Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №486/1099/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.10.26

22-ц/812/1933/26

Справа №486/1099/25

Провадження № 22-ц/812/1933/26

Провадження № 22-ц/812/2099/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядок спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційні скарги

ОСОБА_1

на заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Волощук О.О., дата складання повного рішення не зазначена та на додаткове рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року, дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (далі - ТОВ «Іннова-Нова») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 21 вересня 2024 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Іннова Фінанс» укладено кредитний договір №5485900924.

Зі змісту договору позики, разом з правилами надання споживчих кредитів, затвердженими 23 квітня 2024 року складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг", а також з врахуванням особливостей, передбачених ст. ст. З, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію"

Відповідно до умов договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі: 6600 грн шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки вказаної відповідачем, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.2.6.1., п.2.6.2. та 2.6.3. цього договору, його додатків.

Основні умови договору щодо надання коштів у позику:п.2.4. тип кредиту - кредит;п. 2.7. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.,п.2.5. строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів;п. 3.2. Дати надання кредиту: 21.09.2024 року або наступний за ним календарний день;п. 2.6.,2.6.1.,2.6.2. Тип процентної ставки - фіксована.

Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.2.5. цього Договору. Знижена процентна ставка 0.01% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Позичальник 21.10.2024 року, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

Позивач виконав свої договірні зобов`язання, однак відповідач належним чином їх не виконує та має заборгованість, яка на дату подання позову складається з заборгованості за тілом в сумі 6600 грн та заборгованості по процентам станом на 02 червня 2025 року в сумі 12804 грн, заборгованості за пенею 3300 грн.

Враховуючи вищевикладене, просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 5485900924 від 21 вересня 2024 року у розмірі 22704 грн, судовий збір 2422,40 грн.

Заочним рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року позов ТОВ «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» заборгованість за кредитним договором №5485900924 від 21.09.2024 у розмірі 19404 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6600 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом 12804 грн, судовий збір у розмірі 2071, 20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором надання грошових коштів у позику №5485900924 від 21.09.2024 в обумовлені договором строки, тому позовні вимоги ТОВ «Іннова-Нова» підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6600 грн та відсоткам у розмірі 12804 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею у розмірі 3300 грн, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не враховано п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан з 05:00 год 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває донині.

Тому позивачем протиправно здійснено нарахування пені (штрафу).

Додатковим рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року заяву представника позивача ТОВ «Іннова-Нова» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, виходив з критеріїв співмірності складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, заперечень відповідача, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у розмірі 2500 грн.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції від 03 червня 2026 року та додатковим рішенням від 30 червня 2026 року ОСОБА_1 подав на них апеляційні скарги.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги на заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року вказував, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, тому просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «ІННОВА-НОВА» у стягненні з ОСОБА_1 6 600 грн основного боргу, 12 804 грн процентів і відповідної суми судового збору. Якщо апеляційний суд дійде висновку про доведеність вимоги щодо 6 600 грн основного боргу -змінити рішення щонайменше шляхом відмови у стягненні 12 804 грн процентів та відповідного перерахунку судового збору.

Зазначив, що за пунктом 2.5 договору строк кредиту становив 360 днів. Графік платежів визначав остаточне повернення 6 600 грн основного боргу 16 вересня 2025 року. Водночас позов сформовано 12 червня 2025року і зареєстровано судом 13 червня 2025 року, тобто до настання погодженого строку повернення основного боргу. Пункт 6.4 договору дозволяє кредитодавцю вимагати дострокового повернення кредиту після прострочення щонайменше на один календарний місяць, однак прямо передбачає надсилання відповідної вимоги через погоджені канали зв`язку.

Вказує, що позивач не надав доказів направлення та одержання відповідачем такої вимоги. Більше того, у позові прямо зазначено, що заходи досудового врегулювання не здійснювалися. Суд не встановив ані факту дострокової вимоги, ані дати її одержання, ані спливу передбачених законом 30 днів, але стягнув увесь основний борг. Отже, на час звернення до суду право вимагати дострокового повернення 6 600,00 грн не було належно реалізоване.

Зазначає, що судом не наведено власного обчислення і зі змісту судового рішення не зрозуміло, за які дні, за якою ставкою та з урахуванням яких операцій утворилося 12 804,00 грн відсотків.

Звертає увагу, що у позові стверджується, що проценти не сплачувалися. Жодного пояснення природи операцій на 1 999,80 грн, первинних документів про їх внесення, списання чи іншого способу погашення позивач не надав. Якщо ці кошти справді сплачені, і на думку апелянта, суд мав установити джерело, дату й порядок їх зарахування. Якщо платежів не було, сам розрахунок містить недостовірні операції і не може підтверджувати залишок боргу.

Зазначає, що позивач подав візуальні копії електронного договору, протокол перевірки електронного підпису представника позивача та роздруківку з інформаційної системи про одноразовий код. Проте, на думку відповідача, судом не встановлено яким саме електронним примірником зафіксовано волевиявлення відповідача, чи був відповідачу надісланий незмінюваний примірник договору, у якій формі він надсилався та чи відповідав текст, пов`язаний з одноразовим кодом, тексту, покладеному в основу стягнення.

Вказує, що банківська інформація підтверджує факт зарахування 6 600 грн на картку, однак сама по собі не підтверджує узгодженість кожної умови електронного договору, правильність застосованої ставки та розмір процентів. Ці елементи вимоги підлягали окремій перевірці.

Апеляційна скарга на додаткове рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року мотивовано тим, що заочне рішення у справі ухвалено 03 червня 2026 року. Із заявою про ухвалення додаткового рішення позивач звернувся лише 15 червня 2026 року. На підтвердження витрат позивач подав платіжну інструкцію від 08 червня 2026 року та акт приймання передачі послуг від 11 червня 2026 року, а також договір, заявку, ордер і копію свідоцтва адвоката. Проте додаткове рішення не містить відомостей про подання позивачем клопотання про поновлення процесуального строку, обґрунтування поважних причин його пропуску або постановлення судом ухвали про поновлення такого строку.

Вважає, що навіть за умови, що в позовній заяві позивач попередньо заявив намір стягнути витрати на правничу допомогу, докази їх розміру були подані після завершення строку, прямо встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

На думку відповідача, позивач пропустив п`ятиденний строк на подання доказів судових витрат. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення дебатів сторона зробила відповідну заяву. У разі неподання доказів протягом установленого строку відповідна заява залишається без розгляду.

Оскільки рішення ухвалено 03 червня 2026року, останнім днем п`ятиденного строку було 08 червня 2026 року. Проте заява про ухвалення додаткового рішення разом із доказами подана 15 червня 2026 року. Акт приймання-передачі послуг датований 11 червня 2026 року, тобто був складений уже після закінчення процесуального строку.

Вказує, що судом першої інстанції не встановлено конкретний перелік виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на кожну роботу, необхідність таких дій і зв`язок кожної послуги з розглядом цієї справи. У рішенні також не зазначено, чи подано детальний опис робіт у розумінні частини третьої статті 137 ЦПК України. Визначаючи суму 2 500 грн, суд обмежився загальним посиланням на складність справи, обсяг робіт і мої заперечення, але не пояснив, які саме послуги визнав доведеними та чому розумним є саме такий розмір. Представник позивача участі в судовому засіданні не брав, а спір належить до типової категорії справ про стягнення заборгованості.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, що 21 вересня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику №5485900924 в письмовій формі у вигляді електронного документа, за допомогою одноразового ідентифікатора 6952.

Товариство надало відповідачу кредит у гривні, який він зобов`язується одержати та повернути, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Сума кредиту складає: 6600 грн (п.2.3.); строк кредиту 360 днів (п.2.5.).

Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії та процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до Договору.

Тип процентної ставки фіксована (п.2.6.).

За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: Стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.2.5 Договору, та становить: 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у межах строку кредиту, 0.01% за кожен день користування кредитом, яка застосовується, якщо позичальник 21 жовтня 2024 року сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, то отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає (п.2.8.1): за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2333,95% річних, а з урахуванням періоду зниженої процентної ставки 1244,55%.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає (п.2.9.): за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 30360 грн., а з урахуванням періоду зниженої процентної ставки 28399,80 грн. ( п.2.9.2).

Денна процентна ставка на дату укладення Договору складає (п.2.11.3.): за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1%, а з урахуванням періоду зниженої процентної ставки 0,92% (п. 2.10.3.2).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: № НОМЕР_1 (п.3.1.).

Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.3.1. Договору (п.3.4.).

За умовами укладеного між сторонами Договору (п.5.4.1.) відповідач зобов`язався у встановлений строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.

Договір вважається укладеним (п.10.2.) з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п.2.5. (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, він продовжує діяти до повного виконання позичальником зобов`язань за ним.

З метою укладення Договору відповідач, ознайомившись з Правилами, заповнив Заявку, вказавши всі необхідні дані, вказав суму грошових коштів, яку бажає отримати після укладення Договору та періодичність платежів зі сплати процентів (п.10.6.1.).

Договір укладений в наступному порядку (п.10.6.10.):

- позичальником подано Заявку на отримання кредиту в ІКС товариства;

- після обробки інформації, вказаної в Заявці, збору та аналізу інформації про позичальника з інших джерел та після проведення інших обов`язкових процедур ІКС товариством прийнято рішення про надання позичальнику суми кредиту;

- позичальник був проінформований про позитивне рішення по Заявці в особистому кабінеті, а також шляхом надсилання відповідного повідомлення на номер телефону та/або електронним листом на електронну пошту, вказану в Заявці;

- позичальник в особистому кабінеті перейшов до ознайомлення з офертою, яка містить в собі Паспорт кредиту та проект Договору, ознайомився з останніми, на підтвердження чого вводить одноразовий ідентифікатор, направлений товариством та надав згоду (акцепт) на укладення Договору шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписано відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Моментом підписання Договору є використання його сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором - 6952.

Невід`ємною частиною Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано відповідачу до укладення Договору.

Підписуючи Договір, відповідачем підтверджено, що: перед його укладенням йому була в чіткій та зрозумілій формі надана уся необхідна інформація щодо кредитування в товаристві (п.10.9.); він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Веб-сайті товариства: https://finsfera.ua/ (п.10.10.)( а.с.12-22,23-24).

Кредитний договір та додатки до нього підписано одноразовим цифровим ідентифікатором 6952.

Одноразові ідентифікатори надіслано смс-повідомленнями на вказаний відповідачем фінансовий номер телефону НОМЕР_2 (а.с.40).

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції №19987 -1354-144475285 дата операції 21 вересня2025 року ТОВ «Іннова Фінанс», ЄДРПОУ 44127243, перерахувало 6600 грн з вказівкою призначення платежу: поповнення карток НОМЕР_1 (а.с.38).

На підтвердження надання кредитних коштів на умовах договору позивачем надано договір №160523/1 від 16 травня 2023 року про надання послуг з приймання та переказу платежів та повідомлення ТОВ «Фінансова Компанія «Контрактовий дім», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, про те, що 21 вересня 2024 року о 18:50 год. на рахунок № НОМЕР_1 було перераховано 6600 грн( а.с.39,43-46).

Згідно з відповіддю АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» №БТ/Е-14411 від 22.05.2026 року на адресу суду банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , за період з 21.09.2024 року на цю картку було зараховано кошти в сумі 6600 грн, що також підтверджено випискою про рух коштів по картці № НОМЕР_1 за період з 21.09.2024- 202024 ( а.с.83-84).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 02 червня 2025 року кредитна заборгованість складає : 6600 грн нарахованої заборгованості за кредитом, 12804 грн( 14803 -1999 грн) нарахованої заборгованості по процентам, 3300 грн нарахованої пені( а.с.48-50).

Рішенням №05-09/2025 єдиного учасника ТОВ «Іннова Фінанс» від 05 вересня 2025 назву Товариства з «Іннова Фінанс» змінено на «Іннова-Нова».

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 5485900924 від 21 вересня 2024 року був вчинений сторонами в електронній формі.

Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Пунктом 10.2 Договору визначено, що Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного у п.2.5. Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання позичальником зобов`язань за ним.

Отже сторони уклали електронний кредитний договір згідно вимог Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та такий продовжує діяти до моменту його повного виконання позичальником.

З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 21 вересня 2024 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.

Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.

Враховуючи принцип змагальності сторін, відповідач на спростування наведеного міг надати суду виписку з власного карткового рахунку № НОМЕР_1 та спростувати доводи сторони позивача щодо отримання ним кредитних коштів, однак цього ним зроблено не було.

Крім цього, відповідач вчинив конклюдентні дії, оскільки здійснив часткове погашення заборгованості на загальну суму 1999,00 грн, що додатково свідчить про його погодження з усіма істотними умовами кредитування та підтверджує факт отримання та користування кредитними коштами саме ним.

Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що договір укладено 21 вересня 2024 року строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів. Розмір тіла кредиту, на яке початково підлягали нарахуванню відсотки, становив 66 00,00 грн.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 статей 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Отже, відповідно до умов договору сторонами було погоджено суму кредиту, розмір процентів за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором станом на 02 червня 2025 року, а саме: за тілом кредиту 6600 грн, за відсотками у розмірі 12804 грн, тобто достроково.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.4 умов договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту або процентів за користування кредитом, щонайменше на один місяць, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається в особистий кабінет позичальника та/або у вигляді електронного листа на електронну адресу позичальника, зазначену в договорі та/або шляхом СМС- повідомлення на номер телефону позичальника, зазначений в договорі або в його особистому кабінеті та/або відправки повідомлення в месенджер та/або шляхом направлення повідомлення в спосіб передбачений цим пунктом на додаткові контакти дані позичальника, вказані у договорі Моментом отримання позичальником повідомлення є момент отримання товариством електронного підтвердження про таке направлення.

Тобто, позичальник повинен здійснити повне дострокове повернення кредиту та процентів протягом 30 календарних днів, з дня отримання від товариства повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про споживче кредитування", у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позовні вимоги заявлені про повернення суми нарахованої на час звернення позивача з вказаним позовом, при цьому матеріали справи не містять виконання позивачем вимог пункту 6.4. договору, та направлення вимоги про дострокове повернення кредиту у повному обсязі.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору між сторонами також підписано графік платежів, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався сплачувати щомісячно відсотки у наступних розмірах: за жовтень 2024 року у розмірі 19,80 грн, з листопада 2024 року по вересень (включно) 2025 року у розмірі 1980 грн щомісячно, а погасити тіло зобов`язаний у вересні 2025 року у розмірі 6600 грн. (а.с.23).

З урахуванням встановлених обставин, без виконання вимог пунктом 6.4 договору та у відповідності до статті 16 Закону України "Про споживче кредитування", тіло кредиту у розмірі 6600 грн, строк по яким не закінчився, та досудова вимога пред`явлена не була.

За такого колегія суддів приходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту 6600 грн у зв`язку з невиконанням позивачем вимог пункту 6.4 договору, та приходить висновку про відмову у задоволені цих вимог, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині.

За умовами договору стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.2.5 Договору, та становить: 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у межах строку кредиту, 0.01% за кожен день користування кредитом, яка застосовується, якщо позичальник 21.10.2024 року сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, то отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку.

Пунктом 6.6. договору передбачено, що Позичальник здійснює платежі з погашення заборгованості за Договором у розмірі та у строки визначені Договором.

У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги Товариства у черговості визначеній в Законі України «Про споживче кредитування», зокрема:

6.6.1 У першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом.

6.6.2 У другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом.

6.6.3 У третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до Договору.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у разі здійснення боржником платежів їх зарахування відбувається насамперед у рахунок погашення нарахованих відсотків, а лише після повного погашення відсотків - у рахунок погашення тіла заборгованості.

З урахуванням наведеного, за період з 21 вересня по 19 жовтня 2024 року, тобто за 30 днів користування коштами за процентною ставкою 0.01 % на день, на суму тіла 6600,00 грн було нараховано відсотки у сумі 19 грн.80 коп.(66 00,00*0.01%*30=19.80 ). Платежем від 20 жовтня 2024 року у розмірі 19.80 грн вказані відсотки були погашені повністю.

У подальшому за період з 21 жовтня по 20 листопада 2024 року, тобто за 30 днів користування коштами за процентною ставкою 1 % на день на тіло заборгованості 6600,00 грн нараховано у розмірі 1980,00 грн процентів ( 6600,00 * 1% *30 дн.). Платежем від 20 листопада 2024 року у розмірі 1980,00 грн зазначені відсотки були погашені повністю.

Після чого відповідачем кошти на виконання зобов`язань за кредитним договором не сплачувалися.

А відтак за період з 21 листопада 2024 року по 02 червня 2025 року відповідачеві нараховані відсотки у розмірі 12804 грн (6600х1%х194дн).

Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 02 червня 2025 року, що підлягає стягненню з нього на користь позивача складає 12804 грн, що є заборгованістю за відсотками.

Підстав для відмови у задоволенні вказаних вимог колегія суддів не вбачає, доказів щомісячного погашення заборгованості по відсоткам матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги в цій частині частково є слушними, проте не впливають на правильність висновку суду про стягнення вказаної суми.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит у розмірі 12804 грн, що є заборгованістю по відсоткам.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміні рішення суду першої інстанції в частині визначення суми заборгованості та стягнення з відповідача на користь позивача 12804 грн заборгованості за відсотками.

Щодо додаткового рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року.

У своїх доводах апеляційної скарги на додаткове рішення ОСОБА_1 не погоджується з розміром задоволених судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Також, звертає увагу на пропуск п`ятиденного строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції залишилося не вирішеним питання про можливість поновлення представнику позивача адвокату Андрющенку М.В. пропущеного процесуального строку для подання доказів понесених судових витрат, у зв`язку із чим, суд передчасно розглянув питання про розподіл судових витрат, безпідставно ухваливши додаткове рішення у справі.

Відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права без вирішення питання про поновлення строку, розглянув питання про розподіл судових витрат, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення від 30 червня 2026 року підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Щодо заяви про поновлення строку для подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) зазначено, що: "у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат".

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 751/6006/21 (провадження № 61-11475св23) зазначено, що: "12 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бовкун В. І. подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі. […] постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року надіслана одержувачу ОСОБА_3 в його електронний кабінет 08 серпня 2024 року (т. 4 а. с. 122) […] Отже, клопотання ОСОБА_2, яке підписане представником ОСОБА_3, про поновлення строку для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат слід задовольнити".

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

У відповідності до статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.

При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Аналіз положень статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, що унеможливлює розгляд судом питання розподілу судових витрат без поновлення цього строку.

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом представник позивача - адвокат Андрущенко М.В., посилаючись на приписи частини 8 статті 141 ЦПК України, повідомив, що після ухвалення рішення судом першої інстанції протягом 5 днів позивач подасть заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішення суду по суті спору ухвалено 03 червня 2026 року.

Через систему «Електронний суд» рішення суду було отримано позивачем та його адвокатом 06 червня 2026 року о 18.04. Після чого, 11 червня 2026 року представник позивача надав суду першої інстанції докази на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи - копію договору №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06 травня 2025 року, заявку №3650802278 про надання послуг від 04 грудня 2025 року, акт приймання-передачі №3650802278 до цього договору від 11 червня 2026 року, платіжну квитанцію №18 від 08 червня 2026 року про перерахування позивачем адвокату Андрющенку М.В. коштів у розмірі 5000 грн відповідно до вищевказаного договору про надання правничої допомоги.

Обґрунтовуючи поважність причин не подання доказів на підтвердження понесеннях таких витрат, представник Андрющенко М.В. посилався на те, що повний текст рішення від 03 червня 2026 року надійшов до Електронного суду (ЄСІТС), електронного кабінету адвоката тільки 06 червня 2026 року о 18.04.

Відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 272 ЦПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з пунктом 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення), процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом, цим положенням, а також випадків, коли суд до якого подаються документи та докази не інтегровано до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС (пункт 26 Положення).

Відповідно до пункту 28 Положення дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню.

Документи, що надійшли через Електронний суд, реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя (пункт 39 Положення).

Відправлення документа заявником та його отримання судом не обов`язково є одномоментною подією та може не збігатися у часі. Для правильного обрахування строку визначальним є саме момент відправлення відповідного документа заявником за допомогою електронних засобів. Ототожнення понять "час реєстрації" та "час подання процесуальних документів" є необґрунтованим.

Отже, у вирішенні процесуального питання - встановлення дати (часу) подання (пред`явлення) заяви (скарги) до суду потрібно враховувати, коли саме таку скаргу подав заявник, а не коли її було отримано та зареєстровано судом.

Така права позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 920/210/24, від 04 липня 2024 року у справі № 908/3274/23, від 25 червня 2024 року у справі № 908/3274/23, від 29 листопада 2023 року справі № 227/477/21, від 19 листопада 2024 року у справі №759/4401/20.

Отже, факт реєстрації канцелярію Південноукраїнського міського суду Миколаївської області заяви позивача про ухвалення додаткового рішення 15 червня 2026 року не відміняє момент відправлення відповідного документа заявником за допомогою електронних засобів, а саме 11 червня 2026 року, що є визначальним у вирішенні спірного питання по цій справі.

Тобто, відповідна заява позивача була подана у порядку та у строки, встановлені процесуальним законом.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції через систему «Електронний суд» отримано позивачем та його адвокатом 06 червня 2026 року о 18.04, вручено 07 червня 2026 року, а заява про ухвалення додаткового рішення та докази на відшкодування витрат на правничу допомогу подані 11 червня 2026 року, колегія суддів вважає за можливе поновити представникові позивача адвокату Андрющенко М.В. строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення та надання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Оцінюючи розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача у суді першої інстанції, колегія суддів керується таким.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У позовній заяві позивач заявив попередню, орієнтовну суму витрат на професійну правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу до заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем долучено договір про надання правничої допомоги №06-05/2025 від 06 травня 2025 року, заявку №3650802278 від 04 грудня 2025 року, платіжну інструкцію №18 від 08 червня 2026 року, відповідно до якого ТОВ «Іннова Нова» сплатило адвокату 5000,00 грн, акт №3650802278 від 11 червня 2026 року приймання-передачі наданих послуг до договору №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06 травня 2025 року, копію ордеру та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Андрющенка М.А.

Згідно акту приймання-передачі, адвокат оцінив свої послуги з складення правової документації процесуального характеру (позовної заяви та клопотання про витребування доказів) та супровід процесу розгляду справи в суді з питань, пов`язаних із правами та інтересами замовника в будь-якому форматі судочинства у суму 5 000,00 гривень.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що позов ТОВ « Іннова-Нова» задоволено частково на 56.39 %, тобто 2819 грн 50 коп.

Але враховуючи те, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн, які було визначено судом першої інстанції, виходячи з критеріїв співмірності, складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт та заперечень відповідача.

Відповідно до частин 1, 10 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Оскільки позовні вимоги ТОВ «Іннова-Нова» підлягають задоволенню частково на 56,39 %( 12804х100%/22704), то з відповідача на його користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 365,99 грн (2422,40*56,39%).

У свою чергу ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3634,00 грн. Оскільки апеляційну скаргу відповідача також задоволено частково на 43,61% відповідно, то з ТОВ «Іннова-Нова» на його користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1584,78 грн (3634,00*43,61%).

Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ТОВ «Іннова-Нова» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 218,79 грн (1584.78-1365,99).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 ЦПК України).

Згідно з частин 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 07 жовтня 2026 року.

Керуючись статтями 268,367,368, 374, 376,381,382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року в частині визначеного розміру заборгованості за кредитним договором та розподілу судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (ЄДРПОУ 44127243) заборгованість за договором позики №5485900924 від 21 вересня 2024 року у розмірі 12804 ( дванадцять тисяч вісімсот чотири) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (ЄДРПОУ 44127243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) - 218 (двісті вісімнадцять) грн 79 коп. судового збору

Додаткове рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року скасувати.

Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення та надання доказів щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот ) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.