Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №295/15733/24 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15733/24

Категорія 15

2/295/2792/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів – Кирийчук А.Г., Шевчук А.Г., Мотінової А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа – ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення про передачу у власність земельної ділянки, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року позивач звернулася до суду з указаним позовом, мотивованим тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком та складається з трьох квартир. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_3 . Власниками ще однієї квартири є інші фізичні особи. Рішенням Житомирської міської рали шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою шодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу земельних ділянок у власність і користування громадянам у м. Житомирі» передано у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . На підставі вказаного рішення Житомирської міської ради шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 та розробленої ФОП ОСОБА_7 технічної документації із землеустрою, 23.11.2023 зареєстровано право власності за Швалевими на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:07:021:0099, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0467 гa.

Також, за змістом позову, позивач дізналася про те, що відповідач може передати у приватну власність спірну земельну ділянку тільки після виникнення між нею та сусідами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 конфлікту з приводу облаштування, огородження, встановлення паркану на території поблизу будинку. ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_5 та співвласник багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , вважає, що зазначене рішення Житомирської міської ради № 956 від 09.11.2023 є протиправним, прийняте порушенням норм чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, яка передана власність відповідачам, фактично відноситься до прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_6 , чим порушене її право користування земельної ділянкою, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, a також належні до нього будівлі та споруди на прибудинкові території.

Тому позивач просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської міської ради тридцять шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 у частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ; 2) скасувати державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , припинивши речові права власності за ними на вказану земельну ділянку; 3) стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь понесені судові витрати.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 07.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 23.07.2025 задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 24.12.2025 задоволено клопотання ОСОБА_6 та залучено її до участі в справі в якості третьої особи.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав заперечення проти задоволення позову, зазначивши, зокрема, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 під час звернення до сертифікованого землевпорядника з метою розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) та в подальшому до Житомирської міської ради щодо затвердження та до державних реєстраторів з метою внесення у відповідні Реєстри діяли добросовісно та відповідно до вимог чинного законодавства України й жодного наміру порушувати чиїсь права та інтереси наміру не мали ї не мають. Підставою для відмови в погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів документації із землеустрою або містобудівної документації, проте Житомирська міська рада не знайшла жодних невідповідностей, суперечностей й підстав для відмови під час затвердження та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про що свідчить винесене рішення від 09.11.2023. Надалі було проведено державну реєстрацію земельної ділянки та державним реєстратором були внесені відомості про набуте ними право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0467 га, з кадастровим номером 1810136300:07:021:0099. Отже, відповідачі Швалеві не мають жодного відношення до дій, які вчинялися належними суб`єктами в процесі оформлення земельної ділянки й відповідно ніяк не могли порушити та не порушували права та інтереси позивача. Рішення Житомирської міської ради № 956 від 09.11.2023 у частині передачі у власність Швалевим земельної ділянки вичерпало свою дію шляхом виконання, а саме реєстрації на його підставі права приватної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому просить відмовити в задоволенні позову.

Від Житомирської міської ради відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Позивач та її представник – адвокат Ліпська - Романченко Г.Д. у судовому засіданні підтримали вимоги позову з викладених у ньому підстав, надавши пояснення, зокрема, про те, що, в документах, на підставі яких відповідачі набули у власність земельну ділянку, вказано про будинок АДРЕСА_6 , тоді як вони є співвласниками квартири АДРЕСА_7 , а не всього будинку. У 2024 році ними було зведено паркан, яким вони перегородили земельну ділянку біля будинку, чим чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою позивачу та членам її сім`ї. Відповідачами була приватизована земельна ділянка під квартиру, що є неможливим.

Представник відповідача Житомирської міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності. Також у заяві вказав, що враховуючи належність нерухомого майна на праві спільної часткової власності відповідачам на земельній ділянці, щодо якої розроблена технічна документація із землеустрою, відомості про яку внесено в Державний земельний кадастр та присвоєно кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, Житомирська міська рада на підставі клопотання та доданої до нього технічної документації із землеустрою в межа визначених повноважень прийняла рішення від 09.11.2023 № 956 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу земельних ділянок у власність і користування громадянам у м. Житомирі», відповідно до якого зазначена земельна ділянка передана у власність відповідачам по справі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Войдевич О.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову із зазначених у відзиві на позовну заяву мотивів. При цьому пояснила, що відповідач не порушив прав позивача, а свою земельну ділянку він відгородив парканом ще в 2008 році, тому просила застосувати строк позовної давності до заявлених вимог, оскільки позивач знала про порушення своїх прав ще з 2008 року.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, причин неявки до суду не повідомили.

Суд, заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши показання свідка, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 78, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком та складається з трьох квартир, про що зазначено в акті списання багатоквартирного будинку з балансу від 07.06.2018, затвердженому директором КП «ВЖРЕП № 6» Черниш В.Г. (а. с. 20).

Квартира АДРЕСА_8 перебуває в користуванні третьої особи ОСОБА_8 на підставі договору найму житлового приміщення згідно рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12.04.2000 № 202 «Про внесення змін до договору найму жилих приміщень», що вбачається з копії архівного витягу Державного архіву Житомирської області від 27.09.2023 та копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 31.07.1999 (а.с. 155, 156).

Квартира АДРЕСА_7 належить на праві спільної часткової власності відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 26.08.2005, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду, копії витягу про реєстрацію право власності на нерухоме майно КП «ЖОМБТІ» Житомирської обласної ради 09.06.2006, копії нотаріально посвідченого договору дарування частки квартири від 15.03.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 701, копії витягу з Державного реєстру речових прав від 15.03.2023 (а. с. 94-97).

Квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 по 1/4 частці кожному згідно свідоцтва про право власності на житло, серія та номер: НОМЕР_3 , виданого 01.07.2020 Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.07.2020 (а. с. 23-26).

Рішенням Житомирської міської рали шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою шодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу земельних ділянок у власність і користування громадянам у м. Житомирі» передано у власність, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 14-17).

На підставі вказаного рішення Житомирської міської ради шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 та розробленої технічної документації із землеустрою, розробленою ФОП ОСОБА_7 23.11.2023 зареєстровано право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:07:021:0099, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0467 гa, що слідує з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.05.2024 та інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.05.2024 (а. с. 27-34).

Згідно повідомлення Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 11.06.2024 на звернення представника позивача будь-яка інформація щодо визначення розміру та меж прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, передачі її в користування або власність в управлінні відсутня (а. с. 19).

Із копії заяви позивача міському голові ОСОБА_11 від 06.02.2023 слідує, що вона не надавала своєї згоди на приватизацію та оренду прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 в зв`язку з неправильно встановленими межами (а. с. 12).

Допитаний за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 надав показання про те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_9 , по сусідству зі сторонами, через два будинки від будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 відгородив свою приватизовану земельну ділянку сіткою. Кожен із власників квартир має земельну ділянку під городництво. У квартирі ОСОБА_6 ніхто не проживає.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За частиною 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Статтею 89 ЗК України визначено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки, в тому числі співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Частинами 3, 5 ст. 158 ЗК України передбачено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Відповідно до п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» наявне визначення терміну «прибудинкова територія», в свою чергу правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема ЗК України.

Таким, наведеним вище законодавством визначені певні особливості реалізації права власності на квартиру у багатоквартирному будинку, як окремого об`єкта права власності, та права спільної сумісної на земельну ділянку співвласниками жилого будинку (власниками квартир або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку).

Земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном житлового будинку (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання всередині або за межами будинку) є майном співвласників, які визначають порядок його використання, та не має самостійного правового і функціонального призначення, відмінного від тієї функції, яку вона виконує, в тому числі забезпечуючи доступ до свого чи спільного майна усім мешканцям квартир, а у разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку гарантує для всіх власників квартир право на його відновлення.

Співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у встановленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011 зазначено, зокрема, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Оскільки позивач та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є співвласниками саме квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , то їм на праві спільної сумісної власності належить спільне майно багатоквартирного будинку, в тому числі і право на земельну ділянку, на якій розташований будинок, та його прибудинкова територія, а спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки спільного майна. Тому виділення в натурі частини спірної земельної ділянки порушує права інших співвласників ділянки, призводить до формування нової земельної ділянки з новим кадастровим номером та припиненням щодо неї спільної сумісної власності. Таким чином, інші співвласники даного будинку будуть не в змозі використовувати таку земельну ділянку для обслуговування їх багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних та побутових потреб власників квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих біля будинку.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 у справі № 452/3561/14 та від 27.05.2021 у справі № 344/2239/19.

Отже, земельна ділянка кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4 є прибудинковою територією та є спільним майном власників багатоквартирного будинку АДРЕСА_6 , в зв`язку з чим вона не може перебувати у приватній власності окремих громадян.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 263/68/17, від 12.08.2020 у справі № 569/16666/16-ц та від 15.09.2021 у справі № 397/670/19.

У постанові від 01.02.2023 у справі № 686/4560/21 Верховний Суд дійшов таких висновків: «з огляду на зазначені норми співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування та задоволення їх житлових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри такої земельної ділянки визначаються відповідно до технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування. Встановивши, що спірна земельна ділянка фактично належить до прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, а її передача у власність відповідачки відбулася всупереч вимогам закону, чим також порушені права позивачки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення сільської ради підлягає скасуванню, як і свідоцтво про право власності на земельну ділянку, видане на підставі цього рішення».

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 393 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2, ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи виконавчої влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі (№ 31443/96) «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Так, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини», № 48939/99, пункт 128, «Москаль проти Польщі», № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, та «Беєлер проти Італії», пункт 119).

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) на 86-му пленарному засіданні 25 - 26 березня 2011 року в Доповіді «Верховенство права» вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права є, зокрема: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом; влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.

Таким чином, верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц викладено правовий висновок, згідно якого кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.

Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 також було акцентовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Із досліджених судом доказів встановлено, що в АДРЕСА_4 знаходиться багатоквартирний будинок, який складається з трьох квартир, тому рішення Житомирської міської ради від 09.11.2023 № 965 у частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є співвласниками квартири АДРЕСА_7 , земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, що є прибудинковою територією, суперечить наведеним вище нормам законодавства та порушує право власності позивача, як співвласника квартири АДРЕСА_5 та в цілому самого будинку, в частині права користування нею прибудинковою територією - земельною ділянкою, необхідною для безперешкодного користування житловим приміщенням з господарськими будівлями й спорудами.

За таких обставин суд також дійшов до висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,0467 га, кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача щодо вичерпання зазначеним рішенням своєї дії, так як це рішення стало правовою підставою для проведення державної реєстрації права власності за відповідачами на земельну ділянку, яка є частиною прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 .

Також суд не знаходить підстав для застосування позовної давності до заявлених у позові вимог за заявою представника відповідача, оскільки позов подано в межах загального строку позовної давності - 21.01.2024 (оскаржуване рішення прийнято 09.11.2023) та відповідно до сформованих у п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 висновків рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Таким чином, з огляду на встановлені за наслідками судового розгляду обставини, спірні правовідносини та норми права, які їх регулюють, правові висновки Верховного Суду, доведеність заявлених у позові вимог суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача Житомирської міської ради, якою було прийняте з порушенням вимог закону рішення, належить стягнути в дохід держави судовий збір за дві вимоги немайнового характеру в розмірі 2442,40 грн, беручи до уваги, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви як законний представник дитини-інваліда, підтвердженням чого є копія посвідчення серії НОМЕР_4 (а. с. 7).

Керуючись ст. ст. 19, 41 Конституції України, ст. ст. 42, 89, 95, 152, 155, 158 ЗК України, ст. ст. 16, 21, 321, 328, 393 ЦК України, Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Законом України ««Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради тридцять шостої сесії восьмого скликання № 956 від 09.11.2023 у частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:021:0099, загальною площею 0,0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Стягнути з Житомирської міської ради 2422,40 грн судового збору в дохід держави.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Житомирська міська рада (адреса: 10014, м. Житомир, майд. С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Відповідач: ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_8 ).

Відповідач: ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_9 ).

Третя особа: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_10 ).

Суддя Л.М. Семенцова