Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №541/4386/24 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4386/24

Номер провадження 2/541/51/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Морозовської О.А.,

за участю секретаря судового засідання Калініченко Л.О.,

представника позивача - Акрітова П.К. ,

представника відповідача - Чернюка В.Д. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна. В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. ОСОБА_3 з 2018 року почала проживати разом ОСОБА_4 у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дітьми позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . 08.01.2019 року ОСОБА_4 зареєстрував місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . З 2018 року позивач та відповідач проживали разом без шлюбу, вели господарство, мали бюджет, тобто склались усталені відносин, притаманні подружжю. З березня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перестали проживати в одному будинку, через повномасштабне вторгнення позивач була вимушена виїхати за кордон. Продовжували підтримувати зв`язок до вересня 2024 року, коли ОСОБА_3 припинила фактичні шлюбні відносини. У період спільного проживання (на початку серпня 2019 року) за спільні кошти на ім`я ОСОБА_4 був придбаний автомобіль SKODA FABIA, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , червоного колюру. Відтак виникла необхідність поділу спільно нажитого майна під час проживання однією сім`єю. Просить здійснити поділ автомобіля SKODA FABIA, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, який зареєстрований 06.08.25019 року - як спільної сумісної власності; визнати за позивачем право власності на 1/2 частку на автомобіль SKODA FABIA, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору; стягнути з всi понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

08.01.2025 року відповідач ОСОБА_4 надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки в період, зазначений позивачкою, вони не проживали разом. З 2000 року відповідач проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, не заперечує того факту, що його місце проживання з 2019 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки, зміна реєстрації місця проживання впливала на отримання його батьками субсидії. У 2019 році перебуваючи в Чехії відповідач зауважує, що саме він за власні кошти придбававтомобіль SKODA FABIA. Крім того, у період придбання ним автомобіля вони з позивачем не проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, спільного господарства не вели, єдиного бюджету та взаємних прав і обов`язків не мали. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилась, повідомлена належним чином, заяв чи клопотань до суду не надала.

Представник позивача просив у судовому засіданні позов задовольнити з підстав зазначених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, заяв чи клопотань до суду не надав.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві.

Суд, вислухавши думку учасників справи, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до наступного висновку.

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно із адресною карткою за адресою: АДРЕСА_1 , проживають наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до копії паспорту ОСОБА_4 , його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (запис від 08.01.2019 року).

Згідно з актом про фактичне проживання осіб №55/03-24 від 22.01.2025 року, за підписом голови вуличного комітету Свириденко М.М., за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали в цивільному шлюбі з 18.04.2018 року по листопад 2024 року. Однак, суд не бере до уваги цей доказ, оскільки у судовому засіданні не встановлено його достовірності, згідно із показаннями свідка ОСОБА_7 .

Відповідно до відповіді Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Флія ГЦС МВС) №31/32/5344/763-аз-747-2024 від 19.11.2024 року, автомобіль марки SKODA FABIA, 2013 року випуску, червоного кольору, н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із відповіддю Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Флія ГЦС МВС) №31/32/5344/679-аз-670-2024 від 05.11.2024 року, датою реєстрації права власності на вказаний автомобіль є 06.08.2019 рік.

Відповідачем разом з відзивом надано до суду акт підтвердження фактичного місця проживання особи (осіб) №04/03-24 від 06.01.2025 року, згідно з яким, встановлено, що ОСОБА_4 , 1976 р.н., фактично проживав за адресою: АДРЕСА_3 , з 16.05.2000 р. по 03.05.2022 р. до дня мобілізації у військо.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що знайома з ОСОБА_3 ще з дитинства, ближче почали спілкуватися після того як ОСОБА_3 почала будувати будинок. У них склалися сусідські відносини. Підтвердила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували фактично у неофіційному шлюбі з 2018 року, їздили разом в Чехію на заробітки. Бачила як вони разом проводили час, гуляли. У 2019 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом повернулися до України на новому автомобілі. Однак свідок не знає чи мали сторони спільний бюджет, чи вели спільне господарство, за чиї кошти придбано автомобіль.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що знає ОСОБА_3 , вони перебувають у дружніх відносинах. Зазначила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали жити разом з 2018 року, ОСОБА_4 періодично долучався до господарських справ, зокрема допомагав косити траву. Свідок вказала на те, що місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з метою надання його матері субсидії. Пізніше (свідок точну дату не згадала), ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 придбали автомобіль, червоного кольору. Проте ОСОБА_9 не знає чи мали сторони спільний бюджет та невпевнена за чиї кошти придбано автомобіль.

Свідок ОСОБА_7 знає позивача та відповідача, перебуває з ними у дружніх відносинах. У період 2016-2017 р.р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жили разом за адресою: АДРЕСА_1 , до 2022 року, коли ОСОБА_3 виїхала за кордон. Вказав на те, що сторони разом їздили на заробітки до Чехії, там придбали автомобіль, та повернулися до України. Однак не підтвердив чи мали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільний бюджет, за чиї кошти та в кого придбали автомобіль. Крім того, свідок не зміг підтвердити і той факт, що саме він складав та підписував Акт про фактичне проживання осіб №55/03-24 від 22.01.2025 року.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст. 21 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на правіспільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц: «обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи».

Виходячи із навединих вище норм, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 522/25049/16, від 11.12.2019 року у справі № 712/14547/16, від 12.12.2019 року у справі № 466/3769/16, від 24.01.2020 року у справі № 490/10757/16, від 18.10.2023 року у справі № 201/11673/20.

У постанові від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 686/15993/21, від 09.11.2022 року у справі № 753/10315/19, від 16.11.2022 року у справі № 199/3941/20.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Згідно ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надаючі оцінку доказам сторона позивача та відповідача зазначає, що позивач не довела допустимими та належними доказами факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 станом на час придбання спірного автомобіля (факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки сторін, ведення спільного бюджету, спільних витрат), з наступних підстав.

Як визнано сторонами в період придбання спірного автомобіля сторони не перебували у шлюбі.

Так, суд зазначає, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Так, надаючи оцінку доказам суд зазначає, що дійсно згідно адресної картки, копії паспорта гр. ОСОБА_4 , Витягу з ЄДДР № НОМЕР_5 від 20.12.2017 р., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_4 .

В акті про фактичне проживання осіб №55/03-24 від 22.01.2025 року, за підписом голови вуличного комітету Свириденко М.М., за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали в цивільному шлюбі з 18.04.2018 року по листопад 2024 року.

Однак, при цьому суд бере до уваги показання свідка ОСОБА_7 , який є головою вуличного комітету, що він особисто жодних юридичних документів сторонам не видавав, вказаний вище акт не складав та не підписував.

Суд звертає увагу, що показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 не підтверджують фактів ведення спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету та спільних витрат сторін, які повинні бути підтвердженні окрім показів свідків і іншими доказами по справі.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не надала суду допустимих та належних доказів, які б підтверджували факт спільного проживання однією сім`єю, взаємних прав та обов`язків, спільного побуту, спільного бюджету та спільних витрат сторін у період з 2018 по 2024 р.р.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Страсбург, 10 лютого 2010 року, остаточне 10/05/2011), з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна слід відмовити.

Відповідно до ч.1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Отже, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3 в повному обсязі, а тому і не підлягають стягненню судові витрати з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 .

Згідно ч.9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Отже, оскільки судом було відмовлено в задоволенні позову повністю, тому суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року у справі №541/4386/24, провадження №2-з/541/30/2024, які зберігають свою дію до набрання законної сили цим рішенням.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 21, 36, 60, 71,74 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 372 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 19, 76-78, 80, 81, 89, 141, 158, 247, 258, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені накладені ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року у справі №541/4386/24, провадження 2-з/541/30/2024, про заборону вчинення дій щодо відчуження транспортного засобу SKODA FABIA, 2013 року випуску, Н.З. НОМЕР_2 , червоного кольору, дата реєстрації 06.08.2019 року.

Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року у справі №541/4386/24, провадження 2-з/541/30/2024, зберігають свою дію до набрання законної сили цим рішенням.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - Адвокат Акрітов Павло Костянтинович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2157 від 18.04.2018 року, адреса: вул. Незалежності, 15а, м. Миргород, Полтавська область, ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача - адвокат Чернюк Віталій Дмитрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3722 від 20.10.2020 року, адреса: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя: О. А. Морозовська