Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №679/1225/26 — Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/1161/2026

Справа № 679/1225/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

місто Нетішин Хмельницької області

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Бойко Валерій Федорович, звернувся до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позову зазначається, що сторони з 03.02.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10.08.2023.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони працювали у Відокремленому підрозділі Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом».

20.12.2021 сторонами за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем.

Після розірвання шлюбу відповідач категорично заперечувала право позивача на частку у спільному майні подружжя. Добровільно провести поділ спільного майна подружжя у нотаріуса відповідач відмовлялася, що змусило позивача звернутися за захистом свого права до суду.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26.02.2026 за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна було визнано право власності на 1/3 частки вказаної квартири, а за ОСОБА_2 – на 2/3 частки. Вказане рішення суду набрало законної сили, проте відповідач створює перешкоди у користування цим житлом позивачу.

Позивач через свого представник (Чернюк Христину) вживав заходів щодо досудового врегулювання спору, зокрема відповідачу було запропоновано два варіанти вирішення конфлікту. Перший із них полягав у тому, що представник позивача (Чернюк Христина) прибуде до спірної квартири, визначить кімнату, якою користуватиметься позивач, після чого ця кімната буде зачинена на ключ із метою забезпечення реалізації права позивача на користування належною йому квартирою. Другий варіант передбачав, що відповідач продовжить користуватися усією спірною квартирою, у тому числі кімнатою, призначеною для користування позивачем, за умови щомісячної сплати позивачу компенсації за таке користування у розмірі 5000 грн. Однак відповідач від запропонованих варіантів досудового врегулювання спору відмовилася.

Позивач не має іншого житла у власності. У зв`язку з неможливістю реалізувати своє право на користування зазначеним житлом у добровільному порядку та відсутністю можливості врегулювати спір у позасудовому порядку позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом встановлення порядку користування житловим приміщенням.

У позасудовому порядку домовитися про порядок користування спальним майном сторони не можуть, оскільки відповідач категорично не бажає, щоб позивач користувався їх спільною квартирою.

З огляду на це позивач просив суд встановити наступний порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить сторонам на праві спільної часткової власності: 1) виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,7 кв.м.; 2) виділити в користування ОСОБА_2 дві житлові кімнати площею 12,6 кв.м. та 18 кв.м., а також лоджію площею 5,4 кв.м.; 3) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступні приміщення: коридор площею 12,2 кв.м.; кухню площею 8,3 кв.м.; вбиральню площею 1 кв.м.; ванну кімнату площею 2,5 кв.м.; вбудовані шафи площею 2,2 кв.м.

13.08.2026 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 31).

03.09.2026 від представника відповідача – адвоката Оліферук Жанни Антонівни до суду надійшов відзив на позов, в якому вона зазначає, що спірна квартира дійсно була придбана сторонами у шлюбі 20.12.2021, тому була поділена судом за зверненням ОСОБА_1 . Цільову позику на придбання квартири відповідач оплачує самостійно до цього часу.

15.05.2026 відповідач вийшла заміж і у спірній квартирі проживає її сім`я, яка складається з доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чоловіка ОСОБА_4 .

Шлюб між сторонами було розірвано в судовому порядку 10.08.2023, проте з грудня 2022 року вони не проживали разом як сім`я і спільне господарство не вели, що зазначається у відповідному рішенні суду. З 10.08.2023 відповідач був у квартирі лічені рази, оскільки сам прийняв рішення залишити сім`ю і виселитися. Перешкод у користуванні житлом йому ніхто не створював.

Наразі, зі слів позивача, після самовільного залишення військової частини він відновив військову службу і необхідності (та й можливості) проживати у спірній квартирі не має. Проте факт його перебування на військовій службі нічим не підтверджується, оскільки станом на серпень місяць 2026 року він не отримує грошового забезпечення і продовжує не сплачувати аліменти на спільну доньку, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у розмірі 180445,38 грн. Із цього приводу у сторін існує конфлікт, оскільки ОСОБА_1 свідомо ухиляється від сплати аліментів. У зв`язку з цим спірна квартира сторін, будучи в іпотеці ДП «НАЕК «Енергоатом», перебуває в арешті, накладеному постановою державного виконавця 16.06.2026 у межах виконавчого провадження зі сплати аліментів.

Відповідач заперечує наявність житлового конфлікту, оскільки ОСОБА_1 немає в місті і у квартиру він не приходив, потреби проживати в ній не має, житлом не цікавився, його речі у квартирі відсутні, комунальні послуги та витрати на утримання будинку і прибудинкової території він не оплачує. Додані до позову роздруківки електронного листування у месенджері «Viber» відповідач ставить під сумнів і вважає, що вони не можуть бути прийняті судом як докази, оскільки не підтверджуються сукупно з іншими доказами та з них незрозуміло, хто є автором переписок, з якого номера телефона на який надсилалися ці повідомлення та чи захищені ці повідомлення від зміни і редагування.

У квартирі після її придбання було проведено демонтаж та зроблено ремонт, облаштовано житло під потреби сім`ї, житлові кімнати поділено на спальню, дитячу кімнату і зал. У квартирі відсутні будь-які вбудовані шафи та одноосібне користування лоджією неможливе, оскільки вихід до неї є з обох житлових кімнат.

Позивачем не надано жодних належних, допустимих і достатніх доказів вчинення відповідачем дій, які б об`єктивно унеможливлювали його доступ до квартири чи користування нею.

Саме по собі бажання отримувати орендну плату за свою частку в житлі чи закрити на ключ одну з кімнат, щоб унеможливити доступ до неї іншому співвласнику за умов спільної часткової власності, не є безумовним доказом перешкод.

На переконання відповідача, передача квартири у сумісне користування співвласникам може навпаки загострити вже існуючий конфлікт з приводу заборгованості по аліментах, боргу позивача перед нею за цільовою позикою на придбання цієї ж квартири, яку вона виплачує самостійно, боргу по розписці перед батьком відповідача, який давав кошти на придбання житла та арешту житла через борги ОСОБА_1 , а тому не буде ефективним способом захисту прав позивача. Посилання позивача на те, що суд має встановити порядок користування квартирою задля того, щоб в подальшому убезпечити позивача від конфліктних ситуацій з відповідачем із приводу користування ними спільним майном вказує на відсутність предмета спору, оскільки суд не розглядає теоретичні чи уявні порушення. Поки право не порушене, немає самого факту правопорушення, а отже відсутня підстава для позову. Це також порушуватиме принцип правової визначеності, позаяк судове рішення має базуватися на реальних фактах, доказах та обставинах, які вже відбулися та оцінені судом. Неможливо оцінити докази щодо події, якої ще не було.

При цьому, на думку представника відповідача, без усунення перешкод у користуванні квартирою та врегулювання між співвласниками квартири способу оплати житлово-комунальних послуг, а також розділу особового рахунку з оплати житлово-комунальних послуг сам лише факт встановлення порядку користування квартирою не буде ефективним способом захисту прав позивача та порушуватиме право відповідача.

Також представник відповідача наголосила, що вважає завищеною вартість витрат на правничу допомогу, які очікує понести позивач, у розмірі 17000 грн, оскільки вона не відповідає критеріям розумності, співмірності та складності справи, а також кількості наданих адвокатом послуг і часу, витраченого адвокатом на захист прав клієнта, а тому така вартість має бути зменшена. У той же час відповідач понесла витрати на правничу допомогу у цій справі під час подання відзиву у розмірі 8000 грн та очікує понести додаткові витрати, остаточний розрахунок яких буде обрахований на підставі договору про надання правничої допомоги та поданий протягом п`яти днів після ухвалення рішення (а.с. 34-37).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від останніх не надійшло.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, що містяться в матеріалах справи, як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 04.02.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10.08.2023 (а.с. 13-15).

20.12.2021, тобто під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу було придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за яку відповідачем було сплачено 524518 грн. Відповідно до цього договору квартира має загальну площу 74,9 кв.м. та житлову площу 43,3 кв.м. і складається з: кімнати площею 12,7 кв.м.; кімнати площею 12,6 кв.м.; кімнати площею 18 кв.м.; кухні площею 12,7 кв.м.; ванної кімнати площею 2,5 кв.м.; вбиральні площею 1 кв.м.; коридору площею 12,2 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.; лоджії площею 5,4 кв.м. (а.с. 9-10).

14.01.2022 між ОСОБА_2 та Відокремленим підрозділом «Хмельницька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач для забезпечення виконання умов договору безвідсоткової цільової позики № 45-124-08-21-16465 від 02.12.2021 передала ВП «ХАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» в іпотеку належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що була оцінена сторонами у 524518 грн. За умовами договору безвідсоткової цільової позики № 45-124-08-21-16465 від 02.12.2021 ВП «ХАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» надало ОСОБА_2 безвідсоткову позику на придбання квартири в розмірі 270052 грн строком на п`ять років п`ять місяців (65 місяців), за яким строк повернення позики розпочинається з 01.01.2022 і закінчується 31.05.2027 (а.с. 11-12).

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26.02.2026 було повністю задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та в порядку поділу спільного майна визнано: 1) за ОСОБА_1 – право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) за ОСОБА_2 – право власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-19, 20).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним заступником начальника Нетішинського відділу виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пеліхом М., що стягуються за судовим наказом Нетішинського міського суду Хмельницької області № 2-н/679/111/2021 від 09.06.2021 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07.06.2021 і до досягнення дитиною повноліття, станом на 03.08.2026 така заборгованість складає 180455,38 грн (а.с. 40-42).

У межах відповідного виконавчого провадження № 66053319, відкритого на підставі зазначеного судового наказу, постановою заступника начальника Нетішинського відділу виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пеліха М.О. від 16.06.2026 було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с. 42-43).

Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 21.08.2026, складеного працівниками Служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, малолітня ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_4 , який з 15.05.2026 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Житло розміщене на четвертому поверсі дев`ятиповерхового будинку та складається з трьох кімнат. Панельний будинок має усі комунальні зручності: опалення, водопостачання, електропостачання та водовідведення. Умови проживання відповідають загальноприйнятим нормам (у помешканні чисто, прибрано, сторонні запахи відсутні, наявні всі необхідні речі, меблі та побутова техніка). Сім`я забезпечена всім необхідним. У дитини є окрема кімната з облаштованим спільним місцем та місцем для навчання. Дитина має сезонний одяг, взуття, забезпечена засобами особистої гігієни, продуктами харчування, книжками, іграшками тощо. Для виховання та розвитку дитини створені умови (а.с. 39).

Суд не бере до уваги додані позивачем до позову скріншоти електронного листування з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, оскільки суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст, у той час як достовірно встановити авторів листування із наданих стороною позивача скріншотів не вбачається можливим, а відповідач заперечувала факт такого листування (а.с. 21, 22, 23-24).

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1-3, 7 ст. 319 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 355 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Як зазначається у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» № 20 від 22.12.1995, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Як зазначається у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» № 7 від 04.10.1991, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України).

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-1500цс15 зазначено, що ст. 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 363/928/16, від 26.05.2021 у справі № 750/11539/18, від 12.08.2021 у справі № 644/5579/19, від 08.09.2021 у справі № 761/44705/19, від 15.09.2021 у справі № 719/637/20.

Відповідний правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2023 у справі № 607/22941/21.

Суд бере до уваги, що виходячи з наданих представниками сторін заяв по суті справи (позовної заяви та відзиву на позов) є очевидним, що між співвласниками зазначеної квартири існує конфлікт, що унеможливлює встановлення порядку спільного користування цією квартирою за домовленістю (згодою) сторін. З огляду на це суд не бере до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що ОСОБА_2 не створювала перешкод позивачу у користуванні відповідним жилим приміщенням, позаяк, крім іншого, предметом позову не є усунення перешкод у користуванні належною сторонам квартирою.

Також суд враховує, що представник відповідача, заперечуючи проти запропонованого стороною позивача порядку користування квартирою, будь-якого власного (альтернативного) порядку користування квартирою не запропонувала, при цьому заперечення проти порядку, який просить встановити позивач, зокрема ґрунтувалися на тому, що у квартирі відсутні будь-які вбудовані шафи та одноосібне користування лоджією неможливе, оскільки вихід до неї наявний з обох житлових кімнат, проте будь-яких доказів на підтвердженнях таких обставин стороною відповідача надано не було.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст. 83 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України).

Оскільки відповідач на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами щодо доведення обґрунтованості своїх заперечень проти позову, саме вона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (на чому зокрема наголошується у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18, який також звернув увагу на те, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін).

Більше того, наявність можливості виходу на лоджію з двох кімнат не є обставиною, що унеможливлює визначення порядку користування спільним майном сторін у спосіб, запропонований позивачем.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на наявність невиконаних належних чином аліментних зобов`язань позивача перед відповідачем, оскільки такі обставини жодним чином не стосуються предмета спору та вирішення питання щодо визначення порядку користування сторонами спірною квартирою.

Також суд критично оцінює посилання представника відповідача на ті обставини, що відповідач не проживає та не має потреби проживати у спірній квартирі, оскільки така обставина не позбавляє позивача як співвласника квартири права користування нею, належна реалізація якого в даному випадку фактично є неможливою без встановлення порядку такого користування судом (з урахуванням відсутності відповідної добровільної домовленості між сторонами).

Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позов повністю та визначити такий порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 : 1) виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,7 кв.м.; 2) виділити у користування ОСОБА_2 дві житлові кімнати площею 12,6 кв.м. та 18 кв.м., а також лоджію площею 5,4 кв.м.; 3) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такі приміщення: коридор площею 12,2 кв.м.; кухню площею 8,3 кв.м.; вбиральню площею 1 кв.м.; ванну кімнату площею 2,5 кв.м.; вбудовані шафи площею 2,2 кв.м.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із такого.

Представник позивача у позові просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 17000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

Норма ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судових дебатів немає.

Відповідні висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15.

Проте стороною позивача не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17000 грн (договору про надання правничої допомоги, детального опису чи акту виконаних робіт тощо), пов’язаних із розглядом цієї цивільної справи. Разом із цим ні в позовній заяві, ні протягом розгляду справи (тобто, у період часу з 13.08.2026 по 07.10.2026) представником позивача не було зроблено заяву про те, що докази на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу буде подано після ухвалення рішення суду (з урахуванням положень абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України). У той же час надання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку таких витрат (а.с. 25) є лише виконанням вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України під час подання позову та не є документом, що підтверджує наявність таких витрат. З урахуванням цього судом не вбачається підстав для стягнення таких витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України).

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн підтверджується квитанцією від 10.08.2026 (а.с. 2).

Однак, оскільки позивач, який має статус учасника бойових дій (а.с. 8), при зверненні з позовом до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, судові витрати в цій частині на відповідача не покладаються (що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

Разом із цим вирішити самостійно питання щодо повернення помилково сплаченого судового збору на даний час суд не має можливості, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 (в редакції, що діє натепер) сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою – задовольнити повністю.

Визначити такий порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 :

1) виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,7 кв.м.;

2) виділити у користування ОСОБА_2 дві житлові кімнати площею 12,6 кв.м. та 18 кв.м., а також лоджію площею 5,4 кв.м.;

3) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такі приміщення: коридор площею 12,2 кв.м.; кухню площею 8,3 кв.м.; вбиральню площею 1 кв.м.; ванну кімнату площею 2,5 кв.м.; вбудовані шафи площею 2,2 кв.м.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Представник позивача: адвокат Бойко Валерій Федорович (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця роботи: Хмельницька область, Шепетівський район, м. Нетішин, просп. Незалежності, буд. 12-А, офіс 310).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Представник відповідача: адвокат Оліферук Жанна Антонівна (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_4 ).

Суддя І.Г. Безкровний