Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №608/1775/25 — Чортківський районний суд Тернопільської області

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Справа № 608/1775/25

Номер провадження2-а/608/25/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :

головуючої судді Запорожець Л. М.

за участю секретаря с/з Маришевої Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовною заявою ОСОБА_1 (представник адвокат Квятковський Д.В.) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 30.07.2025 року № 2286, винесеної т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (представник адвокат Квятковський Д.В.) звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 30.07.2025 року № 2286, винесеної т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В позовній заяві зазначив, що 30.07.2025 року т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 2286 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП

Він категорично не погоджується з указаною постановою, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята без дотримання вимог закону та з грубим порушенням процесуальних прав особи, яку притягують до відповідальності.

У постанові зазначено, що 04 червня 2025 року позивачу засобами поштового зв`язку направлено повістку № 3766723 для прибуття 10 червня 2025 року о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення даних. Правопорушенням відповідач визнав неприбуття саме за цим викликом. Також у постанові зафіксовано прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 30 липня 2025 року близько 09:00.

Отже, предметом доказування є не загальне ставлення позивача до виконання військово-облікових обов`язків, а наявність усіх ознак конкретного правопорушення, датованого відповідачем 10 червня 2025 року: належно оформленого виклику, своєчасного оповіщення, невиконання обов`язку прибути та вини особи. Посилання на інші можливі порушення, які не становлять змісту оскаржуваної постанови, не можуть підміняти доказування зазначеного діяння.

У мотивувальній частині постанови № 2286 відповідач зазначив, що позивач учинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Натомість у резолютивній частині постановив визнати його винуватим за частиною третьою статті 210 КУпАП. Таким чином, описана відповідачем правова підстава обвинувачення не збігається з нормою, за якою безпосередньо прийнято рішення про винуватість.

Стаття 210 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами. Стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Це різні норми, застосування яких потребує визначення конкретного порушеного обов`язку та встановлення відповідного складу правопорушення.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова повинна містити опис установлених обставин, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність, та прийняте рішення. У сукупності зі статтями 7 і 280 КУпАП ці вимоги покладають на орган обов`язок однозначно встановити, у вчиненні якого саме правопорушення особу визнано винною. Однаковий розмір мінімального штрафу за відповідними частинами двох статей не усуває різниці між їхніми складами.

Окремо у постанові наведено посилання на «абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22» Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», хоча припис про обов`язок з`явитися у зазначені в отриманій повістці місце та строк міститься у частині третій статті 22 цього Закону. Посилання ж на загальне положення Правил військового обліку про адміністративну відповідальність не замінює визначення конкретної порушеної вимоги.

Позивач звертає увагу не на ізольовану друкарську неточність, а на поєднання різної кваліфікації, неточного визначення порушеної норми та відсутності в постанові конкретизації доказів належного оповіщення. Оцінюючи можливий довід відповідача про описку, суд має перевірити її вплив на визначеність обвинувачення та можливість захисту, а не самостійно конструювати замість відповідача інший склад правопорушення.

Частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язує обов`язок прибути у визначені місце та строк з отриманням повістки. Способи підтвердження оповіщення конкретизовано пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

За правилами поштового оповіщення юридичне значення має не лише особисте отримання відправлення, підтверджене інформацією або документами поштового оператора. Порядок № 560 передбачає також визначені ним відмітки про відмову від отримання або відсутність особи за належною адресою: повідомленою під час уточнення облікових даних, а за відсутності повідомлення іншої адреси — за задекларованим чи зареєстрованим місцем проживання. Для цих випадків значення має дата проставлення відповідної відмітки.

Отже, заперечення позивача полягає не у твердженні, що належне оповіщення можливе виключно під особистий підпис.

Відповідач повинен довести конкретний передбачений законом спосіб оповіщення та момент, з якого позивач вважався оповіщеним. Факт формування або відправлення повістки 04 червня 2025 року цього не доводить.

У постанові № 2286 не вказано дати отримання поштового відправлення, його поштового ідентифікатора, змісту та дати відмітки оператора поштового зв`язку, на якій ґрунтується висновок про належне оповіщення. Не наведено й установлених обставин, які дозволяють застосувати до позивача конкретну передбачену пунктом 41 Порядку № 560 підставу. Натомість використано загальне формулювання про належне повідомлення.

Для перевірки цього висновку необхідно дослідити саму повістку № 3766723, документи про її відправлення із зазначенням адреси та вкладення, інформацію поштового оператора про рух відправлення, повідомлення про вручення або повернення із відповідними відмітками та датами. Сукупність документів має дозволяти пов`язати конкретне відправлення саме з повісткою, на яку посилається відповідач.

Принципове значення має послідовність подій: належне оповіщення повинно передувати визначеним у повістці даті та часу явки. Отримання відправлення або проставлення юридично значущої відмітки після 10 червня 2025 року о 10:00 не може заднім числом створити обов`язок прибути у вже минулий строк. Так само повернення листа без установлення передбаченої Порядком № 560 підстави не є достатнім доказом належного оповіщення.

Тому за відсутності підтвердження своєчасного належного оповіщення неприбуття 10 червня 2025 року не може бути визнано винним невиконанням конкретного виклику. Висновок про правопорушення в такому разі ґрунтуватиметься на припущенні, а не на встановленій сукупності юридично значущих фактів.

За статтями 9–11 КУпАП адміністративне правопорушення є винним діянням, учиненим умисно або з необережності.

Статті 245, 251, 252 і 280 КУпАП зобов`язують установити обставини правопорушення на підставі доказів, перевірити винність особи та оцінити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Саме по собі неприбуття не звільняє відповідача від доказування цих елементів.

Посилання у постанові на ненадання протягом трьох днів документів про поважність причин неявки не усуває необхідності спочатку довести належне оповіщення. Крім того, частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає у відповідний строк повідомлення про причини неявки шляхом безпосереднього звернення або в інший спосіб. Обов`язок повідомити причини та питання документального підтвердження їх поважності не можна підміняти лише твердженням про ненадання документів.

Зазначення у постанові, що позивач перебував у розшуку, також не доводить факту своєчасного оповіщення. Відомості, внесені у зв`язку з припущеним порушенням, не замінюють первинних документів, на підставі яких таке порушення мало бути встановлене.

Прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 30 липня 2025 року не є автоматичним спростуванням будь-якого попереднього правопорушення, однак так само не є визнанням вини у неприбутті 10 червня 2025 року.

Постанова фіксує прибуття, але не містить викладу пояснень позивача, з яких випливало б, що він своєчасно знав про виклик на 10 червня та винно його не виконав. Ці різні за часом обставини не можуть ототожнюватися.

За загальним правилом статей 254 і 256 КУпАП учинення адміністративного правопорушення оформлюється протоколом із дотриманням установлених вимог.

Водночас стаття 258 КУпАП передбачає винятки, зокрема для правопорушень за статтями 210 і 210-1 КУпАП в особливий період. Тому сама лише відсутність протоколу без з`ясування підстав застосування відповідного винятку не є достатнім аргументом.

Якщо відповідач посилається на виняток щодо неприбуття за належним викликом, він повинен підтвердити передбачені статтею 258 КУпАП умови, зокрема належне повідомлення особи та наявність підтвердних документів про отримання виклику. Загальна фраза у постанові про належне повідомлення не замінює цих документів.

Якщо ж відповідач стверджуватиме, що застосував статтю 279-9 КУпАП, необхідна відповідна заява особи, в якій вона не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за своєї відсутності.

Ця стаття, запроваджена Законом України від 13 березня 2025 року № 4316-IX, зобов`язує посадову особу перевірити фактичні дані заяви та дотриматися статей 247, 280 і 283 КУпАП. Застосування спрощеної процедури не скасовує обов`язку встановити підстави відповідальності.

Частина п`ята статті 283 КУпАП прямо вимагає, щоб постанова, винесена за такого неоспорювання порушення та згоди на розгляд за відсутності особи, додатково містила дату, спосіб надходження і зміст її заяви. У тексті постанови № 2286 таких відомостей немає. Наявне лише умовне роз`яснення про виконання постанови шляхом сплати половини штрафу у випадку застосування статті 279-9 КУпАП.

Включення до постанови стандартного роз`яснення про статтю 300-3 КУпАП не доводить ані подання відповідної заяви, ані згоди позивача з обвинуваченням. Підпис у графі отримання копії постанови за своїм призначенням підтверджує вручення копії, а не замінює передбачену статтею 279-9 КУпАП заяву.

Окремій перевірці підлягає забезпечення прав за статтею 268 КУпАП: ознайомлення з матеріалами, надання пояснень і доказів, заявлення клопотань та користування правничою допомогою. За загальним правилом статті 277-2 КУпАП повістка про розгляд справи про адміністративне правопорушення вручається не пізніш як за три доби до дня її розгляду із зазначенням дати та місця розгляду. Відступ від загальної процедури повинен мати передбачену законом підставу.

Повістка для уточнення облікових даних на 10 червня 2025 року та повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення 30 липня 2025 року мають різні предмет і призначення. Доказ одного повідомлення не є автоматично доказом іншого. Так само перебування позивача у приміщенні РТЦК та СП 30 липня саме по собі не підтверджує, що йому повідомили зміст обвинувачення, роз`яснили права та забезпечили реальну можливість ними скористатися.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17 наголошено на необхідності забезпечення поінформованості особи про розгляд справи та на обов`язку уповноваженого органу довести належне повідомлення. Для цього спору значення має відповідний загальний підхід до реалізації права на захист; особливості повідомлення у сфері містобудування, які розглядалися у тій справі, не підміняють застосовних тут вимог КУпАП.

Наведене потребує оцінки доказів фактично проведеного розгляду: протоколу, якщо він складався, повідомлення про розгляд і підтвердження його вручення, пояснень та клопотань позивача, відомостей про роз`яснення прав, а в разі застосування статті 279-9 КУпАП — відповідної заяви. Без дослідження цих матеріалів висновок про дотримання процедури не може ґрунтуватися лише на самому факті винесення постанови.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Отже, саме відповідач має підтвердити доказами обставини, покладені в основу постанови, а не вимагати від позивача спростування недоведеного належного оповіщення.

Позивач та його представник адвокат в судове засідання не з`явились, подали суду письмову заяву про розгляд справи без їх участі та відповідь на відзив. Позовну заяву підтримують, просять задоволити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав.

Дослідивши зміст позовної заяви, додані до неї письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що 30 липня 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковник ОСОБА_3 виніс постанову № 2286, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 17 000 гривень.

У постанові зазначено, що 04 червня 2025 року позивачу засобами поштового зв`язку направлено повістку № 3766723 для прибуття 10 червня 2025 року о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою уточнення даних. Правопорушенням відповідач визнав неприбуття саме за цим викликом. Також у постанові зафіксовано прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 30 липня 2025 року близько 09:00.

Отже, предметом доказування є не загальне ставлення позивача до виконання військово-облікових обов`язків, а наявність усіх ознак конкретного правопорушення, датованого відповідачем 10 червня 2025 року: належно оформленого виклику, своєчасного оповіщення, невиконання обов`язку прибути та вини особи. Посилання на інші можливі порушення, які не становлять змісту оскаржуваної постанови, не можуть підміняти доказування зазначеного діяння.

У мотивувальній частині постанови № 2286 відповідач зазначив, що позивач учинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Натомість у резолютивній частині постановив визнати його винуватим за частиною третьою статті 210 КУпАП. Таким чином, описана відповідачем правова підстава обвинувачення не збігається з нормою, за якою безпосередньо прийнято рішення про винуватість.

Стаття 210 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами. Стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Це різні норми, застосування яких потребує визначення конкретного порушеного обов`язку та встановлення відповідного складу правопорушення.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова повинна містити опис установлених обставин, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність, та прийняте рішення. У сукупності зі статтями 7 і 280 КУпАП ці вимоги покладають на орган обов`язок однозначно встановити, у вчиненні якого саме правопорушення особу визнано винною. Однаковий розмір мінімального штрафу за відповідними частинами двох статей не усуває різниці між їхніми складами.

Окремо у постанові наведено посилання на «абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22» Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», хоча припис про обов`язок з`явитися у зазначені в отриманій повістці місце та строк міститься у частині третій статті 22 цього Закону. Посилання ж на загальне положення Правил військового обліку про адміністративну відповідальність не замінює визначення конкретної порушеної вимоги.

Позивач звертає увагу не на ізольовану друкарську неточність, а на поєднання різної кваліфікації, неточного визначення порушеної норми та відсутності в постанові конкретизації доказів належного оповіщення. Оцінюючи можливий довід відповідача про описку, суд має перевірити її вплив на визначеність обвинувачення та можливість захисту, а не самостійно конструювати замість відповідача інший склад правопорушення.

Частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язує обов`язок прибути у визначені місце та строк з отриманням повістки. Способи підтвердження оповіщення конкретизовано пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

За правилами поштового оповіщення юридичне значення має не лише особисте отримання відправлення, підтверджене інформацією або документами поштового оператора. Порядок № 560 передбачає також визначені ним відмітки про відмову від отримання або відсутність особи за належною адресою: повідомленою під час уточнення облікових даних, а за відсутності повідомлення іншої адреси — за задекларованим чи зареєстрованим місцем проживання. Для цих випадків значення має дата проставлення відповідної відмітки.

Отже, заперечення позивача полягає не у твердженні, що належне оповіщення можливе виключно під особистий підпис.

Відповідач повинен довести конкретний передбачений законом спосіб оповіщення та момент, з якого позивач вважався оповіщеним. Факт формування або відправлення повістки 04 червня 2025 року цього не доводить.

У постанові № 2286 не вказано дати отримання поштового відправлення, його поштового ідентифікатора, змісту та дати відмітки оператора поштового зв`язку, на якій ґрунтується висновок про належне оповіщення. Не наведено й установлених обставин, які дозволяють застосувати до позивача конкретну передбачену пунктом 41 Порядку № 560 підставу. Натомість використано загальне формулювання про належне повідомлення.

Для перевірки цього висновку необхідно дослідити саму повістку № 3766723, документи про її відправлення із зазначенням адреси та вкладення, інформацію поштового оператора про рух відправлення, повідомлення про вручення або повернення із відповідними відмітками та датами. Сукупність документів має дозволяти пов`язати конкретне відправлення саме з повісткою, на яку посилається відповідач.

Принципове значення має послідовність подій: належне оповіщення повинно передувати визначеним у повістці даті та часу явки. Отримання відправлення або проставлення юридично значущої відмітки після 10 червня 2025 року о 10:00 не може заднім числом створити обов`язок прибути у вже минулий строк. Так само повернення листа без установлення передбаченої Порядком № 560 підстави не є достатнім доказом належного оповіщення.

Тому за відсутності підтвердження своєчасного належного оповіщення неприбуття 10 червня 2025 року не може бути визнано винним невиконанням конкретного виклику. Висновок про правопорушення в такому разі ґрунтуватиметься на припущенні, а не на встановленій сукупності юридично значущих фактів.

За статтями 9–11 КУпАП адміністративне правопорушення є винним діянням, учиненим умисно або з необережності. Статті 245, 251, 252 і 280 КУпАП зобов`язують установити обставини правопорушення на підставі доказів, перевірити винність особи та оцінити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Саме по собі неприбуття не звільняє відповідача від доказування цих елементів.

Посилання у постанові на ненадання протягом трьох днів документів про поважність причин неявки не усуває необхідності спочатку довести належне оповіщення. Крім того, частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає у відповідний строк повідомлення про причини неявки шляхом безпосереднього звернення або в інший спосіб. Обов`язок повідомити причини та питання документального підтвердження їх поважності не можна підміняти лише твердженням про ненадання документів.

Зазначення у постанові, що позивач перебував у розшуку, також не доводить факту своєчасного оповіщення. Відомості, внесені у зв`язку з припущеним порушенням, не замінюють первинних документів, на підставі яких таке порушення мало бути встановлене.

Прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 30 липня 2025 року не є автоматичним спростуванням будь-якого попереднього правопорушення, однак так само не є визнанням вини у неприбутті 10 червня 2025 року.

Постанова фіксує прибуття, але не містить викладу пояснень позивача, з яких випливало б, що він своєчасно знав про виклик на 10 червня та винно його не виконав. Ці різні за часом обставини не можуть ототожнюватися.

За загальним правилом статей 254 і 256 КУпАП учинення адміністративного правопорушення оформлюється протоколом із дотриманням установлених вимог.

Водночас стаття 258 КУпАП передбачає винятки, зокрема для правопорушень за статтями 210 і 210-1 КУпАП в особливий період.

Тому сама лише відсутність протоколу без з`ясування підстав застосування відповідного винятку не є достатнім аргументом.

Якщо відповідач посилається на виняток щодо неприбуття за належним викликом, він повинен підтвердити передбачені статтею 258 КУпАП умови, зокрема належне повідомлення особи та наявність підтвердних документів про отримання виклику. Загальна фраза у постанові про належне повідомлення не замінює цих документів.

Якщо ж відповідач стверджуватиме, що застосував статтю 279-9 КУпАП, необхідна відповідна заява особи, в якій вона не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за своєї відсутності.

Ця стаття, запроваджена Законом України від 13 березня 2025 року № 4316-IX, зобов`язує посадову особу перевірити фактичні дані заяви та дотриматися статей 247, 280 і 283 КУпАП. Застосування спрощеної процедури не скасовує обов`язку встановити підстави відповідальності.

Частина п`ята статті 283 КУпАП прямо вимагає, щоб постанова, винесена за такого неоспорювання порушення та згоди на розгляд за відсутності особи, додатково містила дату, спосіб надходження і зміст її заяви. У тексті постанови № 2286 таких відомостей немає. Наявне лише умовне роз`яснення про виконання постанови шляхом сплати половини штрафу у випадку застосування статті 279-9 КУпАП.

Включення до постанови стандартного роз`яснення про статтю 300-3 КУпАП не доводить ані подання відповідної заяви, ані згоди позивача з обвинуваченням. Підпис у графі отримання копії постанови за своїм призначенням підтверджує вручення копії, а не замінює передбачену статтею 279-9 КУпАП заяву.

Окремій перевірці підлягає забезпечення прав за статтею 268 КУпАП: ознайомлення з матеріалами, надання пояснень і доказів, заявлення клопотань та користування правничою допомогою.

За загальним правилом статті 277-2 КУпАП повістка про розгляд справи про адміністративне правопорушення вручається не пізніш як за три доби до дня її розгляду із зазначенням дати та місця розгляду. Відступ від загальної процедури повинен мати передбачену законом підставу.

Повістка для уточнення облікових даних на 10 червня 2025 року та повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення 30 липня 2025 року мають різні предмет і призначення. Доказ одного повідомлення не є автоматично доказом іншого.

Так само перебування позивача у приміщенні РТЦК та СП 30 липня саме по собі не підтверджує, що йому повідомили зміст обвинувачення, роз`яснили права та забезпечили реальну можливість ними скористатися.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17 наголошено на необхідності забезпечення поінформованості особи про розгляд справи та на обов`язку уповноваженого органу довести належне повідомлення. Для цього спору значення має відповідний загальний підхід до реалізації права на захист; особливості повідомлення у сфері містобудування, які розглядалися у тій справі, не підміняють застосовних тут вимог КУпАП.

Наведене потребує оцінки доказів фактично проведеного розгляду: протоколу, якщо він складався, повідомлення про розгляд і підтвердження його вручення, пояснень та клопотань позивача, відомостей про роз`яснення прав, а в разі застосування статті 279-9 КУпАП — відповідної заяви. Без дослідження цих матеріалів висновок про дотримання процедури не може ґрунтуватися лише на самому факті винесення постанови.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази. Отже, саме відповідач має підтвердити доказами обставини, покладені в основу постанови, а не вимагати від позивача спростування недоведеного належного оповіщення.

З огляду на наведені суперечності для вирішення спору необхідні належно засвідчені матеріали адміністративної справи, насамперед документи поштового оповіщення та документи, що відображають порядок розгляду справи. У разі необхідності їх одержання суд наділений повноваженнями з офіційного з`ясування обставин відповідно до частини четвертої статті 9 та статті 80 КАС України. При цьому судове витребування доказів не змінює встановленого статтею 77 КАС України розподілу обов`язку доказування.

У постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд у пунктах 38–39 зазначив, що наявність лише постанови про притягнення до відповідальності за відсутності підтвердження викладених у ній тверджень не доводить правопорушення. Суд також застосував презумпцію невинуватості: сумніви щодо події та вини тлумачаться на користь особи, а їх недоведеність прирівнюється до доведеної невинуватості.

Зазначений висновок наведено як загальний стандарт доказування у справах про адміністративні правопорушення, а не як рішення щодо тотожних обставин поштового виклику до ТЦК та СП. У цій справі він означає, що словосполучення «повідомлений належним чином» у постанові № 2286 не може самостійно довести дату, спосіб та правові підстави такого повідомлення.

Відповідно до статті 90 КАС України докази оцінюються судом у сукупності та не мають наперед установленої сили.

Тому за неподання належних доказів оповіщення до 10 червня 2025 року о 10:00 та винного невиконання виклику висновок про відповідальність позивача не може бути збережений лише з посиланням на те, що його вже сформулювала посадова особа відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на необхідності перевірити не лише форму постанови, а й доведеність самого правопорушення.

У постанові № 2286 різняться мотивувальна та резолютивна кваліфікації, не встановлено конкретного способу й дати належного поштового оповіщення, а посилання на спеціальний порядок сплати штрафу не підтверджує передумов застосування спрощеної процедури. Сукупність цих обставин виключає можливість визнати постанову обґрунтованою без належних доказів відповідача.

За відсутності доказів обов`язкових ознак інкримінованого діяння належним способом захисту є скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення, а не підтвердження відповідальності на припущеннях.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки:

«Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Отже, відповідачем недотримана імперативна вимога чинного законодавства щодо обов`язку повідомити особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи.

Розгляд справи у відсутності позивача без сумніву має вплив на його права щодо підготовки для надання пояснень, подання доказів, заявлення клопотань, можливості скористатися юридичною допомогою фахівця у сфері права, зокрема адвоката.

Отже постанову винесеною не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтованою тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); не пропорційною, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказане свідчить, що спірна постанова є протиправною та підлягає безумовному скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, тягар доказування у даній справі покладено саме на відповідача; позивач не повинен доводити відсутність у його діях складу правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а вказав, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності як акт індивідуальної дії має бути обґрунтованою на момент її прийняття. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає відсутність будь-якого обґрунтованого сумніву у винуватості; наявність такого сумніву тлумачиться на користь особи (презумпція невинуватості). Недоведені подія та вина прирівнюються до доведеної невинуватості.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Так, статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм іншого нормативного акту.

Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» зі змінами та доповненнями, орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови.

Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Окрім того, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не вжив заходів для повного з`ясування обставин справи та виніс постанову, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

Згідно з ст. 2 ч.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст. ст. 7, 9, ч. 3 ст. 210-1, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 122, 139, 161, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (представник адвокат Квятковський Д.В.) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 30.07.2025 року № 2286, винесеної т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, задоволити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення від 30.07.2025 року № 2286, винесену т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в сумі 17000 гривень, скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Чортківський районний суд Тернопільської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, а разі апеляційного оскарження рішення - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Строк виготовлення повного тексту рішення 07 жовтня 2026 року.

Суддя: /підпис/

Згідно з оригіналом

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1775/25.

Рішення набрало законної сили " " ___________________ року.

Суддя: Л. М. Запорожець

Копію рішення видано " " _________________ року.

Секретар: