Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №487/151/17-ц — Миколаївський апеляційний суд

07.10.26

22-ц/812/1539/26

Справа № 487/151/17-ц Головуюча у 1-й інстанції Шолох Л. М.

Провадження № 22ц/812/1539/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

7 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: - Середюк О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

подану від його імені представницею ОСОБА_2 ,

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шолох Л. М. у місті Миколаєві зі складанням повного рішення, у справі

за позовом

Акціонерного товариства (далі АТ) «Сенс Банк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

30 грудня 2016 року Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 313 370,5 доларів США у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату винесення рішення у справі.

В обґрунтування позову банк зазначив, що 26 вересня 2008 року між позичальником ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсоцбанк», який перейменовано на ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту №640/904-К904, за умовами якого позичальник отримав 125 224 доларів США під 14% річних, строком до 25 вересня 2023 року з його поверненням шляхом внесення ануїтетних платежів.

Втім, позичальником за договором внесено платежів у меншому розмірі, ніж підлягали щомісячній оплаті у встановлені строки, внаслідок чого відповідачем кредитні зобов`язання належним чином не виконані.

Посилаючись на ці обставини, банк просив стягнути суму боргу, яка складається з заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, а також пенею за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 січня 2017 року справу передано до Центрального районного суд міста Миколаєва для розгляду за підсудністю.

Ухвалою судді Центрального районного суд міста Миколаєва від 14 лютого 2017 року у справі відкрито провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника Зотікова С. Є., вимоги позову не визнав, з огляду на те, що за умовами договору, що містяться у пункті 4.5, сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань протягом більше ніж 90 календарних днів, строк кредитування вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. За такого не виконання ним, як позичальником, належним чином свого зобов`язання протягом 90 днів є підставою для зміни строку виконання за договором кредиту, і підставою як для закінчення нарахування кредитором процентів за користування кредитом, так і підставою для повернення кредиту та усіх нарахованих за ним сум, а також початком відліку позовної давності. Тому, у відповідності до пункту 4.5. кредитного договору кінцевий строк повернення кредиту був змінений на 9 лютого 2009 року, внаслідок цього проценти за користування кредитом, що були нараховані кредитором з 10 лютого 2009 року сплаті не підлягають.

Також зазначав, що до позовних вимог про стягнення 124 429,28 доларів США за тілом кредиту спливла позовна давність та заявив про необхідність її застосування, оскільки строк виконання зобов`язань змінений на 9 лютого 2009 року, внаслідок чого позовна давність щодо цієї вимоги спливла 20 лютого 2012 року, в той час як позивач звернувся до суду із цим позовом 30 грудня 2016 року.

Заявив, що платіж у розмірі 98,51 доларів США на погашення заборгованості ним 13 січня 2014 року не сплачувався, внаслідок чого розрахунок заборгованості із зазначенням цього платежу не може бути доказом ні сплати ним платежу, ні перериванням позовної давності. Одночасно оспорив платежі з погашення процентів за користування кредитом здійснених у квітні та травні 2011 року, а також у березі, квітні та травні 2012 року.

Посилався на відповідну судову практику та клопотав про витребування у позивача оригіналів документів, на підставі яких змінювався розмір процентів за користування кредитом, виписку з рахунку на якому обліковується заборгованість та оригіналів заяв про внесення готівки чи інших касових документів на підставі яких позивачем прийнято спірні платежі.

Ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2020 року клопотання відповідача, подане від його імені представником, задоволено та постановлено про витребування оригіналів документів, на підставі яких змінювався розмір процентів за користування кредитом, виписку з рахунку на якому обліковується заборгованість та оригінали заяв про внесення готівки чи інших касових документів на підставі яких позивачем прийнято спірні платежі, а також проведена заміна позивача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

У вересні 2020 року позивачем частково надано витребувані за ухвалою суду оригінали документів.

23 квітня 2021 року відповідач, діючи через свого представника Зотікова С. Є., звернувся з клопотанням про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для визначення чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 ним самим чи іншою особою у договорі про внесення змін до договору кредиту від 28 листопада 2013 року, у додатку до договору про внесення змін до договору кредиту від 28 листопада 2013 року, та у детальному розписі сукупної вартості кредиту та у травні 2021 року відповідачем надано документи, які містять вільні зразки його підпису.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року клопотання відповідача ОСОБА_1 , подане через його представника, задоволено. Ухвалено про призначення у справі почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставлено питання чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 особисто ОСОБА_1 на оригіналі договору про внесення змін до договору кредиту від 28 листопада 2013 року, оригіналі додатку №1 до договору про внесення змін до договору кредиту від 28 листопада 2013 року, оригіналі детального розпису сукупної вартості кредиту.

20 вересня 2021 року до суду надійшов висновок експерта.

10 листопада 2021 року відповідачем через свого представника надано доповнення до відзиву, у якому поряд з раніше викладеними аргументами ним зазначено, що надані позивачем зміни до договору кредиту є нікчемними, з огляду на підтвердження факту підробки підпису відповідача та відсутності його волевиявлення на підписання змін до договору.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 листопада 2022 року поновлено судовий розгляд справи.

15 лютого 2024 року відповідачем через свого представника направлено заяву з викладенням раніше зазначених заперечень на позов та з огляду на нікчемність додаткової угоди до кредитного договору, що була надана банком.

Вказав, що платіж у розмірі 100 доларів США, що внесено 13 січня 2014 року не перервав позовну давність за сплатою відсотків за користування кредитом, оскільки був спрямований на погашення заборгованості за тілом кредиту, позовна давність до якого минула, але банк самостійно спрямував 1,49 доларів США на погашення заборгованості за відсотками.

У травні 2025 року позивач направив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, підтримав позовні вимоги. Натомість відповідач, діючи через свого представника, направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із касаційним переглядом справи за аналогічними обставинами.

У листопаді 2025 року відповідач, діючи через свого представника, звернувся з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення Верховним Судом касаційного перегляду справи №487/150/17.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 листопада 2025 року, клопотання відповідача, подане від його імені представником, задоволено, ухвалено про зупинення провадження у цій справі до ухвалення Верховним Судом рішення у справі №487/150/17.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року вищевказану ухвалу скасовано, справу направлено до того ж суду для продовження розгляду.

11 березня 2026 року відповідач, діючи через свого представника, надав додаткові пояснення у зв`язку з прийняттям постанови у справі 487/150/17 Верховним Судом, та до раніше викладених доводів зазначив про наявність підстав вважати зміненим строк виконання зобов`язань за положеннями пункту 4.5. кредитного договору, та звернув увагу на наявність зазначення призначення платежу у квитанції щодо погашення заборгованості.

На спростування даних пояснень позивачем також направлено додаткові пояснення, в яких наведено приклад відрахування строків звернення до суду із цим позовом із урахуванням перебігу позовної давності.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2026 року позов задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за договором кредиту №640/904-К904 від 26 вересня 2008 року у сумі 130 821,71 доларів США, з яких 124 429,28 доларів США тіла кредиту та 6 392,43 доларів США процентів за користування кредитом. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив зі зміни строку виконання зобов`язання на 9 лютого 2009 року та обов`язок позичальника сплатити суму боргу у вигляді тіла кредиту та нарахованих процентів станом на день настання строку виконання зобов`язань, до яких не може бути застосована позовна давність, у зв`язку з її перериванням шляхом визнання позичальником свого обов`язку та частковим погашенням ним боргу.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, посилався на те, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, внаслідок чого просив його скасувати в цій частині та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову банка.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначив, що місцевий суд правильно встановив зміну строку виконання зобов`язань за договором, але не врахував відсутність підстав вважати сплату відповідачем 13 січня 2014 року платежу в розмірі 100 доларів США, перериванням позовної давності, оскільки у призначенні платежу ним, як позичальником, вказано про сплату цих коштів на погашення заборгованості за тілом кредиту, строк давності на пред`явлення вимоги щодо якої сплив. Тому неправомірне зарахування банком з цього платежу суми в розмірі 1,49 доларів США на погашення процентів не може вважатися вчиненням ним дій з визнання боргу за нарахованими процентами. За такого, підстави вважати, що позовна давність переривалась вказаним платежем та не спливла на день звернення із цим позовом відсутні, оскільки здійснені відповідачем платежі мали різне призначення: у 2011 році були спрямовані на погашення процентів за користування кредитом, а у січні 2014 року – на погашення кредиту.

Також вказав, що станом на 9 лютого 2009 року у нього існував обов`язок зі сплати процентів у розмірі 6 932,43 доларів США, нарахованих за період з 1 жовтня 2008 року по 9 лютого 2009 року за 132 дні, а тому оскільки судом враховано останній платіж 14 травня 2012 року, здійснений на погашення процентів, то позовна давність за вимогами щодо сплати процентів за користування кредитом спливла 14 травня 2015 року.

Платіж у розмірі 100 доларів США, здійснений позичальником 13 січня 2014 року, не перервав позовну давність за сплатою відсотків за користування кредитом, оскільки переривання позовної давності можливе лише в межах позовної давності, та сам платіж мав інше призначення на погашення кредиту, а не процентів.

За наведеного вказував, що не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Посилався на відповідну судову практику.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржено та не є предметом апеляційного перегляду.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, повідомлені про розгляд справи завчасно 22 липня 2026 року та належним чином. Від відповідача та його представників заяв та клопотань про відкладення слухання справи до суду апеляційної інстанції не надійшло.

В той же час представником позивача адвокатом Панченком Д. В. надано клопотання про відкладення слухання справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці представника АТ «Сенс Банк» без надання документу, що підтверджує поважність причини такої неявки, та з якого не можливо встановити П.І.Б. представника, який саме з п`яти осіб, що брали участь у розгляді справи, перебуває у відпустці та чи така відпустка є належно підтвердженою відносно усіх уповноважених представників юридичної особи. Інших клопотань стосовно неможливості розгляду справи представником позивача не заявлено.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи наведене та те, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегія суддів висновує, що підстав для відкладення слухання справи немає, так як поважність причини неявки до суду представника позивача не встановлена, а у справі достатньо матеріалів для її розгляду у цьому судовому засіданні та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, зокрема, з огляду на те, що відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а позивач, на власний розсуд, не скористався правом надати відзив у встановлені строки.

Тому зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), та відсутністю інших клопотань, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути справу у відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між позичальником ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено договір кредиту №640/904-К904, за умовами якого банком надано кредит у розмірі 125 224 доларів США на фінансування будівництва відповідно до договору №67-09/08 від 25 вересня 2008 рок строком до 25 вересня 2023 року, зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14% річних, та сплатою за кредитом щомісяця до 10 числа рівними частинами за основним зобов`язанням по 696 доларів США у період з жовтня 2008 року по вересень 2023 року, та окремим платежем у вересні 2023 року 640 доларів США (т. 1 а.с.23-29). Пунктом 2.4 визначено порядок нарахування та сплату процентів за користування кредитом, а пунктом 2.5 сплату та нарахування комісії.

У додатку №1 до договору сторонами обумовлено детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (а.с.30-31), з якого вбачається, що позичальник зобов`язаний погашати кредит декількома щомісячними платежами, які складаються з платежів по кредиту по 695,69 доларів США та нарахованих за його користування сумою процентів, яка в залежності від місяця користування варіюється від 12,44 доларів США до 1442,55 доларів США (т.1 а.с.30-31)

За умовами договору кредиту між позичальником та банком визначено порядок погашення заборгованості (пункт 2.6), з урахуванням положень пп.1.1.3 цього договору, який у змісті укладеного сторонами договору відсутній, але яка підлягає погашенню в наступній черговості: спочатку прострочена заборгованість за нарахованими процентами, потім прострочена заборгованість за кредитом, і в подальшому строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за кредитом, пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, штраф.

Одночасно сторонами договору кредиту у пункті 4.5 передбачені підстави та порядок зміни строку настання виконання зобов`язання, зокрема міститься застереження, яким визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, що містяться у пунктах 3.3.7 (своєчасність сплати процентів) та 3.3.8 (своєчасне сплата кредиту із нарахованими процентами) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, колегія суддів висновує, що за укладеним між сторонами договором, ними узгоджено обов`язок позичальника своєчасно погашати отримані кредитні кошти шляхом внесення платежів за окремо нарахованими сумами, окремо за кредитом, та окремо за процентами, та право кредитора проводити зарахування сум в порядку пункту 2.6 без узгодження за пп.1.1.3, за його відсутністю, та безальтернативну зміну строку виконання зобов`язань за договором, у випадку неналежного виконання обов`язків позичальником.

Зобов`язання за договором кредитором виконані, що підтверджено меморіальним ордером №3 від 26 вересня 2008 року ( т. 1 а.с.32).

Позичальником, в свою чергу, 10 жовтня 2008 року сплачені платежі на погашення суми кредиту в розмірі 696,21 долар США та проценти в розмірі 194,79 доларів США, після чого інші платежі у строк до 10 числа наступного місця ним не внесено.

Унаслідок цього позичальником ОСОБА_1 протягом 90 днів, починаючи з наступного дня, після внесення платежів, - 11 жовтня 2008 року і по 8 лютого 2009 року (неділя), зобов`язання за кредитним договором не виконані, і тому відповідно до пункту 4.5 договору 9 лютого 2009 року для відповідача настав строк дострокового виконання зобов`язань за кредитом.

Тобто, 9 лютого 2009 року у банка виникло право вимагати, а у позичальника виник обов`язок повернути усю суму неповернутого тіла кредиту та нарахованих процентів за його користування в межах строку з дати видачі кредиту і до дня настання виконання зобов`язання.

Таким чином, сума боргу станом на 9 лютого 2009 року, з урахуванням внесених позичальником у жовтні 2008 року платежів, складала: 124 429, 28 доларів в США за тілом кредиту та 5 233,96 доларів США за процентами.

Підстави для нарахування банком процентів, після 9 лютого 2009 року, як строку настання виконання зобов`язань, відсутні, що правильно встановлено судом першої інстанції та не оспорюється учасниками справи.

Втім, 28 листопада 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», та від імені позичальника ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору від 26 вересня 2008 року, за яким узгоджено розмір заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом, встановлено процентну ставку 0,01% процентів річних у період з дати підписання договору про внесення змін та до 10 березня 2015 року, а сплату поточних процентів за користування кредитом залишено без змін та укладено графік погашення кредиту (т. 1 а.с.143-144). За цим графіком (т.1 а.с.144) на позичальника покладено обов`язок зі сплати платежів за кредитом з грудня 2013 року по березень 2014 року у розмірі 100 доларів США та в подальшому у розмірі 1 088,84 долара США, і окремо за процентами, але лише починаючи з квітня 2014 року та в сумах по 7 137,12 долари США.

За наведених обставин останній платіж від імені позичальника внесено на користь банка 13 січня 2014 року у розмірі 100 доларів США саме на погашення кредиту, що підтверджено матеріалами справи та відповідає графіку внесення платежів, який міститься у додатку №1 до договору про внесення змін. Але цей платіж розподілено банком на власний розсуд, як на погашення простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 98,51 долар США, так і на погашення процентів, нарахованих за період з 28.11.2013 по 09.01.2014 в розмірі 1,49 доларів США (т.1 а.с.173, 207).

Між тим, згідно до висновку експерта №СЕ-19/115-21/9751-ПЧ від 28 серпня 2021 року підпис в графах позичальник на 1-й та 2-й сторінках, в розділі «реквізити та підписи сторін» в графі « ОСОБА_1 » на 2-й сторінці договору про внесення змін від 28 листопада 2013 року, підпис в графі «позичальник» та підпис від імені ОСОБА_1 в розділі сторона 2 у додатку №1 до договору про внесення змін від 28 листопада 2013 року, а також підпис в графі «позичальник» на зворотній стороні детального розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки виконані не ОСОБА_1 а іншою особою (т. 2 а.с.82-91).

За наведеного, судом першої інстанції зміни до договору, на укладення яких відповідачем волевиявлення не висловлювалося, не враховано та ці обставини, що встановлені судом жодним учасником справи не оспорюються.

Не оспорено сторонами і встановлення судом першої інстанції 9 лютого 2009 року, як строк настання виконання зобов`язань, а також визначенням станом на 9 лютого 2009 року заборгованості за тілом кредиту в розмірі 124 429, 28 доларів США та заборгованості зі сплати процентів на суму 6 392,43 долара США.

При тому, встановлюючи розмір нарахованих процентів станом на 9 лютого 2009 року, судом не звернута увага на обсяг заявлених банком позовних вимог та пункт 2.4 договору в частині щомісячного нарахування процентів, які нараховані кредитором на наступний день - 10 лютого 2009 року, внаслідок чого цей платіж, як щомісячні проценти не може бути врахований до загальної суми боргу станом на 9 лютого 2009 року, який, на переконання колегії суддів, на цей день складає 5 233,96 доларів США.

Отже, визначивши загальну суму боргу за зобов`язаннями за кредитним договором в частині заборгованості за кредитом та процентами, суд стягнув її з позичальника на користь кредитора, та відхилив заперечення представника відповідача стосовно пропуску кредитором позовної давності на захист свого порушеного права в судовому порядку, зазначивши про переривання відповідачем позовної давності шляхом визнання свого обов`язку зі сплати боргу, зокрема, під час внесення 13 січня 2014 року останнього платежу, після якого позивач подав позов в межах трирічного строку.

Суд вважав, що сплативши платежі за договором, після настання строку виконання зобов`язань, позичальник перервав сплив строку позовної давності, а саме: 4 квітня 2011 року сплатив 100 доларів США з призначенням платежу на погашення прострочених відсотків по кредиту без зазначення періоду (т. 1 а.с.201); 6 травня 2011 року - 50 доларів США з призначенням платежу на погашення нарахованих процентів по кредитам згідно договору без зазначення періоду ( т.1 а.с.203); 5 березня 2012 року - 103,78 доларів США з призначенням платежу на погашення нарахованих процентів по кредитам згідно договору без зазначення періоду (т.1 а.с.204зв); 10 квітня 2012 року - 103,78 доларів США з призначенням платежу на погашення нарахованих процентів по кредитам згідно договору без зазначення періоду (т.1 а.с.204зв); 14 травня 2012 року - 103,78 доларів США з призначенням платежу на погашення нарахованих процентів по кредитам згідно договору без зазначення періоду ( т.1 а.с.205) та 13 січня 2014 року на суму 100 доларів США на погашення кредиту з розподілом кредитором цієї суми на 1,49 долар США з призначенням платежу погашення нарахованих процентів по кредитам за період з 28.11.2013 по 09.01.2014 згідно договору та 98,51 долара США (т.1 а.с.5-19, 207)

При тому суд не врахував, що платіжні квитанції чи платіжні інструкції зі сплати позичальником платежів за процентами за 4 квітня та 6 травня 2011 року, 5 березня 2012 року, 10 квітня та 14 травня 2012 року відсутні, а надана банком виписка по особовому рахунку не надає можливість перевірити обставини особистої сплати позичальником боргу за процентами.

Також місцевим судом не звернута увага на те, що кредитором ці платежі зараховані по особистому рахунку виключно на погашення процентів, як прострочених на 4 квітня 2011 року, так і на неправомірно нарахованих банком, тобто з метою погашення поточних процентів у 2011 році та 2012 році, які нараховані кредитором, після спливу строку виконання зобов`язання, який встановлено судом станом на 9 лютого 2009 року.

За наведеного, сплата таких процентів не є визнанням позичальником боргу, який утворився за процентами станом на 9 лютого 2009 року, а тим паче за іншим видом платежу – щомісячною сплатою кредиту.

Крім того, оплата нарахованих банком процентів 14 травня 2012 року не перервала строк позовної давності, який сплив до 14 травня 2015 року, в той час коли позивач звернувся до суду 30 грудня 2016 року.

Внесення та підтвердження позичальником платежу 13 січня 2014 року на суму 100 доларів США є сплатою суми кредиту, а не процентів, які в розмірі 1,49 доларів США за власною ініціативою зараховані банком на неправомірно нараховані ним же самим проценти за період грудня 2013року - січня 2014 року, без підтвердження необхідності їх оплати за складеним графіком та визнання правомірності їх нарахування позичальником у цей період, після настання строку виконання зобов`язань.

За такого докази про сплату відповідачем 13 січня 2014 року частини боргу з нарахованих, але не сплачених процентів станом на 9 лютого 2009 року, відсутні.

Тому представником позичальника під час розгляду справи декілька разів наведено аргументи про розподіл основних платежів за укладеним договором, що за його умовами поділяються на платежі за кредитом та платежі за процентами.

Ці доводи підтверджено, як умовами узгодженого та укладеного між сторонами договору, де передбачено відокремлення цих платежів та строки їх сплати (т.1 а.с.23-28), так і змістом складеного та підписаного графіку виконання таких платежів (т.1 а.с.30-31), що є суттєвою обставиною для вирішення питання про застосування позовної давності за правовідносинами, що виникли між позичальником і банком.

В той же час судом першої інстанції на відхилення цих аргументів представника позивача мотивів не наведено, крім зазначення про переривання позичальником строку позовної давності шляхом сплати платежів за кредитним договором, які ним не поділено на окремі платежі за процентами та платежі за кредитом, внаслідок чого встановлено визнання відповідачем боргу при сплаті останнього платежу 13 січня 2014 року та своєчасність подачі банком позову.

За такого, перевіряючи висновки, до яких дійшов суд першої інстанції, та вирішуючи питання про можливість відмови у задоволенні позову банка про стягнення боргу за кредитом на підставі доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, за правильно встановленим початком настання строку виконання зобов`язань, колегія суддів вважає за необхідне встановити чи перервали враховані банком платежі позовну давність, та як наслідок підстави для застосування статті 257, 267 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 527 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За такого, узгоджуючи між собою положення пункту 4.5 договору кредиту, позичальник і кредитор у цій справі визначили, що дострокове виконання зобов`язання відповідно частини 2 статті 1050 ЦК України настає у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань протягом 90 днів, тобто у такому разі днем повернення кредиту є 91 день їх неналежного виконання. Для цього від сторін договору не потребується виконання окремих дій, а є достатнім сам факту неналежного виконання позичальником свого обов`язку протягом визначеного строку.

Тому правильно встановив 9 лютого 2009 року як день настання строку виконання зобов`язань, суд помилково врахував усі платежі, що внесені після такого строку, як щомісячні платежі на погашення загального боргу, не поділив їх на окрему сплату позичальником сум за тілом кредиту та за процентами, виходячи із визначенням ним цільового призначення кожного платежу, оскільки не звернув увагу на умови договору кредиту, до якого сторонами додано узгоджений між ними графік окремих платежів, як за тілом кредиту, так і за процентами.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 9 лютого 2009 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, втім, банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у грудня 2016 року, направивши його засобами поштового зв`язку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Отже, у спірних правовідносинах банк мав право звернутися до суду протягом трьох років, але звернувся 30 грудня 2016 року і відповідач заявив у суді першої інстанції про застосування до вимог банка позовної давності, оскільки загальна позовна давність за сплатою кредиту спливла 9 лютого 2012 року, а при врахуванні платежів за процентами, навіть, враховуючи платіж 14 травня 2012 року, позовна давність за нарахованими процентами станом на 9 лютого 2009 року сплила б до 14 травня 2015 року, але банк подав позов поза межами позовної давності.

Сплата позичальником кредиту 13 січня 2014 року відбулася після спливу позовної давності, що не перериває її течію відносно вимог про стягнення заборгованості за кредитом та як наслідок банк втрачає право на захист свого інтересу в судовому порядку. У цьому разі проведення поділу кредитором платежу у січня 2014 року на свій власний розсуд, без врахування цільового призначення, визначеного самим позичальником, не може бути підставою для визнання відповідачем боргу за процентами.

Разом із цим, суд першої інстанції не врахував ці обставини та навів власні розрахунки в частині переривання строку позовної давності, висновки за якими не узгоджуються зі сталою судовою практикою Верховного Суду. Зокрема, з правовими позиціями Верховного Суду України та висновками Верховного Суду, висловленими ними під час розгляду справ, а саме у: постанові від 9.11.2016 під час розгляду справи №362/4015/15-ц, постанові від 9.11.2016 під час розгляду справи №761/14514/14ц, постанові від 8.11.2017 у справі №6-2891цс16, постанові від 3.06.2020 у справі №569/13606/17ц, постанові від 9.08.2023 у справі №359/9171/41ц, де судами виснувано, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

При тому не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості.

Оскільки ж умовами кредитного договору та доданим до нього графіком платежів передбачено виконання грошових зобов`язань у вигляді періодичних щомісячних платежів окремо за кредитом та окремо за процентами, то сплата боржником 13 січня 2014 року суми коштів в розмірі 100 доларів США (т.1 а.с.207) за платежем з цільовим призначення «плата за кредитом», ані процентами, що вчинено ним, як після настання строку виконання основного зобов`язання (9 лютого 2009 року), так і спливу позовної давності стосовно вимог за сплатою боргу за основним кредитом, не є свідченням визнання позичальником боргу, як підстави для переривання перебігу позовної давності стосовно цієї вимоги, за якою давність сплила, а також не є визнанням ним інших частин платежу (невизнаних боржником) за процентами.

За такого слід встановити, що позовна давність за вимогою банка про стягнення 124 429, 28 доларів США за кредитом, строк виконання якої настав 9 лютого 2009 року, сплила 9 лютого 2012 року, внаслідок чого платіж на суму 100 доларів США за кредитом, здійснений після спливу її строку, - 13 січня 2014 року, не перервав її перебіг.

Тому позовна давність стосовно боргу за кредитом спливла, наслідком чого є відмова банку у захисті його порушеного права у судовому порядку.

Вимога про стягнення боргу за процентами, нарахованими до 9 лютого 2009 року, теж не підлягає судовому захисту, виходячи із сум та дат зарахованих банком платежів на погашення прострочених у 2011 році процентів та нарахованих ним у 2012 році процентів, оскільки за змістом частини 1 статті 264 ЦК України, за положеннями якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, після чого в силу частини 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново, перебіг позовної давності відносно зарахованого платежу за процентами 4 квітня 2011 року на погашення прострочених процентів, за якими строк виконання настав, закінчився 4 квітня 2014 року, а позов банком подано до суду лише 30 грудня 2016 року.

Також не є дією позичальника з визнання суми процентів, нарахованих станом на 9 лютого 2009 року, зарахування платежів на погашення нарахованих банком процентів за закінченням строку кредитування. А зарахування кредитором сплати останнього платежу 14 травня 2012 року за нарахованими процентами не є обставиною, яка свідчить про дотримання кредитором позовної давності за зверненням до суду з цими вимогами.

Тому враховуючи вищезазначене, та зміст частини 1 статті 264 ЦК України, а також встановлені обставини справи, суду першої інстанції слід було відмовити банку у задоволенні позову про стягнення сум, що оспорені відповідачем, за пропуском позовної давності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині задоволених вимог, що оскаржене відповідачем, та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог за пропуском позовної давності.

В іншій частині рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, ніким з учасників справи не оскаржено, а отже не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати, що сплачені ним на підставі ухвали суду від 22 червня 2026 року в розмірі 19 968 грн.

Керуючись статтями 255, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представницею ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Центрального районного суду Миколаївської області від 25 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та процентами, нарахованими станом на 9 лютого 2009 року, на підставі договору кредиту від 26 вересня 2008 року №640/904-К904 - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_3 19 968 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова