Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №308/12226/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12226/26

3/308/3880/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шумило Н.Б., за участю особи відносно якої складено протокол – ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Поповича Р.В., потерпілої - ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,

пенсіонера, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 173-2, ч.2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №771086 від 10.08.2026, ОСОБА_1 10.08.2026 близько 12.20 год. за адресою АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство економічного характеру, що виразилось в умисному її позбавленні користуватися електроенергією шляхом повного знеструмлення квартири чим створив неналежні умови для її проживання та завдав шкоди її психологічному здоров`ю, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Крім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №987536 від 11.08.2026 ОСОБА_1 10.08.2026 близько 12.20 год. за адресою АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру стосовно своєї онуки ОСОБА_3 , що виразилось в умисному позбавленні її користування електроенергією, шляхом повного знеструмлення квартири створивши неналежні умови для її проживання та завдав шкоди її психологічному здоров`ю, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

31.08.2026 захисник ОСОБА_1 – адвокат Попович Р.В. в судовому засіданні подав письмові пояснення, в яких серед іншого зазначив, що вину у вчиненні зазначених у протоколах серії ВАД № 771086 від 10.08.2026 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та серії ВАД № 987536 від 11.08.2026 за ч.2 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_1 не визнає. Матеріали обох справ не містять доказів, які підтверджували б наявність складу правопорушення, а самі протоколи складені з істотними порушеннями вимог ст. 256 КУпАП.

ОСОБА_1 визнає єдину фактичну обставину: він, будучи власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , звернувся до ПрАТ «Закарпаттяобленерго» із заявою про припинення постачання електричної енергії до належного йому об`єкта, внаслідок чого 10.08.2026 електропостачання квартири було припинено. ОСОБА_1 категорично заперечує, що ця дія вчинена з умислом заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров`ю доньки або онуки, а також заперечує сам факт заподіяння такої шкоди. Вказує, що квартира на АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 09.02.2010, і ця квартира є єдиним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 . Ані ОСОБА_2 , ані її донька у квартирі не зареєстровані; вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір найму або інший договір щодо користування квартирою між сторонами не укладався, плата за користування не вносилася.

Матеріали справ не містять жодного доказу заподіяння або можливості заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю ОСОБА_2 або ОСОБА_3 . У справах немає ані медичних документів, ані висновку психолога, ані висновку спеціаліста, ані будь-якого іншого об`єктивного джерела, що підтверджувало б настання такого наслідку.

Право звернутися до постачальника електричної енергії щодо припинення постачання до належного власникові об`єкта є складовою правомочностей власника (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 383 ЦК України) та правом сторони договору, укладеного саме з ОСОБА_1 як власником і споживачем.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП охоплює позбавлення потерпілого майна або коштів, на які він має передбачене законом право. Заявниця не має ані права власності на квартиру, ані права користування нею, ані прав споживача за договором енергопостачання. Відповідно, вона не була позбавлена того, на що мала законне право, і ця ознака складу правопорушення відсутня. Рапорт, покладений в основу протоколу за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, складений стосовно іншої особи, розбіжності у кваліфікації характеру діяння. Протокол, терміновий заборонний припис і форма оцінки ризиків не є доказами вини. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.08.2026 у справі № 308/12151/26 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 . У цій справі суд дослідив ті самі документи, що становлять матеріали цих адміністративних справ.

Оскільки матеріали справ не містять доказів заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров`ю потерпілих, не підтверджують умислу на заподіяння такої шкоди, а самі протоколи складені з істотними порушеннями ст. 256 КУпАП, у діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Просить об`єднати справи № 308/12226/26 та № 308/12227/26 в одне провадження, оскільки обидва протоколи складені стосовно однієї особи за однією й тією самою дією, вчиненою в один і той самий час, і ґрунтуються на тих самих матеріалах перевірки. Закрити провадження у справі №308/12227/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Закрити провадження у справі № 308/12226/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.08.2026 року справи про адміністративні правопорушення №308/12226/26 та №308/12227/26 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст.173-2 КУпАП об`єднано і присвоєно спільній справі №308/12226/26.

ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину за ч.1 ст. 173-2 та ч. ст. 173-2 КУпАП не визнав, та пояснив що він є власником квартири АДРЕСА_3 , 05-06 серпня 2026 року він звернувся до енергопостачальника із заявою про припинення електропостачання вказаної квартири на три місяці, оскільки має намір її відчужити. 10 серпня 2026 року зранку йому повідомили про знеструмлення квартири і він приїхав туди, та повідомив про це дочці ОСОБА_2 , яка з його дозволу там проживала з своєю дочкою ОСОБА_4 , та запропонував їм допомогу щодо перевезення техніки, речей з вказаної квартири до іншої. Однак його дочка викликала поліцію. Заперечує вчинення домашнього насильства щодо дочки та онуки. Не заперечив, що дозволив дочці тимчасово пожити у належній йому квартирі. При цьому вказав, що його дочка ОСОБА_2 у вказаній квартирі проживала ще з початку 2024 року, а з листопада 2025 разом з своєю дочкою. Вказує, що його дочка з весни 2026 року знала про його намір продати вказану квартиру, і між ними виник конфлікт щодо користування такою. Вважає, що звернення до енергопостачальника щодо припинення електропостачання належної йому квартири є реалізацією його прав власника, а не економічним чи психологічним насильством.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_4 разом з дочкою ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_1 . В квартирі АДРЕСА_3 вона інколи залишалася ночувати в 2024 р. після відвідувань залу. В подальшому за домовленістю між нею та її батьком ОСОБА_1 , вона за власні кошти в квартирі на АДРЕСА_5 проводила ремонт, та в кінці 2025 разом з дочкою перебралися туди проживати. Вона навела лад у квартирі, облаштувала її для дитини, а коли квартира була повністю готова для житла, то її батько почав їх виселяти. В кінці липня 2026 привіз підручники, вимагав в її дочки готуватися до навчання. Зазначила, що її батько тиран, не змирився з тим, що вона забрала дитину і розділила їх фінанси, і 10.08.2026 зранку відключив вказану квартиру від електроенергії, чим створив неналежні умови для її проживання та її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , та завдав шкоди їх психологічному здоров`ю. Припинення електропостачання позбавило її можливості належно працювати віддалено, а дитину користуватися комп`ютерною технікою та готуватися до навчального року.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Попович Р.В. в судовому засіданні в повному обсязі підтримав подані письмові пояснення від 31.08.2026, крім того зазначив, що матеріали справ не містять доказів, які підтверджували б в діях ОСОБА_1 наявність складу правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст. 173-2 КУпАП, а самі протоколи складені з порушенням вимог ст. 256 КпАП. Просив закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2, та ч.2 ст. 173-2 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , позицію захисника, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом та забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У відповідності до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена відповідальність. Склад адміністративного правопорушення складає: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона.

Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об`єктивних і суб`єктивних ознак, тобто об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони правопорушення.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього ж Кодексу.

За ч.1 ст.173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

За ч.2 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

На доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст. 173-2 КУпАП, подано: протокол про адміністративне правопорушення серія ВАД №771086 від 10.08.2026 та серія ВАД №987536 від 11.08.2026; рапорт про те, що 10.08.2026 о 14:21 надійшло повідомлення зі служби 102, про те що за адресою АДРЕСА_2 , до Ужгородського РУП звернулася гр. ОСОБА_2 , 1989 р.н., яка повідомила що її батько вчиняє домашнє насильство по місцю проживання, заявник ОСОБА_5 ; письмові пояснення ОСОБА_2 від 10.08.2026, 11.08.2026 ; письмові поясненнями ОСОБА_1 від 10.08.2026, 11.08.2026; копію термінового заборонного припису стосовно кривдника серія АА №63332 від 10.08.2026 стосовно ОСОБА_1 ; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 10.08.2026 де постраждала особа – ОСОБА_2 , кривдник – ОСОБА_1 ; рапорти інспектора СПДН Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області; помічника чергового Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 12.08.2026; протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_2 від 11.08.2026; копію свідоцтва про народження виданого повторно серія НОМЕР_1 , з якого слідує що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається, із протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №771086 від 10.08.2026, у такому зазначено, що ОСОБА_1 10.08.2026 близько 12.20 год. за адресою АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство економічного характеру, що виразилось в умисному її позбавленні користуватися електроенергією шляхом повного знеструмлення квартири чим створив неналежні умови для її проживання та завдав шкоди її психологічному здоров`ю.

Водночас, у вказаному протоколі в суті учиненого адміністративного правопорушення не зазначено особи відносно якої ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство, та не додано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння наведеними у протоколі діяннями ОСОБА_1 шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої особи, якою вказано ОСОБА_2 . А згідно доданої до протоколу форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 10.08.2026, де постраждала особа вказана– ОСОБА_2 , кривдник – ОСОБА_1 , поліцейським уповноваженого підрозділу поліції визначено рівень небезпеки – низький.

Крім того, із протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №987536 від 11.08.2026 вбачається, що ОСОБА_1 10.08.2026 близько 12.20 год. за адресою АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру стосовно своєї онуки ОСОБА_3 , що виразилось в умисному позбавленні її користування електроенергією, шляхом повного знеструмлення квартири створивши неналежні умови для її проживання та завдав шкоди її психологічному здоров`ю.

Разом з тим, до вказаного протоколу також не додано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння наведеними у протоколі діяннями ОСОБА_1 шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_3 , 2014 р.н.

Окрім того, відповідно до поданої захисником Харути В.Г. копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області, номер витягу:27203903 від 03.09.2010, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (частка 1/1). Підстава виникнення права власності договір дарування від 09.02.2010, форма власності – приватна.

Згідно довідки про кількість зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13.08.2026 слідує, що така видана ОСОБА_1 , 1961 р.н., про те, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 станом на 13.08.2026 зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.08.2026 у справі № 308/12151/26 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник – адвокат Петюшка Роман Васильович, де заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Беручи до уваги усе наведене приходжу до висновку, що викладені в протоколах обставини не є домашнім насильством, а суто конфліктом щодо користування житловим приміщенням, оскільки як встановлено з наданих стороною захисту доказів, ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_3 , тому має право розпоряджатися власним майном.

Також, звертаю увагу, що згідно з диспозицією ст. 173-2 КУпАП, економічним насильством є позбавлення житла або майна, на яке потерпілий має передбачене законом право. Оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_3 належить виключно ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають права власності та реєстрації у вказаному приміщенні, дії власника щодо розпорядження своїм майном та припинення надання комунальних послуг у власній квартирі не можуть розцінюватися як умисне домашнє насильство.

За наведеного, матеріали справи та протоколи про адміністративні правопорушення не містять належних та допустимих доказів того, що дії ОСОБА_1 (відключення електропостачання) потягли за собою завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілих, а сам конфлікт викликаний виключно небажанням однієї зі сторін звільнити приміщення на вимогу власника.

Домашнє насильство характеризується наявністю вини у формі прямого умислу, спрямованого на пригнічення волі потерпілого. В судовому засіданні встановлено, що мета дій особи полягала у підготовці квартири до продажу, що свідчить про відсутність суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП.

При цьому, наявність лише протоколу про адміністративне правопорушення, термінового заборонного припису, форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки такі документи є способом фіксації, а не підтвердження даних.

У відповідності до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Керуючись ст.252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Більш того, згідно ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Пунктом 1 ст.247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В силу положень ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява №926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, приходжу до переконання, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст.173-2 КУпАП, наявними в матеріалах справи доказами не доведена, а відтак, з точки зору достатності доказів, матеріали справи не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в його діянні складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст.173-2 КУпАП, а тому провадження в даній справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу вказаних правопорушень.

Керуючись ст. ст. 173-2, 247, 283, 284, 287- 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

постановив:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 та ч.2 ст.173-2 КУпАП, закрити у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило