Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №137/1002/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/1002/26

Провадження № 22-ц/801/2209/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 137/1002/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , про скасування заяви про відмову від права на користування земельною ділянкою в силу її недійсності, скасування рішення ради про відібрання земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області, ухвалену 10 липня 2026 року суддею Гопкіним П. В. у с-щі Літин, про відмову у відкритті провадження,

УСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом до Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що позивачка як спадкоємиця ОСОБА_3 вважає, що заява її діда про добровільну відмову від права користування частиною земельної ділянки є недійсною, оскільки він її не підписував і не складав. У зв`язку з цим рішення селищної ради, які прийняті на підставі цієї заяви, на думку позивачки, є незаконними.

Відтак ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною заяву ОСОБА_3 про відмову від права користування земельною ділянкою 500 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Скасувати п. 2.3 рішення 10 сесії 22 скликання Літинської селищної ради народних депутатів від 20.06.1997 «Про припинення права користування землею та надання земельних ділянок у користування», яким було припинено право користування ОСОБА_3 земельною ділянкою 0,0460 га за адресою АДРЕСА_1 , у зв' язку з добровільною відмовою. Скасувати п. 1.31 рішення 10 сесії 22 скликання Літинської селищної ради народних депутатів від 20.06.1997 «Про припинення права користування землею та надання земельних ділянок у користування» в частині надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки 0,0460 га за адресою АДРЕСА_1 , від якої відмовився ОСОБА_3

10 липня 2026 року ухвалою Літинського районного суду Вінницької області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у вказаній вище цивільній справі.

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушенням норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, а тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що в справі № 137/1240/23 жодної судової експертизи не проводилось, зокрема щодо визначення психічного стану ОСОБА_3 , його недієздатності чи можливості усвідомлювати значення своїх дій.

Відтак визнання недійсним заяви ОСОБА_3 про відмову від права на користування частиною земельної ділянки та ухвалених селищною радою рішень з приводу відібрання земельної ділянки та передачі її відповідачу на підставі результатів почеркознавчої екпертизи свідчить про нові обставини у справі та посилання на нові докази, оскільки судова експертиза є одним із видів доказів у розумінні ЦПК України у зв`язку з тим, що нею вирішуються питання, які потребують спеціальних знань.

Апелянтка вважає, що оскаржуваною ухвалою суд відмовив їй у доступі до правосуддя.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 14 жовтня 2025 року у справі № 137/1240/23, яке набрало законної сили, вирішено спір між цими ж сторонами щодо законності рішень Літинської селищної ради про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_3 та передачу її ОСОБА_2 .

Натомість новий позов у справі № 137/1002/26 фактично спрямований на повторне оспорювання тих самих рішень і досягнення того самого правового результату.

Зміна аргументації (посилання на непідписання заяви дідом позивачки замість підписання її під впливом алкоголю) не свідчить про зміну підстав позову.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин), позивач просить про захист свого права.

За змістом ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22, від 10 серпня 2022 року у справі № 712/9540/21 (провадження № 61-2473св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 357/278/22 (провадження № 61-7444св22).

Отже, для застосування підстави для відмови у відкритті провадження, передбаченої п.2 ч.1 ст. 186 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.

Із автоматизованої системи діловодства Вінницького апеляційного суду КП «Д3» установлено, що в жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до Літинського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просили:

- визнати недійсною відмову ОСОБА_3 від 16 червня 1997 року від права користування присадибною земельної ділянкою, площею 500 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та була виділена йому на підставі рішення виконкому Літинської районної ради депутатів трудящих від 13 січня 1962 року № 16 «Про виділення присадибної ділянки для будівництва житлового будинку в смт Літин»;

- визнати недійсним рішення 10 сесії 22 скликання Літинської селищної ради народних депутатів від 20 червня 1997 року «Про припинення права користування землею та надання земельних ділянок у користування» в частині припинення права користування гр. ОСОБА_3 земельною ділянкою, площею 0,0460 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в зв`язку з добровільною відмовою;

- визнати недійсним рішення 10 сесії 22 скликання Літинської селищної ради народних депутатів від 20 червня 1997 року «Про припинення права користування землею та надання земельних ділянок у користування» в частині надання у користування гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0460 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним рішення 11 сесії 22 скликання Літинської селищної ради народних депутатів від 26 серпня 1997 року «Про припинення права власності на земельні ділянки і про безкоштовну передачу та надання земельних ділянок у власність громадян» в частині надання гр. ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0460 га, для ведення особистого селянського господарства;

- визнати за ними в рівних частках право користування земельною ділянкою, площею 700 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка була виділена ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Літинської районної ради депутатів трудящих від 13 січня 1962 року №16.

Позовні вимоги у справі № 137/1240/23 обґрунтовані тим, що на підставі рішення виконкому Літинської районної ради депутатів трудящих від 13 січня 1962 року № 16 «Про виділення присадибної ділянки для будівництва житлового будинку в с. Літин» їхньому діду ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку, площею 700 кв. м, для індивідуального житлового будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

13 січня 1962 року між виконкомом Літинської районної ради депутатів трудящих та ОСОБА_3 укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для індивідуального будівництва. Згідно з актом від 15 березня 1962 року ця земельна ділянка була відведена в натурі, закріплена межовими знаками та передана забудовнику. Відповідно до копії акта від 28 вересня 1964 року будівництво житлового будинку було завершено.

У подальшому, після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , остання відчужила належну їй 1/2 частку житлового будинку. На підставі договору купівлі-продажу від 07 травня 1975 року власником частини житлового будинку та земельної ділянки став ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя він розпорядився власним майном шляхом складання заповіту на користь дочки ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 успадкували в рівних частках майно померлої, зокрема 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Між сторонами справи встановлено фактичний порядок користування спільним житловим будинком. Водночас між співвласниками виник спір щодо порядку користування присадибною земельною ділянкою, у зв`язку з чим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зверталися до органів поліції та Літинської селищної ради Вінницького району.

За результатами цих звернень стало відомо, що рішенням від 20 червня 1997 року ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0700 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельну ділянку, площею 0,0460 га, для ведення особистого селянського господарства. При цьому договір про порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не укладався.

14 жовтня 2025 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області у справі № 137/1240/23 у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювані рішення Літинської селищної ради від 1997 року про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_3 та надання її ОСОБА_2 були прийняті на підставі добровільної письмової заяви ОСОБА_3 про припинення права користування земельною ділянкою, площею 0,0460 га. Орган місцевого самоврядування діяв у межах своїх повноважень згідно з нормами Земельного кодексу України, що діяв на той час, а докази вчинення будь-яких неправомірних дій з боку селищної ради або ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні.

Крім того, суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження позивачів про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій через вживання алкоголю, тому що належних медичних доказів цього надано не було. Факт складання ОСОБА_3 заповіту на користь своєї дочки (матері позивачів) свідчить про його здатність до волевиявлення та розпорядження своїм майном в той період.

Додатковою підставою для відмови також стало те, що позивачі мали знати про можливе порушення своїх прав ще з 2009 року (момент оформлення спадщини), проте звернулися до суду лише у 2023 році, пропустивши загальний трирічний строк позовної давності.

03 березня 2026 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 14 жовтня 2025 року змінено, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропущення строку позовної давності як на додаткову підставу відмови у задоволенні позову. У решті оскаржуване рішення залишено без змін.

У справі № 137/1002/26, яка наразі переглядається апеляційним судом, предметом позову є скасування заяви ОСОБА_3 про відмову від права на користування земельною ділянкою в силу її недійсності та скасування п. 2.3, п. 1.31 рішення 10 сесії 22 Літинської селищної ради народних депутатів від 20.06.1997 Про припинення права користування землею ОСОБА_3 та надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки 0,0460 га.

Отже, як установлено колегією суддів, предметом позову в обох справах фактично є скасування заяви ОСОБА_3 про відмову від права на користування земельною ділянкою та скасування рішення Літинської селищної ради народних депутатів від 20.06.1997.

При чому, у новій заяві позов обґрунтовувався наявністю тих самих підстав, які були зазначені позивачкою і у поданій до Літинського районного суду Вінницької області позовній заяві в жовтні 2023 року, а саме твердження позивачки про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій через вживання алкоголю.

Відмінність вказаних позовів полягає лише в різному стилістичному викладі та необхідності призначення почеркознавчої експертизи заяви ОСОБА_3 , оскільки в позивачки наявні сумніви у написанні такої заяви її дідом.

З огляду на те, що рішення Літинського районного суду Вінницької області від 14 жовтня 2025 року у справі № 137/1240/23, яке набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, є таким, що відповідає вимогам цивільного процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що в справі № 137/1240/23 жодної судової експертизи не проводилось, у тому числі щодо визначення психічного стану ОСОБА_3 , його недієздатності чи можливості усвідомлювати значення своїх дій, позивачка не була позбавлена процесуальної можливості заявляти клопотання про призначення відповідних експертиз під час розгляду вказаної справи Літинським районним судом Вінницької області по суті.

Крім того, позивачці нічого не перешкоджало заявити клопотання про необхідність призначення почеркознавчої експертизи у справі № 137/1240/23. До того ж, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості оскаржувати судове рішення із вказаних підстав як до апеляційного суду, так і до касаційного суду.

Отже, доводи апелянтки про відмову у доступі до правосуддя є надуманими та ґрунтуються на її власному баченні норм процесуального права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Таким чином, звернення ОСОБА_1 з новим позовом до ОСОБА_2 та Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області фактично з тих самих підстав після ухвалення рішення Літинського районного суду Вінницької області від 14 жовтня 2025 року у справі № 137/1240/23, яке набрало законної сили, буде порушенням принципу правової визначеності.

Оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними вище обставинами та не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк