Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №760/27014/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/27014/26 2-о/760/563/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Гусак О.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту народження дитини, суд -

В С Т А Н О В И В:

Представник заявників - адвокат Ігнатова О.Є. звернулася до суду із заявою про встановлення факту народження дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Севастополь, Україна, матір`ю якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, уродженка м. Херсон, Херсонської області, Україна, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, уродженець м. Херсон, Херсонської області, Україна.

Заява обґрунтована тим, що 06.09.2019 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Корабельним районним у місті Херсоні відділі актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 151, про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

21.05.2025 у ОСОБА_1 , яка перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , у пологовому будинку м. Севастополь, Україна народилась дитина - син ОСОБА_3 .

Зазначено, що при народженні дитини заявниці було видано виписку №10/1638, виписний епікриз №1638 від 25.05.2024 та свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . Оскільки медичні документи про народження дитини, видані на тимчасово окупованій території України, не створюють правових наслідків на території України, а документ про народження, виданий компетентним органом України, відсутній, заявники позбавлені можливості зареєструвати народження дитини та отримати свідоцтво про її народження в позасудовому порядку.

З огляду на викладене, на даний час заявники не мають можливості вивезти дитину на підконтрольну Україні територію для оформлення необхідних документів, зокрема паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що унеможливлює належну реалізацію та захист законних прав та інтересів дитини.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження.

Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Ігнатова О.Є., належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Представник заявників надала суду заяву про розгляд справи без її участі та без участі заявників, на заявлених вимогах наполягала, просила заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в судове засідання не з`явився, про день, місце та час повідомлений належним чином, клопотань та заперечень до суду не надав.

Враховуючи невідкладний розгляд даної категорії справ, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 у м. Севастополі, Україна народила дитину - сина ОСОБА_3 .

Факт народження підтверджено документами невстановленого зразка - виписним епікризом від 25.05.2024, випискою №10/1638 від 25.05.2024 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 04 червня 2024 року відділом записів актів цивільного стану Гагарінського району міста Севастополя управління ЗАГС міста Севастополя.

Матір`ю у свідоцтві про народження дитини зазначена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Батьком у свідоцтві про народження дитини зазначений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Факт укладення шлюбу підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 виданого Корабельним районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 151 від 06.09.2019.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

За роз`ясненнями п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 5 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначається тимчасово окупованою територією.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

За змістом статті 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів, суд приймає до уваги досліджені в копії виписного епікризу від 25.05.2024, виписки № 10/1638 від 25.05.2024, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.06.2024 відділом записів актів цивільного стану Гагарінського району міста Севастополя управління ЗАГС міста Севастополя, а також свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Корабельним районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, з яких вбачається, що заявник ОСОБА_1 у м. Севастополі, Україна, народила дитину чоловічої статі - ОСОБА_3 .

При цьому документи, що підтверджують факт народження дитини заявницею, видані закладом на тимчасово окупованій території, є недійсними і не створюють правових наслідків відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

За змістом частин 1, 2 та 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтями 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Крім того, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року щодо конкретної ситуації/ зазначено, що юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, що склалась, підтримав цей стандарт / хоч і з іншим предметом спору/, у рішеннях у справах «Лоізіду проти Туречини» від 18 грудня 1996 року, «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23 лютого 2016 року.

ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів Суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного.

Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96).

При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)».

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини заявниці, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів.

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 7597001/22 від 23 листопада 2022 року, суд в межах розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявниками доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року, згідно з якими суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини у контексті, як мінімум, «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Виходячи з аналізу чинного законодавства та встановлених обставин справи, оцінивши представлені в силу положень статті 81 ЦПК України докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що факт народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Севастополі, Україна дитини чоловічої статі - ОСОБА_3 , батьком якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знайшов своє підтвердження у ході судового розгляду.

За наведених обставин, враховуючі досліджені судом докази, а також те, що визнання вказаного факту породжує юридичні наслідки, суд приходить до висновку, що вимоги заявників є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Відповідно до положень частини 4 статті 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що місто Севастополь є тимчасово окупованою територією України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання цього рішення суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Заяву задовольнити.

Встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Севастополь, Україна дитини чоловічої статі - ОСОБА_3 .

Мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м м. Херсон, Херсонської області, Україна, громадянка України.

Батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець м. Херсон, Херсонської області, Україна, громадянин України.

Рішення суду піддати негайному виконанню.

Копію рішення суду невідкладно направити до Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Усатова І.А.