Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №308/4326/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4326/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання Сліпокурова Ю.О.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом товариства обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 30.09.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.10.2026.

Позивач, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 30.11.2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №66836335. Договір укладено в електронній формі.

На виконання умов договору, кредитором 30.11.2021 було перераховано грошові кошти на банківський рахунок відповідача (Клієнта) у розмірі 5 500 грн 00 коп., що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 24.10.2025, копія якого додана до позовної заяви.

Однак позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання згідно кредитного договору. Так, між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу №01092025/1. Згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №66836335 від 30.11.2021 року, сума боргу за яким становить 18 700 із яких: заборгованість за тілом кредиту 5500 грн; заборгованість за відсотками становить 13200 грн; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Так, позивач просить стягнути із відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором №66836335 від 30.11.2021 року у розмірі 18 700,00 грн.; судовий збір 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 25 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 08.06.2026 задоволено клопотання представника позивача, та витребувано в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» інформацію щодо того чи емітовано в банку платіжну картку на ім`я ОСОБА_1 , а яку було перераховано кошти первісним кредитором.

09.07.2026 до суду надійшла відповідь із Банку на виконання ухвали, згідно якої зазначена в запиті банківська картка у в АТ «РАЙФФАЙЗЕН Банк» не відкривалася та не обслуговувалася».

Від представника відповідача надійшли додаткові пояснення в яких він проти задоволення позову заперечує. При цьому вказує на те, що заволодівши шахрайським способом заволоділи його даними, та використали їх для оформлення кредиту на його ім`я. Вказує, що з даного приводу він звернувся до поліції про що надано письмові докази.

У додаткових поясненнях вказано на недоведеність належності номеру телефону з якого був надісланий ідентифікатор саме позивачу а також рахунку, на які були перераховані грошові кошти.

Окрім того, адвокат покликається і на інформацію надану Банком – про те, що зазначена у запиті банківська картка у АТ «Райффайзен Банк» не відкривалася та не обслуговувалася.

Адвокат зазначає, що факт отримання коштів відповідачем повністю виключається.

Представник вказує на те, що відповідач не робив жодних дій, реєстраційних чи не укладав договорів із первісних кредитором на предмет отримання кредиту.

Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

До суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, в яких він наполягає на тому, що первісний кредитор виконав всі необхідні вимоги для укладення договору про надання фінансового кредиту №66836335 від 30.11.2021, у зв`язку з чим 30.11.2021 було перераховано грошові кошти на банківський рахунок відповідача (Клієнта) у розмірі 5 500грн 00 коп., що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІРІШЕННЯ» від 24.10.2025, копія якого була додана до позовної заяви та міститься в матеріалах справи.

Представник позивача вважає, що зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка не була емітована на ім`я ОСОБА_1 , не свідчить про неукладеність договору, оскільки відповідно до частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний кредитний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію у класти такий договір ТОВ «ФК «ІРБІС»), відповіді позичальника на прийняття (акцепт) цієї пропозиції, зокрема, шляхом заповнення відповідного формуляра заяви про прийняття пропозиції в електронній формі з накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також вказано на те, що факту вчинення шахрайських дій по відношенню до відповідача по справі не встановлено і суду таких не доведено.

Представник позивача зауважує, що перерахування кредитних коштів на вказаний позичальником рахунок, що особисто йому не належить, не свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на укладення спірного договору.

Представник позивача вказує на відсутність обвинувального вироку Суду, який набрав законної сили, у якому суд встановив би що зобов`язання Відповідача переносяться на іншу людину, яка протиправним шляхом уклала від імені ОСОБА_1 кредитний договір і заволоділа таким чином коштами, не надано, про закінчення досудових розслідувань та результат не повідомлено.

Представник позивача вважає доведеним документальне порушення з боку відповідача своїх зобов`язань в повному обсязі. Натомість твердження відповідача про неотримання відповідачем кредитних коштів не підтверджені жодними доказами.

Представник позивача просить про задоволення позову в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Згідно додаткових заперечень просив: здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, проте від адвоката надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позовної заяви просить відмовити у повному обсязі.

В зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно наявних у матеріалах письмових доказів судом встановлено наступне.

30.11.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» (ЄДРПОУ: 42427514) та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 66836335, договір укладено у електронній формі.

Так, згідно вказаного договору,

п.3.1. За цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 5500 гривень 00 копійок, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

п.3.2. Графік (порядок та умови надання кредиту). За користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

п.4.1. Видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки.

п.4.2. Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 28.02.2022 року (далі за текстом – «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

п.13.1. Цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України "Про електронну комерцію", оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу. 13.2. Цей Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України "Про електронну комерцію".

п.13.3. Оскільки цей Договір укладено (підписано) із дотриманням порядку, передбаченого Законом України "Про електронну комерцію", цей Договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

п.13.4. Оскільки, як зазначено у пункті 13.3 цього Договору, цей Договір прирівняно до договору, укладеного у письмовій формі, усі згоди/дозволи, що надаються Клієнтом за цим Договором і виражені у цьому Договорі, визнаються письмовими згодами/дозволами, тобто згодами/дозволами, наданими у письмовій формі.

п.13.5. Місцем укладення цього Договору є місцезнаходження Товариства. 1

п.3.6. У випадку якщо будь-яке положення цього Договору визнається судом недійсним або таким, що не підлягає виконанню, інші положення цього Договору залишаються чинними в повній мірі.

Матеріали справи містять довідку про перерахування коштів Вих. №3152_251024113804 від 24-10-2025 видана ТОВ "ФК "ІРБІС" - ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», про те, що: на виконання договору на переказ коштів ФК-П-21/04-21 від 2021-04-06, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 30-11-2021 14:02:50 на суму 5500,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 122408495, призначення платежу: Зачисление 5500 грн. на карту НОМЕР_1 .

Поряд із цим суд звертає увагу на те, що вказана довідка не містить повного номеру карти на яку відбулося перерахування коштів та відсутні відомості її належності конкретній особі.

Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 66836335, де вказано клієнтом/позичальником ОСОБА_1 , та зазначено, що станом на тату розрахунку 01.09.2025, заборгованість за кредитним договором становить 18 700 грн., з яких 5500,00 тіло кредиту, а 13 200,00 грн. % за кредитом.

Поряд із цим суд вважає за необхідне вказати що довідка та розрахунок не є належними доказами у підтвердження факту переказу кредитних коштів саме ОСОБА_1 .

Так, з метою отримання відповідних доказів, позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів у банку-емітента.

Ухвалою суду від 08.06.2026 задоволено клопотання представника позивача, та витребувано в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» інформацію щодо того чи емітовано в банку платіжну картку на ім`я ОСОБА_1 , а яку було перераховано кошти первісним кредитором.

09.07.2026 до суду надійшла відповідь із Банку на виконання ухвали, згідно якої зазначена в запиті банківська картка у в АТ «РАЙФФАЙЗЕН Банк» не відкривалася та не обслуговувалася».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» та п. 2.1.3. Правил, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Статтею 12 вказаного закону передбачено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Кодексу, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі.

Встановлено, що оспорюваний правочин було укладено в електронній формі та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, провадження №61-7203 св 20, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, провадження №61-8449св19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, провадження №61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205,207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У відповідності з ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, між сторонами було укладено Договір дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.06.2021 в справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Також згідно матеріалів справи: 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» (ЄДРПОУ: 42427514) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634), (далі- ТОВ «ФК «ПОЗИКА», «Новий кредитор») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1 (далі- «Договір факторингу»). Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 66836335 від 30.11.2021 року.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК та ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги та до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст. ст. 1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Вказане свідчить про надання доказів на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача.

Водночас позивач не надав будь - яких доказів щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, не довів, що банківська картка, на яку було перераховано кошти належить відповідачу.

Так, згідно наданої АТ «Райффайзен Банк» інформації, банківська картка № НОМЕР_1 не відкривалася та не обслуговувалася у банку.

Таким чином суду не надано підтвердження щодо надходження коштів на картку на яку за твердженням позивача було перераховано кретині кошти, належній такої саме відповідачу, та й власне існування такої, з огляду на інформацію надану АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Суду не надано підтвердження належності карткового рахунку ОСОБА_1 , більше того, банком не заперечується факт видачі картки із вказаним номером будь якій особі.

Відтак, під час укладення кредитного договору первісним кредитором перевірку належності картки її держателю (верифікацію) належним чином (з метою підтвердження, що ОСОБА_1 є власником електронного платіжного засобу) не проведено, внаслідок чого 30.11.2021 було перераховано кошти в сумі 5500 грн. на платіжну картку невідомого клієнта, який не являється стороною кредитного договору.

Сам позивач у додаткових поясненнях вказує про те, що така перевірка не здійснювалася, у зв`язку із тим, що позичальник самостійно зазначає номер карти для перерахування коштів.

Водночас, суд звертає увагу, що в тексті договору не зазначено про можливість перерахування кредитодавцем кредитних коштів на рахунок іншої особи, крім позичальника.

Надана позивачем Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в цій же справі вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, не надано.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі №336/4796/18 дійшов такого висновку, що «для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості».

Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані саме відповідачу відповідно до умов кредитного договору, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

Отже, на переконання суду, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів згідно вищевказаного кредитного договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ст. 1046 ЦК України).

Договір № 66836335 від 30.11.2021 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, графік розрахунків та паспорт споживчого кредиту не містять ні власноручного підпису ОСОБА_1 , ні електронного підпису ОСОБА_1 , відтвореного шляхом використання ним одноразового ідентифікатора.

При цьому, відповідач згідно пояснень фактично заперечує підписання договору і отримання кредитних коштів.

Матеріали справи не містять достатніх і допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 , погодив всі істотні умови вказаного кредитного договору, у редакції тексту якої надано позивачем до позовної заяви.

При цьому зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази надання первісним кредитором – ТОВ «ФК «ІРБІС» грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору № 66836335 від 30.11.2021 шляхом їх перерахування на картковий рахунок позичальника.

Інформаційна довідка ТОВ «УПР» № 3152_251024113804 від 24.10.2025 не підтверджує факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача, з урахуванням також наведеного вище.

За відсутності доказів надання відповідачу та отримання ним кредитних коштів вимоги позивача про стягнення з відповідача забогованості за кредитом є безпідставними, а тому у позові необхідно відмовити.

Суд погоджується із викладеними у письмових поясненнях представника позивача про те, що позикодавець перераховує кошти на номер платіжного засобу, який самостійно вказано позичальником у заявці на укладення кредитного договору та в самому кредитному договорі без перевірки особи-емітента такого рахунку, однак це не звільняє його, як позивача, в рамках цивільної справи про стягнення кредитної заборгованості довести обов`язок саме відповідача, як особи, яка отримала кредитні кошти, відповідати за кредитними зобов`язаннями.

Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, відповідно до якого, згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Суд вважає ці висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин.

Однак, в даній цивільній справі перерахунок кредитних коштів відбувся на рахунок, який не належить відповідачу, такий у АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» взагалі не відкривався та не обслуговувався.

Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.11.2022 року у справі №619/598/21, яким зазначено наступне: «ураховуючи, що грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, рахунки, відкриті на ім`я НОМЕР_2 в АТ «Ощадбанк» відсутні, з метою захисту своїх інтересів позивач звернувся до правоохоронних органів, колегія суддів дійшла висновку, що оспорений договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»».

Подібний за змістом висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 757/40209/20 (провадження № 61-10924св21), згідно якої встановивши, що грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорений договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та зазначені у ньому умови порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на це суд висновує, що додані позивачем до позовної заяви документи щодо видачі кредитних коштів не є належними та достатніми доказами обставин, які становлять предмет доказування у цій справі.

Отже, позивач у розумінні приписів ст. 12, 77-81 ЦПК України не довів надання відповідачу кредитних коштів, розмір та наявність заборгованості відповідача та як наслідок позивач не довів обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт перерахування кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 в сумі 5500 гривень , а останній заперечує факт укладення договору та отримання кредитних коштів, номер карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти відповідачу не належать, доказів зворотного суду не надано, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в зв`язку з його недоведеністю.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у позові відмовлено, суд покладає судові витрати, понесенні позивачем, на останнього.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову товариства обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Ужгородського

м іськрайонного суду О.В.Фазикош