Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №337/2658/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 337/2658/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/2658/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/715/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.

Онищенка Е.А.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Фельського Сергія Леонідовича, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лебідь Олени Андріївни про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Фельського С.Л., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лебідь О.А. про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги є вона, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийняли спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса.

З наданої нотаріусом інформації, син померлого ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно наданої інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 перетнув кордон на виїзд 09.11.2020 та не повертався. У зв`язку з цим він не може вважатись таким, що пасивно прийняв спадщину. З урахуванням встановлення факту непроживання відповідача зі спадкодавцем на момент смерті та неприйняття спадщини, до свідоцтва про право на спадщину мають біти внесені зміни.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 , незважаючи на те, що дійсно був зареєстрований за однією адресою з батьком на час його смерті, фактично з ним на момент смерті не проживав. Задовго до смерті батька він виїхав на постійне проживання за межі України і до цього часу перебуває за кордоном.

Вказує, що на момент відкриття спадщини він не проживав з батьком, а відтак не може вважатися таким, що прийняв спадщину. Хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрований із спадкодавцем за однією адресою, проте перебував за межами території України на момент смерті спадкодавця.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Фельського С.Л., просила суд: внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.04.2023 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_4 , зареєстрованого в реєстрі за № 270, спадкова справа № 58/2022, виключивши з числа спадкоємців ОСОБА_4 його сина - ОСОБА_2 та зазначивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Лебідь Олену Андріївну видати на ім`я ОСОБА_1 нове свідоцтво про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_4 , спадкова справа № 58/2022, зазначивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лебідь Олени Андріївни про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Фельського С.Л., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 за довго до смерті батька виїхав на постійне проживання за межі території України на постійне місце проживання. Як на момент смерті батька, так і станом на сьогодні він перебуває за кордоном. Тобто, на момент відкриття спадщини він не проживав з батьком, а відтак не може вважатись таким, що пасивно прийняв спадщину.

Крім того, ОСОБА_1 не визнавала факт пасивного прийняття братом спадщини після батька. Відтак не можна вважати, що позивач у даному випадку порушує правову доктрину venire contra factum proprium.

Звертає увагу на отриману інформацію від Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону України (виїзду, повернення) громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно наданої інформації ОСОБА_2 перетнув кордон на виїзд 09.11.2020 року та не повертався.

Отже, ОСОБА_2 не є таким, що прийняв спадщину, хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрований із спадкодавцем за однією адресою, проте не проживав за вказаною адресою, а перебуває за межами території України як на момент смерті спадкодавця так і на теперішній час.

Також вважає, що нею обрано належний спосіб захисту шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. З урахуванням встановлення факту не проживання відповідача зі спадкодавцем на момент смерті та неприйняття спадщини відповідні зміни мають бути внесені до свідоцтва про право на спадщину.

Від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лебідь О.А. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено Законом (стаття 1300 ЦК України). Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці, що в цій справі не встановлено.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі помер ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщину у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

05.05.2022 із заявою про прийняття спадщини звернулась донька спадкодавця ОСОБА_3 , і приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лебідь О.А. була заведена спадкова справа №58/2022, в спадковому реєстрі № 69266312.

19.01.2023 до нотаріуса надійшла нотаріальна посвідчена 12.01.2023 заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 13.03.2023, наданої на запит приватного нотаріуса ЗМНО Лебідь О.А., на момент смерті ОСОБА_4 , тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім нього, за адресою: АДРЕСА_1 , були також зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

29.03.2023 року приватним нотаріусом ЗМР Лебідь О.А. відповідачу ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий № 240.

В свідоцтві нотаріус посвідчив, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1943 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_3 , донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину видається ОСОБА_3 на 1/3 частину спадкової квартири, свідоцтва про право на спадщину на інші 2/3 частин спадкової квартири не видані.

06.04.2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лебідь О.А. позивачці ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий № 270.

В свідоцтві нотаріус також посвідчив, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1943 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька донька ОСОБА_3 , донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину видається ОСОБА_1 на 1/3 частину спадкової квартири, 29.03.2023 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину спадкової квартири ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину на іншу 1/3 частину спадкової квартири не видано.

ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_4 до нотаріуса не звертався, визнається нотаріусом таким, що прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину за законом не отримував.

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України від 11.09.2024 в базі даних щодо перетинання державного кордону України за період з 01.01.2020 по 11.09.2024 містяться відомості про перетин 09.11.2020 року кордону України (виїзд) громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2024 року у справі № 337/1593/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою задоволено частково.

Встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_2 :

- виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату 6 площею 10,6 кв. м,

- виділено в користування ОСОБА_3 разом з членами сім`ї – донькою ОСОБА_5 та малолітньою онукою ОСОБА_6 житлову кімнату 8 площею 17,2 кв. м. з балконом площею 1,08 кв. м,

- виділено в користування ОСОБА_2 разом з членом сім`ї – малолітнім сином ОСОБА_7 житлову кімнату 7 площею 17,5 кв. м з балконом площею 1,08 кв.м.

Коридор 1 площею 9,6 кв.м, кухню 4 площею 7,0 кв.м, ванну 2 площею 2,0 кв.м, вбиральню 3 площею 1,1 кв.м, кладову 5 площею 0,7 кв.м – залишено у спільному користуванні.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн., а з кожного по 605,60 грн.

В стягненні з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду 18.12.2024 року у справі № 337/1593/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 задоволено.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2024 року у цій справі скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в особисте користування окрему (ізольовану) кімнату, житловою площею 10,6 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Усі підсобні приміщення зазначеної квартири: кухня 7 кв.м., коридор 9,6 кв.м., ванна кімната 2 кв.м., вбиральня 1,1 кв.м, кладова 0,7 кв.м, балкони залишено у спільному користуванні співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн., по 1514,00 грн. з кожного із відповідачів окремо та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. по 3000,00 грн. з кожного із відповідачів окремо.

Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 337/1593/24.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. (частина перша статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини перша, п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

З аналізу наведеної норми права убачається, що правила статті 1300 ЦК України врегульовують можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за умов, відповідно, відсутності (частини першої зазначеної статті) та наявності (частини другої зазначеної статті) спору між спадкоємцями. Якщо спору між спадкоємцями не існує, то питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину вирішує нотаріус за місцем відкриття спадщини за згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку ж відсутності такої згоди, тобто, за наявності спору, питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину на вимогу одного із спадкоємців вирішується судом.

Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 274/1166/19.

Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18).

При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного із спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України).

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

У справі, яка переглядається, права на спадщину ОСОБА_2 , навпаки, нотаріусом враховані.

Предметом позову ОСОБА_1 визначила вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на її ім`я після смерті ОСОБА_4 , виключивши з числа спадкоємців ОСОБА_2 та зазначивши, що вона є спадкоємцем 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Лебідь О.А. видати на її ім`я нове свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , зазначивши, що вона є спадкоємцем 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому позивач вказує, що існують перешкоди в оформленні її спадкових справ у нотаріальному порядку у зв`язку з неправильним зазначенням нотаріусом спадкоємців майна ОСОБА_4 .

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Предметом заявлених у цій справі вимог є належне оформлення ОСОБА_1 спадщини після смерті батька. Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане їй після смерті її батька ОСОБА_4 .

Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 квітня 2024 року у справі № 689/572/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 707/2877/22, від 13 березня 2025 року у справі № 682/2436/22, від 31 березня 2025 року у справі № 757/6091/21-ц.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заявлені в цій справі позовні вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, зобов`язання приватного нотаріуса видати нове свідоцтво про право на спадщину за законом не відповідають належному способу захисту.

Ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла, що, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Фельського Сергія Леонідовича, залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко