Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №296/11303/25 — Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 296/11303/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анни Кривенької, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

І. СУТЬ СПРАВИ

ОСОБА_1 й ОСОБА_2 звернулися з позовом до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області в якому просили суд встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як між матір`ю та донькою, а також визнати за позивачами право власності по 1/2 частині земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у колективні власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» розміром 3,97 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) в порядку спадкування за ОСОБА_4 .

У обґрунтування заявленого позивачі повідомили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх баба ОСОБА_3 після смерті якої відкрилася спадщина, що складалася із права власності на частку (пай) у землі, яка перебуває у колективні власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» розміром 3,97 в умовних кадастрових гектарах. Єдиною спадкоємицею останньої була матір позивачів – ОСОБА_4 , яка фактично спадщину прийняла, але своїх спадкових прав за життя не оформила й померла у червні 2006 року. Позивачі, з метою реалізації своїх спадкових прав щодо майна померлої ОСОБА_4 звернулися із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса, але у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їм було відмовлено у зв`язку з неможливістю прослідкувати родинні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як між матір`ю та донькою. Водночас, після отримання відповідних постанов нотаріуса заявники втратили оригінал правовстановлюючого документу щодо раніше згаданої земельної ділянки, яка належала їх бабі.

Ураховуючи викладене вище, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вимушені звернутися до суду за захистом своїх прав.

ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Ухвалою суду від 13 січня 2026 року в цій справі відкрито загальне позовне провадження.

24 березня 2026 року підготовчий розгляд цієї справи завершений і вона призначена до судового розгляду по суті.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином. Водночас, від позивачів до суду надійшла заява про здійснення судового розгляду справи за їх відсутності. Причини неявки інших учасників справи суду невідомі.

Окрім цього, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позову заяву та свого ставлення щодо заявлених вимог будь-яким іншим чином не висловив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на вказаний перебіг подій, суд уважає за необхідне здійснювати розгляд цієї справи у заочному порядку відповідно до приписів ст. 280 ЦПК України.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

01 грудня 1940 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений шлюб після державної реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 » (а.с. 11 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_7 батьками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 186).

14 листопада 1965 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладений шлюб після державної реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_11 » (а.с. 186).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_12 батьками якої є ОСОБА_10 та ОСОБА_4 (а.с. 123).

18 вересня 1993 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 укладений шлюб після державної реєстрацйії якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_14 » (а.с. 123).

16 липня 1997 року ОСОБА_9 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективні власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» розміром 3,97 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с. 196-197).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 85 років в селі Старошийка Житомирського району Житомирської області померла ОСОБА_3 (а.с. 185).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 64 років в селі Старошийка Житомирського району Житомирської області померла ОСОБА_4 (а.с. 118).

13 листопада 2007 року рішенням Житомирського районного суду Житомирської області по справі № 2-1542/07 ОСОБА_1 визначений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після її матері ОСОБА_4 протягом двох місяців з моменту набрання вказаним судовим актом законної сили (а.с. 122).

Відповідно до довідки Адресно-довідкового бюро Управління внутрішніх справ Житомирської області від 13 грудня 2007 року ОСОБА_4 станом на день своєї смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 124). Зазначене підтверджується й довідкою виконавчого комітету Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 89 від 03 лютого 2023 року (а.с. 126).

03 лютого 2023 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. ОСОБА_1 й ОСОБА_2 видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , а саме кожному на 1/2 частину земельної частки (паю), у землі, яка перебуває у колективні власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» розміром 3,97 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належала померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), дублікат якого виданий Житомирською районною державною адміністрацією 13 грудня 2007 року (а.с. 162, 166).

Відповідно до експертного висновку № 056/1037-n від 25 липня 2025 року, що виготовлений Українським бюро лінгвістичних експертиз, українські записи особового імені ОНИСІЯ (сертифікат на право на земельну частку (пай), запис ОСОБА_9 ) ОСОБА_15 (свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_3 ), АНІСІЯ (посвідка про шлюб, запис ОСОБА_16 / ОСОБА_17 ) й ОНИСЯ (свідоцтво про народження, записи ОСОБА_7 , мати ОСОБА_9 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними (а.с. 195).

20 серпня 2025 року виконавчим комітетом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області видана довідка № 844 в якій зазначено, що станом на день своєї смерті ОСОБА_18 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 і разом з останньою за вказаною адресою проживала та була зареєстрована її донька – ОСОБА_4 . Окрім цього, у довідці вказано, що свідоцтво про смерть ОСОБА_18 було видано її дочці – ОСОБА_4 (а.с. 198).

12 вересня 2025 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Андрусом А.В. у постановах № 187/02-31 та № 188/02-31 відмовлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , а саме на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_9 , оскільки заявниками у розпорядження нотаріуса не надано документів на підтвердження факту зміни ОСОБА_9 прізвища на « ОСОБА_16 » (а.с. 199-200, 201-202).

У період з 26 листопада по 3 грудня 2025 року у Житомирській обласній газеті «Ехо Відлуння» опубліковано оголошення про втрату оригіналу сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0228599 від 16 липня 1997 року, що видане на ім`я ОСОБА_9 (а.с. 51).

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину та інше.

Водночас, у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Приписи ч. 1 ст. 319 ЦК України вказують на те, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

За правилами ст. 1222 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Нормою ст. 1223 Цивільного кодексу України передбачено, що, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми ЦК УРСР.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції від 16 січня 2003 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року по справі № 6-138цс13 зроблено висновок, що відносини спадкування регулюються нормами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР.

Ураховуючи викладене, можливо дійти висновку, що правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, а отже для вирішення справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений у статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме місцезнаходження майна або його основної частини.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

За правилом статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року по справі № 319/414/20 та від 16 листопада 2021 року по справі № 289/767/20 зроблено висновок, що: «якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно».

Водночас, ч. 1 ст. 551 ЦК УРСР вказує на те, що якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадоємців (спадкова трансмісія). Аналогічні приписи містяться й у ст. 1276 ЦК України.

Згідно із частиною 2 статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

V. МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ

Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовано зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба заявників ОСОБА_18 спадкоємицею якої є мати заявників ОСОБА_4 .

Водночас, остання за життя не встигла оформити своїх спадкових прав щодо майна своєї матері, при цьому фактично вступила в управління спадковим майном, а отже відповідно до положень ЦК УРСР прийняла спадщину після своєї померлої матері. Разом із тим, відповідно до матеріалів справи єдиними спадкоємицями ОСОБА_4 є її діти – ОСОБА_1 й ОСОБА_2 .

Відтак, досліджені у ході судового розгляду справи письмові докази підтверджують факт того, що ОСОБА_18 дійсно була матір`ю ОСОБА_4 .

Водночас, щодо питання визнання за заявниками права власності на раніше згадану земельну частку (пай) суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи відмова приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Андруса А.В. у видачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , а саме на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_9 , зумовлена лише ненаданням заявниками у розпорядження нотаріуса документів на підтвердження факту зміни ОСОБА_9 прізвища на « ОСОБА_16 ». При цьому, вищевказаним приватним нотаріусом не було відмовлено заявникам у видачі свідоцтва про право на спадщину на раніше згадане майно у зв`язку з відсутністю у них правовстановлюючого документу.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Окрім цього, у постанові від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19 Верховний суд виснував, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Також Верховним Судом у постанові від 12 січня 2023 року по справі № 299/2447/21 наголошено на тому, що зверненню до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно має передувати вирішення даного питання в позасудовому порядку позивачем за участю нотаріуса або органу чи службової особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відтак, зважаючи на раніше згадану усталену судову практику з приводу врегулювання подібних правовідносин, а також на відсутність відмови нотаріуса у видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу й через ненаведення заявниками суду обставин, які унеможливлюють їх отримати дублікат правовстановлюючого документу, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 й ОСОБА_2 щодо визнання за ними права власності на спадкове майно.

VІ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

У порядку ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат заявників не здійснюється у зв`язку із заявленням ними у позовній заяві клопотання про віднесення таких витрат на рахунок позивачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У решті вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 07 жовтня 2026 року.

Суддя Віктор Мокрецький