Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №488/2472/26 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2472/26

Провадження № 2/488/2386/26 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18.09.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі — судді Чернявської Я.А.,

за участю секретаря судового засідання — Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо – транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В провадженні судді Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявської Я.А. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо – транспортної пригоди, в якій позивач просить суд стягнути з водія транспортного засобу TOYOTA HILLIX, номерний знак НОМЕР_1 (країна RD) – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , винного у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме: дорожньо-транспортної пригоди, котра мала місце 08.01.2026, грошову суму у розмірі 266 073 грн. 35 коп., з якої:

-вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Volkswagen CC» 2.0 TSI, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 156 693 (сто п`ятдесят шість тисяч шістсот дев`яносто три) грн. 35 (тридцять п`ять) коп.;

-витрати, понесені на оплату авто-товарознавчого дослідження від 15.01.2026 року (квитанція до прибуткового касового ордеру № 17) на суму 7 000 грн.,

-два квитки Миколаївського автовокзалу від 11.01.2026 до м. Києва – на суму 2 380 грн.,

-моральна шкода на суму 100 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/244/26 за притягненням до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та вирішено накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 (вісімсот п`ятдесят) гривень. Постанова набрала законної сили 10.03.2026.

Представник позивача зазначила, що потерпілим у даній справі є ОСОБА_1 , який проходить військову службу у НОМЕР_3 Прикордонному загоні, територіально знаходиться у Білгород-Дністровському районі Одеської області, є учасником бойових дій, про що до суду надано копії відповідних документів.

Щодо події представник позивача наголосила, що 08.01.2026 року близько 13 години 35 хвилин ОСОБА_1 , рухаючись у м. Миколаєві (Корабельний район) за кермом належного йому автомобіля марки «Volkswagen CC», державний номерний знак НОМЕР_2 , зупинився перед пішохідним переходом, який належно позначений дорожньою розміткою та відповідними дорожніми знаками з обох сторін, для того, щоб пропустити пішоходів. Вказаний пішохідний перехід розташований між торговим центром «Фуршет» та ринком «Фенікс» у Корабельному районі м. Миколаєва та є дуже жвавим. Автомобіль «Volkswagen CC» під керуванням ОСОБА_1 з дозволеною швидкістю рухався по проспекту Богоявленському у напрямку СК «Водолій». Після зупинки перед вказаним пішохідним переходом, через декілька секунд, відчувся різкий сильний удар у задню частину автомобіля «Volkswagen CC», внаслідок чого автомобіль «Volkswagen CC» відкинуло прямо, у напрямку руху по проспекту Богоявленському. На момент зіткнення дощу не було, опадів не було, видимість була доброю.

Представник позивача зазначила, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу «TOYOTA HILUX», номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації — RD), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення, в результаті якого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим потерпілому ОСОБА_1 було завдано значних матеріальних збитків та моральної шкоди.

Пояснила, що після вчинення ДТП водій транспортного засобу «TOYOTA HILUX», номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації — RD), ОСОБА_2 , намагався прибрати автомобіль з місця ДТП з метою уникнення відповідальності. Тільки після того, як ОСОБА_3 , яка на момент ДТП знаходилась на пасажирському сидінні, вибігла з автомобіля та почала кричати, щоб він не викручував кермо та не прибирав автомобіль з місця ДТП, водій припинив рух, хоча відповідно до ПДР України водій повинен вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди.

Вказане підтвердили і двоє свідків — ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які на момент ДТП знаходились на ринку «Фенікс» та одразу після удару вибігли і бачили вказану ситуацію, про що надали відповідні пояснення. При цьому водій та пасажир автомобіля «TOYOTA HILUX», номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації — RD), тривалий час не виходили з автомобіля та не випускали телефонів із рук, постійно комусь телефонуючи. Після цього на місце ДТП приїжджало багато незрозумілих людей, які не представлялись, але намагались чинити вплив на ОСОБА_3 та поліцейських і диктували ОСОБА_2 , як заповнити пояснення.

Виходячи зі змісту Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Водій, залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу, повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (п. 13.1 ПДР).

Водночас вказаних вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_2 не дотримався.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що саме на водієві лежить обов`язок щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, який під час керування транспортним засобом мав врахувати дорожню обстановку, зокрема пору року, атмосферні явища, стан поверхні проїзної частини і стан транспортного засобу, щоб постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним (п. 1.10 ПДР).

Вважала, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем, мав врахувати неналежний стан дорожнього покриття у зв`язку з погодними умовами, дотримуватися безпечного інтервалу під час керування транспортним засобом, який має значні габарити, чого останнім зроблено не було, внаслідок чого і відбулось зіткнення з автомобілем позивача.

Окрім того, зазначила, що вказаними діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги ПДР України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Доведеними є подія адміністративного правопорушення та вина водія транспортного засобу «TOYOTA HILUX», номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації — RD), ОСОБА_2 . Представник позивача наголосила, що свою провину ОСОБА_2 визнав як на момент ДТП, так і в подальшому у судовому засіданні.

Посилання ОСОБА_2 на те, що він є військовослужбовцем та їхав на «бойове завдання», на думку представника позивача, не спростовують обставин правопорушення та не звільняють його від відповідальності за недотримання ПДР України.

Правовідносини між сторонами виникли з деліктного зобов`язання — внаслідок завдання шкоди, а тому не стосуються прийняття, проходження чи звільнення з військової служби. Саме дотримання ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України є предметом оцінки у цій справі.

Представник позивача зазначила, що військовослужбовець, керуючи транспортним засобом, у тому числі під час виконання службових обов`язків, зобов`язаний дотримуватися загальних вимог ПДР та не допускати завдання шкоди особі чи майну.

Також зазначила, що автомобіль, яким керував ОСОБА_2 , не був обладнаний спеціальними засобами, які б свідчили про його належність до оперативного транспортного засобу, а тому на нього поширюються загальні правила дорожнього руху.

Представник позивача просила суд врахувати характер вчиненого правопорушення, ступінь вини ОСОБА_2 , відсутність відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, а також те, що ДТП сталася безпосередньо перед пішохідним переходом, яким у цей момент рухалися пішоходи.

Крім того, просила суд звернути увагу на силу удару, внаслідок якого автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження, що, на її думку, свідчить про значну швидкість руху автомобіля ОСОБА_2 .

Представник позивача зазначила, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди пред`явлено безпосередньо до винуватця ДТП — ОСОБА_2 , оскільки транспортний засіб на момент ДТП не був застрахований за договором ОСЦПВ, та в межах строку позовної давності. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 № 4, за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи.

З огляду на сукупність встановлених у справі обставин та досліджених доказів представник позивача вважала ОСОБА_2 належним відповідачем, а обраний позивачем спосіб захисту — таким, що відповідає ст. 16 ЦК України.

До оформлення звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, ОСОБА_2 було повідомлено про його проведення листом, направленим «Укрпоштою» на адресу його реєстрації, зазначену у протоколі про адміністративне правопорушення.

Згідно зі звітом № 20/01-26 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, ринкова вартість автомобіля «Volkswagen CC» становить 549 521 грн 67 коп., а вартість збитків, завданих його пошкодженням, — 156 693 грн 35 коп.

До складу матеріальних витрат також належать 7 000 грн, понесених на оплату автотоварознавчого дослідження від 15.01.2026 року, та 2 380 грн — вартість двох квитків Миколаївського автовокзалу від 11.01.2026 року до м. Києва, куди потерпілий із дружиною їздили з метою огляду недорогого автомобіля, необхідного ОСОБА_1 для пересування до місця служби та під час її проходження.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн представник позивача зазначила, що відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, та інших істотних обставин, з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Посилаючись на п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4, представник позивача зазначила, що при визначенні розміру моральної шкоди враховуються характер та обсяг фізичних і душевних страждань, характер немайнових втрат, їх тривалість та інші обставини.

Унаслідок ДТП ОСОБА_1 був змушений скасувати заплановану відпустку, не мав можливості користуватися власним транспортним засобом, тривалий час користувався маршрутним транспортом та таксі, витрачав час і кошти на пошук та придбання іншого автомобіля. За твердженням представника позивача, ОСОБА_1 зазнав значних душевних страждань, емоційного виснаження, мав порушення сну та нервове перенапруження.

Крім того, відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 14.01.2026 року ОСОБА_1 встановлено діагноз — черепно-мозкова травма як наслідок ДТП від 08.01.2026 року. У зв`язку зі скаргами на поганий сон, порушення засинання та періодичний головний біль він звернувся за медичною допомогою 14.01.2026 року.

Представник позивача зазначила, що відповідач у досудовому порядку відмовився від компенсації завданої шкоди та з пропозиціями щодо її відшкодування не звертався.

Отже, представник позивача вважала позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався.

Інші процесуальні дії у справі

19.05.2026 року Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гришаєвої Яни Миколаївни про відвід судді Селіщевої Лариси Іванівни від розгляду цивільної справи № 488/2472/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року дана цивільна справа була передана до провадження судді Чернявській Я.А.

09.06.2026 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

15.06.2026 року позивачем недоліки, зазначені в ухвалі суду, усунуто. 16.06.2026 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 18.08.2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиції учасників справи

Сторони, повідомлені своєчасно та належним чином, у судове засідання, призначене 18.09.2026 року, не з`явилися.

Представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Гришаєва Я.М. 18.09.2026 року через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення.

Просила стягнути з водія транспортного засобу «TOYOTA HILUX», державний номерний знак НОМЕР_1 (країна — RD), ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у загальному розмірі 266 073 грн 35 коп., а також судові витрати.

Відповідач в судове засідання не з`явився, судом про дату і час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. У поштових повідомленнях від 14.07.2026 року, 10.08.2026 року, 11.09.2026 року листоношею проставлена відмітка про відсутність відповідача за місцем проживання. Відповідно до положень пункту 4 частини 7 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, відповідач був повідомлений про розгляд справи відповідно до вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному вебпорталі «Судова влада України». З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду

Суд, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги належить задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Судовим розглядом встановлено, що 08.01.2026 року о 13:35 годині ОСОБА_2 , у порушення пунктів 2.3б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем Toyota Hilux, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності військовій частині НОМЕР_4 , у АДРЕСА_2 зі сторони проспекту Корабелів у напрямку вулиці Олега Ольжича, навпроти будинку 14, не був уважним, не слідкував за дорожньою обстановкою та її зміною, не обрав безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення із транспортним засобом Volkswagen CC, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальні збитки.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.02.2026 року, прийнятою у справі № 488/244/26 (провадження № 3/488/134/26), ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн. Вказане підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень та не заперечується сторонами по справі.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , автомобіль «Volkswagen CC», 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за позивачем ОСОБА_1 з 02.07.2024 року.

Відповідно до наданого суду звіту № 20/01-26 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, про проведення якого ОСОБА_2 було повідомлено шляхом направлення відповідного листа «Укрпоштою» на адресу його реєстрації, зазначену у протоколі про адміністративне правопорушення, ринкова вартість автомобіля становить 549 521,67 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу — 156 693,35 грн.

Отже, відповідно до висновку, наведеного у звіті № 20/01-26, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Volkswagen Passat CC» 2.0 TSI, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 156 693,35 грн.

Вказаний звіт (висновок) приймається судом як належний доказ, оскільки він відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, містить повний та обґрунтований опис проведених досліджень, розрахунки вартості шкоди із посиланням на нормативно-правові акти, а також оформлений з дотриманням усіх процесуальних вимог. Звіт складено кваліфікованим спеціалістом, у присутності сторін, із наданням їм копій для ознайомлення, і не містить ознак упередженості або необґрунтованості. Крім того, інші належні та допустимі докази, які б спростовували зміст даного висновку, стороною відповідача не надано.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як встановлено судовим розглядом, безпосередніми діями відповідача ОСОБА_2 , які полягають у порушенні ним вимог п.п. 2.3 б), 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України під час керування транспортним засобом «TOYOTA HILUX», номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації — RD), що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, позивачу ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди.

Відповідно до ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору.

Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно зі звітом № 20/01-26 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля «Volkswagen CC» 2.0 TSI, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 156 693,35 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 156 693,35 грн.

У постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 755/19416/20 з подібними правовідносинами судом зазначено наступне: «Оскільки під час розгляду справи не було проведено відповідного експертного дослідження, апеляційним судом було ухвалено судове рішення на підставі матеріалів, наявних у матеріалах справи. При цьому ЦПК України обмежень щодо врахування судом висновків спеціаліста не містить.».

У постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 522/2891/20 з подібними правовідносинами судом зазначено наступне: «Колегія суддів погоджується з висновком, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Avensis д.н. НОМЕР_6 , становить 109 622,41 грн. Доказів на спростування розміру матеріального збитку відповідачем не надано, правом на призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи відповідач не скористався.».

Крім того, відповідач на спростування висновків звіту про оцінку не надав іншого доказу (висновку експерта тощо), тому доказів, які б спростовували зазначені висновки суду або підтверджували інший розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, матеріали справи не містять.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на оплату автотоварознавчого дослідження від 15.01.2026 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 17, на суму 7 000 грн, суд зазначає наступне.

Відшкодування витрат на проведення експертизи не обмежується випадками її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат на експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ у справі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).

У даному випадку проведене автотоварознавче дослідження безпосередньо пов`язане з предметом спору, а складений за його результатами звіт № 20/01-26 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, врахований судом як доказ розміру завданої позивачу матеріальної шкоди.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 7 000 грн є необхідними витратами, пов`язаними з розглядом даної справи, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 2 380 грн витрат на придбання двох квитків Миколаївського автовокзалу від 11.01.2026 року до м. Києва, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, для відшкодування понесених витрат позивач повинен довести не лише факт їх понесення, а й те, що такі витрати були необхідними для відновлення його порушеного права та перебувають у причинному зв`язку з протиправними діями відповідача.

Позивач посилається на те, що зазначені витрати були понесені ним та його дружиною у зв`язку з поїздкою до м. Києва з метою огляду недорогого автомобіля, необхідного позивачу для пересування до місця служби та під час її проходження.

Разом з тим, позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що зазначена поїздка була необхідною та безпосередньо зумовлена пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП, а також що понесені витрати перебувають у прямому причинному зв`язку із протиправними діями відповідача.

Саме по собі пошкодження транспортного засобу та необхідність пошуку іншого автомобіля не свідчать про те, що витрати на придбання квитків до м. Києва є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень ст. 22 ЦК України.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 380 грн витрат на придбання квитків слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вина відповідача ОСОБА_2 у спричиненні позивачу матеріальної шкоди встановлена судом. Крім того, з постанови Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/244/26 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності вбачається, що останній свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав.

На підтвердження заподіяння моральної шкоди позивач зазначив, що внаслідок ДТП був змушений скасувати заплановану відпустку, не мав можливості користуватися власним транспортним засобом, тривалий час користувався маршрутним транспортом та таксі, а також витрачав час і кошти на пошук, огляд та діагностику іншого автомобіля, необхідного йому, як військовослужбовцю, для пересування до місця служби та під час її проходження. Вказані обставини, за твердженням позивача, спричинили йому значні душевні страждання, емоційне виснаження, порушення сну та постійне нервове перенапруження.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено консультативний висновок спеціаліста медичного центру «Таурт», відповідно до якого 14.01.2026 року ОСОБА_1 встановлено діагноз — черепно-мозкова травма; в анамнезі зазначено, що 08.01.2026 року він потрапив у ДТП та перебував за кермом. У висновку також зазначено скарги на поганий сон, порушення засинання та періодичний головний біль. Загальний стан пацієнта визначено як задовільний.

Крім того, до матеріалів справи долучено консультативний висновок лікаря-терапевта щодо ОСОБА_6 , яка на момент ДТП перебувала як пасажир у автомобілі. В анамнезі зазначено, що 08.01.2026 року вона потрапила у ДТП, чи був удар головою — не пам`ятає, скаржиться на головний біль, порушення концентрації та погіршення зору. Діагноз — черепно-мозкова травма, інша. Загальний стан пацієнтки визначено як задовільний.

Враховуючи доведеність усіх складових спричинення моральної шкоди, у сенсі розуміння ст. 23 ЦК України, особа позивача має право на її відшкодування, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи.

З урахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу спричинених моральних страждань, принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Враховуючи вимоги розумності, справедливості, ступінь моральних та фізичних страждань позивача, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача з відповідача 15 000,00 грн., що є справедливим і достатнім для компенсації понесених позивачем страждань та переживань.

З урахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу завданої позивачу шкоди, наданих сторонами доказів та наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню: 156 693,35 грн — вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу; 7 000 грн — витрати, понесені на оплату автотоварознавчого дослідження, що підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера № 17; 15 000 грн — моральна шкода. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір позивачем сплачено в сумі 3994,00 грн., з яких: 2662,00 грн. за вимогу про відшкодування майнової шкоди та 1332,00 за вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Вимогу про відшкодування майнової шкоди судом задоволено частково на суму 163 693,35 грн із заявлених 166 073,35 грн, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений за зазначену вимогу, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 623,85 грн (2 662,00 грн ? 163 693,35 грн / 166 073,35 грн).

Вимогу про відшкодування моральної шкоди судом задоволено частково — у розмірі 15 000 грн із заявлених 100 000 грн, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений за цією вимогою, підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволеної позовної вимоги у сумі 199,80 грн (1 332,00 грн ? 15 000 грн / 100 000 грн).

Таким чином, загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2 823,65 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо – транспортної пригоди — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ; IBAN: НОМЕР_9 ) матеріальну шкоду завдану пошкодженням транспортного засобу в наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 163 693,35 грн., з яких: 156 693,35 грн — вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу; 7 000 грн — витрати, понесені на оплату автотоварознавчого дослідження.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ; IBAN: НОМЕР_9 ) моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ; IBAN: НОМЕР_9 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2823,65 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судного рішення складено 07.10.2026 року.

Суддя Яна Анатоліївна Чернявська