Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №489/777/26 — Миколаївський апеляційний суд

07.10.26

22-ц/812/2009/26

Провадження № 22-ц/812/2009/26 Головуючий суду першої інстанції Коваленко І.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 489/777/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року, повне судове рішення складено 29 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі- АТ «А-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 25 травня 2024 року відповідачка приєдналася до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

Будучи клієнтом банку, 27 травня 2024 року відповідачка підписала Заяву щодо встановлення кредитного ліміту (або Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком) на підставі якої (яких) відповідачці відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку. Вказані документи містять всі суттєві умови кредитування, строк, розмір процентів, максимальний розмір кредиту, тощо.

Відповідачці надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Через неналежне виконання відповідачкою грошових зобов`язань станом на 03 березня 2026 у неї утворилась заборгованість в розмірі 38 951,59 грн, яка складається із 30 200,33 грн заборгованості по кредиту, 8 301,26 грн заборгованості по процентам та 450,00 грн

Посилаючись на викладене, АТ «А-Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2024 року у розмірі 38 951.59 грн станом на 03 лютого 2026 року.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором від 27 травня 2024 року, яка станом на 03 лютого 2026 року становить 6 258.02 грн та судовий збір в сумі 427,58 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку та Заява про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, в якій визначені умови надання кредиту, зокрема, строк, розмір відсотків, мета кредиту, підписані сторонами. Отже сторони узгодили умови надання кредиту, нарахування і повернення процентів за користування кредитом та інші умови.

Укладення кредитного договору, розмір кредиту та користування ним відповідач не оспорює.

При зверненні до суду з позовом АТ «А-Банк» не надало доказів направлення відповідачу досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, та доказів отримання такої вимоги відповідачем.

У зв`язку із цим, стягненню з відповідача на користь АТ «А-Банк» належить лише прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 350,13 грн та заборгованість за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 6 457,89 грн.

Оскільки стягнення неустойки (штрафу/пені) не відповідає закону, а із виписки по рахунку вбачається, що 01 вересня 2025 року з рахунку відповідачки в погашення заборгованості по штрафу списано 50,00 грн, а 01 жовтня 2025 року, 01 листопада 2025 року, 01 грудня 2025 року, 01 січня 2026 року, 01 лютого 2026 року по 100,00 грн, всього 550,00 грн, тому зараховані позивачем на погашення штрафу кошти підляють віднесенню погашення простроченої заборгованості по процентам.

Відповідачка просить здійснити відстрочення боргу на 2-4 роки або його розстрочення з 2026 року по 2029 рік не більше 2-3% від її заробітної плати.

Суд із такою заявою відповідачки не погоджується, оскільки сума заборгованості, яка підлягає стягненню за цим рішенням, не є значною, відповідачка працює та має стабільний дохід, а тому погашення присудженої заборгованості не є надмірним фінансовим тягарем для відповідачки, яка повинна планувати свої витрати з урахуванням отриманих доходів, не порушує прав та інтересів кредиторів.

Стосовно заяви відповідачки про розірвання кредитного договору, підстави для цього відсутні, оскільки розірвання кредитного договору можливо за згодою сторін або за рішенням суду у випадках істотного порушення умов договору однією зі сторін (стаття 651 ЦК України), що в даному випадку не встановлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачка в Анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» підтвердила під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язалась в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.

Боржниця користувалась кредитом, значить ознайомилась з умовами і правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк» і погодилась з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.

Позичальниця отримала кредитну картку та скористалась кредитними коштами, тобто вона погодилась з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинна сплачувати процентну ставку.

Посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли тарифи Банку не було підписано боржником.

До матеріалів справи додано заяву щодо встановлення кредитного ліміту, в якій чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, та багато іншого.

Заяву підписано боржником за допомогою електронного підпису.

В дані справі суд першої інстанції повинен був застосувати постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20

Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, то вони є необґрунтованими, однак на підтвердження вірності розрахунку Банк надавав банківську виписку.

ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві ОСОБА_1 зазначала, що посилання на факт користування кредитом не звільняє банк від обов`язку довести законність та обґрунтованість кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Посилання банку на статті 641 та 642 ЦК України не є достатнім доказом обґрунтованості всієї заявленої ним суми.

Банк повинен довести не лише наявність договору, а й правову підставу, період та правильність конкретного розміру процентів, які він просить стягнути.

Апеляційна скарга фактично зводиться до повторення позиції банку, яка вже була предметом дослідження судом першої інстанції, але не містить достатнього спростування висновків суду.

Посилання на електронний підпис саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції щодо частини вимог банку.

Сама по собі відмінність між цією справою та справою № 342/180/17 посилання банку на справу № 284/157/20 або не є підставою для автоматичного скасування рішення суду першої інстанції.

Надання банківської виписки саме по собі не звільняє позивача від обов`язку довести правову підставу кожного нарахування.

Банк не може шляхом подальшого одностороннього нарахування збільшувати суму, яка фактично є предметом розгляду в апеляційному провадженні, без належного доведення правової підстави таких нарахувань.

Відповідачка просила суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 27 травня 2024 року відповідачка підписала Анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в АТ « А-Банк». В даній заяві відповідачкою заповнено розділи щодо її паспортних та контактних даних, місцезнаходження та соціального статусу.

У тексті вказаної заяви зазначено, що проставленням власноручного або цифрового власноручного (на екрані телефону/термінала) підпису під цією анкетою-заявою вона підтвердила, що:

- надані нею документи є чинними (дійсними) та наведені їх копії відповідають оригіналу;

- дана Анкета-заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням https://a-bank.com.ua, між нею та АТ «А-Банк» становлять договір про надання банківських послуг (далі - договір), умови якого зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення;

- умови, передбачені частиною 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», визначені в договорі.

Погодилася з тим, що про зміну вартості послуг банк повідомляє її шляхом надсилання повідомлень через дистанційні канали обслуговування.

Засвідчила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі-УЕП) з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися нею для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнала, що УЕП є аналогом власноручного підпису. Ризики з відшкодування збитків, що можуть бути заподіяні банку та/або клієнту, а також третім особам у разі використання УЕП, покладається на клієнта.

Цього ж дня, 27 травня 2024 року відповідачка електронним підписом підписала Заяву про відкриття рахунку, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за картковим рахунком (далі – Заява) в якій вказала, що діючи на підставі особистого волевиявлення, підписуючи цю Заяву, яка разом з умовами та правилами надання банківських послуг становлять договір, просить відкрити їй поточний рахунок № НОМЕР_1 у UAH та встановити кредитний ліміт.

В пункті 6 Заяви просить встановити їй суму кредиту (ліміту) від 1 000,00 грн до 200 000,00 грн та беззастережно погодилася із тим, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку встановлювати, зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, про що Банк повідомляє клієнта шляхом надсилання повідомлень через дистанційні канали обслуговування.

Відповідно до пункту 7 Заяви пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит нараховується процентна ставка 3,4% на місяць. Проценти за користування кредитом сплачуються у складі щомісячного платежу. Розрахунок процентів здійснюється на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, за формулою: сума заборгованості * річну відсоткову ставку/360 днів (умовно) на рік.

Строк кредитування (строк дії кредитного договору) становить 240 місяців (пункт 8 Заяви).

Порядок погашення процентів та кредиту здійснюється щомісяця, до останнього дня поточного місяця включно, в розмірі не менше 5% від заборгованості та не менше нарахованих відсотків за користування кредитом, та не менше 100,00 грн й не більше повного розміру заборгованості за договором про споживчий кредит (пункт 9 Заяви).

У пункті 10 Заяви вказала, що у випадку порушення клієнтом будь-якого із грошових зобов`язань: 10.1. При невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% у місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. 10.2. Штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків. Штраф списується в день списання відсотків: - 50 грн кожен раз, коли виникає прострочення по сплаті обов`язкового щомісячного платежу повністю або частково на суму від 100 грн; - 100 грн кожен раз, коли виникає прострочення по сплаті обов`язкового щомісячного платежу на суму від 100 грн другий місяць поспіль і більше; - 500 грн + 5% від суми загальної заборгованості, у разі непогашення протягом 60 календарних днів простроченого по сплаті обов`язкового щомісячного платежу за карткою із порушеним строком більше ніж на 30 днів.

Вказані умови Заяви були акцептовані Банком.

До підписання Заяви, 27 травня 2024 року відповідачка ознайомилася і підписала накладенням електронного підпису паспорт споживчого кредиту.

Згідно із довідкою АТ «А-Банк» відповідачці відкритий рахунок № НОМЕР_2 та видано наступні картки: № НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2031 року; № НОМЕР_4 , строком дії до грудня місяця 2031 року; № НОМЕР_5 , строком дії до грудня місяця 2031 року; № НОМЕР_6 , строком дії до грудня місяця 2031 року.

Довідкою за лімітами підтверджується, що кредитний ліміт на рахунку відповідачки станом на 25 травня 2024 року було встановлено Банком в розмірі 17 000,00 грн, який неодноразово збільшувався і в останнє збільшений 14 квітня 2025 року до 30 200,00 грн.

Згідно з випискою по картці за період з 27 травня 2024 року по 03 лютого 2026 року сума витрат по рахунку ОСОБА_2 складала 115 223,43 грн, сума зарахувань 96 787,83 грн, сума комісій 629,68 грн.

Відповідно до наданого Банком розрахунку заборгованості за вказаним вище договором станом на 03 лютого 2026 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 38 951,59 грн, залишок заборгованості за тілом кредиту – 29 850,20 грн, залишок заборгованості за тілом кредиту (прострочений) - 350,13 грн, загальний залишок заборгованості за процентами – 8 301,26 грн, залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість – 1 843,37 грн, залишок заборгованості за процентами на прострочені заборгованість -6 457,89 грн, заборгованість за пенею/штраф – 450,00 грн, разом – 38 951,59 грн.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Як свідчать приписи статті 526 ЦК України виконання зобов`язання полягає у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

У частині 2 статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц зроблено висновок, що «10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII».

Згідно з частиною 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Тлумачення частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» свідчить, що вона є спеціальною нормою закону, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту, в якій визначено:

умови, за яких виникає право на дострокове повернення;

строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (один або три календарні місяці з дня одержання повідомлення про таку вимогу);

спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.

Аналіз частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» дозволяє стверджувати, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то відсутній обов`язок споживача (позичальника) повернути достроково споживчий кредит і відповідно не може відбутися порушення прав кредитодавця (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2026 року у справі № 758/7615/23).

Схожі по суті висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц при тлумаченні аналогічної норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій зроблено висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини 10 статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1646/15-ц зазначено, що: «аргументи касаційної скарги про те, що банк звертався до суду не тільки з вимогою про дострокове повернення кредиту, а й з вимогою про стягнення заборгованості за користування кредитом, час сплати якої настав відповідно до умов Кредитного договору, а тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачів кредитну заборгованість без зазначення її складових, які б окремо стосувалися сум простроченого боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо, і сум боргу, строк виконання яких ще не настав (строкового боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо), враховуючи, що у Кредитному договорі термін повернення кредиту визначено до 28 січня 2027 року».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 3, 4 статті 12, частини 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається суд установив, що 27 травня 2024 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого сторони погодили, що відповідачка отримала кредитний ліміт у розмірі 17 000 грн, який збільшувався до 25 000 грн. Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит нараховується процентна ставка 3,4% на місяць. Проценти за користування кредитом сплачуються у складі щомісячного платежу. Розрахунок процентів здійснюється на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, за формулою: сума заборгованості * річну відсоткову ставку/360 днів (умовно) на рік. Строк кредитування (строк дії кредитного договору) становить 240 місяців.

Позичальниця зобов`язань, передбачених цим Договором протягом користування кредитними коштами не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість перед кредитором. Останній звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Між тим, як встановлено судом першої інстанції позивач перед звернення до суду з вказаним позовом не надіслав на адресу позичальниці вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором та не надав строк для виконання вимог кредитора в досудовому порядку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не надіслання позивачем такої досудової вимоги відповідачці за таких обставин має наслідком неможливість покладення на відповідачку тягаря дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором, тому у цьому випадку встановлена законом можливість заявлення кредитором вимоги дострокового повернення кредиту не настала, а у позичальниці не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми кредитних коштів.

Апеляційний суд враховує, що за обставин цієї справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення прострочених сум кредитної заборгованості з відрахуванням сум, які були сплачені відповідачкою та безпідставно зараховані позивачем на сплату неустойки (штрафу).

Тому суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка користувалась кредитом, значить ознайомилась з умовами і правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк» і погодилась з ними не оспорюється відповідачкою.

У своєму рішенні суд першої інстанції не посилався на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, а тому твердження в апеляційній скарзі є безпідставними.

Аргументи скарги про не застосування судом першої інстанції при розгляду справи постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20 не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у цій справі не є подібним у справі, що переглядається.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні суду першої інстанції у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справі, на яку посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судом, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Висновки суду першої інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в частині задоволених вимог, оскаржуване рішення апеляційним судом не переглядається.

З урахування викладеного, апеляційний суд вважає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення спору, надав їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та належним чином застосувавши норми процесуального права ухвалив законне і обґрунтоване рішення, в силу статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для його скасування та для задоволення апеляційної скарги в частині його оскарження АТ «А-Банк».

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду в оскаржуваній частині залишено без змін, відсутні передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України для перерозподілу апеляційним судом судових витрат які у цій справі покладаються на АТ «А-Банк».

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.