Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №161/12787/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12787/26

Провадження № 2/161/6481/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

05 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2026 року на адресу суду надійшов вказаний позов.

В обґрунтування позову позивач вказує, що 03.06.2025 року близько 00:30 год по вул. Захисників України в м. Луцьку, на території АЗС «UPG», відбулась ДТП за участі автомобіля марки «Mercedes-Benz E220», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля марки «Lamborghini Aventador», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є позивач.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.07.2025 року у справі №161/12201/25 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 130 та статтею 124 КУпАП.

Цивільна відповідальність позивача застрахована в порядку обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страховою компанією «Українська страхова компанія «Княжа Віенна Іншуранс Груп», здійснено часткове відшкодування завданої шкоди в межах ліміту відповідальності за договором ОСЦПВ у розмірі 250 000,00 грн, однак згідно з висновком експерта вартість матеріального збитку, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, становить 331 633,10 грн.

Таким чином, невідшкодованою страховою компанією залишилася частина матеріальної шкоди у розмірі 81 633,10 грн

У зв`язку з наведеним просить суд стягнути з відповідача в його користь суму майнової шкоди в розмірі 81 633,10 грн, моральну шкоду - 40 000,00 грн, сплачену суму судового збору – 1064,80 грн, витрати на правничу допомогу в сумі – 20 000,00 грн, витрати на експертизу – 5348,40 грн.

Ухвалою суду від 17.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами справи.

Відповідно ч.8 ст.128, п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України відповідачу будо направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та роз`яснено його право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав.

Також, до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з електронним сайтом Луцького міськрайонного суду Волинської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначені судові засідання.

Судом були використані всі можливі способи сповіщення відповідача про наявність справи у суді, але вони результатів не дали.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, при вирішенні питання про розмір збитків, які підлягають відшкодуванню у зв`язку з пошкодженням автомобіля, з`ясуванню підлягають вартість транспортного засобу та вартість його ремонту, і зазначені обставини повинні бути оцінені з точки зору економічної обґрунтованості ремонту.

Судом встановлено, що 03.06.2025 року близько 00:30 год по вул. Захисників України в м. Луцьку, на території АЗС «UPG», відповідач ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz E220», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом та не впевнившись у безпечності свого маневру, скоїв наїзд на належний позивачу транспортний засіб марки «Lamborghini Aventador», державний номерний знак НОМЕР_2 , який на момент пригоди перебував у стані стоянки. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.07.2025 року у справі №161/12201/25, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 130 та статтею 124 КУпАП. Постанова набрала законної сили 29.07.2025.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов 'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст.1166 ЦК покладено на відповідача. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 під час розгляду справи №753/7281/15-ц.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 465/674/19 тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Цивільна відповідальність позивача застрахована в порядку обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страховою компанією «Українська страхова компанія «Княжа Віенна Іншуранс Груп».

Позивач зазначає, що на підставі повідомлення про подію, яка має ознаки страхового випадку, 14.07.2025 йому було виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується платіжним документом від (а.с. 25).

Згідно з висновком судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11.08.2025 року №СЕ-19/103-25/7918-АВ вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Lamborghini Aventador», державний номерний знак НОМЕР_2 , унаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди станом на 11.08.2025 року, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, становить 331 633,10 грн. (а.с. 9 – 18).

Таким чином, невідшкодованою страховою компанією залишилася частина матеріальної шкоди у розмірі 81 633,10 грн (331 633,10 грн – 250 000,00 грн).

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справі доказам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

На підтвердження розміру заподіяної внаслідок ДТП шкоди, позивачем наданий висновок судового експерта від 11.08.2025 року №СЕ-19/103-25/7918-АВ, яким визначено вартість відновлювального ремонту, який з урахування коефіцієнту фізичного зносу складників без ПДВ становить 331 633,10 грн.

Позивачем заявлено вимогу до винуватця ДТП про відшкодування збитків, відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-ІІІ (далі Закон №2658) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 5 Закону №2658 суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону №2658 у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Згідно з п. 1.4 Методики, методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов`язковими під час проведення авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Згідно з п. 4.3 Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ.

Виходячи з викладеного, висновок експерта складається у разі проведення судової авто товарознавчої експертизи, а звіт оцінювача - за результатами проведення оцінки КТЗ, при цьому, як висновок експерта, так і звіт оцінювача складаються на єдиних засадах, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №145/5/2092.

У зв`язку з вищенаведеним, Висновок судового експерта суд визнає належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки він складений кваліфікованим судовим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, ґрунтується на безпосередньому дослідженні пошкодженого транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а його висновки не спростовані відповідачем жодними доказами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 липня 2018 року у справі №924/675/17, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Верховний Суд дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди в розмірі 81 633,10 грн є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн, яку обґрунтовує тим, що дорожньо-транспортна пригода спричинила йому значний стрес, оскільки транспортний засіб перебував на охоронюваній стоянці АЗС; що відповідач станом на дату пригоди перебував у нетверезому стані, поводив себе зухвало, до суду в справі про адміністративне правопорушення не з`явився та визнаний винним; а також тим, що позивач на тривалий період був позбавлений можливості використовувати транспортний засіб, що негативно вплинуло на його психоемоційний стан, сон та спокій.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, а тому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди є безпідставними.

З наведеної правової позиції слідує, що сам факт пошкодження майна позивача внаслідок ДТП вже є достатньою підставою для висновку про заподіяння йому моральної шкоди, оскільки пошкодження такого власного майна, на думку Верховного Суду, є обставиною, що безумовно свідчить про наявність негативного впливу на моральний стан позивача та спричинення душевних страждань.

В обґрунтування позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в позові позивач зазначає, що внаслідок ДТП йому завдано немайнових втрат, перенесений значний емоційний стрес, оскільки тривалий період був позбавлений можливості використовувати транспортний засіб, що негативно вплинуло на його психоемоційний стан, сон та спокій.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, який на момент її вчинення перебував у стані алкогольного сп`яніння, а позивач, будучи власником дороговартісного транспортного засобу, зазнав душевних переживань унаслідок його пошкодження та був позбавлений можливості безперешкодно користуватися майном протягом тривалого часу, необхідного для оцінки шкоди та вирішення питання про її відшкодування, керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд визначає в розмірі 20 000,00 гривень та які вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають до повного задоволення, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати – 1331,20 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з п.2 ч.2 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.6 ст.139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Судом встановлено, що проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи становить 5 348,40 грн. Зазначені витрати знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку невиконанням своїх зобов`язань відповідачем, як винуватцем ДТП, судом враховано висновок судового експерта та надано оцінку, позивачем було понесено витрати за оплату послуг експерта в сумі 5 348,40 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами оплати (а.с. 22 – 24), а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу – 20 000 грн, суд виходить з такого.

За правилом п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач у прохальній частині позову просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Однак суд вважає ці витрати необґрунтовано завищеними, з таких міркувань.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат. Також слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Заїченко проти України»).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Судом досліджено договір про надання правничої допомоги, а також акт виконаних робіт, квитанцію до прибуткового касового ордера.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги складність справи, ціну позову, заявлену суму витрат на правничу допомогу, витрачений представником позивача час на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, а тому суд виходить з конкретних обставин справи, вважає що визначений розмір оплати є завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг, ціною позову та складністю справи, оскільки справа є типової та не вимагає значних зусиль для підготовки позовної заяви.

Крім цього суд зауважує, що справа розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Враховуючи викладене, приписи ч.2 ст. 141 ЦПК України, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат суд приходить до висновку, що справедливим та виваженим буде стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу в сумі - 12000 грн.

Така сума відповідає принципам розумності та справедливості.

Керуючись ст. ст. 1166-1167, 1187 ЦК України, ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди — задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 81 633 (вісімдесят одну тисячу шістсот тридцять три) гривень 10 коп. матеріальної шкоди.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди.

В решті вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової експертизи в сумі 5 348 (п`ять тисяч триста сорок вісім) грн 40 коп.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 коп.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 12 000, 00 грн (дванадцять тисяч) витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено та підписано 05.10.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК