Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №519/1853/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2392/26

Справа № 519/1853/24

Головуючий у першій інстанції Москаленко І. О.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» на рішення Південного міського суду Одеської області від 14 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

06 грудня 2024 року позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними договори, укладені в формі Персональних меморандумів №51/2 від 10.02.2016 і №61/2 від 10.02.2016 між ОСОБА_1 і ОК «ЖБТ «Морський».

Позовна заява вмотивована тим, що 03 лютого 2021 року постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду у справі №916/209/20 визнано недійсним рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» від 12.12.2017, оформлене протоколом №12/1-п, у частині розірвання з Відповідачем Персональних меморандумів №51/2 від 10.02.2016 і № 61/2 від 10.02.2016.

27 листопада 2020 року рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/2506/20 визнано недійсним рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» від 12.12.2017, оформлене протоколом №12/1-п, у частині розірвання з ОСОБА_3 . Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №150/2 від 10.02.2016. Рішення було залишене в силі апеляційною і касаційною інстанцією, а отже має преюдиційну силу відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК, оскільки обставини встановлено щодо Позивача.

У справі №916/2506/20 суд зробив висновок, що позивач помилково застосовував до правовідносин із відповідачем законодавство про кооперацію, натомість, кваліфікував правовідносини між Сторонами, які такі, що регулюються укладеним договором щодо продажу майнових прав, що є різновидом залучення коштів у житлове будівництво. Оскільки Позивач не належить до жодного з суб`єктів, передбачених для законного ч. 3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», то залучення коштів на підставі Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №150/2 від 10.02.2016 є незаконним. Тому, Позивач просить визнати недійсними договори, укладені в формі Персональних меморандумів № 51/2 від 10.02.2016 і № 61/2 від 10.02.2016 між ОСОБА_1 і ОК "ЖБТ" Морський.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Південного міського суду Одеської області від 14 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОК «ЖБТ «Морський» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній ОК «Житлово-будівельне товариство «Морський» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позову.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 30 вересня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

29 вересня 2026 року від ОК “ЖБТ “Морський” надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

30 вересня 2026 року від адвоката Торган Л.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 10 лютого 2016 року між ОК ЖБТ «Морський» та гр. ОСОБА_1 (асоційований член кооперативу) на підставі розгляду заяви Асоційованого члена кооперативу від 10.02.2016 були укладені: Персональний меморандум Асоційованого члена Кооперативу № 51/2 та Персональний меморандум Асоційованого члена Кооперативу № 61/2 стосовно наступного:

Об`єкт будівництва за обидвома Персональними меморандумами – житловий комплекс "МОРСЬКИЙ", розташований за адресою: Одеська обл., м. Южне, ІІ мікрорайон (п.п.1.1.);

Об`єкти нерухомості – квартира під будівельним номером АДРЕСА_1 ) (п.п.1.2. Персональний меморандум Асоційованого члена Кооперативу № 51/2) та квартира під будівельним номером АДРЕСА_2 ) (п.п.1.2. Персональний меморандум Асоційованого члена Кооперативу № 61/2);

Загальними зборам членів кооперативу відповідно до Протоколу №12/1-п від 12.12.2017, на підставі положень п. 5.1., 5.3., 5.4, 12, 12.1 Меморандуму асоційованого члена Кооперативу розірвано з ОСОБА_1 . Персональні меморандуми № 51/2 від 10.02.2016 і № 61/2 від 10.02.2016.

Того ж дня, з 24 січня 2019 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір відступлення права вимоги № 2/98, відповідно до якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги майнових прав на Об`єкт нерухомості - квартиру під будівельним АДРЕСА_3 . На підставі чого в подальшому ОСОБА_2 був прийнятий до складу асоційованих членів Кооперативу та з ним укладений Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № 51/2 в новій редакції від 24.01.2019.а результатами розгляду четвертого питання порядку денного було прийнято одноголосне рішення яким було вирішено внесені паї від членів кооперативу були розподілені наступним чином, зокрема: внесений пай від ОСОБА_4 в розмірі 302 400,00 грн прийняти в якості паю за квартиру під будівельним АДРЕСА_4 ; внесений пай від ОСОБА_6 в розмірі 291 460,00 грн прийняти в якості паю за квартиру під будівельним АДРЕСА_5 .

12 грудня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був підписаний Персональний меморандум члена кооперативу №51/2 щодо Об`єкта нерухомості - квартири під будівельним АДРЕСА_6 ). Відповідно до п. 12. Цього Меморандуму розмір паю члена Кооперативу становить (302 400, 00 грн, який вона зобов`язана в повному обсязі сплатити до 12.01. 2018.)

Також 12 грудня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був підписаний Персональний меморандум члена кооперативу № 61/2 щодо Об`єкта нерухомості - квартири під будівельним АДРЕСА_7 ). Відповідно до п. 12. Меморандуму розмір паю члена Кооперативу становить 291460,00 грн, який він зобов`язаний в повному обсязі сплатити до 12.12.2018.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №162823155 від 09.04.2019 за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_8 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 162848630 від 09.04.2019 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_9 .

Не погоджуючись з виключенням зі складу членів кооперативу та втратою майнових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 звернулася до суду.

Господарський суд Одеської області рішенням від 16 липня 2020 року у задоволенні позову відмовив.

03 лютого 2021 року постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду у справі №916/209/20 рішення суду першої інстанції скасовано, визнано недійсним рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» від 12.12.2017, оформлене протоколом №12/1-п, у частині розірвання з Відповідачем Персональних меморандумів №51/2 від 10.02.2016 і №61/2 від 10.02.2016 Суд встановив порушення прав позивачки, як асоційованого члена обслуговуючого кооперативу, який повинен був бути обізнаним про те, що до порядку денного включено питання про її виключення. Неповідомлення ОСОБА_1 про скликання й проведення загальних зборів, на яких її виключили з числа асоційованих членів кооперативу, є безумовним порушенням її прав, передбачених статутом Кооперативу та статтею 12 Закону України «Про кооперацію». Також виключення позивачки зі складу асоційованих членів Кооперативу відбулося за відсутності мотивування підстав для такого виключення.

У силу положень статті 8 Закону України «Про кооперацію» основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов`язки його членів та асоційованих членів, порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати, порядок скликання загальних зборів, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації кооперативу та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

За умовами частини першої статті 12 Закону України «Про кооперацію» одним з основних прав члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах.

Також, за ч.1 ст. 11 зазначеного Закону особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок пай у порядку та в розмірах, визначених його статутом.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про кооперацію» пай - це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу в створенні та розвитку кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. З внесків членів кооперативу формується пайовий фонд кооперативу. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про кооперацію»).

Згідно з ст. 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів; володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. Відповідно до ст. 19-1 цього ж Закону член житлово-будівельного має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, якщо він не викупив це майно; у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Згідно з положеннями пунктів 7.3.3.1, 7.3.3.2 статуту Кооперативу асоційований член Кооперативу має право: брати участь у загальних зборах членів Кооперативу з правом дорадчого голосу; користуватися послугами та пільгами Кооперативу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналізуючи зміст Персональних меморандумів № 51/2 від 10.02.2016 і № 61/2 від 10.02.2016 між ОСОБА_1 і ОК «ЖБТ «Морський», судом першої інстанції правильно встановлено, що вступ до кооперативу асоційованого члена здійснюється на підставі письмової заяви. У подальшому, як зазначено у преамбулі меморандумів, за результатами розгляду заяви асоційованого члена кооперативу від 10.02.2016 сторони ОК «ЖБТ «Морський» та Відповідач уклали спірний меморандум.

Кооператив зобов`язався закріпити за Відповідачем пай у вигляді квартир, визначених умовами меморандумів, побудувати будинок, ввести його в експлуатацію і після повної сплати усіх передбачених договорами пайових внесків передати побудовані квартири у власність члена у визначеному меморандумами порядку.

Отже, при підписанні Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу його сторони вчинили дії, направлені на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що дає підстави вважати даний Меморандум правочином.

Стаття 19-1 Закону України «Про кооперацію» передбачає можливість викупу членом кооперативу його майна, тобто укладення відповідного правочину щодо нерухомого майна та/чи майнових прав на ньому. За таких обставин, суд не вбачає підстав вважати, що спірний меморандум суперечить ЗУ «Про кооперацію».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18 зазначила, що асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв`язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу. Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу. Пайові внески у споживчих та обслуговуючих кооперативах мають інвестиційний, але водночас непідприємницький характер. Зокрема, через створення обслуговуючих кооперативів відбувається de facto інвестування у будівництво житла, отже, комплекс прав членів таких кооперативів також може бути представлений як корпоративним паєм нарівні з корпоративними паями (частками, акціями) учасників господарських товариств та виробничих кооперативів. У таких випадках, як правило, правовідносини між сторонами вичерпуються після повного внесення коштів на будівництво житла та передачі об`єкта нерухомості у власність замовнику.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням дійсного змісту правовідносин між сторонами назва цих коштів пайовими внесками, а договорів - кооперативними на їх інвестиційну природу не впливає.

Разом з тим, за статтею 1 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин Закон України «Про інвестиційну діяльність» суд першої інстанції правильно відхилив, оскільки позивач як обслуговуючий кооператив є неприбутковою організацією, діяльність якої направлена на виконання непідприємницької діяльності в виді забезпечення житлом членів кооперативу. Інвестиційна діяльність, у свою чергу, передбачає створення прибутку (доходу) та/або досягається соціального та екологічного ефекту.

Підтвердженням розуміння такого розмежування правової природи діяльності обслуговуючого кооперативу та інвестування є п. 29 меморандумів, де позивач, укладаючи правочини, прямо передбачив неможливість застосування до них положень Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Оскільки суд першої інстанції не встановив порушень Закону України «Про кооперацію» чи ЗУ «Про інвестиційну діяльність» при укладення спірних меморандумів, то відсутні підстави для застосування у цій справі ч.1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач.

У постанові від 17.06.2021 у справі №761/12692/17 ВС зазначив, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Суд першої інстанції правильно погодився з доводами представника відповідача, що оспорюваними меморандумами жодне право позивача не порушене. Доводи представника позивача про порушення спірним меморандумом його права на підприємницьку діяльність суд першої інстанції вмотивовано вважав неспроможними.

Отже, доказів того, що Персональні меморандуми № 51/2 від 10.02.2016 і № 61/2 від 10.02.2016 між ОСОБА_1 і ОК «ЖБТ «Морський» є недійсними позивач суду не надав.

Посилання Позивача преюдиційну силу рішень у справі № 916/2506/20, яким наче б то встановлено порушення порядку укладання оспорюваних персональних меморандумів, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Водночас, ОСОБА_1 не брала участь у справі №916/2506/20, тому обставини встановлені у цій справі не мають преюдиційної сили для суду.

Враховуючи, що обставини, зазначені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у задоволенні позову слід відмовити.

У Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні позову, то правильно не вбачав підстав для розгляду клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи (фактично дублюють позицію позовної заяви) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство «Морський» залишити без задоволення.

Рішення Південного міського суду Одеської області від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

Д.Я. Роїк