Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №463/4725/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа №463/4725/26

Провадження №2/463/2021/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого - судді - Яворського С.Й.,

секретар судового засідання - Станько Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, відповідно до якого просить стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на її користь моральну шкоду у розмірі 135 000,00 доларів США, що еквівалентно 5 961 478,50 гривень згідно офіційним курсом НБУ станом на 19.05.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала та навчалася у м.Маріуполь, Донецької області. Однак 24 лютого 2022 року почалась збройна агресія російської федерації на територію України та рідне місто позивача почали нещадно обстрілювати як військові російської федерації і військові так званої «донецької народної республіки», яка була «прийнята до складу» російської федерації. На момент початку активних бойових дій позивач проживала за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіального громади. Зазначає, що більшість часу вона перебувала в укритті, ховаючись від постійних обстрілів та вибухів, які лунали на кожному кроці. На момент повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач була неповнолітньою, що значно підвищило її вразливість до психологічного впливу воєнних дій, страху за власне життя та життя своїх рідних, так як батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона виховувалась матір`ю, яка була військовослужбовцем та брала безпосередню участь у бойових діях, виконуючи обов`язок із захисту Батьківщини. Позивач протягом тривалого часу перебувала в умовах постійної небезпеки, без належного доступу до безпечних умов проживання, стабільного електропостачання, води, зв`язку та медичної допомоги, що посилювало відчуття безпорадності, страху та невизначеності. Під час чергового обстрілу міста в будинок АДРЕСА_3 влучив ворожий снаряд, що призвело до пошкодження житла та створило реальну загрозу для життя та здоров`я позивача. Втрата житла для позивача означає не лише втрату майна, а й втрату особистого безпечного простору, місця, з яким були пов`язані її дитинство, соціальні зв`язки та відчуття стабільності. Виїзд із Маріуполя був вкрай важким та небезпечним, шлях пролягав через численні блокпости окупаційних військ, де проводилися ретельні перевірки документів та особистих речей. Водночас, позивач, як донька військовослужбовця, перебувала під постійним тиском та ризиком викриття її матері, що завдавало їй значних моральних страждань. Втрата рідної домівки, страх за життя матері, влучання снаряда в будинок та принизливі перевірки під час евакуації спричинили глибоку психологічну травму. Через постійні обстріли та хвилювання за своє життя та життя рідних позивач мала різке порушення здоров`я, що призвело до тривалого лікування, вона відчуває постійну тривогу, порушення сну та важкість у налагодженні нового життя після втрати всього що було для неї цінним в рідному їй місті. Пережиті події спричинили у позивача стійкі негативні психологічні наслідки, зокрема підвищену тривожність, емоційну нестабільність, порушення сну, нав`язливі спогади про пережиті обстріли та евакуацію, що істотно впливає на її повсякденне життя та здатність до навчання і соціальної адаптації. Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, проживала у м.Хмельницький, де проходила тривалу адаптацію та ходила у нову школу, а станом на березень 2024 року проживає у м.Львові в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 та навчається на денній, бюджетній формі навчання Львівського Національного Університету імені Івана Франка.

Додатково зазначає, що до початку збройної агресії російської федерації проти України позивач мала житло та безпечні умови для життя та навчання, мала друзів, була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, однак з лютого 2022 року втратила всі ці можливості. Після переїзду їй довелось пристосовуватись до нових життєвих умов, переводитися в нову школу, знаходити друзів та відновлювати прийнятий для себе рівень життя, вона вимушено, з вини російської федерації, позбавлена тепер звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, також можливості повернення додому, так як м.Маріуполь по теперішній час знаходиться під окупацією російської федерації, всі ці обставини негативно відобразились на її моральному, психологічному та фізичному стані. Враховуючи вищенаведене, й те що відповідачем завданий душевний невгамовний біль та безперервні страждання, які досі тривають, та які привели до проблем зі здоров`ям, поганого сну та панічних атак, змушена звернутись до суду за захистом своїх прав, просить стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду в сумі 135 000,00 доларів США, що еквівалентно 5 961 478,50 грн по курсу НБУ станом на 19.05.2026 року, просить позов задовольнити.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 25.05.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 17.08.2026 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. Разом з тим, 04.08.2026 року через «Електронний Суд» скерувала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, без поважних причин, належним чином був повідомлений, всіма можливими засобами, про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на позов та/або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Суд враховує, що відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням останньою збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.

Аналогічний висновок навів Верховний Суд в постанові від 14.05.2025 року у справі №686/15038/23 (провадження №61-5664св24) де звернув увагу судів на те, «…що позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначила адресу російської федерації - Повітрофлотський проспект,27, м.Київ. Проте, посольство російської федерації в Україні за вказаною адресою не здійснює своєї дипломатичної діяльності задовго до початку війни, а з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини України з російською федерацією припинені.

У зв`язку із цим, суд зобов`язаний належно повідомити відповідача про дату судового засідання не за вказаною адресою, а відповідно до судової практики Верховного Суду, а саме згідно із ч.11 ст.128 ЦПК України- через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України».

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що позивач не заперечила проти ухвалення заочного рішення у справі, у відповідності до вимог ст.ст.223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи, розглянути справу у відсутності позивача та відповідача, ухваливши заочне рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 25.09.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уродженка м.Маріуполь, Донецької області.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, позивач як внутрішньо переміщена особа проживала за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою від 29.03.2022 року №6825-5000550795.

Згідно довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу від 11.03.2024 року №1309-5003157485 ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 та навчається у 3 курсі денної форми навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Згідно зіст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зіст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності дост. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чимУказом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено воєнний стан.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст. 82 ЦПК України.

Частина перша ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено ч.4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року №9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що п.120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Відповідно до п.122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Відповідно до ст.ст.1-3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20.02.2014 року.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

При цьому, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 49).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року №760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».

У зв`язку з наведеним можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок вимушеного переїзду, втрати житла та звичного ритму життя, постійні переживання про своє життя та безпеку матері, втрату особистого безпечного простору, місця, з яким було пов`язано її дитинство, соціальні зв`язки та відчуття стабільності.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Згідно із статтею 8 Європейської Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Як кореспондують ч.1, пункт 2 ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В результаті збройної агресії російської федерації проти України та вимушеного переселення з м.Маріуполь, Донецької області, України, позивач зазнала моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території місті Маріуполь, вона мала налагоджений побут, була матеріально забезпечена та мала можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року вона була позбавлений можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії російської федерації спричинило об`єктивну необхідність позивачу облаштовувати звичний для неї спосіб життя. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує їй завдавати чималих моральних страждань.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що внаслідок її вимушеного переселення з м.Маріуполь, Донецької області внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України вона відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 35 000 доларів США, що становить на день ухвалення рішення становить 1 574 051,50 гривень.

Згідно вимог ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачем доведено обставини на які вона посилається як на підставу позовних вимог, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи наведене, необхідно стягнути з російської федерації у особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140,0 гривень в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США, що станом на день ухвалення рішення суду становить 1 574 051,50 (один мільйон п`ятсот сімдесят чотири тисячі п`ятдесят одну гривню 50 копійок).

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140,0 гривень (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок ) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації місцезнаходження: 119991, російська федерація, м.москва, вул.Житня,14/1.

Повний текст рішення суду складено 06.10.2026 року.

Суддя С.Й. Яворський