Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №591/4410/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 591/4410/26

2/950/1405/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В., представника позивача - Шаповаленка Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє - адвокат Шаповаленко Руслан Олександрович до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, що стягуються,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням суду з позивача на користь відповідачки на утримання дочки ОСОБА_3 , стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Шлюб між сторонами було розірвано 16 лютого 2017 року рішенням Зарічного районного суду міста Суми.

Позивач зазначає, що після визначення розміру аліментів змінився його сімейний стан. Він створив нову сім`ю, перебуває за межами України та ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього народилася дочка ОСОБА_4 .

На думку позивача, народження другої дитини, проживання за кордоном, необхідність сплачувати витрати за оренду житла та відсутність у нього власного житла зумовлюють збільшення його фінансового навантаження та є підставами для зменшення розміру аліментів, які сплачуються на користь відповідачки.

Позивач також посилається на те, що офіційного доходу в Україні він не має, а державним виконавцем розмір аліментів визначається виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості. Згідно з наведеними ним даними, у грудні 2025 року розмір щомісячних аліментів становив 5 539 грн.

Позивач вказує, що належним чином виконує обов`язок щодо утримання дитини, бере участь у її вихованні, однак у зв`язку зі зміною сімейного та матеріального становища вважає справедливим визначити розмір аліментів на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Представник позивача, адвокат Шаповаленко Р.О., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, подали до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечували.

У відзиві зазначено, що сам факт народження у позивача іншої дитини не є автоматичною підставою для зменшення розміру аліментів. Позивачем не доведено, що після народження другої дитини його матеріальне становище погіршилося настільки, що він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Також не надано належних доказів фактичного розміру доходів позивача за кордоном, розміру витрат на проживання, оренду житла, фактичних витрат на утримання другої дитини та інших обставин, на які він посилається як на підставу для зменшення аліментів.

Відповідачка також зазначає, що вона разом із дочкою була змушена змінити місце проживання та несе витрати, пов`язані з орендою житла, а тому зменшення аліментів без належного встановлення реального матеріального стану обох сторін може негативно вплинути на забезпечення належного рівня утримання дитини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини першої статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а за відсутності домовленості кошти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду.

Частиною першою статті 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем витрати платника аліментів, у тому числі щодо придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо джерело походження коштів не доведено; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною першою статті 192 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, закон прямо передбачає декілька самостійних юридичних підстав для перегляду раніше визначеного розміру аліментів, у тому числі зміну матеріального стану та зміну сімейного стану.

При цьому зміна сімейного стану платника аліментів, зокрема народження іншої дитини, сама по собі не означає автоматичної необхідності зменшення раніше визначеного розміру аліментів. Така обставина є юридично значущою та підлягає врахуванню судом, однак суд повинен встановити, чи зумовлює вона з урахуванням усіх інших обставин справи необхідність саме зміни розміру аліментів, оцінюючи при цьому матеріальне становище платника, потреби дітей, обсяг його фактичних витрат, можливість належного виконання обов`язку щодо утримання всіх дітей та найкращі інтереси дитини, на користь якої аліменти вже стягуються.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у справі № 591/6388/22, провадження № 61-153св24, розглядалася справа про зменшення аліментів з 1/4 до 1/6 частини заробітку у зв`язку з укладенням нового шлюбу та народженням іншої дитини. У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у зменшенні аліментів, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів обставин, які могли б бути підставою для такого зменшення або свідчили б про неможливість надавати належну матеріальну допомогу дитині. Верховний Суд окремо зазначив, що народження другої дитини в іншому шлюбі не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

За своїми істотними обставинами зазначена справа є близькою до справи, яка розглядається судом. У ній так само йдеться про вимогу платника аліментів зменшити їх розмір з 1/4 до 1/6 частини доходу у зв`язку зі зміною сімейного стану та народженням іншої дитини. При цьому Верховний Суд не визнав сам факт народження другої дитини достатнім для автоматичного зменшення аліментів, а виходив із необхідності встановлення належними доказами обставин, які свідчать про наявність правових підстав для такого зменшення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, провадження № 61-1031св21. У цій справі позивач також просив зменшити аліменти з 1/4 до 1/6 частини доходу, посилаючись, зокрема, на укладення нового шлюбу та народження другої дитини. Верховний Суд погодився з відмовою у задоволенні позову, оскільки сам факт народження іншої дитини не свідчив про наявність достатніх підстав для зменшення аліментів.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, провадження № 61-9460св20, також наголошено, що народження дитини в іншому шлюбі не є безумовною підставою для зменшення аліментів. Верховний Суд звернув увагу на необхідність оцінки реального матеріального становища платника та наслідків зменшення аліментів для забезпечення належного утримання дитини, на користь якої вони вже присуджені.

Подібний висновок зроблений Верховним Судом і у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23, провадження № 61-1193св24, у якій суд касаційної інстанції погодився з висновком про відмову у зменшенні аліментів, оскільки народження другої дитини саме по собі не є безумовною підставою для зменшення аліментів, а позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, які обґрунтовували б таке зменшення.

Таким чином, наведена судова практика не дає підстав для висновку про те, що погіршення матеріального стану є єдиною можливою юридичною підставою для зміни розміру аліментів. Натомість із неї випливає, що зміна сімейного стану є самостійною підставою, яка підлягає судовій оцінці, але для задоволення позову необхідно встановити, що з урахуванням конкретних обставин справи така зміна обґрунтовує саме зменшення аліментів, а не лише факт її наявності.

Зазначений підхід має істотне значення для правильного вирішення цієї справи.

Судом встановлено, що факт народження у позивача другої дитини - ОСОБА_4 , підтверджується наданими до матеріалів справи документами. Таким чином, зміна сімейного стану позивача дійсно мала місце і є обставиною, яка відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України підлягає врахуванню судом.

Водночас встановлення самого факту народження другої дитини не вирішує питання про обґрунтованість заявленої вимоги.

Позивач не надав суду достатніх належних та допустимих доказів того, що після народження другої дитини виникли такі зміни у його матеріальному становищі, які об`єктивно ускладнюють виконання ним обов`язку щодо утримання першої дитини саме у визначеному судом розмірі.

Посилання позивача на проживання за кордоном та наявність витрат, пов`язаних з орендою житла, саме по собі не свідчить про недостатність його доходів для виконання аліментного обов`язку.

Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б дозволяли суду встановити повний фактичний розмір доходів позивача за місцем його проживання за кордоном, регулярність отримання таких доходів, розмір обов`язкових витрат, витрат на оренду житла, фактичних витрат на утримання другої дитини, а також співвідношення його доходів та витрат.

Саме по собі твердження про відсутність офіційного доходу в Україні також не може бути ототожнене з відсутністю доходу взагалі. Навпаки, якщо особа фактично проживає та працює за кордоном, для вирішення питання про можливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі істотне значення має її реальний майновий стан, який повинен бути підтверджений належними доказами.

Надані позивачем відомості про визначення державним виконавцем розміру аліментів виходячи із середньої заробітної плати та про суму аліментів за окремий місяць підтверджують порядок визначення поточних платежів, однак самі по собі не підтверджують істотного погіршення матеріального становища позивача.

Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про те, що після народження другої дитини позивач об`єктивно позбавлений можливості забезпечувати належне утримання обох дітей.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками та їх проживання окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав та не звільняють від обов`язків щодо дитини.

Народження другої дитини не припиняє та не зменшує за законом обов`язок батька щодо утримання першої дитини. Відповідно, при вирішенні питання про можливе зменшення аліментів суд повинен забезпечити баланс між правом платника аліментів на врахування зміни його сімейного стану та правом першої дитини на належне матеріальне забезпечення.

Такий підхід відповідає принципу найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 27 Конвенції про права дитини передбачено право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження № 14-244цс18, сформулювала загальний принцип, відповідно до якого у справах, що стосуються дітей, першочергове значення мають їхні найкращі інтереси. При цьому зазначена справа безпосередньо не стосувалася визначення або зменшення аліментів, тому наведений правовий висновок застосовується судом саме як загальний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини.

У цій справі суд не встановив таких обставин, за яких зменшення аліментів із 1/4 до 1/6 частини доходу було б необхідним для забезпечення справедливого балансу між інтересами позивача та обома його дітьми.

Навпаки, задоволення позову за наявності лише встановленого факту народження другої дитини, без належного підтвердження інших обставин, які свідчили б про істотну зміну можливостей позивача щодо виконання аліментного обов`язку, призвело б до зменшення обсягу матеріального забезпечення першої дитини без встановлення достатніх правових та фактичних підстав для такого зменшення.

Суд також враховує вік дитини, на утримання якої сплачуються аліменти. ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на час розгляду справи є неповнолітньою дитиною, яка продовжує потребувати матеріального забезпечення з боку обох батьків.

Обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, однак це не означає, що розмір участі кожного з них може бути зменшений без встановлення відповідних фактичних підстав.

Судом також враховується, що позивач не ставить питання про звільнення його від обов`язку утримувати дитину, а просить лише змінити розмір його участі в утриманні. Проте й таке зменшення повинно бути обґрунтованим та відповідати вимогам статті 182 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, які обґрунтовують необхідність зменшення встановленого раніше розміру аліментів. При цьому суд не може виходити лише з формального факту народження другої дитини, оскільки такий підхід суперечив би змісту статті 192 СК України та наведеній практиці Верховного Суду.

Суд звертає увагу, що наведені позивачем обставини щодо створення нової сім`ї та народження другої дитини судом не відхиляються і не ігноруються. Навпаки, вони визнаються зміною сімейного стану, яка відповідно до статті 192 СК України має правове значення. Однак з урахуванням усіх досліджених обставин справи суд не встановив, що ця зміна сімейного стану є достатньою для зменшення аліментів саме з 1/4 до 1/6 частини доходу.

Таким чином, позивачем не доведено сукупності обставин, які б свідчили про те, що збереження раніше визначеного розміру аліментів порушує його права або створює для нього об`єктивну неможливість виконувати обов`язок щодо утримання дитини.

При цьому суд не виходить із того, що погіршення матеріального стану є обов`язковою та єдиною умовою для застосування статті 192 СК України. Висновок суду ґрунтується на тому, що позивач, посилаючись на зміну сімейного стану, повинен був довести, що з урахуванням цієї зміни та інших конкретних обставин справи існує достатня правова і фактична підстава саме для зменшення визначеного судом розміру аліментів. Таких доказів суду не надано.

Саме такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справах № 591/6388/22, № 552/2073/23, № 715/2073/20 та № 565/2071/19, у яких наголошено, що народження іншої дитини не має наслідком автоматичного зменшення раніше встановлених аліментів, а питання про їх зміну має вирішуватися з урахуванням доказів та конкретних обставин справи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) не доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для покладення на відповідачку понесених нею судових витрат за рахунок позивача судом не встановлено.

Керуючись статтями 141, 180, 181, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 51 Конституції України, статтями 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, суд

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог про зменшення розміру аліментів утримуваних з ОСОБА_1 згідно наказу Зарічного районного суду м. Суми на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 1/6 частини прибутків щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 07.10.2026

Суддя Роман БАКЛАНОВ