати дії кредитодавця з обслуговування кредитної заборгованості, які не визначені договором як окрема додаткова послуга.

За таких обставин умова договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, а тому сума комісії у розмірі 3 500 грн також не підлягає стягненню з відповідачки.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року в частині стягнення неустойки та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково доведеною, тому вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Розподіл судових витрат

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 було сплачено 4542,00 грн.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 110144,85 грн., що становить 83,99% від 131144,85 грн.

Таким чином, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення неустойки та комісії, з ухваленням нового судового рішення в цій частині, то судові витрати підлягають перерозподілу.

Тобто, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 727,30 грн. (4542,00 грн. х 16,01%).

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру відмовлених у задоволенні позовних вимог 83,99%, тобто у розмірі 2236,07 грн. (2662,40 грн. х 83,99%).

Керуючись положеннями ч. 10 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню судовий збір у сумі 1508,77 грн. (2236,07 грн. - 727,30 грн.)

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 17 500 грн заборгованості за штрафами, 3 500 грн заборгованості за комісією за видачу кредиту та судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 в частині стягнення 17 500 грн заборгованості за штрафами та 3 500 грн заборгованості за комісією за видачу кредиту - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ: 35625014) судовий збір у розмірі 1508,77 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07.10.2026

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе