Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №554/2846/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 30.09.2026Справа № 554/2846/26

Провадження № 2/554/2698/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

Головуючого – судді Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання – Давидовської Ю.О.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник — адвокат Гордієнко Юрій Юрійович, до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування, —

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гордієнко Юрій Юрійович, звернулася до Шевченківського районного суду міста Полтави з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 20.03.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 21.07.2026 витребувано від приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвої Валентини Іванівни належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи №21/2025, заведеної 22.04.2025 після смерті ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , відкрилася спадщина, до складу якої входить належна йому частка у праві спільної сумісної власності на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно належало ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності без визначення часток кожного зі співвласників на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 липня 1993 року відділом приватизації житла Полтавського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства, зареєстрованого 27.07.1993 Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» у реєстровій книзі №131 за реєстровим №17590.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у подальшому було розірвано, державну реєстрацію розірвання шлюбу проведено Октябрським відділом РАЦС Полтавського міського управління юстиції 12.10.2006 за реєстровим №480.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, довідки ПП ПБТІ «Інвентаризатор» та технічного паспорта ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві власності без визначення часток кожного з них належить житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку загальною площею 61,2 кв. м та господарських будівель і споруд, а саме: сараю літ. «Б», навісу літ. «Д», огорожі №1, воріт №2.

Приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою Валентиною Іванівною, 22.04.2025 заведено спадкову справу №21/2025.

Спадкова справа заведена за заявою №69 матері померлого — ОСОБА_4 , яка відмовилася від прийняття спадщини як за законом, так і за заповітом на користь рідної сестри померлого, позивача у справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач, 23.02.2026 звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , а саме на належну спадкодавцеві частку житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвої Валентини Іванівни від 23.02.2026, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Підставою для відмови стало те, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на зазначений житловий будинок не визначені, у зв`язку з чим відсутні документи, що підтверджують розподіл часток у спільній сумісній власності, та неможливо встановити склад спадкового майна.

Позивач зазначала, що ОСОБА_2 відмовилася звернутися до нотаріуса із відповідною заявою щодо визначення частки померлого у спільному майні, при цьому обставин належності нерухомого майна на праві спільної сумісної власності не оспорювала.

У зв`язку з цим позивач позбавлена можливості оформити спадкові права на належну спадкодавцю частку нерухомого майна в нотаріальному порядку.

Посилаючись на те, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності презюмуються рівними, а частка померлого учасника спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах, позивач просила визнати за нею як спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку загальною площею 61,2 кв. м та господарських будівель і споруд, а саме: сараю літ. «Б», навісу літ. «Д», огорожі №1, воріт №2.

Представник позивача адвокат Гордієнко Юрій Юрійович подав до суду клопотання, в якому просив розгляд справи провести без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, у судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надала.

Відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення.

Враховуючи повторну неявку відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд відповідно до ч.4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право спільної сумісної власності на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 27 липня 1993 року відділом приватизації житла Полтавського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства, зареєстрованим 27.07.1993 Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» у реєстровій книзі №131 за реєстровим №17590.

Частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у праві власності на вказаний житловий будинок визначені не були.

Відповідно до технічного паспорта та інших наявних у матеріалах справи документів спірний об`єкт нерухомого майна у цілому складається з житлового будинку загальною площею 61,2 кв. м та господарських будівель і споруд, а саме: сараю літ. «Б», навісу літ. «Д», огорожі №1, воріт №2.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, державну реєстрацію розірвання шлюбу здійснено Октябрським відділом РАЦС Полтавського міського управління юстиції 12.10.2006 за реєстровим №480.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

Судом також встановлено, що 22.04.2025 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою Валентиною Іванівною заведено спадкову справу №21/2025 після смерті ОСОБА_3 .

Вказані обставини підтверджуються також матеріалами спадкової справи №21/2025.

Із матеріалів спадкової справи вбачається, що мати спадкодавця ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини як за законом, так і за заповітом на користь рідної сестри спадкодавця ОСОБА_1 .

23.02.2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвої Валентини Іванівни від 23.02.2026 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документів, що підтверджують розподіл часток у спільній сумісній власності, та неможливості встановлення складу спадкового майна.

Таким чином, судом встановлено, що позивач вчинила необхідні дії для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, однак позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину через те, що у правовстановлюючих документах не визначено частку померлого у праві спільної сумісної власності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

Обраний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати ефективне поновлення такого права.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків — спадщини — від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, а для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу її відкриття.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину спадкоємець має право звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнане судом, зокрема, у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності.

При цьому визначення судом частки померлої особи у праві спільної власності як самостійного способу захисту не узгоджується з вимогами цивільного та цивільного процесуального законодавства, оскільки цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Належним способом захисту спадкових прав у такому випадку є звернення спадкоємця з позовом про визнання за ним права власності на відповідну частку майна в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі №522/3974/20, а також у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №640/13903/16-ц, від 20.06.2018 у справі №266/5267/18, від 20.03.2019 у справі №550/1040/16-ц, від 22.04.2020 у справі №601/2592/18, від 22.04.2020 у справі №127/23809/18, від 27.05.2020 у справі №361/7518/16-ц та від 16.09.2020 у справі №464/1663/18.

Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту шляхом визнання за нею права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування є належним та ефективним способом захисту її спадкових прав.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Спільна власність є спільною частковою або спільною сумісною.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частиною четвертою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

За змістом статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріали справи не містять доказів існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 домовленості про встановлення іншого розміру часток у праві власності на спірний житловий будинок, шлюбного договору або інших передбачених законом підстав для відступу від принципу рівності часток.

Відомості про оспорювання відповідачем рівності часток співвласників у матеріалах справи відсутні.

Відповідач доказів на спростування презумпції рівності часток співвласників суду не надала.

Отже, виходячи з установленої законом презумпції рівності часток, частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину.

При цьому суд не вирішує питання про визначення чи визнання права власності на відповідну частку за померлим ОСОБА_3 , а встановлює розмір належної йому частки виключно з метою визначення складу спадкового майна та вирішення заявленої спадкоємцем вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.

Відтак до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , входить 1/2 частина житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку загальною площею 61,2 кв. м та господарських будівель і споруд, а саме: сараю літ. «Б», навісу літ. «Д», огорожі №1, воріт №2.

З досліджених судом матеріалів спадкової справи №21/2025 убачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 та у встановленому законом порядку реалізувала право на прийняття спадщини.

Разом з тим оформити право на зазначене спадкове майно у нотаріальному порядку позивач не може через відсутність у правовстановлюючих документах визначених часток співвласників.

Суд враховує, що право власності спадкодавця на нерухоме майно підтверджене належними письмовими доказами, факт відкриття спадщини та набуття позивачем права на спадкування підтверджуються матеріалами спадкової справи, а доказів існування інших обставин, які б виключали або обмежували право позивача на спадкування спірної частки, суду не надано.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази окремо та у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі сплачені позивачем при подачі позовної заяви до суду складають 3342,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 355, 368, 370, 372, 392, 1216, 1217, 1218, 1220, 1226 ЦК України, ст. 60, 70 СК України, ст. 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 223, 247, 259, 263–265, 268, 280–282 ЦПК України, суд —

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , право власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку загальною площею 61,2 кв. м та господарських будівель і споруд, а саме: сараю літера «Б», навісу літера «Д», огорожі №1, воріт №2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3342,10 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.О.Материнко