Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №493/396/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання батьківства

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №493/396/25

Суддя: Назарова М. В.

Номер провадження: 22-ц/813/3784/26

Справа № 493/396/25

Головуючий у першій інстанції Волошин І. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 16 грудня 2025 року, постановлену Балтським районним судом Одеської області у складі: судді Волошина І.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства,

в с т а н о в и в:

Предметом апеляційного перегляду є ухвала Балтського районного суду Одеської області від 16 грудня 2025 року, якою провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства зупинено до отримання інформації про безвісно зниклого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення його місця перебування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги вказує, що зупиняючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд першої інстанції фактично ототожнив сам факт формального перебування відповідача у складі Збройних Сил України з наявністю об`єктивної процесуальної неможливості розгляду справи, що є неправильним застосуванням норм процесуального права. З аналізу п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у системному зв`язку з положеннями ст. 253 ЦПК України вбачається, що зупинення провадження у справі можливе лише за наявності фактичних обставин, які свідчать про реальне перебування сторони у лавах ЗСУ, а не виключно з огляду на її формальний статус військовослужбовця.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі № 686/28148/23, яка безпосередньо стосувалася визнання батьківства щодо особи, зниклої безвісти під час проходження військової служби у складі ЗСУ, суд касаційної інстанції фактично визнав, що у подібних правовідносинах закон допускає і вимагає розгляду справи по суті, навіть за відсутності фізичної участі відповідача, якщо предмет спору та наявні докази це дозволяють.

Правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, на яку послався суд, сформульована з урахуванням інших фактичних обставин та іншого предмета спору, а тому не є релевантною до даної справи та не може бути застосована до спірних правовідносин.

Вказує, що у цій справі відповідач хоча й формально перебуває у складі Збройних Сил України, однак фактично не виконує бойових завдань у зв`язку зі зникненням безвісти, за таких обставин неможливо передбачити, коли (та чи взагалі) він повернеться до цивільного життя, що у свою чергу унеможливлює визначення строків відновлення провадження у справі.

Посилаючись на підхід Верховного Суду, викладений у справі № 686/28148/23, у якій вимоги про визнання (встановлення) батьківства щодо особи, яка зникла безвісти, були розглянуті по суті, а також враховуючи, що зупинення провадження у цій справі призведе до тривалого відтермінування реалізації дитиною майнових прав, пов`язаних із встановленням її походження, вважає, що зупинення провадження є недоцільним та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Зауважує, що, обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у справі, суд першої інстанції також послався на пункт 4 частини першої статті 252 ЦПК України, відповідно до якого суд може за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку розшуку відповідача за умови неможливості розгляду справи за його відсутності, водночас суд першої інстанції не навів жодних мотивів на підтвердження наявності саме цієї підстави для зупинення провадження та не обґрунтував, з яких причин розгляд справи є неможливим за відсутності відповідача з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та необхідності забезпечення прав та найкращих інтересів дитини.

Наголошує, що до зникнення безвісти відповідача матеріальне забезпечення дитини здійснювалося, в тому числі і її батьком, після його зникнення безвісти та втрати можливості виконувати обов`язок з утримання, функція матеріального забезпечення дитини відповідно до закону покладається на державу, шляхом надання соціальних виплат і гарантій, передбачених для членів сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, водночас реалізація таких соціальних гарантій безпосередньо залежить від юридичного встановлення походження дитини, зокрема визнання батьківства.

Зупинення провадження у даній справі фактично унеможливлює отримання дитиною будь-якої державної допомоги, оскільки відсутність судового рішення про визнання батьківства позбавляє дитину статусу члена сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Унаслідок такого зупинення дитина ОСОБА_4 опинилася у скрутному матеріальному становищі, адже Позивачка, діючи самостійно, об`єктивно не має можливості повною мірою забезпечувати належний рівень утримання дитини, зокрема в умовах воєнного стану та зростання витрат на проживання, лікування та розвиток дитини.

Також звертає увагу суду на те, що відповідно до частини другої статті 252 ЦПК України не допускається зупинення провадження у справах про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, участі у її вихованні чи спілкуванні з дитиною, зазначена норма хоча не поширюється на спори про визнання батьківства, вона відображає загальний підхід законодавця щодо неприпустимості затягування розгляду справ, які стосуються реалізації прав та інтересів дитини.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд, з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, виходив зі свого процесуального обов`язку зупинення провадження у справі з огляду на те, що відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20251211-1975 від 11 грудня 2025 року, ОСОБА_2 зник на території бойових дій (під час воєнних дій), його розшук проводиться в рамках кримінального провадження № 12025161180000062 Подільським районним управлінням поліції ГУНП в Одеській області.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності.

Отже, законодавець у вказаних процесуальних нормах встановлює як обов`язок суду зупинити провадження у справах та надає вичерпний перелік такого (ч. 1 ст. 251 ЦПК), так і право суду зупинити провадження (ч. 1 ст. 252 ЦПК України).

Окремо у ч. 2 ст. 252 ЦПК України законодавець виокремлює категорію справ, в яких не допускається зупинення провадження (про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкування з дитиною (ч. 2 ст. 252 ЦПК).

Строки, на які зупиняється провадження у справі, внормовано статтею 253 ЦПК України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі в порядку загального позовного провадження.

З копії сповіщення сім`ї № 1145 від 18.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке було надіслане ОСОБА_1 , вбачається, що солдат ОСОБА_2 , військовослужбовець 4-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного взводу 4-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний 14.11.2024 року на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 , 15 січня 2025 року зник безвісти під час виконання бойового завдання. (а.с. 12)

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 20 травня 2025 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства до отримання інформації про безвісно зниклого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення його місця перебування. Правовою підставою такого судом зазначено п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 20 травня 2025 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою такого стала передчасність висновків суду з огляду на відсутність та не витребування із Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріат уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин) МВС України відомостей з Єдиного реєстру зниклих безвісти за особливих обставин інформацію стосовно зниклого безвісти відповідача ОСОБА_2 , після чого необхідно вирішити питання із розшуком останнього.

На виконання ухвали Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2025 року про витребування доказів, суду надано Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20251211-1975 від 11 грудня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце народження: с. Петрівка, Білокуракинський район, Луганська область, зник на території бойових дій (під час воєнних дій), дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 17.03.2025, його розшук проводиться в рамках кримінального провадження № 12025161180000062 від 23.01.2025 Подільським районним управлінням поліції ГУНП в Одеській області. (а.с. 148)

Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, - електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми або оголошення померлими, а також інших даних, що використовуються для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

За ч. 2 ст. 5 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.

У разі відсутності відомостей про смерть особи, батьківство якої встановлюється, необхідним є безпосереднє звернення до суду саме із позовом про визнання батьківства (стаття 128 СК України).

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Положеннями ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВР №789-XII від 27.02. 1991 року встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Стаття 8 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України). З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій (див. пункти 122, 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства (висновок Верховного Суду у справі № 552/4291/22 від 13 вересня 2023 року).

Наявні у справі докази не свідчать про перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, що було б підставою для обов`язку суду зупинити провадження (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК).

Наявні у справі докази беззаперечно підтверджують розшук відповідача через його статус безвісти зниклого у зв`язку з воєнним діями, що має наслідком право (можливість) суду застосувати передбачені п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України наслідки у вигляді зупинення провадження у справі.

Альтернативність поведінки суду в даному випадку має наслідком обов`язковість обґрунтування наявності передбачених статтею 252 ЦПК України підстав для зупинення провадження у справі, і суд повинен, зокрема, встановити, чи зумовлює відповідна обставина об`єктивну неможливість її розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи у такому випадку полягає в тому, що відсутність сторони або третьої особи позбавляє суд можливості розглянути спір із дотриманням основних засад (принципів) цивільного судочинства, зокрема з`ясувати всі обставини, що мають значення для справи, зібрати та дослідити докази, надати їм належну правову оцінку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення по суті заявлених вимог.

Оскільки передбачене частиною четвертою статті 252 ЦПК України зупинення провадження є правом суду, а не його обов`язком, тому сама по собі наявність обставин, з якими закон пов`язує можливість зупинення провадження, не зумовлює його автоматичного зупинення. Суд у кожному конкретному випадку має встановити, чи перешкоджає відповідна обставина розгляду справи та чи є зупинення провадження необхідним з огляду на предмет спору, характер спірних правовідносин і можливість розгляду справи за відсутності відповідного учасника.

У цій справі відповідач є особою, яка зникла безвісти за особливих обставин, а предметом спору є визнання його батьківства.

Водночас колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі № 686/28148/23, у якій спір також стосувався визнання батьківства щодо особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, на яку слушно посилається скаржник.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із можливості розгляду такого спору за правилами статті 128 СК України, тобто розглянув питання про визнання батьківства по суті за відсутності особи, яка вважалася безвісти зниклою, обґрунтувавши таке, зокрема, і положеннями ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, якою встановлено, що дитина має бути не тільки зареєстрована зразу ж після народження, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Правова невизначеність статусу відповідача через його розшук у зв`язку зі зниклістю безвісти не може породжувати для дитини неможливість як знати свого батька, так і отримувати належне державне соціальне забезпечення у разі підтвердження батьківства.

Отже, сама по собі обставина зникнення відповідача безвісти за особливих обставин не свідчить про неможливість розгляду справи та не зумовлює обов`язкового зупинення провадження. Для застосування пункту 4 частини першої статті 252 ЦПК України необхідно встановити саме неможливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Разом із тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не навів конкретних обставин, які б свідчили про неможливість розгляду цього спору за відсутності відповідача, та не зазначив, здійснення яких саме процесуальних дій або встановлення яких обставин є неможливим без його участі.

Таким чином, суд першої інстанції фактично ототожнив факт зникнення відповідача безвісти з неможливістю розгляду справи за його відсутності, не встановивши наявності передбаченої пунктом 4 частини першої статті 252 ЦПК України необхідної умови для зупинення провадження.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження є передчасним.

Колегія суддів вважає такими, що підлягають врахуванню під час вирішення питання щодо доцільності зупинення провадження, доводи скаржниці про необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини та можливість реалізації нею передбачених законом соціальних гарантій.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Маршук Юлії Сергіївни задовольнити.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 16 грудня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Дата складення повного тексту постанови – 06 жовтня 2026 року

Судді: М.В Назарова

В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua