Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №373/2918/25 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/2918/25

Провадження № 2/373/233/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі

головуючої судді Хасанової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ткалі І.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кравченко І.О.,

відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

представника органу опіки та піклування Борисюк Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особа: ОСОБА_3 , орган опіки і піклування – виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що батьки позивача – ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 26 вересня 2009 року до 21 серпня 2018 року. Шлюб між ними був розірваний рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18.07.2018 у справі № 373/439/18 (копія додається).

З 2016 року, ще до розірвання шлюбу між батьками, відповідачка ОСОБА_2 покинула сім`ю, залишивши свого шестирічного сина ОСОБА_5 . З тогочасу позивач постійно проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні. З 2016 року відповідачка, покинувши свого сина, не брала та не намагалась брати участь у його вихованні, у здобутті ним освіти та в його житті у цілому. Вона не приїжджає до нього, не телефонує, не цікавиться його розвитком, не виявляє моральної та психологічної підтримки, в утриманні також участі не бере. ОСОБА_2 свідомо усунулась від виконання своїх батьківських обов`язків відносно виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 та не сприяє здобуттю ним загальної середньої освіти. Така її бездіяльність щодо своїх батьківських обов`язків перед сином триває вже більше 9 років. За цей час вона жодним чином не виявляла турботи про нього, не цікавилась його життярозвитком, здоров`ям, не дбала про його інтереси, спокій та безпеку, зважаючи навоєнний стан в державі, не займалась підготовкою до самостійного життя, непіклувалась про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема не забезпечуваланеобхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативновпливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Відповідачка не спілкуєтьсяз сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надаєдитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєннюзагальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, нестворює умов для отримання ним освіти. При цьому, конфліктівміж відповідачкою та батькомпозивача немає, ніхто і ніщо їй не перешкоджає у спілкуванні з сином та уздійсненні нею своїх батьківських обов`язків належним чином. Усі наведені обставини свідчать про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків перед сином ОСОБА_7 , а відтак і про доцільність позбавлення її батьківських прав щодо нього.

Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.11.2025 на 14:30.

Ухвалою суду від 25.11.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 26.01.2026 на 13:30.

24.12.2025 на виконання ухвали суду від 25.11.2026 від органу опіки і піклування надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

11.05.2026 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 , в яких відповідач позов визнала.

В судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Кравченко І.О. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Неповнолітній ОСОБА_1 пояснив, що коли у 2018 році батьки розлучилися, він залишився проживати з батьком, а фактично з бабусею по батьку, оскільки батько є військовослужбовцем з 2014 року. Тато весь час їздив по різних містах у зв`язку із службою і проживав переважно окремо. Мама після розлучення проживала у своєї матері. Одного разу у 2018 році вона приїжджала до нього за місцем проживання у бабусі по татові. В наступному, він їздив до бабусі по мамі. Коли він приїжджав, мама зустрічала його привітно та з любов`ю. Однак, він не вважав це чесним проявом почуттів. Деякий час мама проживала у Києві, і він приїжджав також до мами в Київ. Одного разу мама запрошувала його на море. До школи, починаючи з другого класу, його водила бабуся, з якою він проживав. Мама була на батьківських зборах один раз у другому класі та участі у процесі навчання не брала. Пам`ятає, як в першому класі його ударив бутилкою хлопчик, і він дав йому здачі. Мама за це вдома його покарала, взяла ремінь і вдарила залізною пряжкою. Також вона була нетерплячою до нього, коли він вчив уроки. У в`язку з цими обставинами у нього склалася думка, що мама піклується не про нього, а про ставлення суспільства до неї в контексті виховання дитини. Наростала образа з роками, а коли мама почала дуже часто дзвонити йому, він її у 2022 році заблокував. Коли йому виповнилося 15 років, він приїхав до бабусі по матері і там мама почала вибачатися, обнімала і говорила: «Що б мама не зробила, пробач їй». Однак, думку свою він не змінив, оскільки мама не вживала заходів до їх зустрічей після блокування.

Гриценко ( ОСОБА_9 ) в судовому засіданні пояснила, що після того як стосунки з колишнім чоловіком погіршилися і вони стали проживати окремо, ОСОБА_3 перевів сина у другий клас в школу № 5, а в сьомому класі батько перевів сина в ліцей «Патріот». Про всі переведення до інших шкіл їй стало відомо з месенджеру, де містилася шкільна група першої школи, та де вона була головою батьківського комітету. На момент розлучення вона проживала в Києві, оскільки продовжувала навчання та почала працювати. Рішення про те, що син залишається з колишнім чоловіком було прийнято разом з сином. Він сам сказав, що залишиться з татом певний період, а вона погодилася на це, оскільки не мала ні житла свого, ні добре оплачуваної роботи. Щоб жити з дитиною потрібні були значні витрати, а вона не мала тоді стабільного доходу, щоб забезпечити ці витрати. Думала, що йому з татом буде фінансово краще. Домовленість з сином була про те, що за першим його бажанням, вона його забирає жити до себе. Син взагалі-то блокував її декілька разів. Останнього разу, коли її син заблокував, вона намагалася знайти підхід до нього, але в певний період у неї закінчилися сили. Причини вона намагалася встановити, однак син на спілкування не йшов. У третьому класі вона приходила до школи і просила проводити зустрічі з психологом, щоб вплинути таким чином на поведінку сина. Про успіхи і досягнення сина вона дізнавалася від інших осіб. Про те, що не брала участі у навчальному процесі, погодилася. Відзначила, що приймає позицію сина, однак з нею не погоджується. Незалежно від рішення суду вона залишиться його матір`ю назавжди. В майбутньому налаштована на побудову діалогу з сином. Висловила жаль з приводу того, що саме таким чином склалися відносини з сином.

Третя особа ОСОБА_3 вважав рішення сина про подання до суду позову про позбавлення батьківських прав щодо нього його матері виваженим, висловив підтримку синові у такому рішенні, відзначив, що на таке рішення сина він не впливав. Пояснив, що дійсно, коли у них з дружиною погіршились стосунки, всі обов`язки по вихованню та забезпеченню дитини лягли на нього, пізніше на його другу дружину, оскільки він військовослужбовець і часто та довго не буває вдома. Поряд з цим пояснив, що позитивне рішення суду дозволить йому звільнитися із складу Збройних Сил України.

Представник третьої особи - начальник Служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Борисюк Л.М. в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки і піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

Вислухавши пояснення сторін, представника органу опіки і піклування, третю особу ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з копії рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19.07.2018 сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.09.2009. Зазначеним рішенням суду їх шлюб розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , згідно з витягом з реєстру територіальної громади, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки ЦНАП виконавчого комітету Переяславської міської ради від 02.05.2021 № 09 слідує, що ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 має наступний склад сім`ї: дружина - ОСОБА_1 , син – ОСОБА_1 , син – ОСОБА_10 , дочка дружини – ОСОБА_11 .

ОСОБА_3 та всі вищевказані члени його сім`ї, зокрема ОСОБА_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (Довідка № 8 ЦНАП виконавчого комітету Переяславської міської ради).

02.01.2025 депутатом Переяславської міської ради Володимиром Башмаком складено акт № 02-01/1 про те, що ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_1 , син ОСОБА_10 , дочка дружини ОСОБА_11 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

З характеристик навчальних закладів – Переяславська загальноосвітня школа № 5 та гімназія № 5 на ОСОБА_1 слідує, що хлопчик виховувався у неповній сім`ї, мама до школи за три роки навчання в молодшій школі з`явилася лише один раз. В подальшому, у процесі навчання та виховання сина особливої участі не брала.

За характеристикою учня 7-Б класу Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи ОСОБА_1 , батько ОСОБА_3 та мачуха ОСОБА_1 приділили належну увагу вихованню сина, цікавилися життям класу та школи, відвідували батьківські збори.

За інформацією про виконання батьківських обов`язків Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи від 22.09.2025 № 116, за час навчання ОСОБА_5 у закладі, мати дитини, ОСОБА_9 , не брала участі у вихованні та навчанні сина, не цікавилась його шкільним життям, не відвідувала батьківських зборів та шкільних заходів, не підтримувала зв`язку з класним керівником та школою в цілому.

Дослідженням характеристик ліцеїста III взводу II роти (10-А) класу КЗ КОР «Переяславський військово-спортивний ліцей «Патріот», ОСОБА_12 був зарахований на навчання до 8-го гласу КЗ КОР «Переяславський ліцей «Патріот» 21.08.2023 відповідно до заяви батька.

З довідки про участь матері у ліцейському житті ліцеїста III взводу II роти (10-А) класу КЗ КОР «Переяславський військово-спортивний ліцей «Патріот» ОСОБА_1 встановлено, що мати дитини ОСОБА_9 протягом навчання ОСОБА_5 , у ліцеї в процесі навчання та виховання сина участі не бере, не спілкується з вчителями, не цікавиться його навчанням, ліцейським життям. Контакту із закладом не підтримує, із класним керівником, вихователем не спілкується. До закладу не приходить, батьківські збори не відвідує.

За даними ЦНАП виконавчого комітету Переяславської міської ради ОСОБА_9 змінила Прізвище на ОСОБА_13 . Документ, що підтверджує особу – ПГУ 008439393 від 09.11.2022, виданий 3240.

З висновку, наданого органом опіки і піклування Переяславської міської ради від 16.12.2025 № 561-27 слідує, що орган опіки і піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідок ОСОБА_14 в суді пояснила, що проживала в одному будинку з родиною ОСОБА_15 – ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і їх сином ОСОБА_5 . Пам`ятає як після першого класу ОСОБА_18 сказав, що його покинула мама. З того часу, коли ОСОБА_17 ( ОСОБА_13 ( ОСОБА_15 ) залишила родину, вона бачила її один раз у матері ОСОБА_19 , з якою вона товаришує. Від бабусі по батьку ОСОБА_5 знає, що ОСОБА_20 залишила родину після першого класу, ОСОБА_5 ображений на матір за те, що вона його покинула.

Свідок ОСОБА_21 суду пояснила, що ОСОБА_22 є її сусідом. ОСОБА_23 в основному я бачила з батьком – ОСОБА_7 і бабусею – матір`ю ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 бачила останнього разу з сином в початкових класах. ОСОБА_16 зараз живе з іншою дружиною - ОСОБА_24 , з ними разом проживають діти – ОСОБА_18 , донька ОСОБА_25 від іншого шлюбу та їх спільна дитина. ОСОБА_26 називає мамою.

Відповідно до ч.7 та ч.8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч.1ст.9 Конвенції про права дитини).

Отже, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. При цьому, права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Статтею 164 СК України передбачено перелік підстав позбавлення батьківських прав. Вказаний перелік є вичерпним, інших підстав та обставин законом не передбачено.

Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Неповнолітній ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав своєї матері ОСОБА_2 , посилаючись на ухилення нею від виконання своїх обов`язків щодо його виховання та незабезпечення здобуття ним повної загальної середньої освіти.

В суді ОСОБА_2 визнала, що з 2022 року вона дійсно не спілкувалася з сином та не виконувала своїх батьківських обов`язків щодо нього. Відзначила, що приймає позицію сина, викладену в позовних вимогах щодо позбавлення її батьківських прав, однак внутрішньо з нею не погоджується.

Після судового засідання 10.04.2026, в якому після запитань позивача (сина) не змогла в подальшому продовжувати участь у зв`язку з пригніченим моральним станом та просила оголосити перерву, подала до суду заяву про визнання позову.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, у розумінні приписів статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, якщо таке визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За приписами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, суд не приймає визнання відповідачем позову в частині позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітнього сина, оскільки це суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує якнайкращі інтереси дитини.

Крім того, лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Оцінюючи доводи позовної заяви на предмет їх обґрунтованості, слід відзначити наступне.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов`язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.

Позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08.04.2020 у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 у справі № 640/15049/17, від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 331/5427/17.

З`ясовуючи наявність виняткових обставин як підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , суд встановив, що після розлучення з батьком дитини – ОСОБА_3 , їх спільний син ОСОБА_1 залишився проживати разом з батьком.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 , враховуючи виниклі недоброзичливі відносини з колишнім чоловіком, залишила місце проживання родини та переїхала до міста Києва, де влаштувалася на роботу.

Про переїзд до міста Києва ОСОБА_2 повідомила свого малолітнього на той час сина та обговорила з ним питання про його місце проживання.

За домовленістю з сином, що останній не заперечував в судовому засіданні, він залишався проживати разом з батьком ОСОБА_3 та на перше його прохання мав переїхати до матері ОСОБА_2 .

Приймаючи рішення про місце проживання сина з батьком, ОСОБА_2 керувалася найкращими інтересами дитини, усвідомлюючи власну фінансову неспроможність та неможливість забезпечити сину на початковому етапі окремого проживання необхідні умови життя та навчання. Виходила також з того, що любов батька до сина та фінансова спроможність ОСОБА_3 забезпечать сину належні умови для життя та розвитку.

Під час проживання неповнолітнього ОСОБА_1 з батьком, ОСОБА_2 не розривала зв`язок з сином, спілкувалася з сином шляхом влаштування зустрічей за місцем проживання своєї матері та за своїм місцем проживання в місті Києві.

Також син і мама спілкувалися телефоном.

Декілька разів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом їздили на море відпочивати.

З часом, ОСОБА_1 почав віддалятися, припинив зустрічі із своєю мамою ОСОБА_2 та декілька разів блокував її контакт у власному телефоні.

Намагаючись з`ясувати причину відторгнення її як матері та з метою налагодження відносин з сином, ОСОБА_2 вчиняла спроби до побачень з сином у своєї матері, не повідомляючи про своє перебування там, а також вдавалася до спроби залучити шкільного психолога.

Втративши надію на відновлення стосунків з сином, ОСОБА_2 з 2022 року припинила спроби віднайти шляхи до взаєморозуміння з сином.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді, поведінка ОСОБА_2 в судовому засіданні свідчила не просто про небайдужість до відносин, які склалися у неї з сином, а про те, що такі відносини викликають у неї доволі болісні відчуття. Як вбачалося, позов сина до своєї матері викликав у останньої розпач та болючу реакцію, що вона неодноразово демонструвала в ході судового провадження та під час якого відверто та щиро засвідчила, що почуття любові до своєї дитини не втрачене, як і не втрачене бажання відновити зв`язок та теплі відносини. За спостереженнями суду, в своїх поясненнях ОСОБА_2 , здавалося, абстрагувалася від судового процесу, інших учасників та, найперше, намагалася донести своє відчуття синові та бажала бути почутою саме сином.

Натомість, повідомлення ОСОБА_1 в суді про невиконання його матір`ю ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків не містить таких беззаперечних обґрунтувань, які б могли бути підставою для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу та по суті своїй пов`язано з накопиченими дитячими образами. Пояснення та твердження ОСОБА_1 в судовому засіданні висловлені під впливом зовнішніх факторів, яким він в силу свого віку неспроможний надати правильну оцінку.

Між матір`ю та сином, які мають обопільні образи, не відбувалося повноцінного спілкування, в якому вони відверто дозволили б говорити про те, що їх турбує у взаємних стосунках та про побажання один до одного.

Судові засідання стали єдиною платформою, де матір та син вимушені були вислухати думку один одного.

Разом з тим, при зверненні до суду з позовом, ОСОБА_1 мав категоричну позицію щодо позбавлення матері батьківських прав, однак під час судового розгляду, за повідомленням ОСОБА_2 , відносини між ними почали відновлюватись і вони з сином почали спілкуватись.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків матері і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23), від 19 лютого 2024 рокуу справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18(провадження № 61-1682св22).

Оцінюючи обставини справи, суд вважає, що з досягненням певного віку змінюються умови розвитку дитини, змінюються її життєві орієнтири, погляди та цінності, та в разі нормального спілкування між сином та матір`ю у комфортних умовах, позиція дитини також може зазнати змін.

В оцінці обставин справи суд виходить з якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Інтереси дитини превалюють над інтересами батьків, а тому завданням суду є встановлення справедливого балансу між ними.

Так, дослідженням матеріалів справи та допитом свідків з`ясовано, що беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суду не надано.

До того ж матір не втратила інтересу до участі у вихованні сина, має намір на відновлення відносин з ним.

Неможливість активної участі матері в житті дитини спричинена об`єктивними факторами, а отже, свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків не доведене.

Водночас, відповідно до статті 19 СК України суд може також не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав або відмови у цьому та враховується судом у сукупності з усіма об`єктивними обставинами, встановленими у справі.

З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 слідує, що Орган опіки та піклування Переяславської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_8 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

З висновку слідує, що ОСОБА_8 свідомо ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_1 , не приділяє належну увагу вихованню сина, не піклується про його навчальну діяльність. Також у висновку викладені позиції ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

В ході розгляду справи відповідачка неодноразово стверджувала, що не втратила інтересу до дитини, бажає налагодити з ним відносини та пояснювала відсутність між ними спілкування протягом тривалого часу небажанням сина спілкуватись.

В даному випадку позбавлення батьківських прав матері, яка не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з сином, не втратила інтересу до сина, участі у його вихованні та має намір на відновлення з ним відносин, не відповідатиме інтересам неповнолітнього ОСОБА_1 .

Поведінка відповідачки дає підстави вважати, що остання не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з дитиною, а позбавлення її батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Отже, висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення.

Необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого а ні позивач, а ні орган опіки і піклування належно не аргументували, не доведена.

Як зазначив Європейський Суд у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Таких обставин у даній справі судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Керуючись статтями ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особа: ОСОБА_3 , орган опіки і піклування – виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Орган опіки та піклування – виконавчий комітет Переяславської міської ради, місцезнаходження: вул. Б. Хмельницького, 27/25, м. Переяслав, Бориспільський район, Київська область, ЄДРПОУ 33201806.

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2026 року.

Суддя В. В. Хасанова