Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №357/12923/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12923/26

Провадження № 2-а/357/455/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Бебешко М. М. ,

при секретарі - Ільницька І. П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В:

24 липня 2026 року ОСОБА_1 інтересах якого діє адвокат – Радецька Тетяна Петрівна, через систему «Електронний суд» звернулись до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із даним позовом, в якому просить визнати протиправною і скасувати постанову № R121456 від 14.11.2025 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначили, що 14.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № R121456 за справою про адміністративне правопорушення за ст.ст. 210,210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою було визнано ІНФОРМАЦІЯ_3 винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ст.ст.210,210-1 КУпАП та було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Про наявність даної постанови позивач дізнався 15.07.2026 року, після отримання поштовим зв`язком поштового листа за №R 067221260020, яким було його повідомлено про відкриття виконавчого провадження №81409675 від 06.07.2026р. відкритого на підставі винесеної ІНФОРМАЦІЯ_4 № R121456 від 14.11.2025р., якою було накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу (додаток). Примірник постанови позивач не отримував, не була вручена позивачу. Рішення про винесення Постанови №R121456 від 14.11.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ст.ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, позивач вважає не законним, протиправним, таким що підлягає скасуванню.

31.07.2007 року позивача було виключено з військового обліку по стану здоров`я, про що наявний запис в його військовому квитку радянського зразка (додаток). ОСОБА_1 є особою, якого було виключено 31.07.2007 року з військового обліку по стану здоров`я, про що наявні записи в оригіналі його паперового примірнику військового квитка серія НОМЕР_1 виданого 30.11.1992 року та про що внесено відповідний запис на 7 сторінці паспорта (додатки).

15.07.2026р. позивач дізнався, що його повторно було взято на військовий облік самостійно відповідачем, що він перебуває на військовому обліку, категорія обліку–«військовозобов`язаний» та щодо нього прийнято рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а саме за не проходження ВЛК «відмовився від проходження ВЛК», що було покладено відповідачем в основу прийняття рішення про винесення Постанови №R121456 від 14.11.2025р. про адміністративне правопорушення за ст.ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Про дані обставини позивач дізнався саме з 15.07.2026 року, після отримання о 12 годині (11:54) на Укрпошті поштового листа №R067221260020 від Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 06.07.2026р. за вих.№ 166338, яким було його повідомлено про відкриття виконавчого провадження на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови № R 121456 від 14.11.2025р. про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу. З даним листом було надіслано позивачу Постанову про відкриття виконавчого провадження № 81409675 від 06.07.2026р., відкритого на підставі Постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 № R 121456 від 14.11.2025р., що підтверджується наданими суду доказами (додатки ). Після чого позивач одразу завантажив на свій мобільний телефон застосунок «Резерв +» та сформував електронний військово-обліковий документ о 12год.34хв. 15.07.2026р., з даних якого і дізнався про обставини автоматичного/самостійного поновлення його на військовому обліку та перебування його в статусі «військовозобов`язаний», щодо якого внесено записи про «порушення правил військового обліку», про розшук в зв`язку з відмовою в проходженні ВЛК, наслідком чого є винесена оскаржувана Постанова № R 121456 від 14.11.2025р. Дані обставини підтверджуються суду Витягом з військово-облікового документу ОСОБА_1 , сформованого через мобільний застосунок «Резерв+» 15.07.2026р. о 12:34 год. (на 1 аркуші) (додаток). 15.07.2026р. о 11год.54 хв. було отримано поштовий лист №R 067221260020 від державної виконавчої служби, що підтверджується Витягом з реєстру поштових листів АТ «Укрпошта» (track.ukrposhta.ua), після чого одразу ( о 12 год.34хв. 15.07.2026р.) було завантажено мобільний застосунок «Резерв+» через який було сформовано о 12 годині Витяг військово-облікового документу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що підтверджується наданим суду Витяг військово-облікового документу ОСОБА_1 , сформований через мобільний застосунок «Резерв+» 15.07.2026р. о 12:34 год (додаток). Отже, одразу після отримання поштового листа №R 067221260020, зі змісту якого позивач дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження №81409675, було сформовано позивачем через мобільний застосунок «Резерв+» Витяг з військово-облікового документу, з якого дізнався як про наявність поновлення його на військовому обліку так і про винесену Постанову №R121456 від 14.11.2025р. про адміністративне правопорушення за не проходження ВЛК, про запис про відмову від проходження ВЛК. До 15.07.2026р. Позивач вважав себе не військовозобов`язаним, таким, на якого не може покладатися жодна вимога ТЦК та СП щодо виконання вимог мобілізаційного законодавства в зв`язку з виключенням його з військового обліку по стану здоров`я з 31.07.2007 року. Позивач самостійно не звертався до ТЦК та СП для поновлення його на військовому обліку. На дату звернення із даним позовом позивач не отримав постанову №R 121456 від 14.11.2025р. про адміністративне правопорушення якою було накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Не був обізнаний про її наявність до 15.07.2026р., не отримувалася позивачем, в зв`язку з чим було подано адвокатський запит №2207/26 від 22.07.2026р. про надання копії Постанови № R121456 виданої 14.11.2025р. ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх документів на підставі яких було винесено Постанову № R121456 від 14.11.2025.

Автоматичне поновлення позивача на військовому обліку, як особи яку було виключено з військового обліку в передбаченому законом порядку з 31.07.2007 року по стану здоров`я, не дає підстав для самостійного в односторонньому порядку прийняття рішень оформлених постановою про адміністративне правопорушення з підстав не явки самостійно до ТЦК та СП для проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, або трактувати про відмову від проходження ВЛК та з цих підстав виносити постанови про визнання винним позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ст.ст.210,210-1КУпАП і накладати адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Оскаржувана Постанова № R121456 від14.11.2025р., якою було визнано позивача виним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу, є протиправною, не законною з підстав притягнення позивача до адміністративної відповідальності з порушенням передбаченої законом процедури, складання Протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної Постанови за відсутністю складу адміністративного правопорушення, без застосування норм права які підлягали застосуванню за даних обставин справи та пред`явленої до виконання після спливу строків, чим було порушено норми ст.ст. ст. 38, 210-210-1, 268, 277- 278 КУпАП.

Відповідно за даних обставин справи, притягнення до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за не особисте самостійне не прибуття до в приміщенні ТЦК для проходження ВЛК, не містить склад адміністративного правопорушення, є правом а не обов`язком особи. Притягнення позивача з цих підстав до адміністративної відповідальності є протиправним. Окрім того, наявність в оригіналі військово-облікового документу позивача запису «невійськовозобов`язаний» з 31.07.2007 року (виключений не за віком а по стану здоров`я), вказує, що такий статус є незворотнім, оскільки відсутня процедура повторного взяття на військовий облік осіб, виключених з військового обліку за станом здоров`я, в тому числі у спосіб автоматичного самостійного поновлення, так як даний статус зберігає свою чинність не залежно від змін законодавства, жодними нормами якого не передбачено визнання даного статусу недійсним або не чинним. Відповідно, на позивача не можуть покладатися зазначені ТЦК та СП вимоги про проходження ВЛК та покладатися наслідки за не проходження медичного огляду з 2022р. мотивуючи зміною законодавства. На позивача не розповсюджувалися вимоги територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з підстав втрати позивачем з 31.07.2007року статусу військовозобов`язаного. Станом на 2007 рік частина 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачала виключення з військового обліку осіб, визнаних непридатними до військової служби за станом здоров`я, знімалися з військового обліку на постійній основі, повторне взяття яких не може обґрунтовуватися зміною законодавства, як приклад 2022р.-2025років. Наявність у позивача з 31.07.2007 року статусу невійськовозобов`язаний, надає позивачу право бути звільненим від будь-яких вимог ТЦК, в тому числі не виконувати вимоги щодо повторного проходження ВЛК за прийнятим рішенням ТЦК та СП, яке ґрунтується на нормах нового законодавства, норми якого не підлягають застосуванню до правовідносин з позивачем, в тому числі щодо автоматичного поновлення позивача на військовому обліку, у разі, якщо відомості про нього були відсутні в реєстрі «Оберіг» або втрачені дані про виключення раніше позивача з військового обліку, що фактично є повторною постановкою на облік для позивача, який раніше був виключеним.

У відповідача було відсутнє право визнавати винним позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ст.ст.210, 210-1 КУпАП та накладати адміністративне стягнення у вигляді штрафу з підстав не проходження ВЛК. Згідно наявних даних, отриманих з витягу розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованого через мобільний застосунок «Резерв+» 16.07.2026р., наявні відомості про адміністративної справи № F3104664 від 29.08.2025р. за ст.210-1 КУпАП, про наявність якої також нічого не відомо позивачу, в зв`язку з чим було подано адвокатський запит №2307/26 від 23.07.2026р. про надання всіх аркушів матеріалів адміністративної справи № F3104664 від 29.08.2025р. за ст.210-1 КУпАП для повного та всебічного з`ясування обставин справи в частині чи стосується дана справа оскаржуваної Постанови R121456 від 14.11.2025.

Про наявність Повістки про проходження ВЛК не було відомо позивачу, поштовим зв`язком не надсилалася, не вручалась в жодний інший спосіб, визначений законодавцем. Відсутнє будь-яке підтвердження того, що позивач відмовився від проходження ВЛК або отримання направлення на ВЛК. Процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного медичного огляду, видача керівником ТЦК та СП направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого Постановою №560 від 16.05.2024р.

Позивач стверджує, що повістки про виклик на ВЛК не було, доказів відмови проходження ВЛК не існує, як і не існує доказів дотримання відповідачем процедури направлення для проходження медичного огляду, як і не існує доказів вручення позивачу направлення для проходження ВЛК, доказів відмови від її отримання та від проходження, доказів обізнаності про складання протоколу про адміністративне правопорушення та ознайомлення позивача зі змістом протоколу та винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, що вказує на не дотримання норм процесуального закону при винесенні оскаржуваної Постанови та є самостійною підставою для її скасування, так як прийняттю постанови передує складання протоколу із роз`ясненням прав позивача, з урахуванням яких має виноситися дана Постанова, що не можливо у разі відсутності повідомлення позивача про даний виклик на проходження медичного огляду на визначення придатності до військової служби, опускаючи навіть той факт, що на позивача не розповсюджуються вимоги ТЦКтаСП після виключення його з військового обліку , який з 31.07.2007року перебував в статусі «не військовозобов`язаний»

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 29 липня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 надати до суду належним чином завірені копії документів, які стали підставою для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 та саму постанову про накладення адміністративного стягнення від 14 листопада 2025 року.

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав ухвалу про відкриття провадження в справі 07 серпня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

25 серпня 2026 року на адресу суду від представника відповідача Кірігетова Дмитра Ігоровича надійшла заява на виконання ухвали суду та про продовження строку для подання відзиву, в якій зазнали, що копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 07.08.2026. Разом з копією ухвали про відкриття провадження копія позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу не надійшла. За відсутності позовної заяви відповідач позбавлений можливості ознайомитись з підставами позову, доводами позивача та належним чином підготувати відзив із запереченнями щодо заявлених вимог.

Щодо заяви представника відповідача про неотримання копії позовної заяви, суд роз`яснює представнику згідно положень ч. 1, 2 ст. 18 КАС України в судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Частиною 6 статті 18 КАС України передбачено, що серед інших суб`єктів державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Згідно абз. 3, 4 ч. 9 ст 44 КАС України якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який не є суб`єктом владних повноважень та подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Отже, з урахуванням наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , як територіальний орган органу державної влади, зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, а у позивача та суду відсутній обов`язок направляти, в тому числі копію позовної заяви з додатками, учаснику справи, який зобов`язаний зареєструвати таких кабінет, але не зареєстрував.

Враховуючи, що учасники справи будучи належним чином повідомленні про розгляд справи, із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на адресу суду не зверталися, відповідач у встановленні судом строки не подав відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

14 листопада 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 , полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № R121456, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф в розмірі 17000,00 грн.

За змістом постанови, «за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл. та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Дата надходження від особи заяви, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на її притягнення до адміністративної відповідальності: 10.10.2025.

Згідно копії військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 на сторінці 28 міститься відмітка про зняття з обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 31.07.2007 та про визнання не військовозобов`язаним.

Згідно витягу з Резерв+ ОСОБА_1 відсутня інформація про наявність інвалідності.

Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Нормами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

У пункті 2 Порядку № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Підпунктом 1, 2, 7, 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку № 1487; далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку:

за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ),військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;

за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ,відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;

особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також згідно з підпунктом 101 пункту 1 Правил у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий обліку районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів);

мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон;

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

В постанові вказується, що ОСОБА_1 порушив п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Разом з тим у витягу з військово-облікового документу «Резерв +» відносно ОСОБА_1 , а також в копії його військового квитка відсутні дані про визнання його обмежено придатним

Згідно ст. 9 КУпАП Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення наявності в її діянні (дії чи бездіяльності) складу правопорушення, зокрема: об`єкт, суб`єкт, об`єктивна сторона та суб`єктивна сторона.

Позивач ОСОБА_1 був притягнутий постановою R121456 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

В постанові ж зазначено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл. та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» обов`язок пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та обов`язок самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду встановлено для осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби, окрім осіб з інвалідністю.

З наданих позивачем документів не вбачається визнання його обмежено придатним о військової служби, так і відповідач не довів наявність у позивача такого статус, а тому суд зазначає, що позивач не є суб`єктом вчинення правопорушення, оскільки не мав обов`язку, встановленого положеннями п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», таким чином в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУПАП, а винесення постанови № R121456 є протиправним.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Вказана позиція відповідає Постанові Верховного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 524/9716/16-а

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.

Згідно Постанови Верховного суду від 15 травня 2019 в справі № 537/2088/17 факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх аспектах

За аналогією з визнанням особою вини у вчиненні порушення ПДР визнання вини порушення законодавства про мобілізацію не може слугувати єдиним доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не доведено, що ОСОБА_1 мав обов`язок виконати вимоги п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме через відсутність в нього статусу обмежено придатного до військової служби, а тому суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.

У статті 280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч.1 ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи Відповідач будь-яких доказів в обґрунтування заперечень та відзиву на позов до суду не надав, розпорядившись своїм правом на власний розсуд.

Оскільки відповідачем у справі, не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та правомірності прийняття постанови серії № R121456 від 14 листопада 2025 року, яка є предметом оскарження у даній справі, а тому приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи, та враховуючи положення ст.62 Конституції України, ст.280, 251 КУпАП, ст.77 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо скасування постанови.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, у тому числі, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже суд вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для його скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.

При вирішенні питання про стягнення судового збору суд вказує наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки справа, що розглядається, не є справою щодо накладення адміністративного стягнення (глава 22 КУпАП), а є адміністративною справою з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (накладення адміністративного стягнення) (стаття 286 КАС України).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 21.01.2021 року у справі № 361/8616/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Частиною 2 пп.5 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» становив 3328,00 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що предметом розгляду даної справи є правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становить 665,60 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі ч. 2 ст. 19, ст. 65 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 210, 235, 245, 247, 251, 252, 254-256, 268, 280, 283, 287-289, 291 КУпАП та керуючись ст.ст. 5, 20, 72, 77, 79, 139, 159, 162, 165, 194, 229, 241-246, 250, 251, 255, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Скасувати рішення суб`єкта владних повноважень – постанову від 14 листопада 2025 року № R121456 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 . Місце знаходження: АДРЕСА_2 . Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3

СуддяМ. М. Бебешко