Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №290/958/26 — Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

Іменем України

290/958/26

1-кп/290/340/26

07.10.26

7 жовтня 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у селищі Романів справу за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Разіне, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, інженера ФГ «Василюк», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до преамбули Водного кодексу України (далі – ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного Кодексу України (далі – ЗК України) та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) прибережні захисні смуги шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари – 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Частиною першою статті 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передаватися лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, з поміж іншого забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Так, в достовірно невстановлені час та день, але не раніше березня 2026 року, ОСОБА_6 , керуючи процесом обробітку земельних ділянок за межами с. Годиха Житомирського району Житомирської області, за відсутності правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, в порушення вимог земельного законодавства, діючи умисно, вирішив самовільно зайняти земельні ділянки водного фонду прибережної захисної смуги річок Перебігла та Тетерів, земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Романівської селищної ради, шляхом їх розорювання, посіву та вирощування на них сільськогосподарської культури – сої.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття земельних ділянок водного фонду – прибережної захисної смуги річок Перебігла та Тетерів, разом з єдиним масивом із земельними ділянками сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 1821481800:09:000:0127 площею 10,5 га, 1821481800:09:000:0128 площею 19,5348 га, 1821481800:09:000:0129 площею 15 га, 1821481800:09:000:0130 площею 15 га, а також несформованої земельної ділянки площею 3,3528 га, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 1821481800:09:000:0127 та річкою Перебігла, що знаходяться за межами села Годиха Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_6 в достовірно невстановлені час та день, але не раніше березня 2026 року, шляхом їх розорювання, посіву та вирощування на них сільськогосподарської культури – сої, самовільно зайняв землі водного фонду – частину прибережної захисної смуги річок Перебігла та Тетерів, загальною площею 2,7618 га, що перебувають в охоронній зоні, чим завдано шкоди навколишньому природному середовищу в сумі 9170,79 грн, та земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 33,3152 га, чим завдано шкоду у розмірі 108991,34 грн.

ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України: самовільне зайняття земельних ділянок в охоронних зонах.

Разом з обвинувальним актом надійшла угода про визнання винуватості від 28.08.2026, укладена між прокурором Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , з одного боку, та підозрюваним ОСОБА_6 , за участю його захисника ОСОБА_5 , на підставі статей 468, 469 та 472 КПК України.

Згідно з даною угодою прокурор та підозрюваний дійшли згоди щодо всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Підозрюваний ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, зазначивши, що щиро розкаюється у вчиненому.

Також сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_6 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, яке належить до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, вину визнає, у вчиненому щиро розкаюється, тяжких наслідків від вчинення злочину не настало; та враховуючи обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, за умовами вказаної угоди сторони погодились на призначення ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, за ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням норм ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

Крім того, за умовами угоди підозрюваний ОСОБА_6 зобов`язується звільнити самовільно зайняті земельні ділянки водного фонду – частину прибережної захисної смуги річок Перебігла та Тетерів загальною площею 2,7618 га, та земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 33,3152 га, а також виконувати усі обов`язки, які будуть покладені на нього судом.

Угода містить посилання сторін на усвідомлення ними наслідків укладення і затвердження угоди, передбачених статтею 473 КПК України, а також наслідків невиконання угоди про визнання винуватості, що передбачені статтею 476 КПК України.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні вказав, що при укладенні угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання.

Обвинувачений у підготовчому судовому засіданні визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 197-1 КК України, погодився на призначення йому узгодженого покарання та просив затвердити укладену з прокурором угоду.

Захисник у підготовчому судовому засіданні ствердив, що угода була підписана в його присутності, просив укладену з прокурором угоду затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання для обвинуваченого та інші передбачені угодою заходи.

Представник потерпілого Романівської селищної ради ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні не заперечувала проти затвердження угоди – вказати за фактичною позицією.

Розглядаючи питання про можливість затвердження вказаної угоди про визнання винуватості, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів без будь-яких умов.

Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості (ч.ч. 5, 6 ст. 469 КПК України).

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Суд відповідно до вимог частини другої статті 473 КПК України роз`яснив обвинуваченому наслідки укладення та затвердження цієї угоди про визнання винуватості, якими є для прокурора та обвинуваченого обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для обвинуваченого наслідком укладення та затвердження цієї угоди є також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу.

Обвинуваченому роз`яснено обмеження щодо оскарження вироку суду першої інстанції, ухваленого на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, визначені статтею 394 КПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 474 КПК України перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд з`ясував у обвинуваченого, чи цілком розуміє він: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; 2) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу; 3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; 4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_6 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені пунктом 1 частини четвертої статті 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 КПК України.

Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_6 беззастережно визнав себе винуватим, згідно із статтею 12 КК України, а саме злочин, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК України, відноситься до категорії нетяжких.

При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вину визнає, у вчиненому щиро розкаюється, тяжких наслідків від вчинення злочину не настало.

Крім того, згідно з обвинувальним актом, завдані кримінальним правопорушенням збитки на загальну суму 118162,13 грн (9170,79 грн – шкода навколишньому природному середовищу, 108991,34 грн – шкода, завдана земельним ділянкам комунальної власності) відшкодовані обвинуваченим під час досудового розслідування. Обов`язок звільнити самовільно зайняті земельні ділянки обвинувачений прийняв на себе за умовами угоди.

Відповідно до статті 66 КК України суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку обставинами, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_6 .

Відповідно до статті 67 КК України обтяжуючих обставин покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Сторони угоди обґрунтували застосування ст. 69 КК України наявністю кількох обставин, що пом`якшують покарання, та особою обвинуваченого. Суд погоджується з таким обґрунтуванням, оскільки сукупність зазначених обставин у поєднанні з даними про особу винного істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що дає підстави призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до частини 1 статті 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Ознайомившись зі змістом угоди, перевіривши виконання вимог статті 472 КПК України, вислухавши думку учасників кримінального провадження, переконавшись у добровільності волевиявлення сторін на укладення угоди, суд вбачає всі підстави для затвердження угоди, оскільки її умови не суперечать вимогам кримінального та кримінально-процесуального закону, не посягають на інтереси суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, у суду немає підстав припускати неможливість її виконання обвинуваченим, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, узгоджені сторонами вид та міра покарання відповідають загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановлених кримінальним законом.

За таких обставин суд уважає доведеним у підготовчому судовому засіданні те, що ОСОБА_6 своїми умисними діями вчинив самовільне зайняття земельних ділянок в охоронних зонах, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 197-1 КК України, за якою належить призначити обвинуваченому узгоджену сторонами угоди про визнання винуватості міру покарання з урахуванням ст. 69 КК України, а саме: штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

Таким чином, суд уважає можливим прийняття рішення про затвердження угоди про визнання винуватості між сторонами кримінального провадження, призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Вказане покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Запобіжний захід не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні

Постановою начальника сектору дізнання відділення поліції № 2 Житомирського районного управління поліції № 1 ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_7 від 20 липня 2026 року речовими доказами у кримінальному провадженні визнано земельні ділянки комунальної власності Романівської селищної ради, на яких вирощується соя, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 1821481800:09:000:0127 площею 10,5000 га, з яких оброблено 9,3334 га; земельну ділянку з кадастровим номером 1821481800:09:000:0128 площею 19,5348 га, з яких оброблено 15,9154 га; земельну ділянку з кадастровим номером 1821481800:09:000:0129 площею 15,0000 га, з яких оброблено 0,7947 га; земельну ділянку з кадастровим номером 1821481800:09:000:0130 площею 15,0000 га, з яких оброблено 6,6807 га; а також земельну ділянку без кадастрового номера площею 3,3528 га, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 1821481800:09:000:0127 та річкою Перебігла.

Відповідно до інформаційного листа Романівської селищної ради від 20.07.2026 № 1817/04-33 зазначені земельні ділянки в оренду не передавалися, договори оренди землі не укладалися. Земельні ділянки не вилучалися, арешт на них не накладався.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, при цьому речові докази повертаються власнику (законному володільцю). Земельні ділянки є нерухомим майном, власником (законним володільцем) якого є територіальна громада в особі Романівської селищної ради; потреба в їх подальшому збереженні як речових доказів у зв`язку з ухваленням вироку відпала. Тому речові докази слід залишити у власності територіальної громади в особі Романівської селищної ради. Зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки обвинувачений прийняв на себе за умовами угоди.

Керуючись статтями 370, 373, 374, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 28 серпня 2026 року між прокурором Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_6 , за участю його захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026062000000024 від 25 червня 2026 року.

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн 00 коп.

Речові докази – земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 1821481800:09:000:0127, 1821481800:09:000:0128, 1821481800:09:000:0129, 1821481800:09:000:0130 та земельну ділянку без кадастрового номера площею 3,3528 га, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 1821481800:09:000:0127 та річкою Перебігла, визнані речовими доказами постановою начальника сектору дізнання відділення поліції № 2 Житомирського районного управління поліції № 1 ГУНП в Житомирській області від 20 липня 2026 року, – залишити у власності територіальної громади в особі Романівської селищної ради.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Романівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення лише з підстав, визначених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

СуддяОСОБА_8