Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №143/541/26 — Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/541/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суду Вінницької області у складі:

головуючого - судді Сича С.М.

за участю секретаря Левченко М.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Бабенка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребище Вінницького району Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення безпідставно набутих коштів,-

встановив:

У травні 2026 року до суду надійшла вищевказана позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 30050 грн. 30 коп. та понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що позивач отримує пенсійні виплати на свій банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», за № НОМЕР_1 .

Позивач звернув увагу на безпідставну нестачу коштів на своєму пенсійному рахунку. З метою з`ясування причин зникнення коштів він особисто звернувся до відділення АТ КБ «Приватбанк», де йому повідомили, що у його мобільному застосунку «Приват 24» невідомим чином був налаштований «регулярний платіж» (автоматичне щомісячне списання коштів) на користь невідомої йому особи - відповідача ОСОБА_2 .

Позивач не знає причин та підстав виникнення такого періодичного платежу, жодних дій щодо його цілеспрямованого налаштування не вчиняв, згоди на списання коштів не надавав.

Згідно із отриманими банківськими квитанціями автоматичні перекази на рахунок відповідача здійснювалися з призначенням платежу «Переказ особистих коштів. Одержувач: ОСОБА_2 » у фіксованому розмірі 3005 грн. 03 коп.

Загальна сума безпідставно списаних коштів з пенсійного рахунку позивача за період з липня 2025 року по травень 2026 року становить 30050 грн. 30 коп.

Вважає, що відповідач безпідставно набув майно, а саме грошові кошти у розмірі 30050 грн. 30 коп. та на підставі ст.1212 ЦК України зобов`язаний повернути їх позивачу.

Ухвалою судді від 19.05.2026 року відкрито провадження у справі та її розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 23, 24).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився (а.с.31, 62, 71), відзиву на позов не подав, а тому суд, ураховуючи позицію сторони позивача, в судовому засіданні 17.08.2026 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Представник АТ КБ «Приватбанк», будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився.

Разом із тим, 15.06.2026 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшли пояснення по справі, в яких він просить розгляд справи проводити за відсутності представника банку.

Також звертає увагу суду на те, що по даним сервісів банку звернень позивача про факти несанкціонованого списання коштів не було. Із аналізу виписки по банківській картці позивача за № НОМЕР_1 за період з 10.05.2025 року по 02.06.2026 року грошові кошти через застосунок «Приват 24» на картку клієнта ОСОБА_2 за № НОМЕР_2 було проведено 23 операції на загальну суму 64723 грн. 68 коп., зокрема 13 операцій на загальну суму 34673 грн. 38 коп. здійснювалися не автоматично, а кожен раз механічним способом (вручну) з різними сумами переказів. В свою чергу 10 операцій по 3005 грн. 03 коп. на загальну суму 30050 грн. 30 коп. було здійснено як «автоплатіж». Ураховуючи наведене, на думку представника третьої особи, в повній мірі можна припускати, що позивач під час проведення переказів на картку клієнта (відповідача) допустив необачність та особисто підключив послугу автоматичного списання коштів (регулярний платіж) (а.с.35-37).

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та підтвердили наведені у ньому обставини. Окрім того, ОСОБА_1 повідомив, що з 2002 по червень 2025 року відповідач поставляв йому товари для ремонту взуття. Він розраховувався з ним шляхом здійснення безготівкових переказів за допомогою застосунку «Приват 24». Проте, означені кошти відповідач отримав безпідставно унаслідок автоматичного списання коштів у його мобільному застосунку «Приват 24», яке було налаштоване помилково.

Представник позивача - адвокат Бабенко Р.В. також позов підтримав та просить його задовольнити.

З`ясувавши позиції учасників справи та дослідивши її матеріали, встановивши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, визначившись із суттю та характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що згідно із банківськими квитанціями АТ КБ «Приватбанк» з липня 2025 року по травень 2026 року із банківського рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 , було здійснено 10 переказів грошових коштів з призначенням платежу «Переказ особистих коштів. Одержувач: ОСОБА_2 » у фіксованому розмірі 3005 грн. 03 коп. на рахунок відповідача ОСОБА_2 на загальну суму 30050 грн. 30 коп. (а.с.8 – 10).

Наведені обставини також підтверджуються випискою з банківської картки позивача за № НОМЕР_1 (а.с.39-47).

Вирішуючи по суті позовну вимогу, суд виходить із того, що Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави», в структуру якої входить стаття 1212 ЦК України, знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

В пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 зазначено, що у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

У пунктах 6.9, 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17 сформульовано правовий висновок, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №922/1214/20 виснувано, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У постанові Верховного Суду від 29.03.2022 року у справі №296/3518/19 зроблено правовий висновок, який в загальному зводиться до того, що для правильного застосування приписів ст.1212 ЦК України позивач має довести абсолютну безпідставність набуття коштів відповідачем.

У пунктах 73, 74 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 року у справі 753/25081/21 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності та взаємозв`язку в цілому.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 лютого 2022 року у справі №947/22756/19 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд, ураховуючи стандарт вірогідності доказів, відсутність заперечень відповідача по суті спору, дійшов висновку, що позивач під час проведення переказів на картку клієнта (відповідача) допустив необачність та особисто підключив послугу автоматичного списання коштів (регулярний платіж), а отже довів абсолютну безпідставність набуття відповідачем коштів в сумі 30050 грн. 30 коп.

За таких обставин до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1212 ЦК України та позов задовольнити повністю.

Відповідно до частин 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за пред`явлення даного позову в сумі 1331 грн. 20 коп. необхідно стягнути із відповідача на користь позивача.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем на підтвердження розміру понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. 00 коп. було надано суду:

-ордер на надання правничої допомоги серії СА №1159589, виданий адвокатом Бабенком Р.В. (а.с. 12);

-копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №502 від 31.08.2012 року, видане Бабенку Р.В. (а.с.13).

-договір №18/05 про надання правової (правничої) допомоги від 06.05.2026 року, укладений між адвокатом Бабенком Р.В. та позивачем, згідно із яким сторони погодили, що вартість однієї години роботи адвоката становить 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. (а.с. 14);

-детальний опис робіт (наданих послуг) від 06.05.2026 року (а.с.15);

-акт приймання - передачі наданої правничої допомоги (а.с.16);

-квитанцію про прийняття коштів за надання правової допомоги від 06.05.2026 року на суму 10000 грн. 00 коп. 9а.с.17).

Надаючи оцінку співмірності розміру гонорару адвоката із обсягом наданих ним робіт (послуг), перелік та час виконання яких наведений в детальному описі робіт (наданих послуг) від 06.05.2026 року, суд виходить із наступного.

Так, згідно із цим детальним описом робіт (наданих послуг) на вивчення матеріалів клієнта, попередню консультацію та аналіз актуальної судової практики було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 5000 грн. 00 коп.; на підготовку, складання та друк позовної заяви, складання клопотань про витребування доказів та відеоконференцію було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 5000 грн. 00 коп., а разом - 10000 грн. 00 коп.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Так суд вважає, що вартість 1 год. роботи адвоката в розмірі 5000 грн. 00 коп. є надмірно завищеною та не відповідає суті, характеру та змісту наданих послуг.

З огляду на викладене, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених судових витрат, ураховуючи ціну позову та складність справи, що відноситься до малозначної, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію їх реальності та необхідності, в тому числі щодо оцінки наданих позивачем документів, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на відповідача таких судових витрат в розмірі 5000 грн. 00 коп.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.10.2021 року у справі №766/7206/20.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 351, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 30050 (тридцять тисяч п`ятдесят) грн. 30 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: вул. Грушевського,1Д, м.Київ, 01001.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Вінницького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 07.10.2026 року.

Суддя