Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №761/7012/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7012/25

Провадження № 2/761/1726/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Сергієнко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське», Міністерства культури України про зобов`язання відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське».

У вказаній позовній заяві позивач просить суд:

1. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва згідно з науково проектною документацією на ремонтно-реставраційні роботи, а саме - реставрацію об`єкта культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, літ. А, А', Шевченківського району міста Києва , розробленою Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) відповідно до технічних характеристик (у тому числі площі, поверховості) Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва до стану, який існував на дату його набуття у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) (в складі Будинку Київського повітового земства Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва .

2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське".

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 04.08.1980 року на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 04.08.1980 № 1102 будинок, де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця (теперішній Будинок Київського повітового земства та Флігель разом), за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 було взято на облік і під державну охорону як пам`ятку історії.

27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Кредо Класик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" було укладено договір купівлі-продажу приміщення, на підставі якого відповідач набув у власність майновий комплекс.

27 січня 2010 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:88:175:0007.

Наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини - будинок Київського повітового земства за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-А; визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв`язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України", об`єкт культурної спадщини - флігель садиби за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 .

На думку позивача, наказом № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року протиправно занесено лише частину Будинку Київського повітового земства до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Міністерство культури України діяло з перевищенням повноважень, наданих йому Законом України "Про охорону культурної спадщини", у редакції від 17 лютого 2011 року, та з порушенням пункту 3 Розділу 10 "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини", у редакції від 17 лютого 2011 року. Вважає, що наказ № 416/0/16-11 від 6 червня 2011 року є нікчемним та не створює жодних правових наслідків.

У 2015 році відповідачем було повністю демонтовано флігель будівлі. У травні 2023 року ТОВ "Рейтарське" розпочало роботи з демонтажу частини Будинку Київського повітового земства, а саме - літ. А за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 . Позивач вважає, що діями відповідача, які полягають у проведенні будівельних робіт, було пошкоджено об`єкт культурної спадщини місцевого значення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30 квітня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» зазначає, що за висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19 березня 2025 року у справі №320/37554/23, будівлі по вул. Рейтарська, 37-А та 37-Б були виключені з Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, а відтак втратили статус пам`ятки. Вказане, на думку представника відповідача, свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» мало право здійснювати господарську діяльність, направлену на реалізацію проекту «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ».

У відзиві вказано, зокрема, що Дозвіл на проведення земляних робіт на території пам?ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць № 1/23.3 від 16 січня 2023 року та Дозвіл № 066-154 від 21 січня 2023 року є чинними, а відтак твердження позивача стосовно знищення або пошкодження майна Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про перевищення Міністерством культури України повноважень щодо занесення або незанесення відповідних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України представник позивача вказує, що саме до компетенції Міністерства культури України як центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, відносилося рішення про занесення Будинку Київського повітового земства по вул. Рейтарська, 37-А до реєстру і незанесення до такого реєстру флігелю (прибудови) за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-Б .

03 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що порушення, допущені Міністерством культури України при вирішенні питання про занесення Будинку Київського повітового земства до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є істотними (фундаментальними), оскільки вплинули на зміст Наказу № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, а тому такий наказ є нікчемним та не створює жодних правових наслідків.

Представник позивача зазначає також про те, що у позовній заяві позивач не заявляє вимогу про скасування Наказу № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, натомість просить суд перевірити його законність в межах іншої позовної вимоги - про зобов?язання відновити пам?ятку, яка підлягає розгляду в порядку виключно цивільного судочинства.

У відповіді на відзиві також вказується на те, що у 2011 році Міністерство культури України, видаючи Наказ № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року про занесення частини Будинку Київського повітового земства, а саме - літ. А, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, та визнання частини Будинку Київського повітового земства, а саме - літ. А' , та Флігелю такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, діяло з перевищенням повноважень, наданих йому Законом у редакції від 01.04.2011, та з порушенням п. 3 Розділу 10 "Прикінцеві положення" Закону у редакції від 01.04.2011.

З урахуванням наведеного, представник позивача вважає, що Міністерство культури України повинно було занести Будинок Київського повітового земства та Флігель до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та, лише за наявності відповідних підстав та з дотриманням процедури, визначених Законом у редакції від 01.04.2011, вирішувати питання про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України щодо Будинку Київського повітового земства та Флігеля або виключення Будинку Київського повітового земства та Флігеля з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

22 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про зміну предмету позову. За змістом вказаної заяви було заявлено наступні вимоги:

1. Визнати незаконним Наказ Міністерства культури України №416/0/16-11 від 06.06.2011 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" в частині визнання таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв`язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України", об`єкт культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А' у м. Києві.

2. Скасувати Наказ Міністерства культури України №416/0/16-11 від 06.06.2011 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" в частині визнання таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв`язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України", об`єкт культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А' у м. Києві.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва згідно з науково проектною документацією на ремонтно-реставраційні роботи, а саме - реставрацію об`єкта культурної спадщини місцевого значення -Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, літ. А, А', Шевченківського району міста Києва , розробленою Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) відповідно до технічних характеристик (у тому числі площі, поверховості) Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва до стану, який існував на дату його набуття у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) (в складі Будинку Київського повітового земства Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37, Шевченківського району міста Києва .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року у прийнятті до розгляду заяви про зміну предмета позову представника ОСОБА_1 - адвоката Даниліва Мирослава Михайловича у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» про зобов`язання відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення відмовлено та повернуто заяву заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року залишено без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Міністерство культури України.

18 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» Міністерством культури України направлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов, на переконання відповідача, направлений на перегляд наказу Міністерства культури України № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, однаке у свою чергу вказаний наказ є індивідуальним актом, має певний (чітко визначений) порядок оскарження - в порядку адміністративного судочинства та не може бути оскаржений (визнаний нікчемним) в порядку цивільного судочинства.

Відповідач, зокрема, зазначає, що об`єкт по вулиці Рейтарській, 37, літ. А' , не є пам`яткою культурної спадщини, а Позивачем не надано доказів того, що Міністерство культури України є власником об`єкта, завдало шкоди об`єкту, а отже вимога щодо зобов`язання Міністерства культури України відновити об`єкт культурної спадщини за адресою по вулиці Рейтарській, 37, літ. А ' є безпідставною та необґрунтованою.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2026 року у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов до наступного висновку.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

З 04 серпня 1980 року на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 04 серпня 1980 року № 1102 (надалі - "Рішення № 1102 від 04.08.1980") згідно з додатком № І будинок за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, 37, де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця у Радянському (теперішньому Шевченківському) районі було взято на облік і під державну охорону як пам`ятку історії.

27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Кредо Класик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" було укладено договір купівлі-продажу приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Круковес Н.В. 27 грудня 2007 року за реєстровим № 64, зареєстрований 21 січня 2008 року у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське", записаний у реєстрову книгу № 2п-149 за реєстровим № 203-П, та зареєстрований у Державному реєстру правочинів 27 грудня 2007 року за № 2616070 , на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" набуло у власність приміщення за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-А .

У п. 1.9 Договору від 27 грудня 2007 року визначено, що приміщення, що є предметом цього Договору, зокрема, будинок по вул. Рейтарській, 37, літ. А, А ', є пам?яткою історії місцевого значення (рішення Київського міськвиконкому від 04.08.20 № 1102). Будинок по вул. Рейтарській, 37 літ. Б є щойно виявленим об?єктом культурної спадщини (за видом - хітектури) (наказ управління охорони пам?яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації від 26.10.01 №143).

На підставі рішення Київської міської ради №943/3012 від 24 грудня 2009 року "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" 27 січня 2010 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:88:175:0007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" набуло права власності на вищезазначену земельну ділянку, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039308.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:88:175:0007 та будинок по вул. Рейтарській, 37 підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №350451611 від 16 жовтня 2023 року.

06 червня 2011 року Міністерством культури України, з урахуванням рішень засідань Експертної комісії з розгляду питань занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, видано Наказ № 416/0/16-11 "Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України".

Відповідно до пунктів (і), (іі) та (ііі) вирішено занести до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам?ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення об?єкт культурної спадщини - будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві, охоронний номер 644-Кв; визнати таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України у зв?язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України", об?єкт культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 A', Б у м. Києві .

Органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації:? забезпечити протягом 2011 року приведення у відповідність до цього наказу облікової документації на пам?ятку, включену відповідно до нього до Державного реєстру нерухомих пам?яток України; поінформувати власників пам?ятки про занесення об?єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України та забезпечити укладення охоронних договорів і видачу свідоцтв про реєстрації об?єкта культурної спадщини як пам?ятки.

За погодженням з Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині реставрації пам?ятки місцевого значення від 29 листопада 2012 року за №53 та за змістом Наказу № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" виступило замовником щодо розроблення проекту "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ".

Листом Міністерства культури України у своєму листі від 30 серпня 2011 року № 163/22/51-11 погоджено проект, ескізний проект та паспорт оздоблення фасаду об?єкту "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ".

Зі змісту листа Міністерства культури України від 30 серпня 2011 року № 163/22/51-11 вбачається, що оскільки земельна ділянка по вул. Рейтарській, 37 розташовується в Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній, археологічній охоронних зонах та охоронній зоні комплексу споруд Софійського собору, на території розповсюдження історичного культурного шару Города Ярослава, а будинок по вул. Рейтарській, 37-А є пам?яткою архітектури та історії місцевого значення, відповідно до вимог пам`яткоохоронного законодавства України реставрацію, реабілітацію та пристосування будівлі до сучасних потреб проводити з урахуванням вимог режиму використання охоронної зони споруд Софійського собору й потреб збереження оточуючого історичного середовища.

11 грудня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" Дозвіл на виконання будівельних робіт №KB11412243239 згідно проекту будівництва "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва ", вид будівництва: реставрація з пристосуванням.

28 вересня 2023 року Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України №530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», внесено такі зміни: у пункті 1 слова і цифри «по вул. Рейтарській, 37 А» замінити словами, цифрами і знаком «по вул. Рейтарській, 37 А, А'»; у пункті 2 букву і знак «А'» виключити.

Вважаючи такі дії Міністерства культури України незаконними, вчиненими не у спосіб та не в межах повноважень, визначених Конституцією та Законами України, такими, що грубо порушують порядок занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а Наказ №530 від 28.09.2023 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із відповідним Позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі №320/37554/23 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №320/37554/23 Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі №320/37554/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 28 вересня 2023 року №530 та зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам`ятки Будинок Київського повітового земства.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерством культури та інформаційної політики України було порушено процедуру занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Тобто, станом на 15 липня 2024 року статус пам`ятки має лише фасадний будинок літ. А, а дворовий флігель літ. А' не має охоронного статусу.

16 січня 2023 року Міністерством культури та інформаційної політики України надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" Дозвіл на проведення земляних робіт на території пам?ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць № 1/23.3 на проведення земляних робіт з метою виконання робіт по об?єкту "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва " на території: вул. Рейтарська, 37, Шевченківський район м. Києва "; територія пам?ятки археології національного значення - "Культурний шар "Міста Ярослава" (охоронний №160028-H), відповідно до проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому законодавством порядку.

21 січня 2023 року Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано Дозвіл № 066-154 на виконання робіт згідно з Проектом «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об`єму у дворовому просторі будинку за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, 37 » (в частині реставрації пам`ятки місцевого значення (фасадного будинку по вул. Рейтарській, 37 літ. А) ).

Щодо наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".

За визначенням статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

За правилами статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша); та видами, зокрема на об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами а), б) частини 1 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частиною 2 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкт культурної спадщини, до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки, вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-ІІІ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР »Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (3600-09), до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Отже, будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, 37 зберіг свій статус пам`ятки історії та культури місцевого значення відповідно до приписів пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» до вирішення питання про його включення (невключення) до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Як встановлено судом, наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини - будинок Київського повітового земства за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-А, охоронний номер 644-Кв, а визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв`язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1760 «Про затвердження порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», об`єкт культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарська, 37-Б.

Отже, з 06 червня 2011 року на підставі наказу Міністерства культури України № 416/0/16-11 будинок по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України вже як пам`ятку історії та архітектури місцевого значення - Будинок Київського повітового земства.

Разом з тим, дворовий флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 Б в м. Києві було визнано таким не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Таким чином, з 06.06.2011 р. на підставі наказу Мінкультури № 416/0/16-11, в силу пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16.12.2004 р. № 2245-IV дворові флігелі садиби по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві перестали вважатися пам`ятками місцевого значення.

Відтак, посилання позивача на нікчемність наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» суд не приймає до уваги, оскільки нікчемність або незаконність вказаного наказу Міністерства культури України не встановлено жодним судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивачем не заявлялось жодних позовних вимог до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у зв`язку нікчемністю наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» в межах розгляду даної справи.

Оцінюючи правову природу наказу Міністерства культури України "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, суд бере до уваги, що цей наказ: містить індивідуально-конкретні приписи, а саме внесення конкретних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, поінформування власників об`єктів про таке внесення. На підставі цього наказу у власників об`єктів культурної спадщини виникають обов`язки відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини»; адресований конкретним органам у сфері охорони культурної спадщини (пам`яток), а також власникам об`єкта. З огляду на специфіку діяльності у сфері охорони культурної спадщини (наділення органів відповідними правами та обов`язками у цій сфері), наказ не може бути виконаний будь-якими іншими особами, крім указаних у наказі. Власників об`єктів інформують про виникнення додаткових прав та обов`язків щодо належного їм об`єкта (наприклад, укладення охоронного договору), однак тільки з моменту занесення належних їм об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; не створює будь-яких обов`язків або прав, в тому числі охоронних, для третіх осіб. Наказ є підставою для внесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Набуття об`єктом статусу пам`ятки є підставою для виникнення прав та обов`язків власників та інших осіб, передбачених законодавством про охорону культурної спадщини; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпав свою дію після реального виконання.

З огляду наведене, наказ Міністерства культури України "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 є правозастосовним індивідуальним актом.

Зважаючи на викладене, суд доходить до висновку про те, що накази органів місцевого самоврядування про занесення об`єктів до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини та накази Міністерства культури України про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є індивідуальними актами, відтак Наказ Міністерства культури України містить правові ознаки індивідуального акту, а тому може бути оскаржений лише в порядку адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 1 КАС України встановлено, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року по справі № 560/8064/22 зазначено, що визнання протиправним та скасування індивідуальних актів органів державної влади здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи даний спір, в межах заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське», суд вважає, що позивачем або іншими учасниками даної справи не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження факту нікчемності або незаконності наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України».

Судом встановлено, що до прийняття наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, будівля за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37 обліковувалась, як пам`ятник історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця.

З прийняттям вищезазначеного наказу Міністерства культури України змінився вид пам`ятки, а саме: з пам`ятки історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37.

Нікчемність наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 має наслідком і втрату будинком за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-А статусу пам`ятки історії та архітектури місцевого значення - Будинок Київського повітового земства, та повернення зазначеній будівлі попереднього статусу - пам`ятник історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця.

Щодо проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" будівельних робіт суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» проводило роботи на підставі проектної документації, погодженої Міністерством культури України та Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за наявності чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт від 11 грудня 2012 року № КВ11412243239.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Статтею 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

Судом також враховано, що матеріали справи не містять приписів уповноважених органів охорони культурної спадщини у зв`язку з проведенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» робіт на об`єктах, що розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:88:175:0007 з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Оскільки, будівлі по вул. Рейтарська, 37 з с згідно з наказом Міністерства культури України від Товариства з обмеженою відповідальністю № 416/0/16-11 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» не мали правого статусу пам`ятки, а погодженим органами охорони культурної спадщини проектом будівництва передбачено демонтаж зазначених будівель, то роботи, які проводились Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» на вказаних будівлях не містять ознак порушень вимог пам`яткоохоронного законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське».

Суду також не надано належних та допустимих доказів, що період дії наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 вересня 2023 року № 530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України» відповідач проводив будь-які роботи на будівлі по вул. Рейтарській, 37 літ. А'.

Оцінюючи доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, про те, що у позовній заяві не заявляється вимога про скасування Наказу № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року, натомість позивач просить суд перевірити його законність в межах іншої позовної вимоги, про зобов?язання відновити пам?ятку, а також твердження про те, що Міністерство культури України діяло з перевищенням повноважень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивач вказує на те, що вимогу про визнання протиправним та скасування Наказу № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року він не заявляє, суд позбавлений підстав, передбачених чинним законодавством, надавати оцінку правомірності вищевказаного акта.

Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Загальні засади дії, застосування та обов`язковості правових норм на виконання вимог Конституції України визначені Законом України «Про правотворчу діяльність».

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів.

Накази міністерств приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктами 8-13 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території України.

Суд наголошує, що перевірка правового акта індивідуальної дії на предмет його відповідності чинному законодавству не підлягає здійсненню опосередковано, оскільки поки акт державного органу не скасований у встановленому законом порядку, він є чинним, обов`язковим до виконання та породжує відповідні правові наслідки. Відтак, твердження позивача про порушення Міністерством культури України процедури чи перевищення повноважень при прийнятті цього наказу виходять за межі предмета доказування у даній справі і судом до уваги не беруться.

За таких обставин, суд вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» пам`яткоохоронного законодавства під час виконання робіт відповідно до погодженої проектної документації та на підставі чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт.

Щодо позовної вимоги стосовно зобов?язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" відновити об?єкт культурної спадщини місцевого значення, суд зазначає наступне.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник Шаповал М.Ю. (1882-1936 рр.), вид об`єкта культурної спадщини: пам`ятка історії, по вулиці Рейтарській, 37 , до стану, який існував на дату його набуття у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтарське", суд дійшов до наступних висновків.

Будівлю по вул. Рейтарській, 37 A', Б у м. Києві визнано такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Вказаний правовий статус існував на момент демонтажу вказаної будівлі.

Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав зобов`язати відповідача відновити будівлю по вул. Рейтарській, 37 A ', Б, як об`єкт культурної спадщини місцевого значення, оскільки такого правового статусу вказана будівля не мала на момент її демонтажу.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не підлягають державній реєстрації об`єкти, що є сучасними копіями існуючих пам`яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями, в тому числі масові тиражовані копії.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вилучення пам`ятки з Реєстру здійснюється у разі: якщо пам`ятку зруйновано; якщо пам`ятка втратила предмет охорони.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на сьогодні будівля дворового флігеля за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37-Б фізично відсутня.

Таким чином, на переконання суду позовні вимоги в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» відновити відсутню на сьогодні будівлю по вул. Рейтарська, 37 літ. Б. , як пам`ятку культурної спадщини місцевого значення суперечать вимогам вищезазначеним нормам Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки відбудований заново об`єкт буде лише сучасною копією.

Учасниками справи не надано жодного доказу на підтвердження можливості проведення реставраційних робіт будівлі по вул. Рейтарська, 37 літ. А ' зі збереженням її автентичності та інших ознак пам`ятки. Крім того, суд не уповноважений зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» відновити вищезазначену будівлю, яка пам`ятку місцевого значення, надання такого правового статусу об`єкту відноситься до повноважень Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.

Таким чином судом не встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» під час виконання робіт на підставі погодженої проектної документації та чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське», Міністерства культури України про зобов`язання відновити частину об`єкта культурної спадщини місцевого значення - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське", адреса місця знаходження - м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37, код ЄДРПОУ 35575000.

Міністерство культури України, адреса місця знаходження - м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 19, код ЄДРПОУ 43220275.

Повний текст рішення виготовлений 07 жовтня 2026 року.

Суддя