Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №283/217/25 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/217/25

Провадження №2/283/44/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Хомич В.М., секретар судового засідання Ільніцька С.В., за участю позивача, відповідача, її представника – адвоката Голуб Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Малинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання батьківства, яка обґрунтована тим, що в період часу з початку 2017 року по березень 2024 року позивач перебував у стосунках з відповідачем, ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила їхню спільну дитину - ОСОБА_3 .

При реєстрації народження дитини запис про батька був здійснений на підставі ст. 135 СК України, оскільки на той момент сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а позивач постійно знаходився на військовій службі. Сторони планували офіційно зареєструвати шлюб після закінчення військової служби позивача в ЗСУ, однак на даний час стосунки між ними припинені через втрату почуття кохання, а тому вони вже тривалий час не підтримують один із одним будь-які відносини.

Після припинення сторонами стосунків, ОСОБА_2 заборонила позивачеві спілкування та побачення з сином, мотивуючи це тим, що він офіційно не вказаний його батьком у свідоцтві про народження. Позивач вважає, що таким чином було порушено його батьківські права щодо виховання та спілкування з сином.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі; визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, задоволено клопотання про витребування доказів.

21.02.2025 до суду надійшли витребувані докази та лист від представника третьої особи про розгляд справи без його участі.

02.06.2025 до суду надійшли письмові пояснення відповідача.

Ухвалою від 02.06.2025 клопотання позивача про призначення експертизи задоволено, призначено судово-генетичну експертизу, провадження у справі зупинено.

28.07.2025 ухвала про призначення експертизи була повернута без виконання через неявку учасників на відібрання біологічних зразків.

Ухвалою суду від 29.07.2025 відновлено провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 22.08.2025.

Ухвалою суду від 29.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 11.11.2025, який неодноразово відкладався.

Ухвалою від 06.02.2026 повторно направлено ухвалу від 02.06.2025 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи на виконання.

27.04.2026 експертна установа поінформувала суд про неможливість виконання ухвали суду, оскільки відповідач разом з дитиною не прибула для відбору крові.

Ухвалою від 28.04.2026 відновлено провадження у справі.

У зв`язку із тим, що з моменту відкриття провадження у справі відбулися зміни у назві третьої особи, суд при ухваленні рішення зазначає назву третьої особи, яка є чинною на дату ухвалення рішення.

Позиція позивача

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, визначених у позові. Позивач зауважив, що на момент народження дитини він проходив службу. По можливості відвідував відповідача з дитиною. Спочатку відповідач дозволяла бачитись йому з дитиною, він міг проводити із сином час без присутності відповідача. Після звільнення зі служби, влітку 2023 року, відносини між ним та відповідачкою остаточно зіпсувались і вона почала перешкоджати бачитись йому із сином. Розумів, що це порушує його права як батька, але сподівався вирішити це в добровільному порядку. Однак, коли зрозумів, що дії відповідачки грубо порушують його права, вирішив юридично оформити свої права як батька.

Позиція відповідача

У письмових поясненнях відповідач підтвердила, що періодично зустрічалася з позивачем, коли він приїжджав у м. Малин, так як позивач перебував на службі у ЗСУ. Разом вони не проживали та спільного господарства не вели. Коли вона завагітніла, випадково виявила, що позивач вів листування інтимного характеру з іншими жінками, а до неї ставився грубо, з неповагою, ображав, принижував. З цих причин з липня 2021 року вони перестали спілкуватися. Сина вона народила ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Житомир. Позивач на той час вже звільнився з ЗСУ та близько 3 місяців працював у м.Житомирі, однак жодного разу її з дитиною не перевідав. Виходячи з вказаних обставин, при реєстрації народження дитини запис про батька зроблено відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України, оскільки позивач не визнавав себе батьком дитини та наміру бути записаним як батько при реєстрації народження дитини не виявляв. Посилання у позові на те, що ніби він на той час постійно знаходився на військовій службі, є неправдивим, так як із записів у військовому квитку, копія якого додана до позовної заяви, вбачається, що він був звільнений (демобілізований) з військової служби 25.10.2021, тобто, ще до народження дитини. Вперше позивач прийшов побачити сина у лютому 2022 року, але його поведінка під час зустрічі викликала обурення у відповідачки та її батьків, тому вони вирішили, що від ОСОБА_1 відчувається якась небезпека та буде краще, щоб він до них більше не приходив. Після цього позивач більше дитиною не цікавився. Від знайомих відповідачці стало відомо, що позивач був мобілізований, перебував у зоні ведення бойових дій, потім проходив лікування, отримав групу інвалідності та 12.02.2024 був демобілізований за станом здоров`я. Після звільнення зі служби позивач пропонував передати дитину йому. Отримавши відмову, з боку позивача почався справжній терор щодо відповідача та членів її сім`ї. ОСОБА_1 постійно переслідує відповідача та її батьків, погрожує фізичною розправою, грюкає у двері квартири, телефонує у пізній час, намагається викрасти дитину. Позивач часто поводить себе неадекватно, є емоційно неврівноваженим. Однак, вона визнає, що позивач є біологічним батьком ОСОБА_3 . Поряд з цим, відповідач категорично заперечує формальне встановлення батьківства позивача та вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який ніколи не цікавився дитиною, не утримував її, не виконував батьківських обов`язків, з врахуванням обставин, які зазначені вище, не відповідає інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку.

У судовому засіданні відповідач просила застосувати строк давності, передбачений ст. 129 СК України, оскільки ОСОБА_1 знав про те, що є батьком дитини від народження, однак звернувся із позовом через 3 роки.

У судовому засіданні 06.02.2026 відповідач заперечила біологічне батьківство позивача щодо дитини, вказавши, що письмові пояснення до суду, а також до органів поліції писала під тиском.

У підготовчому судовому засіданні 02.06.2025, під час обговорення клопотання позивача про призначення судової експертизи, відповідачка відразу повідомила, що не забезпечуватиме прибуття дитини до експертної установи для відібрання біологічних зразків. У судовому засіданні 06.02.2026 під час обговорення питання повторного направлення ухвали суду про призначення експертизи на виконання, відповідачка знову повідомила, що не буде здійснювати доставку дитини до експертної установи. У судовому засіданні 14.07.2026 відповідачка повідомила, що не забезпечила прибуття дитини до експертної установи 24.04.2026 тому, що захищала інтереси дитини, оскільки така поїздка для дитини не становила жодної користі та викликала б стрес.

У судових дебатах представник відповідача просила врахувати, що сторона відповідача не заперечує факту знайомства сторін та існування між ними у певний період особистих стосунків. Однак, зазначений факт сам по собі не є достатнім доказом біологічного батьківства позивача щодо сина відповідачки. Хоч відповідачка у письмових поясненнях зазначала, що вважає позивача біологічним батьком дитини, вона не володіє спеціальними знаннями у сфері генетики, тому її висловлювання ґрунтуються на особистому переконанні, сформованому з характеру та часу відносин сторін. Таке особисте переконання відповідачки не є результатом молекулярно-генетичного дослідження. Тому представник відповідача просила оцінювати висловлювання відповідачки у сукупності з усіма іншими доказами, а не надавати йому значення самодостатнього наукового підтвердження біологічного батьківства позивача.

Представник зауважила, що допитані за клопотанням позивача свідки лише підтвердили, що бачили позивача та відповідача разом, що відповідач не заперечує, однак дані свідчення не підтверджують біологічне походження дитини. Натомість свідки зі сторони відповідача протягом тривалого часу мали можливість безпосередньо спостерігати за повсякденним життям відповідача та дитини. Тому суду необхідно оцінити, чи досягли докази позивача такого рівня переконливості, який дозволяє встановити юридично значущий факт походження дитини саме від нього.

Окремо представник акцентувала, що неявка відповідачки до експертної установи не є ухиленням, оскільки неприбуття було пов`язано в одному випадку із хворобою дитини, що підтверджено належними доказами, а в іншому - через тривалу повітряну тривогу. З огляду на це просила не застосовувати ст. 109 ЦПК України.

Встановлені судом обставини.

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Житомирі, мати – ОСОБА_2 , батько – ОСОБА_4 ; відомості про батька записані за заявою матері згідно з ч. 1 ст. 135 СК України (а.с.17-18, 40).

Листами ВП №1 Коростенського РУП підтверджується, що ОСОБА_2 зверталася зі скаргами на дії ОСОБА_1 , за наслідками розгляду яких відносно ОСОБА_1 складався протокол за ст. 173-2 КУпАП (а.с. 47-54).

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 повідомив, що є двоюрідним братом позивача. Свідкові відомо, що позивач перебував у стосунках з відповідачем. Під час військової служби позивача, свідкові від матері стало відомо, що у ОСОБА_1 народився син. Свідкові відомо, що позивач відвідував сина, допомагав відповідачці. Також позивач з дитиною приїздив додому до свідка. Між позивачем та дитиною були прекрасні відносини. Чому позивач не вказаний батьком дитини, свідкові не відомо. Наразі позивач не бачиться із сином через заборону відповідачки.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що бачила особисто, як позивач проводив час з дитиною, ставився до хлопчика як до сина. Дитина також дуже раділа спілкуванню з позивачем.

Свідок ОСОБА_7 повідомила, що є колегою відповідачки по роботі. Свідкові достовірно відомо, що позивач чинить неправомірні дії щодо ОСОБА_2 та її дитини: переслідує відповідачку, чинить на неї тиск. Відповідачка постійно переживає за безпеку, як власну, так і дитини. Мета позивача: брати участь у вихованні дитини.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що є сусідкою відповідачки та знає, що під час вагітності ОСОБА_2 була сама. Після народження дитини ОСОБА_2 неодноразово викликала поліцію на ОСОБА_1 , бо той стукав у двері. Свідок також бачила позивача з дитиною біля будинку відповідача понад два роки тому.

Свідок ОСОБА_9 повідомила, що є сусідкою відповідачки. Допомагала відповідачці з дитячими речами. Також ОСОБА_2 з дитиною завжди допомагає батько відповідачки. Ще коли хлопчик був маленьким, то свідок бачила, як ОСОБА_1 грався з ним. Також свідок бачила, як ОСОБА_1 спричинив батьку відповідачки тілесні ушкодження. Це було в цьому році. Якось в пізній час ОСОБА_1 дуже гучно стукав у двері квартири ОСОБА_10 , через це викликали поліцію.

Оцінка аргументів сторін та норми права, застосовані судом

Між сторонами виник спір щодо визнання батьківства позивача відносно сина відповідачки.

До спірних правовідносин суд застосовує норми Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.

Згідно зі ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Законодавством визначено перелік осіб, які вправі звернутися з позовом про визнання батьківства, зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні, у таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері.

Як встановлено судом, запис про батька при реєстрації народження ОСОБА_3 був здійснений за заявою матері на підставі ч. 1 ст. 135 СК України (а.с. 18).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Як вказує у своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини, наразі ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

За клопотанням позивача у справі призначалась судово-генетична експертиза для вирішення питання, чи є він батьком дитини – ОСОБА_3 . Однак, ухвала суду була повернута без виконання з неявкою учасників до експертної установи.

У судовому засіданні було встановлено, що позивач 04.07.2025 прибув до експертної установи, тоді як відповідачка не забезпечила явку дитини на вказаний час. Причиною неприбуття з дитиною до експертної установи стала хвороба дитини, про що відповідачка повідомила експертну установу.

Враховуючи поважність причини неявки дитини до експертної установи, суд повторно направив ухвалу про призначення експертизи на виконання, неодноразово роз`яснивши усно та в змісті ухвали наслідки ухилення сторін від проведення експертизи.

Однак відповідач знову двічі не забезпечила прибуття дитини до експертної установи для відібрання біологічних зразків, у зв`язку з чим ухвала була повернута без виконання.

Неявку до експертної установи на 20.03.2026 відповідачка пояснила хворобою дитини, що підтвердила листом тимчасової непрацездатності №21585774-2039756774-1, дата відкриття 17.03.2026, дата закриття 20.03.2026 (а.с. 124).

У судовому засіданні 14.07.2026 відповідачка пояснила, що не забезпечила прибуття дитини до експертної установи для відібрання зразків 24.04.2026, оскільки захищала інтереси дитини, бо така поїздка не принесла б дитині користі, а лише стрес. В подальшому, у судовому засіданні 01.10.2026 відповідачка та її представник висловили іншу версію поважності причини неприбуття відповідачки з дитиною до експертної установи – триваюча повітряна тривога у м. Києві.

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином, законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Аналізуючи поведінку відповідачки, суд зауважує, що у підготовчому судовому засіданні 02.06.2025, коли вирішувалось питання про призначення експертизи, відповідачка відразу зауважила, що вона не буде доставляти дитину до експертної установи. У судовому засіданні 06.02.2026 при вирішенні питання про повторне направлення ухвали про проведення судової експертизи на виконання, відповідачка черговий раз наголосила, що вона не доставлятиме дитину до експертної установи. Пропозицію позивача про те, що він згоден забезпечити відповідачку з дитиною транспортом, в тому числі і спеціальним медичним автомобілем для надання дитині, при потребі, меддопомоги, відповідачка проігнорувала.

Також суд бере до уваги непослідовну позицію відповідачки щодо причини неприбуття до експертної установи 24.04.2026: спочатку вона повідомила, що така поїздка не відповідача інтересам дитини, а після вступу у справу представника відповідача, причиною неявки стала повітряна тривога у м. Києві.

Узагальнюючи викладене, суд приходить до висновку, що така поведінка відповідачки, яка, будучи обізнаною про наявність судової справи, призначення експертизи та наслідків ухилення від участі в ній, свідомо допустила неприбуття малолітнього сина до експертної установи для відбору біологічних зразків, тобто ухилилася від участі в експертизі.

На доводи представника відповідача щодо того, що підтвердження відповідачкою біологічного батьківства позивача є її особистим переконанням, а не результатом молекулярно-генетичного дослідження, а тому потребує оцінки в сукупності з іншими доказами, суд зауважує наступне.

Від народження дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 , і до ІНФОРМАЦІЯ_3 (судове засідання) відповідачка визнавала біологічне батьківство позивача відносно дитини, про це свідчать: підтвердження того, що ОСОБА_1 є батьком її сина ОСОБА_11 у підготовчому судовому засіданні 02.06.2025, її заява до поліції від 25.09.2024, письмові пояснення, надані пом.чергового відділення поліції, від 25.09.2024, письмові пояснення, подані до суду, від 02.06.2025. Також про те, що відповідач надавала позивачу можливість бачитися з сином підтвердили свідки, при тому як зі сторони позивача, так і допитані за клопотанням відповідачки. Зокрема, свідки відповідача - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили суду, що бачили, як позивач грався з дитиною, коли та була маленька. Тоді як свідок зі сторони відповідача, ОСОБА_7 , повідомила, що позивач переслідує відповідачку та чинить на неї тиск з метою брати участь у вихованні дитини.

Таким чином, доводи сторони відповідача у судових дебатах про те, що саме по собі повідомлення відповідачкою про біологічне батьківство позивача відносно її сина, без підтвердження даного факту науковими методами, є лише припущенням, суд оцінює критично, адже відповідачка, будучи повнолітньою дієздатною особою, народивши дитину, очевидно, як ніхто інший, обізнана про батька своєї дитини. Суперечлива поведінка відповідачки під час судового розгляду свідчить про ухилення від виконання нею обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 43 ЦПК України в частині сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та ненадання суду достовірних пояснень з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Враховуючи умисне неприбуття відповідачки з дитиною до експертної установи, а також визнання відповідачкою факту біолог ічного батьківства ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 , суд вважає за можливе визнати доведеним факт того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , 2022 р.н.

Щодо застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 129 СК України.

Частина перша статті 20 СК України визначає, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Відповідач просила застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, передбачений ст. 129 СК України.

Так, ст. 129 СК України визначає, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Позовні вимоги у даній справі пред`явлені на підставі ст. 128 СК України особою, яка вважає себе батьком дитини (позивач) до матері дитини (відповідач).

Таким чином, підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до ст. 128 СК України та ст. 129 СК України є різними.

Так, у ст. 128 СК України регулюється випадок, за якимзапис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту ч. 1 ст. 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності.

Натомість, ч. 1 ст. 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, в той час, коли батьком дитини записаний інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем – чоловік, який записаний батьком дитини.

Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першою статті 129 СК України застосовується позовна давність в один рік.

Таким чином, до вимоги про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України позовна давність не застосовується (постанова ВС №205/5698/21 від 08.03.2023).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовної вимоги про визнання батьківства у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,2 грн.

Керуючись ст.ст. 10-13, 43, 44, 109, 141, 258, 259, 265, 268, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Малинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства – задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, батьком дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Внести наступні зміни в актовий запис № 8 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Житомир Житомирської області, громадянина України, вчинений 27 січня 2022 року Малинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький):

-в графі «Відомості про батька» замість « ОСОБА_4 » вказати « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ».

Решту даних в актовому записі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення (складення).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 07.10.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Малинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, юридична адреса: Житомирська область, м. Малин, вул. Грушевського, 42.

Суддя В. М. Хомич