Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №948/813/26 — Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/813/26

Номер провадження 2/948/715/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого – судді Тимофєєвої Г.Л,

за участю секретаря Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року позивач ТОВ «Діджи фінанс» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №254930 від 05.04.2024 в сумі 31550,40 грн, мотивуючи тим, що 05.04.2024 року між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000,00 грн. Умовами кредитного договору відповідачем належним чином не виконані. Відповідно до Договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024, ТОВ «Клай Інвест» відступило право вимоги за Кредитним Договором №254930 від 05.04.2024 на користь ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи фінанс» набуто право вимоги до Відповідача. Згідно Договору факторингу сума боргу перед позивачем становить 31550,40 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7000 грн.; заборгованість за відсотками становить 8800,40 грн.; заборгованість за комісіями становить 1750,00 грн.; заборгованість за пенею становить 14000 грн. Заборгованість не погашена. Тому, просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 03.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. (а.с.65).

Заперечення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача не надходило.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення електронного листа до його електронного кабінету та його представника (а.с.77). У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності (а.с.6).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, який повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.81-82).

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідача до суду не надійшло.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

На день ухвалення рішення відповідач відзив на позов не подав.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

05 квітня 2024 року ТОВ «Клай інвест» та ОСОБА_1 (підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL4160 (арк. спр.42зв) уклали договір № 254930, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 7000 грн. (п. 1.1) строком на 90 днів (п. 1.2) зі сплатою процентів у розмірі 2,2% на добу (п. 1.3), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором (арк. спр. 37-42зв).

Відповідно до п. 1.4 договору № 254930 за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, утому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення, відповідач сплачує ТОВ «Клай інвест» 25% від суми фінансового кредиту.

Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карки, вказаної клієнтом ( НОМЕР_1 ) (пункти 1.5, 9).

За змістом п. 5.3 договору № 254930 у разі, якщо позивач не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2 цього договору, він зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення.

Графіком розрахунків доведено до відома ОСОБА_1 інформацію про загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, дати платежів, суму платежів за розрахунковий період, проценти за користування кредитом та інші послуги кредитодавця (арк. спр. 42).

Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого ТОВ «ПрофітГід», 05 квітня 2024 року ТОВ «Клай інвест» перерахувало на картку № НОМЕР_1 кошти у розмірі 7000 грн. за договором № 254930 (номер транзакції 41231-91312-55274) (арк. спр. 33).

Листом АТ «ПриватБанк» від 18.09.2026 № 20.1.0.0.0/7-260915/83656-БТ підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 випущено банківську картку № НОМЕР_2 , на яку 05.04.2024 здійснено зарахування коштів у розмірі 7000 грн. (арк. спр. 84-85).

Реквізити банківської карти № НОМЕР_2 у листах ТОВ «ПрофітГід» та АТ «ПриватБанк» співпадають із банківськими реквізитами карти, вказаними у п. 9 договору № № 254930.

Згідно з поданим ТОВ «Клай інвест» розрахунком станом на 16.12.2024 у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором № № 254930 в розмірі 31550,40 грн., з яких: 7000 грн. тіло кредиту, 8800,40 грн. проценти, 1750,00 грн. комісія, 14000 грн. пеня (арк. спр. 17-22).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом установлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору, отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості.

Отже, суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_2 уклала кредитний договір та підписала електронним підписом, що підтверджує прийняття нею умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки та взяття на себе зобов`язання, передбачені умовами договору.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачкою не надано.

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримав 05.04.2024 від ТОВ «Клай Інвест » кредитні кошти в сумі 7000,00 грн та скористався ними на власний розсуд.

Доказів на спростування вказаного відповідач не надав.

Таким чином, судом установлено, що позивач виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кошти у розмірі 7000,00 грн, як зазначено у кредитному договорі.

ТОВ «Клай інвест» має право без згоди клієнта поступитися своїм правом вимоги за цим договором третій особі, в зв`язку з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим договором (п. 4.1.4).

23 грудня 2024 року ТОВ «Клай інвест» та ТОВ «Діджи фінанс» уклали договір факторингу № 23122024/1, відповідно до умов якого ТОВ «Клай інвест» відступає ТОВ «Діджи фінанс» за плату, а ТОВ «Діджи фінанс» приймає належні ТОВ «Клай інвест» права грошової вимоги до боржників. Про що також був складений акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 23 грудня 2024 року (арк. спр. 24-28).

Згідно копій платіжних інструкцій від 23 грудня 2024 року № 11416, від 15 січня 2025 року № 11147, від 13 лютого 2025 року № 11416 ТОВ «Діджи фінанс» сплатило на користь ТОВ «Клай інвест» кошти згідно договору факторингу від 23 грудня 2024 року № 23122024/1 (арк. спр. 45, 46).

Відповідно до копії витягу із додатку № 1 до договору факторингу від 23 грудня 2024 року № 23122024/1 від ТОВ «Клай інвест» до ТОВ «Діджи фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 254930 на загальну суму 61550,40 грн. (арк. спр. 17).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем надано договір відступлення права вимоги, який оформлений та підписаний належним чином, витяг з реєстру боржників, платіжну інструкцію про перерахування узгодженої суми за договором про відступлення права вимоги.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 Як зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином у суду відсутні підстави ставити під сумнів укладений договір відступлення права вимоги та реєстр боржників, у зв`язку з чим суд вважає, що ТОВ «Діджи Фінанс» має право вимоги від боржника ОСОБА_1 заборгованості, що утворилася на підставі кредитного договору №254930 від 05.04.2024.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд зазначає таке.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №254830 від 05.04.2024, нарахована заборгованість станом на 16.12.2024 за договором № № 254930 в розмірі 31550,40 грн., з яких: 7000 грн. тіло кредиту, 8800,40 грн. проценти, 1750,00 грн. комісія, 14000 грн. пеня (арк. спр. 17-22).

Судом установлено, що за договором відповідач отримав кредит в розмірі 7000,00 грн.

Доказів на повернення тіла кредиту та виконання зобов`язання за кредитним договором відповідач не надав.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

Судом установлено, що позивачем відсотки нараховані у межах дії кредитного договору, після відступлення права вимоги позивач не здійснював нарахування відсотків, що відповідає вимогам закону.

З Розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що відповідачка оплати коштів на погашення тіла кредиту та відсотків не здійснювала (а.с.14).

Доказів щодо повернення кредиту в повному обсязі та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачем суду не надано.

Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти зобов`язання з їх повернення не виконав у повному обсязі, відсотки у встановлених договором розмірі не сплатив, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 7000,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості по відсотках.

Суд зазначає, що відсотки нараховані в межах строку дії кредитування, разом з тим розмір денної відсоткової ставки не відповідає вимогам ч.5 ст. Закону України «Про споживче кредитування», з огляду на таке.

Пунктом 5 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-IX від 22.11.2023), статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Як встановлено судом, договір між сторонами укладено 16.03.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, таким чином дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на кредитний договір укладений між сторонами, який є підставою даного позову.

Отже, частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що доповнена згідно із Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, вказана норма набрала чинності 24.12.2023 року, тобто була чинною станом на момент укладення договору про споживчий кредит з відповідачкою.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови укладеного між сторонами договору (п.1.3), якими передбачено встановлення денної процентної ставки 2,2% відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

З урахуванням викладеного, заборгованість по процентам за укладеним між сторонами договором необхідно розраховувати, виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.

Таким чином, суд, шляхом проведення розрахунків, визначив суму відсотків, яка підлягає стягненню з відповідача:

7000 грн х 1 % = 70,00 грн в день,

70,00 х 360 днів = 6300,00 грн

Доказів щодо повернення кредиту та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачкою суду не надано.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками підлягають частковому задоволенню в сумі 6300,00 грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн та відсотків в сумі 6300,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 14000,00 грн пені, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4 Кредитного договору визначено, розмір штрафу у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом (а.с.22зв).

Разом з цим, з 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справі вбачається, що Договір про надання споживчого кредиту №254930 укладено 05.04.2024, тобто у період дії воєнного стану, а тому суд приходить до висновку, що у кредитодавця були відсутні законні підстави для нарахування пені (штрафу), оскільки останній був нарахований після 24 лютого 2022 року та підлягає списанню.

Таким чином, позивачу в стягненні штрафних санкцій в сумі 14000,00 грн слід відмовити.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено судом, пунктом 1.4 Кредитного договору комісія за надання кредиту в розрахунку 25% від суми фінансового кредиту (а.с.37).

Частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» закріплено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов`язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб`єктів владних повноважень .

Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.

У кредитному договорі від 05.04.2024 кредитодавцем фактично встановлено сплату комісії за надання кредиту, не зазначивши, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Приймаючи до уваги те, що у Договорі про надання фінансового кредиту №254930 від 05.04.2024, ТОВ «Клай інцест» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов`язаних з видачою кредиту, суд дійшов висновку, що положення п. 1.4 Договору є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1750,00 грн комісії задоволенню не підлягають.

Підсумовую викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 13300,00 грн заборгованості, де 7000,00 грн – тіло кредиту, 6300,00 грн – проценти.

При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 31550,40 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 13300,00 грн, що становить 42,15% від ціни позову.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1122,20 грн що становить 42,15 % від 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом установлено, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Водночас, відповідно до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач просив стягнути з відповідача 6000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про надання правничої допомоги №42649746/02 від 01.06.2026, укладений між ТОВ «Діджі фінанс» та ФОП ОСОБА_3 (а.с.29-32), додаткову угоду №42649746/02 від 01.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги (а.с.32), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.46) акт про надання послуг на підтвердження факту надання правничої допомоги від 21.07.2025, згідно якого підтверджується, що адвокат Білецький Б.М. надав ТОВ «Діджи фінанс» наступні послуги: усна консультація клієнта 0,5 год, вартістю 250 грн, письмова консультація клієнта – 1 год, вартістю 750,00 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджі Фінанс» 1, год, вартістю 1500 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості 2 год, вартість 1500 грн з годину, загальна вартість 3000 грн; формування додатків до позовної заяви 0,5 год., вартість 1000 грн за год, загальна вартість 500 грн. Разом 6000 грн. (а.с.10).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що при підготовці позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутня необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, оскільки існує усталена судова практика, представник позивача участі в судових засіданнях не брав.

За таких обставин, суд вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є занадто завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючі конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку, що загальна вартість виконаних представником робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 4000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки позов задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню в сумі 2472 грн, що становить 42,15 % від 1686,00 грн.

На підставі наведеного, ст. 247, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором №254930 від 05.04.2024 у розмірі 13300,00 грн, де 7000,00 грн – тіло кредиту, 6300,00 грн – проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» судовий збір у сумі 1122,20 грн та 1686,00 грн витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», ЄДРПОУ: 42649746, місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд 21/1;

Представник позивача: Романенко Михайло Едуардович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва