Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №484/5516/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5516/26

Провадження № 2/484/3938/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Маржиної Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , ціна позову 20 118 грн. 45 к., -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 20 118 грн. 45 к.

Позовна заява мотивована тим, що Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Первісний кредитор чи АТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1 (далі – Відповідач або Позичальник) уклали Кредитний договір №010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018р. (далі – Кредитний договір), підписанням якого Позичальник підтвердив, що ознайомлений з чинною редакцією Правил та Тарифів Банку на ведення та обслуговування карткових рахунків фізичних осіб. 17.07.2025 між АТ "Райффайзен Банк" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" (далі - ТОВ "ФК "ЄАПБ" Позивач) укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-78 F (далі – Договір відступлення права вимоги), у відповідності до умов якого, АТ "Райффайзен Банк" передає (відступає) ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" приймає належні АТ "Райффайзен Банк" Права Вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) Боржників. Згідно п.п.2.2. Договору відступлення права вимоги, відступлення Новому кредитору Прав Вимоги відбувається за умови виконання Новим кредитором п. 3.2. Договору, у порядку, визначеному п.п.2.3 Договору - з моменту підписання Сторонами Реєстру Боржників. Внаслідок передачі (відступлення) Прав Вимоги за цим Договором, Новий кредитор заміняє Первісного кредитора у Кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі(ах) Боржників, та набуває прав грошових вимог Первісного кредитора, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за Кредитними договорами у відповідності до чинного законодавства України. Сторони погодили, що кожен наступний Реєстр Боржників доповнює, а не замінює попередній. (п.п.2.4. Договору відступлення права вимоги). Відповідно до Реєстру Боржників від 20.11.2025 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-78 F від 17.07.2025 (витяг з Реєстру Боржників у редакції Додатку 2 до Додаткової угоди №10 від 22.06.2026 додається), ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 20 118,45 грн., з яких: - 20 118,45 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; Згідно з умовами Заяви-Договору Клієнт зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором. При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України. З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 20 листопада 2025р. Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "ФК"ЄАПБ" за кредитним договором № 010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018р. в сумі 20 118,45 грн., з яких: - 20 118,45 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму кредитної заборгованості.

Ухвалою суду від 13.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 07.10.2026. Сторонам роз`яснено порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, клопотань і доказів. Надіслано сторонам копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі; відповідачу – копію позовної заяви з додатками.

Сторони про місце, день та час розгляду справи були повідомлені завчасно і належним чином.

07.09.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабакової О.С. надійшов відзив на позовну заяву в якому позов вважають безпідставним та в його задоволенні просять відмовити з огляду на наступне. Дійсно, 20 липня 2018 року Відповідач підписав Заяву на отримання кредиту за програмою «Кредитна картка» (далі - Заява) до Договору банківського обслуговування, укладеного шляхом підписання угоди від 11.12.2017 року. Згідно з умовами кредитування, визначеними у Розділі 1 Заяви, з дати початку кредитування Клієнт має право отримати, а Банк зобов`язаний за умови відсутності (недостатності) власних коштів на Картковому рахунку № НОМЕР_1 /1410448500 (далі - КР) надати Клієнту в межах Поточного ліміту грошові кошти (Кредит), а Клієнт зобов`язаний повернути Банку Кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредит надається шляхом зарахування коштів на КР одночасно з ініціюванням Клієнтом платіжних (видаткових) операцій або шляхом договірного списання Банком коштів Кредиту з КР у випадках, визначених Договором. У вказаній Заяві Відповідач просив встановити кредитний ліміт до поточного рахунку платіжної картки в розмірі 19 400,00 грн строком на 48 місяців. Цього ж дня Відповідач отримав Додаток № 1 до Заяви («Про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту за кредитною карткою»). Згідно з розпискою про отримання платіжної картки, 20.07.2018 року Відповідач отримав картку № НОМЕР_2 у непошкодженому та неактивному стані 17 липня 2025 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-78F, відповідно до п.2.1 якого АТ «Райффайзен Банк» передав ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло права вимоги до боржників, вказані в реєстрі (ах) боржників (портфель заборгованості). У пункті 2.3. Договору визначено порядок відступлення права вимоги щодо кожного сформованого портфеля заборгованості. Згідно з п. 3.1 Договору, загальна вартість Прав Вимоги за цим Договором (Ціна договору) складається із сукупності Одиничних цін, що вказані у всіх підписаних Сторонами Реєстрах Боржників. Відповідно до п. 3.2 Договору, загальна вартість (ціна) кожного Портфеля заборгованості є фіксованою та складає 20,8% від суми заборгованості у гривні. Проте Позивачем не надано суду жодного документа, який би підтверджував загальний розмір куплених прав вимоги, загальну вартість та ціну всього Портфеля заборгованості. Надане Позивачем платіжне доручення від 19.11.2025 року на загальну суму 4 547 987,74 грн за відсутності повного Реєстру та актів прийому-передачі не доводить факт оплати вартості Права вимоги саме щодо Відповідача, оскільки неможливо встановити, яка саме частина з цих коштів (і чи взагалі) стосувалася кредитного договору Відповідача. Як вбачається з преамбули та Пункту 1 Додаткової угоди № 10 від 22.06.2026 року, Сторони прямо визнали, що «у зв`язку із технічними помилками, що були допущені в Реєстрах боржників від 19.11.2025, 20.11.2025, 21.11.2025 та 24.11.2025 при відступленні Прав Вимоги за кредитами... Сторони вирішили внести зміни (уточнення)... виклавши їх в редакції наведеній в Додатках 1, 2, 3, 4 до Додаткової Угоди № 10 від 22.06.2026 р.». Цей факт беззаперечно свідчить про те, що на момент нібито відступлення права вимоги у листопаді 2025 року первинні Реєстри боржників містили суттєві помилки. Через наявність цих помилок було абсолютно неможливо ідентифікувати, що Банк відчужив право вимоги саме за кредитним договором Відповідача. Об`єкт відступлення не був чітко визначений, що робить цесію від листопада 2025 року неукладеною стосовно Відповідача. Із наданого розрахунку заборгованості за картковим кредитом вбачається, що станом на день закінчення строку дії Договору (пролонгацію якого Відповідач вважає безпідставною та протиправною) сума заборгованості становила 20 128,29 грн. При цьому додана Позивачем виписка по рахунку Відповідача за період із 20.07.2018 р. по 20.11.2025 р. беззаперечно підтверджує, що після 20 липня 2022 року (дати припинення дії договору) Відповідач не здійснював жодних видаткових операцій, а виключно вносив кошти для погашення боргу. Зокрема, Відповідачем було здійснено такі платежі: 05.08.2022 – 1 500 грн; 21.08.2022 – 502 грн; 30.09.2022 – 1 650 грн; 30.10.2022 - 600 грн; 01.12.2022 - 700 грн; 13.12.2022 - 1 700 грн; 27.12.2022 - 1 000 грн; 31.01.2023 – 900 грн; 18.02.2023 - 900 грн; 30.03.2023 – 900 грн; 27.04.2023 – 1 000 грн; 31.05.2023 – 1 000 грн; 03.07.2023 - 1 000 грн; 27.07.2023 - 1 000 грн; 27.08.2023 - 800 грн; 27.09.2023 - 1 000 грн; 27.10.2023 – 1 000 грн; 29.11.2023 – 1 000 грн; 26.12.2023 – 700 грн; 29.01.2024 – 850 грн; 26.02.2024 – 950 грн; 28.03.2024 - 950 грн; 29.04.2024 – 950 грн; 29.05.2024 - 750 грн; 29.06.2024 – 800 грн; 27.07.2024 - 900 грн; 28.08.2024 - 850 грн; 30.09.2024 - 1 670 грн; 31.10.2024 - 600 грн; 26.11.2024 - 600 грн; 24.12.2024 - 510 грн; 28.01.2025 - 900 грн; 27.02.2025 – 800 грн; 26.03.2025 – 800 грн; 28.04.2025 - 850 грн; 28.05.2025 – 850 грн; 10.07.2025 - 800 грн. Загальна сума внесених Відповідачем коштів становить 34 232,00 грн. Незважаючи на те, що Відповідач повністю виплатив суму, яка значно перевищує залишок боргу на момент завершення договору, з графи «корекція рахунку за кредитом» виписки вбачається, що станом на 20.11.2025 року заборгованість досі становить 20 118,45 грн. Відповідач наголошує, що після закінчення строку дії договору не використовував кредитні кошти, а його дії були спрямовані виключно на виконання зобов`язань. Однак банк, приймаючи платежі на погашення основного боргу, паралельно здійснював незаконне, поза межами строку дії договору, нарахування процентів за високою договірною ставкою (45% річних) та щомісячних страхових платежів. У цій справі сторони чітко погодили як строк кредитування, так і термін закінчення договору, а також термін щомісячного виконання зобов`язань. Так, 20 липня 2018 року сторони уклали договір, за умовами якого Відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті в межах кредитного ліміту 19 400,00 грн строком на 48 місяців, тобто до 20 липня 2022 року включно, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 45,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Повернення кредиту та сплату відсотків Відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи банківській установі до 20 числа кожного місяця кошти в розмірі, визначеному договором та тарифами, упродовж усього строку кредитування. Тобто сторони детально погодили порядок, терміни та строки виконання щомісячних зобов`язань. Дійсно, первісний кредитор (АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК») свої обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти Відповідачеві. Останній, у свою чергу, зобов`язався за договором повертати кредит із процентами щомісячними періодичними платежами впродовж 48 місяців - до 20 липня 2022 року включно. З огляду на вказане, АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК » (та відповідно його правонаступник ТОВ «ФК «ЄАПБ») не мав права нараховувати передбачені договором проценти поза межами строку кредитування, а тому у Позивача відсутнє право вимоги на цю суму. Аналіз наданої виписки та розрахунку заборгованості АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» свідчить, що станом на дату закінчення строку дії кредиту (20.07.2022 року) загальний залишок заборгованості Відповідача становив 20 128,29 грн. Проте, як вбачається з наданого розрахунку, Банк після 20.07.2022 року продовжував нараховувати проценти за договірною ставкою 45% річних та страхові платежі поза межами строку дії договору. Саме внаслідок цих безпідставних нарахувань у виписці штучно сформувався залишок у розмірі 20 118,45 грн, який Позивач зараз просить стягнути. На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, представником позивача, станом на дату розгляду справи, не надано до суду платіжне доручення з відміткою банку, касовий чек або інший документ, що підтверджує здійснення оплати на суму 1664 грн., отже в цій частині необхідно відмовити.

15.09.2026 року від представника позивача Шкуренко І.В. надійшла відповідь на відзив.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» детально ознайомившись з відзивом Відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення договору, на погоджених умовах шляхом особистого підписання Договору. У разі укладення Кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та, які б спростовували суму заборгованості. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню». З чого слідує, що в разі не спростування Відповідачем презумпції правомірності Кредитного договору - всі права, набуті сторонами правочину за цими договорами, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення кредитних договорів, підлягають виконанню. Слід зазначити, що Відповідачем, у відзиві на позовну заяву, не заперечується належними та допустимими доказами факту укладення ним вищевказаного Кредитного договору. Відповідач фактично будує свою позицію на тому, що строк кредитування за кредитним договором № 010/0251/82/0334049 від 20.07.2018 року був визначений до 20.07.2022 року, у зв`язку з чим після настання цієї дати, на думку Відповідача, будь-яка заборгованість перед первісним кредитором не могла існувати, а Позивач позбавлений права вимагати її погашення. Зазначений висновок є помилковим, оскільки Відповідач ототожнює закінчення строку кредитування із припиненням самого грошового зобов`язання, хоча за своєю правовою природою це різні юридичні обставини. Сам факт закінчення встановленого договором строку кредитування не означає, що автоматично припиняється обов`язок позичальника повернути кредитні кошти, які були фактично отримані ним та не повернуті у повному обсязі. Навпаки, саме невиконання позичальником обов`язку щодо повернення отриманих кредитних коштів у визначений договором строк зумовлює виникнення простроченої заборгованості та надає кредитору право вимагати належного виконання відповідного грошового зобов`язання. Таким чином, у випадку, коли позичальник отримав кредитні кошти, але не виконав у повному обсязі свого обов`язку щодо їх повернення у встановлений договором строк, закінчення цього строку не може розглядатися як юридична підстава для припинення невиконаного грошового зобов`язання. Водночас Відповідачем не наведено та не доведено жодної передбаченої законом або договором підстави, яка б свідчила про припинення саме обов`язку щодо повернення основної суми кредиту. Таким чином, повернення кредиту є самостійним та основним обов`язком позичальника. Відповідно, навіть якщо погоджений сторонами строк кредитування сплив 20.07.2022 року, це не означає, що отримані Відповідачем та не повернуті кредитні кошти перестали бути його заборгованістю. Так, як зазначено самим Відповідачем у відзиві, за даними банківської виписки станом на 20.07.2022 року залишок заборгованості становив 20 128,29 грн. Тобто навіть виходячи з позиції самого Відповідача, на дату закінчення строку кредитування кредитні кошти не були повернуті ним у повному обсязі. Ця обставина має принципове значення для правильного вирішення спору. Відповідач, посилаючись на закінчення строку кредитування, фактично обходить цю обставину та намагається надати даті 20.07.2022 року значення підстави автоматичного припинення боргу. Таким чином, право Позивача пред`являти вимогу про стягнення залишку основної заборгованості не залежить від того, чи продовжувався після 20.07.2022 року строк користування кредитом. Позивач окремо звертає увагу суду на те, що Відповідач у відзиві фактично змішує питання правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування із питанням існування основної суми боргу. Ці питання не є тотожними. У цій справі Позивач заявляє до стягнення саме залишок основної суми заборгованості — 20 118,45 грн, тоді як заборгованість за процентами та пенею заявлена у розмірі 0,00 грн. Отже, доводи Відповідача про неможливість нарахування договірних процентів після 20.07.2022 року не спростовують заявлену Позивачем вимогу про повернення основної суми кредиту. Предметом спору є виключно непогашена основна сума кредитної заборгованості. Отже, посилання Відповідача на те, що після 20.07.2022 року кредитодавець не мав права продовжувати нарахування договірних процентів, не спростовує заявленої Позивачем вимоги, оскільки Позивач таких процентів до стягнення не заявляє. З огляду на вище зазначене позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

07.10.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабкової О.С. надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача зазначила. У відповіді на відзив Позивач фактично погоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Водночас Позивач стверджує, що Відповідач неправильно поширює цей висновок на основну суму кредиту, оскільки закінчення строку кредитування не припиняє обов`язку позичальника повернути фактично отриману та непогашену суму кредиту. Предмет заперечень полягає в іншому: чи існував після здійснення Відповідачем платежів після 20.07.2022 року непогашений основний борг у розмірі саме 20 118,45 грн та чи не сформувався цей залишок унаслідок зарахування Банком платежів Відповідача на погашення договірних процентів та інших платежів, нарахованих після закінчення строку кредитування без належної правової підстави. З наданої самим Позивачем банківської виписки вбачається, що після 20.07.2022 року ОСОБА_1 не здійснював видаткових операцій за рахунок кредитного ліміту, а виключно вносив власні кошти на погашення існуючої заборгованості. Таким чином, сам факт внесення Відповідачем коштів на погашення вже існуючого боргу не може ототожнюватися з новим використанням кредитного ліміту. Станом на 20.07.2022 року, відповідно до наданого Банком розрахунку, загальна заборгованість Відповідача становила 20 128,29 грн. Після цієї дати Відповідач продовжував здійснювати платежі на погашення заборгованості. Загальна сума таких платежів за період після 20.07.2022 року становить 34 232,00 грн, що підтверджується банківською випискою, наданою самим Позивачем. При цьому після 20.07.2022 року Відповідач не здійснював нових видаткових операцій за рахунок кредитного ліміту. Відповідач погоджується з твердженням Позивача про необхідність чіткого розмежування основної суми кредиту та процентів. Однак таке розмежування має бути здійснене не лише на рівні правових понять, а й безпосередньо у розрахунку заявленої до стягнення заборгованості. Позивач у відповіді на відзив наголошує, що Відповідач не надав власного детального контррозрахунку щодо кожного платежу. Однак саме Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 20 118,45 грн і відповідно до статей 12, 81 ЦПК України зобов`язаний довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Відповідач не має обов`язку відтворювати внутрішній бухгалтерський облік Банку замість Позивача. Якщо Позивач стверджує, що після внесення 34 232,00 грн залишилося ще 20 118,45 грн основного боргу, саме він повинен надати суду зрозумілий та перевірюваний розрахунок. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що неповідомлення боржника про відступлення права вимоги саме по собі не припиняє грошового зобов`язання та не звільняє боржника від його виконання. Відповідач не заперечує зазначеного загального правового висновку. Неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі дійсно не припиняє належним чином існуючого зобов`язання та не є самостійною підставою для звільнення боржника від його виконання. Однак наведені Позивачем аргументи фактично змішують два різні правові питання: 1) правові наслідки неповідомлення боржника про вже здійснене відступлення права вимоги; 2) доказування самого факту переходу до нового кредитора конкретного права вимоги до конкретного боржника та обсягу такого права. Більше того, твердження Позивача про те, що у разі здійснення Відповідачем платежів на рахунок первісного кредитора такі кошти «були б перераховані» Позивачу та «зараховані» на погашення відповідної заборгованості, є лише посиланням на передбачений договором порядок дій сторін, але не доказом фактичного здійснення таких дій. Щодо Додаткової угоди №10, виправлення «технічних помилок» та закінчення строку дії договору відступлення Позивач у відповіді на відзив стверджує, що внесення сторонами договору відступлення змін до Реєстрів у червні 2026 року не свідчить про виникнення права вимоги лише на дату укладення Додаткової угоди №10, оскільки первинною правовою підставою заміни кредитора є договір відступлення права вимоги №114/2-78F від 17.07.2025 року, а призначення Додаткової угоди №10 полягає лише в уточненні документів, які ідентифікують уже передані права вимоги. Сам Позивач визнає, що Реєстр прав вимоги має доказове значення для ідентифікації конкретних вимог, які передавалися у складі портфеля. Ця обставина має принципове значення. Для встановлення переходу права вимоги саме до ОСОБА_1 необхідно встановити, чи була така конкретна вимога включена до предмета відступлення та чи була вона належним чином індивідуалізована на момент її переходу. Твердження Позивача про те, що сам факт виправлення неточносте нібито «свідчить про прагнення сторін привести документацію у відповідність до фактичного складу переданих прав вимоги», є лише поясненням Позивача щодо мети укладення Додаткової угоди №10. Таке твердження саме по собі не є доказом того, яким був фактичний склад переданих прав вимоги на дату їх первинного відступлення. Щодо повноважень осіб, які підписали договір відступлення права вимоги та Додаткову угоду №10 Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відсутність особи у ЄДР як особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, сама по собі не свідчить про відсутність у неї представницьких повноважень, оскільки такі повноваження можуть виникати на підставі довіреності, наказу, рішення уповноваженого органу або іншого документа. Відповідач не заперечує цього загального положення. Однак саме у такому випадку для встановлення належності підписаного документа як доказу необхідно з`ясувати, на якій конкретно правовій підставі особа діяла від імені юридичної особи на дату його підписання та яким документом підтверджуються її повноваження і їх обсяг. За таких обставин Відповідач не стверджує як установлений факт, що зазначені особи не мали повноважень. Заперечення полягають у тому, що подані Позивачем докази не дають можливості перевірити факт існування та обсяг таких повноважень на момент підписання документів, якими Позивач обґрунтовує набуття права вимоги. У даній же справі йдеться про інше питання - не про обізнаність ЄАПБ щодо внутрішніх обмежень уже існуючих повноважень, а про необхідність підтвердження самого факту наділення конкретних підписантів представницькими повноваженнями. При цьому Відповідач не зобов`язаний заявляти окрему вимогу про визнання договору відступлення недійсним, щоб заперечувати достатність доказів переходу до Позивача конкретного права вимоги. Отже, питання полягає не в тому, чи довів Відповідач недійсність договору відступлення, а в тому, чи довів Позивач належними та достатніми доказами перехід до нього права вимоги саме до ОСОБА_1 , у тому числі належність документів, на яких такий висновок ґрунтується. З огляду на вищезазначене в задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі у зв`язку з недоведеністю заявленого розміру заборгованості та переходу до Позивача права вимоги саме в заявленому обсязі.

До початку розгляду справи будь-яких інших заяв, клопотань, доказів сторонами не подано.

Вирішуючи справу на основі наявних письмових доказів, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги законні, обґрунтовані і підлягають повному задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Первісний кредитор чи АТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1 (далі – Відповідач або Позичальник) уклали Кредитний договір №010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018р. (далі – Кредитний договір), підписанням якого Позичальник підтвердив, що ознайомлений з чинною редакцією Правил та Тарифів Банку на ведення та обслуговування карткових рахунків фізичних осіб.

17.07.2025 між АТ "Райффайзен Банк" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" (далі - ТОВ "ФК "ЄАПБ", Позивач) укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-78 F (далі – Договір відступлення права вимоги), у відповідності до умов якого, АТ "Райффайзен Банк" передає (відступає) ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" приймає належні АТ "Райффайзен Банк" Права Вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) Боржників.

Згідно п.п.2.2. Договору відступлення права вимоги, відступлення Новому кредитору Прав Вимоги вiдбувається за умови виконання Новим кредитором п. 3.2. Договору, у порядку, визначеному п.п.2.3 Договору - з моменту підписання Сторонами Реєстру Боржників. Внаслідок передачі (відступлення) Прав Вимоги за цим Договором, Новий кредитор заміняє Первісного кредитора у Кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі(ах) Боржників, та набуває прав грошових вимог Первісного кредитора, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за Кредитними договорами у відповідності до чинного законодавства України. Сторони погодили, що кожен наступний Реєстр Боржників доповнює, а не замінює попередній.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "ФК"ЄАПБ" за кредитним договором № 010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018р. в сумі 20 118,45 грн., з яких: - 20 118,45 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу.

Відповідач добровільно не погашає суми заборгованостей за вищезазначеними договорами.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно до ч.12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Щодо заявленої суми стягнення та обґрунтованості заявленої суми суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, повернення кредиту є самостійним та основним обов`язком позичальника. Відповідно, навіть якщо погоджений сторонами строк кредитування сплив 20.07.2022 року, це не означає, що отримані Відповідачем та не повернуті кредитні кошти перестали бути його заборгованістю. Станом на 20.07.2022 року існував непогашений залишок заборгованості, то закінчення строку кредитування саме по собі не ліквідувало такий залишок і не звільнило Відповідача від обов`язку його сплатити. Натомість для припинення відповідного грошового зобов`язання необхідно встановити факт його належного виконання або іншу передбачену законом чи договором підставу припинення. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, юридично значущим у цій справі є не сам факт настання 20.07.2022 року, а питання про те, чи був станом на цю дату та надалі фактично погашений залишок основної суми кредиту. положенням статей 598–599 ЦК України, оскільки серед загальних підстав припинення зобов`язання не передбачено припинення обов`язку з повернення фактично отриманих кредитних коштів виключно внаслідок спливу строку кредитування. Більше того, положення статті 631 ЦК України також не можуть тлумачитися на користь Відповідача як такі, що автоматично припиняють невиконане грошове зобов`язання. Частиною четвертою статті 631 ЦК України прямо встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Таким чином, законодавець прямо виходить із того, що закінчення строку договору та наявність невиконаних зобов`язань — юридично сумісні обставини. Тобто сам факт закінчення строку договору не означає автоматичного зникнення всіх прав та обов`язків, які виникли внаслідок його виконання. У спірних правовідносинах кредитні кошти були фактично надані. Відповідачу, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок щодо їх повернення. Оскільки цей обов`язок не був виконаний у повному обсязі, виникла заборгованість, право вимоги щодо якої надалі могло бути передане новому кредитору. Таким чином, право Позивача пред`являти вимогу про стягнення залишку основної заборгованості не залежить від того, чи продовжувався після 20.07.2022 року строк користування кредитом. Позивач не стверджує, що після 20.07.2022 року Відповідач продовжував користуватися кредитом на умовах первісного строку кредитування. Позивач виходить із іншого: на момент закінчення строку кредитування у Відповідача залишився невиконаний обов`язок щодо повернення отриманих кредитних коштів, який не припинився лише через настання календарної дати. У цій справі Позивач заявляє до стягнення саме залишок основної суми заборгованості - 20 118,45 грн, тоді як заборгованість за процентами та пенею заявлена у розмірі 0,00 грн. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 стосується правової природи процентів за користування кредитом та визначення періоду, протягом якого кредитор має право вимагати їх сплати на підставі статті 1048 ЦК України. Водночас зазначена правова позиція не встановлює правила, відповідно до якого із закінченням строку кредитування припиняється обов`язок позичальника повернути фактично отриману суму кредиту, яка залишилася непогашеною. Навпаки, необхідно чітко розмежовувати два самостійні елементи кредитного зобов`язання: по-перше, обов`язок позичальника повернути отриману суму кредиту — основний борг; по-друге, обов`язок сплатити плату за користування кредитними коштами — проценти. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти. Отже, повернення кредиту та сплата процентів є різними за своїм змістом обов`язками позичальника. Саме тому висновок про припинення права Кредитодавця нараховувати договірні проценти після закінчення строку кредитування не може бути трансформований у висновок про припинення самого обов`язку повернути кредит. Згідно з розрахунком заборгованості, який покладено Позивачем в основу позовних вимог, до стягнення заявлено 20 118,45 грн саме основної суми заборгованості за кредитом. Отже предметом спору є виключно непогашена основна сума кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч.1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань згідно умов кредитних договорів та порушив умови договорів щодо строків сплати кредитів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором за Кредитним договором № № 010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018 р. в сумі 20 118,45 грн., з яких: - 20 118,45 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу.

З будь-якими заявами відповідач до позивача не звертався, причин прострочення зобов`язань не пояснював.

На день розгляду справи в суді зобов`язання відповідачем досі не виконані, заборгованість не сплачена.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором.

Положенням ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правовідносини, встановлені договором, або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором (ст. 625 ЦК України).

Таким чином, враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд визнає, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань порушено майнові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018р. в сумі 20 118,45 грн.

В силу вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування вимог позивача.

За таких обставин, враховуючи умови кредитних договорів, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути всі понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662 грн.40 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, заборгованість за кредитним договором № 010/0251/82/0334049 від 20 липня 2018 р. в сумі 20 118 (двадцять тисяч сто вісімнадцять) грн. 45 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2026 року.

СУДДЯ: