Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №336/7141/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/7141/25 Головуючий у 1 інстанції Звєздова Н.С.

Провадження № 22-ц/807/1904/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Полякова О.З.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2025 року представник позивача - адвокат Тимошенко А.В., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів майнову та моральну шкоду, завдану позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов обґрунтовано тим, що 12.12.2024 о 17:45 год. у м. Запоріжжі по вул. Перемоги, буд. 65, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Chevrolet Aveo», д/н НОМЕР_1 , рухаючись на дозволений сигнал світлофора, не надав можливості закінчити проїзд перехрестя транспортному засобу «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який вже знаходився на перехресті, та допустив із ним зіткнення.

Постановою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя №335/13903/24 від 04.02.2025 ОСОБА_3 визнано винним за ст.124 КУпАП. Постанова не оскаржена та набрала законної сили.

Внаслідок вищевказаного ДТП, автомобіль «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві приватної власності і знаходився під його керуванням, зазнав механічних ушкоджень, чим останньому було завдано матеріальних збитків.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі полісу обов`язкового страхування ЕР.218898211 від 16.01.2024, ліміт страхового відшкодування складає 160000,00 гривень.

У передбачені законом строки, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 звернулись до страховика ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявами про настання страхового випадку та здійснення страхового відшкодування. У результаті чого, після проведення огляду транспортних засобів страховиком складено страховий акт, відповідно до якого ОСОБА_1 нараховано та виплачено страхове відшкодування у розмірі 21343,78 грн.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим страховою компанією, позивач ОСОБА_1 замовив висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного йому як власнику транспортного засобу «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 у ФОП « ОСОБА_4 ». Відповідно до висновку розмір витрат на проведення відновлюваного ремонту пошкодженого КТЗ «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 з урахуванням зносу, зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість на дату ДТП 12.12.2024, становить 52834,15 грн.

Зазначений висновок разом із заявою про доплату страхового відшкодування, 04.07.2025 позивач направив до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», однак страхова компанія повідомила про відсутність підстав для перегляду рішення та проведення доплати страхового відшкодування.

Проте, не зважаючи на негативну відповідь, 23.07.2025 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило доплату ОСОБА_1 на суму 9711,23 грн., загальна сума виплаченого страхового відшкодування становить 31055,01 гривень, з якою позивач не погоджується, а тому просив стягнути зі страхової компанії недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 21779,14 гривень (52834,15грн.-21055,01 грн.).

Крім того, зазначав, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягала у тому, що внаслідок ДТП він зазнав значеного стресу, його життєвий устрій порушений, користування транспортним засобом є неможливим у зв`язку з відсутністю коштів на його ремонт, тому просив стягнути з винуватця ДТП ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 20000,00 гривень.

Також просив стягнути судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 968,96 гривень, витрат за проведення оцінки матеріального збитку у розмірі 5000,00 гривень, витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду першої інстанції по справі було призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

23.03.2026 від представника позивача адвоката Тимошенка А.В. надійшла заява про збільшення позовних вимог з урахуванням проведеного експертного дослідження № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026, просив стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 24481,38 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень.

Стягнуто пропорційно з ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 51,84 гривень з кожного, а всього 103,68 гривень.

В задоволенні в частині стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 21 779,14 гривень та інших вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 15000 грн. та понесених судових витрат відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 13 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тимошенка Андрія Володимировича подав апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції при його ухваленні, просив скасувати рішення від 22.06.2026 в частині відмови у стягненні з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 18967,69 грн недоплаченого страхового відшкодування та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 18967,69 грн недоплаченого страхового відшкодування; змінити рішення в частині розподілу судових витрат та стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 6418,08 грн. витрат на судову транспортно-товарознавчу експертизу та 5000,00 грн. витрат на проведення оцінки матеріального збитку; судовий збір у розмірі 968,96 грн. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. розподілити між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_3 пропорційно до задоволених позовних вимог щодо кожного з них та з урахуванням зв`язку наданих послуг із відповідними вимогами.

Також просив стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 1162,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. в суді апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2026 просив залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції неправильно надана оцінка висновку судового експерта, суд замінив спеціальне дослідження власною оцінкою технічного питання, безпідставно відхиливши висновок судового експерта. Експерт Запорізького НДЕКЦ МВС України безпосередньо оглянув автомобіль, дослідив матеріали справи та здійснив розрахунок із застосуванням Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів і програмного комплексу Audatex. Висновок містить конкретні вихідні дані, формулу та однозначний числовий результат. Експерт не визначав діапазону значень і не наводив альтернативних розрахунків. Словосполучення «може складати» є формою викладення результату оціночного дослідження, оскільки вартість визначалася розрахунковим методом станом на дату ДТП. Воно не свідчить про приблизність, імовірність або недостовірність визначеного експертом результату. Суд першої інстанції не проаналізував зміст розрахунків, а безпідставно ототожнив словосполучення «може складати» з відсутністю достовірного розрахунку, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України.

Відповідно до платіжних документів ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило позивачу 21343,78 грн та додатково 9711,23 грн, що сукупно становить 31055,01 грн. Суд першої інстанції помилково зазначив про виплату 31103,81 грн, ототожнивши розрахований страховиком розмір відшкодування з фактично здійсненими платежами. Платіжні документи виплату такої суми не підтверджують. Таким чином, недоплачена частина страхового відшкодування становить: 50022,70 грн – 31055,01 грн = 18 67,69 грн. У цій апеляційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує рішення лише в частині відмови у стягненні 18967,69 грн. Ця сума перебуває в межах первісної вимоги про стягнення 21779,14 грн, тому скаржник не заявляє нової вимоги та не змінює предмету або підстав позову, а визначає межі апеляційного оскарження відповідно до статті 367 ЦПК України. Отже, висновок суду про недоведеність вимоги до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» є помилковим, а недоплачене страхове відшкодування у розмірі 18967,69 грн підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Поляков О.З.

Ухвалою від 14 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

16 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 20 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху.

22 липня 2026 року ОСОБА_1 усунув недоліки апеляційної скарги.

Ухвалами апеляційного суду від 24 липня 2026 року, апеляційне провадження відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, на підстави положень ч.1 ст. 369 ЦПК України.

Ухвалою суду від 24 липня 2026 року при відкритті провадження відповідачеві наданий строк на подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження за апеляційною скаргою. Відповідно до Довідки про доставку електронного кабінету ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» отримало ухвалу суду 27 липня о 19-24 року, відповідно строк на надання відзиву сплинув 12 серпня 2026 року.

Натомість представник ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» надав відзив на апеляційну скаргу 03 вересня 2026 року, тобто з пропуском встановленого процесуального строку. Клопотань про поновлення пропущеного строку відповідачем не заявлено.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що відзив ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» підлягає залишенню без розгляду та не береться апеляційним судом до уваги.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 вересня 2026 року справу знято з апеляційного розгляду та повернуто справу до суду першої інстанції. Надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 23 вересня 2026 року виправлено описку у мотивувальній частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2026 року по цивільній справі №336/7141/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зазначивши правильну заявлену суму судових витрат на правничу допомогу «16 000,00 грн.» замість помилково зазначеної суми «9 000,00 грн.».

23 вересня 2026 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя ухвалено додаткове рішення у цивільній справі №336/7141/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто пропорційно з ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень з кожного, а всього 4000,00 гривень.

24 вересня 2026 року вказана справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду від 29 вересня 2026 року продовжений термін розгляду справи судом апеляційної інстанції в межах строку, визначеного ч. 2 ст. 371 ЦПК України.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступних висновків

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вимоги апеляційної скарги висунуті лише в частині рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суми недоплаченого страхового відшкодування, в частині вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди, судового збору, а також додаткове рішення від 23 вересня 2026 року, яким стягнуті витрати на правничу допомогу, апелянтом не оскаржено.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 гл. 9 р.ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, виходив із такого.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.12.2024 о 17:45 год. у м. Запоріжжі по вул. Перемоги, буд. 65, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Chevrolet Aveo», д/н НОМЕР_1 , рухаючись на дозволений сигнал світлофора, не надав можливості закінчити проїзд перехрестя транспортному засобу «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який вже знаходився на перехресті, та допустив із ним зіткнення.

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано матеріальної шкоди.

Постановою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя №335/13903/24 від 04.02.2025 ОСОБА_3 визнано винним за ст.124 КУпАП. Станом на сьогоднішній день вищевказана постанова не оскаржена та набрала законної сили.

Внаслідок вищевказаного ДТП, автомобіль «Dacia Logan», д/н НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві приватної власності і знаходився під його керуванням зазнав механічних ушкоджень, чим останньому було завдано матеріальних збитків.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі полісу обов`язкового страхування ЕР.218898211 від 16.01.2024, ліміт страхового відшкодування складає 160000,00 гривень.

13.01.2025 позивач ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та надав усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі заяву про страхове відшкодування.

Після отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, страхова компанія на виконання вимог ст. 34 Закону №1961-ІУ протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направила свого представника до місцезнаходження пошкодженого автомобіля для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. За результатами проведених дій було оформлено Протокол технічного огляду КТЗ від 15.01.2025.

В протоколі технічного огляду КТЗ від 15.01.2025 зазначені всі пошкодження автомобіля Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , які були па момент огляду, в тому числі і ті, що не відносяться до ДТП, яка сталася 12.12.2024, а саме: тріщина та пошкодження лакофарбового покриття заднього бамперу, пошкодження лакофарбового покриття переднього бамперу. Позивач погодився із зазначеним протоколом шляхом його підписання без зауважень.

З метою оцінки завданої позивачу шкоди внаслідок ДТП, на підставі даних Протоколу технічного огляду КТЗ від 15.01.2025, на замовлення ПрАТ СК «ПЗУ Україна» було складено Звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №26-07-25.

Згідно Звіту №26-07-25 вартість відновлювального ремонту автомобіля Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , складає 49031,09 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини), а вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 32298,96 грн (включаючи ПДВ за запасні частини).

Розмір страхового відшкодування становить 32298,96 грн - 1195,15 грн = 31103,81 грн., де: 32298,96 грн. - вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнт фізичного зносу, включаючи ПДВ на запасні частини; 1195,15 грн. - ПДВ на запасні частини.

На підставі Звіту №26-07-25 відповідачем Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» складені Страхові акти №52284/, №52284/20, відповідно до яких на користь позивача визначено розмір страхового відшкодування в сумі 31103,81 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на відновлювальний ремонт транспортного засобу, суд першої інстанції вважав доведеним здійснення позивачеві виплат страхового відшкодування у повному обсязі, а також визнав неналежними доказами висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №38/06-25 від 09.06.2025 та висновок експерта № СЕ-19/108/25/28301-АВ від 27.02.2026, та прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю в частині стягнення суму страхового відшкодування у розмірі 21779,14 гривень.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що висновок №38/06-25 складений на підставі протоколу технічного огляду КТЗ, складеного оцінювачем позивача 09.06.2025, до якого включені пошкодження автомобіля Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , які не відносяться до ДТП, що сталося 12.12.2024, а саме: бічний покажчик повороту лівий; задній бампер, передні ліві двері.

Виходячи із висновку експерта № СЕ-19/108/25/28301-АВ від 27.02.2026, суд першої інстанції вбачав, що експертом не надано чітких відповідей на постановлені судом питання, визначення сум відновлювального ремонту зазначено із словосполученням «може складати», що свідчить про приблизну вартість відновлювального ремонту. Чітка відповідь міститься у пункті 4 цього висновку - визначити вартість витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням зносу вузлів та деталей, зменшена на суму ПДВ на дату ДТП 12.12.2024 не надається можливим. Усі останні суми визначені приблизно і не можуть свідчити про дійсну вартість ремонтних робіт щодо відновлення транспортного засобу.

Предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальних збитків у розмірі різниці між фактичним розміром спричиненої шкоди та отриманою сумою страхового відшкодування, яку на думку позивача, повинна відшкодовувати страхова компанія.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (касаційне провадження № 14-176цс18).

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно із положеннями ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц Велика Палата Верховного Суду, у п. 136, 137 указаної постанови зазначила, що Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у п. 80 цієї постанови - винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц).

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що транспортний засіб, що належить позивачеві ОСОБА_1 зазнав механічних пошкоджень у наслідок зіткнення, яке перебуває у прямому причинному зв`язку із порушенням ОСОБА_6 правил дорожнього руху.

Факт заподіяння шкоди за участі ОСОБА_6 та наявність його вини підтверджується матеріалами адміністративного провадження та є підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна», що підтверджено страховим Полісом ЕР №218898211 від 13.01.2024.

Страхова сума становить 160000,00 грн., розмір франшизи 0,00 грн.

Розмір шкоди, що покладений позивачем в обґрунтування заявлених вимог в межах страхового ліміту та становить вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу та зі зменшенням на суму ПДВ – 50022,70 грн відповідно до висновку судового експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи висновки спеціалістів та висновок судового експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026, колегія суддів вважає, що саме останній був здійснений на підставі дослідження всіх обставин справи, є висновком незалежної експертизи, дослідження проведено експертами, фахівцями у відповідній галузі, на підставі ухвали суду про призначення такої експертизи, яка не була оспорена учасниками справи, на підставі як безпосереднього огляду автівки експертами, так і наданими матеріалами судової справи. Цей висновок відповідає всім вимогам процесуального закону щодо форми і змісту, підстави для визнання його неналежним та допустимим доказом у суду відсутній.

Висновок суду першої інстанції щодо визнання неналежним та недопустимим доказом висновку судового експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026 не ґрунтується на нормах ст.77, 78 ЦПК України, оскільки за змістом ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, за змістом ст. 78 ЦПК України (допустимість доказів) суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Підставою для висновку експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026 стала ухвала суду від 11 грудня 2025 року.

Вирішуючи питання щодо призначення автотехнічної експертизи ухвалою суду від 11 грудня 2025 року, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наведені позивачем обставини мають значення для справи, стосуються предмета і підстав спору та потребують спеціальних знань.

Отже, у колегії суддів відсутні підстави вважати що цей доказ наданий не у процесуальний спосіб та не стосується предмета доказування у цій справі.

Апеляційний суд вважає, що висновок експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026 є належним та допустимим доказом, який у відповідності до ст.110 ЦПК України оцінюється судом разом з іншими доказами, за правилами передбаченими ст. 89 ЦПК України.

Експертом Запорізького НДЕКЦ МВС України Євгеном Середою безпосередньо був оглянутий пошкоджений автомобіль позивача, досліджені скеровані судом першої інстанції матеріали цивільної справи та здійснений розрахунок із застосуванням Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів і програмного комплексу Audatex.

Матеріальний збиток експертом визначено наступним шляхом:

22 275,00 грн + 25 812,23 грн + 24 830,54 грн х (1 – 0,7)+0= 55536,39 грн.

При цьому експертом зауважено, що вартість матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ може бути іншою, оскільки цей збиток розрахований за наявними пошкодження однак скриті дефекти, та пошкодження, які можуть бути виявлені в процесі ремонту не враховуються ( та не можуть бути враховані) експертом на момент проведення експертизи.

У зв`язку з чим експерт прийшов до висновку, що:

- ринкова вартість автомобіля марки Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 станом на дату ДТП 12.12.2024 без урахування аварійних пошкоджень, може складати: 132702,32грн;

- матеріальний збиток, завданого власнику транспортного засобу Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 станом на дату ДТП 12.12.2024, може складати: 55536, 39 грн.

- вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу вузлів та деталей станом на дату ДТП 12.12.2024, може складати: 72917,77 грн;

- визначити вартість витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням зносу вузлів та деталей, зменшену на суму ПДВ на дату ДТП 12.12.2024, не надається можливим. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням зносу вузлів та деталей, зменшена на суму ПДВ на дату ДТП 12.12.2024, може складати - 50022,70 гривень.

Отже, висновок експерта № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026 містить конкретні вихідні дані, формулу та однозначний числовий результат. Експерт не визначав діапазону значень і не наводив альтернативних розрахунків.

Визначений числовий результат розрахований експертом по наявним ушкодженням та міг би бути змінений з урахування виявлених під час ремонту пошкоджень та скритих дефектів, які не були враховані експертом на момент проведення такого дослідження.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження існування будь-яких скритих ефектів та пошкоджень. Не виявлені такі дефекти і оцінювачем ОСОБА_7 у висновку про вартість відповідно до Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №26-07-25, виготовленого на замовлення ПрАТ СК «ПЗУ Україна».

При цьому цілком логічним є те, що виявлення таких скритих пошкоджень та дефектів може привести лише до збільшення витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, чим пов`язана неточність формулювання відповідей на поставлені експерту питання. При цьому експерт водночас визначив вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та без ПДВ у розмірі 50022,70 грн, без альтернативного визначення.

При цьому колегія судів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо прийняття до уваги для визначення матеріальних збитків висновку оцінувача ОСОБА_7 (Звіт № 26-07-25), оскільки вказаний висновок, як і наданий до позову висновок оцінювача ОСОБА_8 № 38/06-25, не відповідають вимогам процесуального закону, зокрема, не містять даних про попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому не є належними та допустимими доказами у справі.

При цьому, доказів на спростуванням висновків судової експертизи, призначено на підставі ухвали суду першої інстанції, стороною відповідача суду представлено не було, як не було заявлено про необхідність призначення повторної експертизи.

Отже враховуючи, що обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлені судовим рішенням, а також підтверджені експертним дослідженням, колегія суддів приходить до висновку, що пошкодження транспортного засобу, належного позивачу, були отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась за участю застрахованого у відповідача транспортного засобу, що зумовлює обов`язок останнього по здійсненню позивачу страхового відшкодування.

За висновком судової автотоварознавчої експертизи № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026, вартість матеріального збитку, завданого позивачу станом на момент завдання шкоди, складає 50222,70 грн, і саме цю суму суд апеляційної інстанції визначає необхідною для виплати страхового відшкодування.

Відповідно до платіжної інструкції від 16 травня 2025 року № 00141647 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило на ім`я ОСОБА_1 платіж на суму 21343,78 грн. (а.с.85).

Відповідно до платіжної інструкції від 23 липня 2025 року № 00141647 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило на ім`я ОСОБА_1 платіж на суму 9760,03 грн. (а.с.86).

Апеляційний суд враховує, що обов`язки відповідача по здійсненню страхового відшкодування обумовлені договором добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів. Таким чином, виходячи із визначеної договором суми страхового ліміта, збиток завданий позивачу входить в межі відповідальності відповідача.

Отже, стягненню з відповідача підлягає різниця між встановленим судом розміром відшкодування та виплаченими позивачеві сумами, яка становить 18918,89 грн (50222,70 грн - 21343,78 грн - 9760,03 грн).

Доводів щодо незгоди з судовим рішенням в частині відшкодування моральної шкоди апеляційна скарга не містить.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому слід апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині щодо відмови у стягненні недоплаченої суми страхового відшкодування скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 18918,89 грн.

За змістом ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції були заявлені вимоги щодо стягнення витрат, пов`язаних з оцінкою матеріального збитку в розмірі 5000 грн, витрат зі сплати судового збору 968,96 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 16000 грн.

Натомість питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції було вирішено додатковим рішенням від 23 вересня 2026 року, на яку апеляційну скаргу подано не було, тому у даній постанові суд не вправі вийти за межі оскаржуваного рішення від 22 червня 2026 року та здійснити перерозподіл зазначених витрат.

Саме тому суд вирішує питання щодо стягнення витрат на проведення експертиз та судового збору, що були понесені позивачем у суді першої інстанції та питання щодо стягнення судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України).

Згідно із ч .1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1, 2 ч 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо необхідності скасування рішення першої інстанції в частині відмовлення стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування та частковому задоволенню заявлених позовних вимог на підставі ст. 13 ЦПК України, розподіл судових витрат у суді першої інстанції підлягає зміні.

Враховуючи, що позивачем в суді першої інстанції були заявлені позовні вимоги щодо стягнення недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 24481,38 грн та моральної шкоди в розмірі 20000 грн, сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн, тому суд апеляційної інстанції, вважаючи, що заявленим вимогам в розмірі 24481,38 грн пропорційно відповідає 533,29 грн, беручи до уваги висновок про часткове задоволення заявлених позовних вимог в розмірі 18918,89 грн, приходить до висновку щодо стягнення з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 412,12 грн.

Витрати пов`язані із залученням позивачем у розмірі 5000,00 грн не підлягають стягненню, оскільки судом не прийнято до уваги складений Звіт про оцінку завданих збитків, зазначені витрати не є виправданими оскільки позивач мав право в порядку ст. 116 ЦПК України до подання позовної заяви звернутися до суду з заявою про забезпечення доказів шляхом проведення судової експертизи, однак своє право не використав.

Витрати на проведення експертизи № СЕ-19/108-25/28301-АВ від 27.02.2026 є судовими витратами, які позивач сплатив Запорізькому НДЕКЦ МВС України на виконання ухвали суду від 11.12.2025 в розмірі 6418,08 грн.

Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, стягненню з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача підлягають стягненню витрати в розмірі 6401,58 грн.

Крім того, апелянт при зверненні з апеляційною скаргою сплатив судовий збір в розмірі 1162,75 грн, тому з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору при поданні апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1158,76 грн.

Також апелянтом заявлені вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Відповідно до ч.4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги..

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції, за сталою позицією якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

При визначенні розміру, що підлягає стягненню суд апеляційної інстанції враховує, що 17.03.2025 між позивачем та адвокатом Тимошенко Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги.

17.03.2025 видано ордер АР 1228633 на надання правничої допомоги у даній справі. Додатком до договору погоджено вартість юридичних послуг, а саме: консультаційна допомога –1000 грн. за одну консультацію; складання апеляційної скарги – 4000 грн. за комплексну послугу; участь у судовому засіданні в режимі відео конференції – 2000,00 грн за одне судове засідання; складання інших процесуальних заяв та клопотань (відповідь на відзив, додаткові пояснення, тощо) – 2000,00 грн. за комплексну послугу.

Враховуючи, що апеляційна скарга розглядається у спрощенному провадженні без проведення судового засідання, колегія суддів вважає, що реальними є витрати, пов`язані зі складанням апеляційної скарги в розмірі 5000 грн.

Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, які становлять 5000 грн, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, часткове задоволення позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат апелянта, з урахуванням висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, підлягає зменшенню пропорційно до 4987,00 грн, що підлягають стягненню з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь апелянта.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384,390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 червня 2026 року скасувати в частині відмови стягнення з «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відшкодування майнової шкоди, ухвалити нове рішення про часткове задоволення вимог в цій частині, в частині стягнення судових витрат змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у виді недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 18918,89 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 51,84 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 412,12 грн. та витрати на понесення судової експертизи в розмірі 6401,58 грн., а всього 6813,78 грн.

В іншій частині рішення суду – залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1158,76 грн. та судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 4987,00 грн., а всього 6145,76 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 07 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: О.З. Поляков