Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №282/1119/26 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/1119/26

Провадження № 2/282/736/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року селище Любар

Суддя Любарського районного суду Житомирської області Вальчук В.В., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в селищі Любар у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», інтереси якого представляє Пархомчук С.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №38978 від 09.07.2021 в сумі 23800,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 19800,00 грн; вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування вимог вказано, що 05.03.2021 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №38978 про надання фінансового кредиту. Відповідно до п.1.1 кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 4000,00 гривень, дата надання кредиту 09.07.2021, строк кредиту 18 днів, валюта кредиту UAH, стандартна процентна ставка 2,5% в день або 912,5% річних. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 01.06.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 23800,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 19800,00 грн. 17.02.2022 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК Кеш ту гоу» укладено договір факторингу №02-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Авіра груп» відступило ТОВ «ФК Кеш ту гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 до договору факторингу №02-17/02/2022, ТОВ «ФК Кеш ту гоу» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2026 року відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами, надсилалися відповідачу на адресу його реєстрації, однак поверталася на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відтак, з урахуванням правової позиції висловленої у постанові Верховного суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.12.2023 року у справі №591/4832/22, суд вважає за можливе проводити розгляд справи.

Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Таким чином, у визначений судом строк відповідач відзиву та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не надав, також не надав зустрічного позову в межах визначеного судом строку, а тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Відповідно до ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду, розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 частини першоїст.3 ЦК України.

Приписи частин першої та третьої ст.509 ЦК України передбачають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статями 1049,1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною третьою ст.207 ЦК України, визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно з частиною другою ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п.1 ч.7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Статтею 611та частиною першою ст.612 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 09.07.2021 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №38978, відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн, строком на 18 днів, тобто до 26.07.2021 зі сплатою 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу. Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікаторам AV2936.

Згідно з довідкою ТОВ «Платежі онлайн» №373/06 від 29.06.2026, 09.07.2021 на платіжну карку № НОМЕР_1 було перераховано кошти у сумі 4000,00 грн. Про належність картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 зазначено у договорі про надання фінансового кредиту №38978 від 09.07.2021 (розділ 7 «Реквізити та підписи сторін»).

Отже, належними та допустимими доказами доведено, що договір про надання фінансового кредиту №38978 від 09.07.2021 укладений та на його виконання відповідач отримав кредит у сумі 4000 грн.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Нормами ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

17.02.2022 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК Кеш ту гоу» укладено договір факторингу №02-17/02/2022, за умовами якого до ТОВ «ФК Кеш ту гоу» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №38978 від 09.07.2021 на суму 23800,00 грн, з яких заборгованість по кредиту 4000,00 грн, заборгованість по відсотках 19800,00 грн. Факт набуття прав вимоги ТОВ «ФК Кеш ту гоу» щодо відповідача підтверджується витягом з Реєстру до договору факторингу №02-17/02/2022 від 17.02.2022.

Даний спір стосується кредитних правовідносин та сума заборгованості із її складовими належить до предмета доказування.

З метою доведення сум, що підлягають до стягнення з позичальника у судовому порядку, позивачем надано виписку з особового рахунку за кредитним договором №38978 від 09.07.2021, згідно з якою заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.06.2026 становить 23800,00 грн, з яких заборгованість по кредиту 4000,00 грн, заборгованість по відсотках 19800,00 грн.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі №911/19/19 висловив правову позицію, за якою суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Отже, обґрунтований розрахунок заборгованості повинен надавати суду можливість здійснити його перевірку. З огляду на наведене, такий розрахунок повинен містити, зокрема: обчислення суми боргу, ставки проценту, початок періоду нарахування основного боргу або процентів, закінчення періоду нарахування основного боргу або процентів, кількість днів прострочення, нарахування основного боргу або процентів, розрахунок основного боргу або процентів, розмір основного боргу або процентів та порядок нарахування відповідних сум за кожним відмінним критерієм заборгованості (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) та підстави такого нарахування, передбачені умовами договору.

Відповідно до положень частини третьої ст.12 та частини першої ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Позивачем не наданий розрахунок заборгованості, а наявна у матеріалах справи виписка з особового рахунку не містить порядку нарахування процентів, як складової частини заборгованості відповідача, чим виключена можливість здійснення судом перевірки такого розрахунку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, згідно з якою уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

У пункті 140 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

При цьому у пункті 146 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за користування кредитом, сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

У договорі №38978 від 09.07.2021 вказано, що кредит надається строком на 18 днів, тобто до 26.07.2021.

За змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору строк повернення всієї суми кредиту настав 26.07.2021 й саме в межах цього строку позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором №38978 від 09.07.2021, заборгованість нарахована за період з 05.03.2021 по 25.06.2024. Разом з тим, дії позивача щодо нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору за період 09.07.2021 по 01.06.2026 не ґрунтуються на нормах закону, а тому безпідставно вважати доведеною суму процентів за кредитним договором у розмірі 19800,00 грн.

При цьому, відповідно до додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №38978 від 09.07.2021 графік розрахунку та орієнтовна сукупна вартість кредиту, сума кредиту 4000,00 грн, проценти за користування кредитом 1800,00 грн, комісія за надання кредиту 600,00 грн.

Таким чином, кредитним договором визначено розмір процентів за користування кредитом у сумі 1800,00 грн, а тому суд доходить висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки такий розмір заборгованості доведений належними доказами.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача підлягає заборгованість за кредитним договором №38978 від 09.07.2021 у сумі 6400,00 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 гривень, простроченої заборгованість за процентами в розмірі 1800,00 грн, комісії за надання кредиту 600,00 грн. У решті позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 715,94 грн, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 15500,00 грн, на підтвердження понесення яких долучив до позовної заяви лише договір про надання правової допомоги від 01.06.2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, суд зазначає, що наведена представником позивача у тексті позовної заяви таблиця щодо надання позивачу правничої допомоги не є належним та допустимим доказом понесених витрат на професійну правничу допомогу. Вказана таблиця складена стороною самостійно, не містить підтвердження фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт, а також не підтверджує факту їх оплати чи обов`язку клієнта здійснити таку оплату.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів, зокрема договорів, рахунків, актів приймання-передачі наданих послуг, платіжних документів та інших належних доказів.

Відповідно до статей 76, 77 та 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, при цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а обставини справи, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 3.3 договору про надання правової допомоги від 01.06.2026 року факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який має містити детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та понесених адвокатом витрат. Водночас, усупереч зазначеним умовам договору, представником позивача акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), передбачений п. 3.3 договору, суду не надано. Відтак, належного документального підтвердження факту виконання адвокатом робіт (надання послуг) та їх обсягу матеріали справи не містять.

В доданих документах до позовної заяви відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, наведена у позовній заяві таблиця не може вважатися належним і достатнім доказом понесення витрат на професійну правничу допомогу, а тому не є підставою для їх стягнення, отже суд приходить до переконання про необхідність відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 12, 81, 141, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська будинок 82, офіс 7 , код ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за кредитним договором №38978 від 09.07.2021 року у розмірі 6400 (шість тисяч чотириста) гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 715 (сімсот п`ятнадцять) гривень 94 копійок .

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В. В. Вальчук