Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №462/6666/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6666/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду із позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2806090 у розмірі 26440,00 грн., з яких 12000 грн. – заборгованість за основним зобов`язанням, 13440 грн. – заборгованість по комісії за обслуговування кредиту, 1000 грн. – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня), а також судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати інших його складових, що є предметом позовних вимог.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 06.08.2026 року відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи судом, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі скеровано сторонам, відповідачу – двічі, за зареєстрованим місцем проживання, однак поштові відправлення повернуто суду без вручення адресату.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 Верховний Суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13.05.2024 по справі №755/4829/23.

У встановлений судом строк відзиву на позов відповідач не подала, причин такого не повідомила.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до вимог ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що 22.05.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №2806090 в електронній формі.

Відповідно до умов договору товариство надає позичальнику кредит у розмірі 12000 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісії проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання на умовах, визначених договором. Строк кредиту – 345 днів, Остаточний термін повернення кредиту 02.05.2026. Комісія за надання кредиту – 3000 грн., яка нараховується за ставкою 25% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості): 36960 грн., що нараховується за ставкою 14 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору. Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Також вказаним кредитним договором визначено розмір процентної ставки та розмір штрафу у випадку невиконання умов договору.

При цьому, до матеріалів справи долучено також анкету-заяву на кредит №2806090 від 22.05.2025 року, у якій вказано, що погоджена сума кредиту становить 12000 грн., погоджений строк 15 днів, комісія за надання 25% одноразово, ставка процентів: none % за кожен день користування.

Відповідно до платіжного доручення 43248170 від 23.05.2025 року ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» перерахувало ОСОБА_1 12000 грн. на картку НОМЕР_1 згідно договору 2806090.

Таким чином, ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 12000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

26.05.2026 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 26052026, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» (клієнта) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

26.05.2026 року ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підписали акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №26052026 від 26.05.2026.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №26052026 від 26.05.2026, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2806090 у сумі 26440 грн., з яких: 12000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13440 грн. - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості); 1000 грн. – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

У відповідності до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 23.05.2025 по 18.04.2026, така складає 26440 грн., з яких: 12000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13440 грн. - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості); 1000 грн. – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Таким чином, нарахування періодичної комісії за обслуговування кредиту не відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредиту у розмірі 13440 грн є незаконною та не підлягає задоволенню.

Крім цього, відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами) був запроваджений воєнний стан, який триває і по теперішній час.

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Тому, з урахуванням викладеного, позовна вимога в частині щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені) у розмірі 1000 грн. також не підлягає задоволенню.

Крім цього, згідно наданого суду розрахунку заборгованості за спірним договором, відповідач здійснювала оплати по кредиту та вказані кошти були враховані на погашення періодичної комісії за обслуговування кредиту та оплати штрафу.

Водночас, нарахування періодичної комісії за обслуговування кредиту та штрафу не відповідає вимогам законодавства, а тому є незаконним.

Відтак, сплачені ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 28520 грн., які враховані кредитодавцем на сплату періодичної комісії за обслуговування кредиту та штрафу, мали бути враховані на оплату тіла кредиту.

Таким чином, оскільки заборгованість по тілу кредиту складає 12000 грн., заборгованість по процентам у відповідача відсутня, а сплачені відповідачем кошти у загальному розмірі 28520 грн. були враховані кредитодавцем у погашення періодичної комісії за обслуговування кредиту та штрафу, що не відповідає вимогам законодавства, відповідач повністю сплатила заборгованість по договору про споживчий кредит №2806090 від 22.05.2025 року, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 526, 549, 612, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в :

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбаченому ст. 354, 355 ЦПК України.

Судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.