Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №336/6113/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6113/25

Пр. 1-кп/336/629/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , в режимі відеоконференцзв`язку, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100002223 від 07.04.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Малий Стидин Костопільського району Рівненської області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, розлученого, адреса реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 , військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , на посаді водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», інвалідності не має, раніше не судимого,

за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.405 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,-

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.03.2025 за N73 солдат ОСОБА_3 призначений на посаду водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.03.2025 N88 тимчасове виконання обов?язків командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 покладено на заступника командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 .

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст.29-32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України старший лейтенант ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді тимчасово виконуючого обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , являється начальником за посадою та військовим званням для солдата ОСОБА_3 - водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Згідно зі ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства.

Зокрема, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно до вимог ст. 11, 16, 49 Статуту, солдат ОСОБА_3 зобов?язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов?язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов?язані завжди пам?ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Окрім того, відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_7 був зобов?язаний: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Проте солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов?язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов?язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, 03.04.2025 тимчасово виконуюча обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_6 , виконуючи свої обов?язки з бойової та мобілізаційної готовності, бойової підготовки, виховання, військової дисципліни і морально-психологічного стану особового складу, повідомила заступника командира 2 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_8 про можливе перебування водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_3 у стані алкогольного сп?яніння, у зв?язку з чим заступником командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_8 були вжиті заходи щодо медичного освідування солдата ОСОБА_3 , від якого він відмовився.

У зв?язку з цим, 04.04.2025, у ранковий час, у солдата ОСОБА_3 , через невдоволення діями старшого лейтенанта ОСОБА_6 щодо повідомлення про можливе перебування його у стані алкогольного сп?яніння, тобто вжиття заходів щодо підтримання військової дисципліни у підрозділі, виник умисел, направлений на погрозу вбивством начальникові у зв?язку з виконанням нею обов?язків з військової служби, для чого солдат ОСОБА_3 взяв гранату Ф-1, яку у подальшому тримав при собі.

Так, 04.04.2025, приблизно о 08-00 годині, солдат ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на погрозу вбивством начальникові у зв?язку з виконанням ОСОБА_6 обов?язків з військової служби, прийшов до будинку АДРЕСА_2 , за місцем знаходження розташування підрозділів військової частини НОМЕР_1 , у якому перебувала ОСОБА_6 .

Таким чином, ОСОБА_3 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 04.04.2025, приблизно о 08-00 годині, знаходячись у приміщенні будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та позастатутний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, достовірно знаючи, що старший лейтенант ОСОБА_6 є його начальником за посадою та військовим званням, реалізуючи прямий умисел, направлений на погрозу вбивством начальнику – заступнику командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово виконувала обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 , у зв?язку із виконанням останньою обов?язків з військової служби щодо бойової та мобілізаційної готовності, бойової підготовки, виховання, військової дисципліни і морально-психологічного стану особового складу, витягнув з кишені власної куртки гранату Ф-1, вийняв з неї запобіжну чеку, тобто привів гранату у бойове положення, після чого висловив старшому лейтенанту ОСОБА_6 погрозу вбивством шляхом демонстрації приведеної у бойову готовність зазначеної гранати та її подальшого можливого застосування.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, не спростовуючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, - дати, часу, місця, наявності у нього гранати Ф-1 та приведення її у бойове положення, демонстрації в присутності потерпілої. Проте вважає обвинувачення необґрунтованим, спростовує як наявність умислу на погрозу вбивством потерпілій, так і обізнаність із її посадою.

Так, обвинувачений показав суду, що 04.03.2025 прибув до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , на час події займав посаду у 2 стрілецькому відділенні 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, до цього перебував на посаді водія-електрика іншого підрозділу. 09.03.2025 він перебував на бойових позиціях із підрозділом, проте, не маючи базової військової підготовки, а також воєнно-облікової спеціальності ВОС-100, вважає, що не міг виконувати визначені обов?язки на бойових позиціях, на посаді водія. До початку стаціонарного лікування командиром його роти був ОСОБА_9 .

У вказану дату його підрозділ вивезли в район н.п.Щербаки. ОСОБА_3 під час виконання завдання мав високу температуру, з?явився кашель із виділенням крові, у зв?язку із чим йому було надано допомогу у спосіб транспортування до пункту надання первинної допомоги, де під час огляду виявлено пневмонію, після чого госпіталізовано до 5 лікарні м.Запоріжжя, в якій він проходив стаціонарне лікування до 24.03.2025.

Після виписки з лікарні ОСОБА_3 прибув до місця тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_2 .

Після його прибуття до військової частини відповідно до свідчень обвинуваченого, до нього підійшла потерпіла ОСОБА_6 , яка, на його думку, була виключно психологом у підрозділі, ймовірно в званні лейтенанта (знаки відрізнення ОСОБА_3 не бачив), спитала, чи готовий їхати на позиції водієм. У відповідь ОСОБА_3 повідомив, що готовий.

Виїзд відбувся в ніч на 25.03.2025 з метою замінити особовий склад військовослужбовців на позиціях. В подальшому, під час перебування на позиції, внаслідок атаки ворожого дрону уражено автомобіль, яким керував ОСОБА_3 , відповідно, всі речі, які перебували в ньому, вони із побратимами не змогли вивезти. Зокрема, був спалений РЕБ.

Ця обставина викликала претензії з боку ОСОБА_10 , який висловив їх в розмові із ОСОБА_3 після повернення особового складу до місця дислокації в село Юрківка. Він також запитав, чому військовослужбовці вийшли з позицій.

ОСОБА_3 під час допиту показав, що в даний час командира роти не було, декілька разів приїжджав саме ОСОБА_10 . ОСОБА_3 йому наголошував, що не може виконувати обов?язки водія, адже не має воєнно-облікової спеціальності ВОС-100, планує скаржитись, адже командування порушує статут, коли виводить його на позиції за даних умов.

Також, 03.04.2025 капітан ОСОБА_10 , приїхавши до підрозділу, просив ОСОБА_3 надати його військовий квиток з метою проходження ним медичного огляду на стан алкогольного сп?яніння в медичному закладі в м.Запоріжжі. Разом з ним та ОСОБА_10 до медичного закладу попрямував ще один військовослужбовець на ім?я ОСОБА_11 , прізвище якого він не пам?ятає. Також обвинувачений підтвердив, що між ним та ОСОБА_10 виник конфлікт з приводу того, що військовий квиток перебуває у ОСОБА_10 , без повернення якого він відмовлявся пройти медичний огляд. Коли ОСОБА_3 з медичного закладу повернувся до автівки, він побачив, що ОСОБА_10 перебував за кермом автомобіля, подумав, що він виконує розворот, проте капітан ОСОБА_10 поїхав. Разом з ОСОБА_3 був і ОСОБА_11 . Вони не мали при собі грошових коштів, які позичили у знайомих, і вночі повернулись до підрозділу у с.Юрківка. Разом з цим, наголосив, що військовий квиток у АДРЕСА_2 ОСОБА_10 не повернув.

В день події, дату якої він не спростовує (що вказана у обвинувальному акті), ОСОБА_3 прокинувся, перебуваючи у місці дислокації його підрозділу у с.Юрківка, вперше приблизно о 06-00 годині ранку. Побачивши, що на вулиці нікого не має, знову ліг відпочивати, прокинувшись вдруге о 08-00 годині ранку, після чого вийшов на вулицю і побачив автівку, схожу на ту, якою керує ОСОБА_10 . Відповідно до свідчень обвинуваченого, спиртні напої він не вживав, як напередодні, так і в день події. Так, ОСОБА_3 попрямував до будинку, де мав проживати ОСОБА_10 , зайшов в перший коридор (адресу будинку, вказану в обвинувальному акті, не спростовував). ОСОБА_3 показав, що пізніше дізнався, що в цьому будинку мешкають свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також потерпіла ОСОБА_14 . Із собою ОСОБА_3 мав гранату Ф-1, яка перебувала у лівій кишені бушлата. Тримаючи її в лівій руці, правою рукою він висмикнув запобіжник. Обвинувачений стверджує, що це було перед тим, як він зайшов у будинок.

Так, з коридора будинку він попрямував направо до наступної кімнати, зупинився. По праву руку від нього відчинились двері, за якими перебував військовослужбовець ОСОБА_13 , що боком пройшов повз ОСОБА_3 , по ліву руку, та вийшов з будинку. В приміщенні були диван та холодильник. Після цього з кімнати навпроти вийшла потерпіла ОСОБА_14 . Наскільки він пам?ятає, в цей час вона по телефону не розмовляла. Граната перебувала в руці у ОСОБА_3 .

Ситник запитала у нього: «Що сталось?». ОСОБА_3 , як він засвідчив під час допиту, спитав, де перебуває ОСОБА_10 . Потерпіла відповіла, що його немає та зробила два кроки назад подалі від ОСОБА_3 . Обвинувачений на запитання висловив припущення, що вона, скоріше за все, побачила гранату. При цьому, кільце від гранати він тримав у правій руці, яку не ховав, але перед тим, як зробити наступні кроки, викинув його. Далі, ОСОБА_3 , не повіривши ОСОБА_14 щодо ОСОБА_10 , зробив два кроки вперед і трохи вліво, у напрямку кімнати, з якої вона вийшла, зазирнувши в неї, з метою переконатись, що ОСОБА_10 дійсно немає. Ситник двічі сказала, щоб він заспокоївся. В цей час він перебував біля дивану, а потерпіла підійшла до нього. Потім вдруге з?явився ОСОБА_13 , пройшов у свою кімнату, після чого одразу вийшов. При цьому, ОСОБА_3 пояснив, що гранату він міг бачити ще раніше.

ОСОБА_3 також показав, що у них з потерпілою була дуже душевна розмова, під час якої він - потерпілій, як психологу, розповідав про ситуацію.

Суд зауважує, що спочатку під час допиту при описі цього моменту події він показував, що не жалівся потерпілій, а ставив запитання їй, з`ясовуючи, чому з ним так вчиняють, після чого переформулював покази, змінивши їх.

Розмова із потерпілою тривала протягом декількох хвилин, після чого потерпіла підняла кільце від гранати та поклала в руку обвинуваченому. Він не зміг самостійно його повернути на місце і попрохав допомоги потерпілої. Потерпіла зажала вусики запобіжника, іншою рукою взяла руку ОСОБА_3 (в якій знаходилась граната (в свою), допомогла повернути її у початкове положення. Після цього до будинку заскочив свідок ОСОБА_12 , якому потерпіла повідомила, що все добре. Свідок бачив, що рука ОСОБА_3 з гранатою перебуває в руці ОСОБА_14 . Після того як він вийшов, ОСОБА_3 поклав гранату до куртки, разом із потерпілою вийшов на подвір?я, де палив, гранату віддав потерпілій самостійно. Згодом приїхав ОСОБА_10 . ОСОБА_3 запропонував записати їх розмову на аудіозапис, щоб підтвердити, куди саме його будуть везти, - до ВСП чи ні. Потім приїхало ще два психолога, а ОСОБА_10 поїхав, в подальшому ОСОБА_3 був затриманий працівниками поліції.

Обвинувачений окремо наголосив, що наказ про покладення на Ситник обов?язків т.в.о. командира 5 стрілецької роти до відома особового складу не доводився. При цьому, на його переконання, не дивлячись на те, що ОСОБА_14 є офіцером, тобто, старшою за званням, він не має виконувати накази кожного офіцера, оскільки вона його безпосереднім командиром не являється.

На запитання суду, що спонукало ОСОБА_3 взяти гранату та, не знаючи (з його слів), хто саме перебуває в будинку, вирвати запобіжник, обвинувачений показав, що вважав ситуацію, що склалась, несправедливою, адже не мав фахової підготовки і не міг виконувати вказані вище обов?язки. Із скаргами на дії командування не звертався, офіційних звернень не скеровував. Подію пояснює своїм особистим станом, бажанням бути почутим.

ОСОБА_3 також засвідчив, що, ймовірно міг погрожувати підірвати себе, але погрожувати ОСОБА_14 наміру не мав.

На запитання суду, чому ОСОБА_3 самостійно не повернув запобіжну чеку на місце під час розмови із потерпілою, тобто, раніше, ніж вона підняла кільце з підлоги, обвинувачений показав, що не було потреби, адже розмова між ними була дуже душевна.

Також, показав, що погроз у словесній формі потерпілій не висловлював, застосувати (кинути) гранату не погрожував.

Судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадження з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу своєї невинуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.405 КК України. Так, відповідно до встановленого порядку судового розгляду кримінального провадження, зміненого під час розгляду справи, судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме: допитано потерпілу, здійснено дослідження наданих стороною обвинувачення письмових доказів, зокрема, матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, здійснено допит свідків та обвинуваченого. Крім того, судом досліджено письмові докази, долучені стороною захисту.

Потерпіла ОСОБА_6 , допитана судом, показала, що перебуває із обвинуваченим виключно у службових відносинах, неприязних відносин із ОСОБА_3 не мала. На час події штатна посада потерпілої – заступник командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . Крім того, вона тимчасово виконувала обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

До підрозділу ОСОБА_3 прибув орієнтовно наприкінці лютого 2025 року, точної дати не пам?ятає, з іншого підрозділу, тобто, за виключенням періоду лікарняного, припускає, що він проходив службу у підрозділі приблизно протягом 1,5 місяців.

Під час військової служби було зафіксовано три факти вживання ним спиртних напоїв. ОСОБА_6 повідомила про негативну характеристику ОСОБА_3 , безвідповідальність, яку вона пов?язує саме із вживанням спиртних напоїв.

Так, 04.04.2025, зранку, орієнтовно о 08-00 годині, вона перебувала у будинку по АДРЕСА_2 , де проживала. Вона побачила солдата ОСОБА_3 через двері, який прямував до будинку. В цей час вона проходила до кімнати, яка була її особистим кабінетом, з прихожої. Поряд із потерпілою та ОСОБА_3 нікого не було поряд.

Стоячи в дверному пройомі перед кабінетом, вона повернулась щоб подивитись, чи прямує ОСОБА_3 за нею. Він пройшов через перший коридор, залишившись в другому, дістав з кишені куртки гранату Ф-1, якою рукою – не пам?ятає, із вкрученим запалом, тобто, у зібраному стані, після чого привів її в стан, придатний для використання, діставши чеку. Дану чеку (кільце) ОСОБА_3 кинув в той бік, де перебувала потерпіла, нецензурно висловився й в некоректній манері промовив: «Тепер поговоримо». При цьому, звертання до потерпілої не було, вимог до потерпілої він не висловлював, зокрема, що стосується виконання військових обов?язків. В той час потерпіла розмовляла по телефону (до того часу як ОСОБА_3 , в подальшому сів на диван).

Побачивши, що відбувається, потерпілій, відповідно до її свідчень, потрібно було зорієнтуватись, що робити. Де в цей час були свідки, - вона не знає. Вийти з будинку вона не могла, а в разі, якщо б зайшла до наступної кімнати, - не побачила б дій ОСОБА_3 . Відповідно, потерпіла залишилась неподалік від нього. В будинку також перебував військовослужбовець ОСОБА_15 , який був водієм 5 стрілецької роти, а саме у сусідній кімнаті.

На запитання суду потерпіла показала, що даний будинок слугував для розташування керівництва роти, управління нею. У всіх солдатів був вільний доступ до будинку, де жила ОСОБА_6 , відповідно, будь-хто міг заходити по 10 разів на день, або взагалі не заходити. Так, потерпіла голосно сказала особовому складу залишити будинок. ОСОБА_15 спитав, чи вона справиться, чи потрібна допомога, на що ОСОБА_6 відповіла, що справиться самостійно, після чого ОСОБА_15 вийшов з будинку. У будинку або на ґанку біля нього міг також перебувати військовослужбовець ОСОБА_16 , який також проживає в будинку, але у вказаний момент часу вона його не бачила.

Маючи намір змінити плани ОСОБА_3 , які припускала, ОСОБА_6 чітко сказала йому сісти на диван, який був на відстані в 1-1,5 м та сіла біля нього. ОСОБА_3 повідомив, що має намір кинути гранату зараз. Потерпіла повідомила обвинуваченому, що має віддати рації щоб у хлопців (військовослужбовців) був зв?язок. Під час розмови із ОСОБА_3 , ОСОБА_15 зайшов до будинку і забрав пакет з раціями. В цей час чека не була повернута до гранати. Потерпіла відмітила, що у ОСОБА_3 почали трястись руки. Вона підняла з підлоги кільце (чеку) від гранати, яку тримав обвинувачений, вирівняла її та дала ОСОБА_3 щоб він вставив у гранату на місце, чітко промовивши це. Після цього він знову повторив, що кине гранату, на що потерпіла сказала, що він може ще раз дістати чеку за необхідності і тоді її застосувати, додавши: «Ти ж прийшов говорити, давай розмовляти». Потерпіла підійшла до нього, взяла руку ОСОБА_3 із гранатою в свою, потім взяла у ОСОБА_3 чеку та повернула її на місце, самостійно вставивши в запал. Після цього ОСОБА_3 забрав у неї гранату та повернув її у кишеню куртки.

Потерпіла наголосила, що дії ОСОБА_3 , наведені вище, вона сприймала як реальну загрозу для неї, оскільки він неодноразово погрожував її застосувати (підірвати) та привів вибуховий пристрій у бойову готовність. Крім того, приміщення, де перебувала потерпіла та обвинувачений, є невеликим, приблизно 2 м*3 м. Вікна у будинку заколочені, тому викинути її він, вочевидь, не міг. При цьому час, щоб вибігти з будинку, в разі вибуху, у ОСОБА_3 був, декілька секунд. З показів потерпілої, - словесно обвинувачений не казав, що має намір скоїти її вбивство.

Після події на місце прибули працівники поліції, група контролю бойового стресу, військові обов?язки обвинувачений з того часу він не виконував. Зі слів потерпілої, - саме завдяки її впевненим та правильним діям вдалось завадити трагедії.

Потерпіла на запитання щодо мотиву погроз відповіла, що особистих конфліктів між нею та обвинуваченим не було, проте напередодні 03.04.2025, в обідній час, вона повідомила капітану ОСОБА_17 про наявність у ОСОБА_3 та другого військовослужбовця Бельмеги ознак алкогольного сп?яніння. ОСОБА_6 зауважила, що ОСОБА_3 приблизно протягом тижня вживав спиртні напої. Так, вона просила відвезти солдатів до медичного закладу для освідування (медичного огляду). Також саме ОСОБА_6 , приблизно з 14-00 до 17-00 години, в цей же день повідомила вказаним військовослужбовцям, що перебували у будинку, де проживає особовий склад роти, про те, щоб вони збирались до медичного закладу. У відповідь ОСОБА_3 дозволив собі нецензурну лайку. Їй відомо, що ОСОБА_3 попрямував із ОСОБА_10 до м.Запоріжжя з метою проходження медичного огляду, але у лікарні відмовився від нього. Також потерпілій відомо, що між ОСОБА_10 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 біля лікарні виник конфлікт. Ретка прийняв рішення відвезти його до ВСП, проте ОСОБА_3 відмовився сідати до автомобіля. До розташування підрозділу до вечора солдати не повернулись. Потерпіла відповідно до її показів телефонувала на особисті телефони обох військовослужбовців, але вони не прийняли виклик. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_18 не повернулись до розташування роти, потерпіла 03.04.2025 подала відповідний рапорт щодо самовільного залишення ними військової частини. ОСОБА_6 вважає, що ОСОБА_3 про цей рапорт не знав, проте впевнена, що він розумів, що робив.

Щодо вечора 03.04.2025, потерпіла показала, що дійсно чула стукіт у вікна будинку, проте, хто це був їй не відомо, ОСОБА_3 вона побачила лише зранку, наскільки їй відомо, ввечері він в розташування підрозділу не повернувся, принаймні, вона його не бачила.

Також потерпіла показала, що для військовослужбовців будь-який офіцер вважається командиром за посадою або за званням, відповідно, накази офіцера мають виконуватись підлеглими. При цьому, з середини березня 2025 року у підрозділі інших офіцерів не було (в 5 стрілецькій роті). Так, після виходу ОСОБА_3 з лікарняного вона особисто поклала на нього обов?язки водія, подавши рапорт на ім?я командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону ОСОБА_20 .

Потерпіла ОСОБА_6 06.04.2026 скерувала до суду за допомогою системи «Електронний суд» заяву, згідно з якою просить проводити подальший розгляд справи за її відсутності, оскільки у зв?язку із службовою необхідністю не може бути присутньою. Позицію, викладену в обвинувальному акті, матеріалах провадження підтримує, просить ухвалити обвинувальний вирок та призначити ОСОБА_3 покарання згідно з вимогами закону. За згоди учасників кримінального провадження судовий розгляд був продовжений за відсутності ОСОБА_6 .

Судом під час розгляду справи здійснювався виклик свідка з боку обвинувачення ОСОБА_21 у спосіб надіслання судової повістки засобами мобільного зв?язку (з урахуванням його звільнення з військової служби), також надсилався електронний запит з метою підтвердження його місця реєстрації. 11.05.2026 судом постановлено ухвалу про здійснення примусового приводу, відповідно, неодноразово відкладено судові засідання задля забезпечення його участі стороною обвинувачення. Всі необхідні дії, які прокурор просив вжити суд, були здійснені. Оскільки явку свідка до зали суду забезпечено не було, як і в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду, судом встановлено строк для забезпечення прокурором явки свідка, або надання належних та допустимих доказів неможливості його явки, як видно з журнала судового засідання від 11.07.2026. Крім того, згідно з ухвалою суду за клопотанням сторони обвинувачення від 17.08.2026 постановлено провести судове засідання 19.08.2026 у режимі відеоконференції між Перечинським районним судом Закарпатської області та Шевченківським районним судом м.Запоріжжя (копія ухвали доставлена засобами електронного листування 18.08.2026).

Суд в даному контексті наголошує, що відповідно до ч.7 ст.336 КПК України допит свідка, потерпілого, спеціаліста може здійснюватися у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду, визначеному судом. У виключних випадках в умовах воєнного або надзвичайного стану суд має право допитати свідка, потерпілого в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у порядку, передбаченому частинами четвертою - шостою цієї статті. Проте, 01.07.2026 прокурор повідомив суду, що технічної можливості брати участь в розгляді справи за допомогою власних технічних засобів свідок не має.

За усним повідомленням прокурора у зв?язку із станом здоров?я матері свідок не зміг прибути до приміщення суду. Крім того, за даними акта проведення обстеження сім?ї, складеного 14.10.2024 відповідальними особами структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Раковської сільської ради, у копії, соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі надається ОСОБА_22 . Дана копія акта долучена прокурором до справи. Заява, написана від імені ОСОБА_21 , не містить підтвердження її підписання саме свідком, не дивлячись на посвідчення копії прокурором, тому не може бути прийнята судом. Так, актуальних доказів щодо неможливості особистої явки свідка стороною обвинувачення у визначений судом строк не подано, тому положення ч.11 ст.615 КПК України не є застосованими.

В судовому засіданні 19.08.2026 прокурор наголосив на технічних складнощах в суді, який уповноважений на забезпечення участі свідка в режимі відеоконференцзв?язку, проте дані обставини не знайшли свого підтвердження. У вказану дату суд продовжив строк для забезпечення явки свідка до 25.08.2026, повторно постановив ухвалу про проведення судового засідання 25.08.2026 у режимі відеоконференції від 19.08.2026 (доставлена 20.08.2026), надіславши також судову повістку ОСОБА_21 , який згідно з довідкою про доставку її отримав завчасно. Доказів поважності причин неявки стороною обвинувачення не подано, тому суд продовжив судовий розгляд з урахуванням відсутності даного свідка, без відтворення його пояснень, з урахуванням категоричних заперечень сторони захисту щодо подальшого вжиття заходів, спрямованих на забезпечення явки ОСОБА_21 та строку, визначеного судом. Прокурор на їх подальшому вжитті також не наполягав. Всі судові повістки, скеровані судом, свідок отримав.

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.

Згідно із ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості закріплено приписами ч.2 ст.2 КК України, а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст.7, ч.1 ст.17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Так, будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме ? винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

За приписами статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору їх достатності та взаємозв`язку. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За змістом ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями 22, 26 КПК України закріплено засади змагальності сторін і диспозитивності. За змістом вказаних засад сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось. Обставина існування воєнного стану є загальновідомою.

Згідно з повідомленням про кримінальне правопорушення від 04.04.2025, адресованого директору ТУ ДБР, розташованому у м.Мелітополі, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до ст.214 КПК України. Про протиправні дії військовослужбовця ОСОБА_3 , які мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.405 КК України, повідомлено уповноважених посадових осіб й командиром військової частини НОМЕР_1 05.04.2026, дане повідомлення долучено до справи.

За даними повідомлення №2947/кп т.в.о. начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2025, адресованого ОСОБА_23 (колишній дружині обвинуваченого) у відповідь на її звернення, ОСОБА_3 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 з 22.11.2022, з 03.04.2025 рахується таким, що самовільно залишив військову частину. Адвокатський запит, скерований 08.12.2025 адвокаткою ОСОБА_5 щодо фактів, викладених у відповіді на звернення, відповідно до тверджень сторони захисту, залишений без відповіді. Разом з цим, суд враховує, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ані кримінальних проваджень, ані справ про адміністративне правопорушення за даним фактом судами не розглядалось.

Згідно з матеріалами службового розслідування, копія яких досліджена судом, що проводилось на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2212/кп від 03.04.2025, в період з 04.04.2025 по 18.04.2025, - 03.04.2025 потерпілою ОСОБА_6 подано рапорт командиру НОМЕР_3 стрілецького батальйону та, за його погодженням, - командиру військової частини НОМЕР_1 , за змістом якого 03.04.2025, орієнтовно о 14-00 годині водія-електрика 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 доставлено до КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально-значущих хвороб» ЗОР м. Запоріжжя з метою виявлення стану алкогольного сп?яніння. Проходити медичний огляд на стан алкогольного сп?яніння солдат ОСОБА_3 відмовився та вирушив у невідомому напрямку. На телефонні дзвінки даний військовослужбовець не відповідає, місце знаходження не відоме. Пошукові заходи, організовані силами підрозділу, позитивних результатів не дали. Станом на 18-00 годину в район зосередження підрозділу в населеному пункті Юрківка Запорізької області ОСОБА_3 не повернувся. Зброя військовослужбовця знаходиться в підрозділі. Решта обставин з?ясовується. ОСОБА_6 даним рапортом, перебуваючи на посаді ТВО командира 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону частини, просить клопотання командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону перед вищим командування про призначення службового розслідування по даному факту.

Згідно з доповіддю по факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцем НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 через старшого оперативного чергового від 03.04.2025, зв?язок із ним відсутній, місце знаходження невідомо. Посада ОСОБА_3 у доповіді зазначена як водій-електрик 1 відділення ударних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , мобілізований 13.03.2022.

Згідно з доповіддю №898 від 05.04.2026 по факту погрози вбивством старшому лейтенанту ОСОБА_6 військовослужбовцем 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 , - 04.04.2025 з доповіді командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_24 стало відомо про факт погрози вбивством старшому лейтенанту ОСОБА_6 військовослужбовцем 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 . У доповіді також наведено склад керівництва військової частини. За фактом погрози вбивством відповідно до наказу №2254/кп від 04.04.2026 командиром військової частини НОМЕР_1 на підставі рапорту ТВО командира 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 від 04.04.2025 призначено службове розслідування.

Суд не встановив ознак недостовірності копій досліджених доказів, представлених стороною обвинувачення, позаяк згідно з описом вони є частиною матеріалів службового розслідування, а також не спростовані стороною захисту.

Згідно з даними рапорту ОСОБА_6 , адресованого командиру НОМЕР_3 стрілецького батальйону зазначеної вище військової частини, за підписом потерпілої та командира вказаного батальйону: дійсним доповідаю, що 04.04.2025 о 08-00 годині до ОСОБА_25 в місце тимчасового проживання по АДРЕСА_3 в населеному пункті Юрківка Запорізької області зайшов солдат ОСОБА_3 , який в даному будинку дістав з кишені бойову гранату «ФІ», яка складалася з вкрученого запалу з металевим кільцем та металевого корпусу зеленого кольору. Утримуючи її лівою рукою, правою рукою висмикнув металеве кільце, чим привів її у бойовий стан, та зі словами «Ну що, поговоримо?» наблизився до потерпілої та кинув металеве кільце. На його дії вона не відреагувала, зробила вигляд, що їй байдуже та посадила його на диван. На повторні його погрози потерпіла також не відреагувала, в подальшому в нього стали трястися руки, та він попросив допомогти вставити металеве кільце з вусиками назад. ОСОБА_25 знайшла металеве кільце з вусиками, затиснула додатково своєю рукою його ліву руку, в якій була граната, та вставила в необхідний отвір в запалі.

Зміст рапорту відповідає доповіді щодо обставин події, дослідженій судом, а також, згідно з висновками суду, - узгоджується із показами потерпілої, зокрема, щодо тієї обставини, що ОСОБА_3 висмикнув кільце з запалу, тримаючи гранату в руці та демонструючи таким чином її потерпілій, попередньо діставши її з кишені своєї куртки, саме в присутності ОСОБА_6 , тобто, перебуваючи у будинку (за місцем події).

В рапорті та вищенаведеній доповіді також вказано, що подія відбулась в присутності солдата ОСОБА_21 (водія-радіотелефоніста 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ), сержанта ОСОБА_26 (старшого техніка 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ), що узгоджується із показами обвинуваченого, потерпілої (щодо свідка ОСОБА_27 показів вона не надавала, що висновків суду не змінює), а також свідків.

У матеріалах службового розслідування наявна копія рапорта заступника командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_28 від 04.04.2025, згідно з яким 03.04.2025 капітаном ОСОБА_8 , заступником командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу, при здійсненні посадових обов?зяків були виявлені з ознаками алкогольного сп?яніння військовослужбовці 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, а саме: стрілець 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону солдат ОСОБА_29 , водій-електрик 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_3 стрілецького батальйону солдат ОСОБА_3 в тимчасовому місці розташування підрозділу в населеному пункті Юрківка Запорізької області. В подальшому були доставленні на медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп?яніння в КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально-значущих хвороб» ЗОР м. Запоріжжя. Згідно висновку N2265 від 03.04.2025 солдат ОСОБА_29 перебував у стані алкогольного сп?яніння. Солдат ОСОБА_3 відмовився від проведення медичного огляду на стан алкогольного сп?яніння. В подальшому вище вказані військовослужбовці відмовилися сідати в автомобіль для доставлення їх в ВСП м. Запоріжжя. По приїзду в підрозділ в тимчасове місце розташування підрозділу в населеному пункті Юрківка Запорізької області ОСОБА_30 здійснив доповідь про дану подію, у зв?язку із чим просить клопотання командира батальйону перед вищим командуванням про призначення службового розслідування по даному факту.

Згідно з актом службового розслідування, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 18.04.2025, у копії, ОСОБА_3 займає посаду водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , військовий квиток НОМЕР_4 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 15.05.2007, мобілізований 13.03.2022. Відповідно до висновків за результатами службового розслідування в ході проведення службового розслідування повністю знайшов підтвердження факт того, що військовослужбовець, призваний по мобілізації солдат ОСОБА_3 , водій 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно - небезпечні наслідки, діючи з особистих мотивів, у порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, та без поважних причин відсутній на військовій службі з 03.04.2025 по 04.04.2025 в районі виконання завдань за призначенням в населений пункт Юрківка Запорізького району Запорізької області. Службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_3 скасувати, по факту погрози вбивством старшому лейтенанту ОСОБА_6 – вважати завершеним. Крім того, згідно з наказом №2583/кп від 18.04.2025, службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_3 скасовано, по факту погрози вбивством старшому лейтенанту ОСОБА_6 – вирішено вважати завершеним.

Вказані обставини узгоджуються із показами обвинуваченого, потерпілої, яка засвідчила ознаки стану сп?яніння у ОСОБА_3 , про що повідомила свідкові ОСОБА_8 у телефонному дзвінку, що підтверджено й показами зазначеного свідка та свідчить на користь мотиву ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.405 КК України.

Суд також встановив, що за даними картки соціально-демографічних даних військовослужбовця ОСОБА_3 , дата прийняття присяги – 09.06.2007, призову – 13.03.2022, переведення в підрозділ – 04.03.2025. Дата переведення в підрозділ, де проходив військову службу ОСОБА_3 , узгоджується із його показами.

У відповідь на звернення адвокатки ОСОБА_5 до Гарячої лінії МОУ від 15.04.2026 №КА-20101221, командиром військової частини НОМЕР_1 02.05.2026 надано інформаційну довідку про займані посади солдатом ОСОБА_3 .

Так, за даними вказаної довідки, за підписом начальника відділення персоналу військової частини НОМЕР_1 щодо займаних посад (надалі судом наведені відомості, які мають відношення до подій, що є предметом розгляду у даному кримінальному проваджені):

- з 08.02.2025 водій-електрик 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_3 стрілецького батальйону;

- з 10.02.2025 водій 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, з 17.04.2025 знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

Разом з цим, судом досліджено наказ №73 (засвідчений витяг, по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , датований 10.03.2025, згідно з яким військовослужбовців, призначених наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.03.2025 №73-РС на посади, вважати, що справи та посади, які обіймали – здали, а на які призначені,- прийняли та приступили до виконання службових обов?язків за посадами з 10.03.2025: солдата ОСОБА_3 , водія-електрика 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 стрілецького батальйону, - водієм 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

Заперечень з приводу змісту даного наказу сторона захисту не висловила.

Так, суд встановив, що датою призначення ОСОБА_3 на останню з займаних посад, вказаних вище, є саме 10.03.2025.

Крім того, суд зауважує, що за даними військового квитка НОМЕР_4 від 15.05.2007, ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 22.11.2022, спеціальність узгоджується із займаними посадами (вказаними вище).

На адвокатський запит від 02.07.2025 адвокатки ОСОБА_5 командиром військової частини НОМЕР_1 27.10.2025 за вих.№ 7368/кп скеровано службову картку ОСОБА_3 , наявну у військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до якої військовослужбовець ОСОБА_3 , - водій 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в званні «солдат», який перебуває на військовій службі з 13.03.2022, за період проходження служби у 2 стрілецькому батальйоні даної частини до заохочення та до стягнень не притягувався. Відповідні записи в особовій картці здійснені за підписом заступника командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу капітаном ОСОБА_31 .

Згідно зі службовою характеристикою, долученою стороною обвинувачення, ОСОБА_3 має негативну характеристику. Проте суд не приймає її як достовірний доказ у даній справі, оскільки у характеристиці відсутня дата складання та засвідчення, крім того, вона містить, серед інших, підпис потерпілої ОСОБА_6 - ТВО командира 5 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , яка є потерпілою у даному провадженні.

Також ОСОБА_6 під час допиту показала, що дана характеристика підготовлена вже після події кримінального правопорушення, що додатково підтверджує вищенаведений висновок суду.

За даними медичної характеристики ТВО начальника медичної служби вказаної частини від 06.04.2025, ОСОБА_3 , серед іншого, перебував на стаціонарному лікуванні з 13.03.2025 по 24.03.2025 у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» з діагнозом «пневмонія», що узгоджується із показами обвинуваченого.

Таким чином, ОСОБА_3 переведений до 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з 04.03.2025, призначений на попередню посаду водія-електрика 07.03.2025, останню з займаних посад - у 5 стрілецькій роті - прийняв та відповідні обов?язки за посадою з 10.03.2025, які виконував по 12.03.2025, а також з 25.03.2025 по 03.04.2025.

Також судом досліджено наказ №88 (засвідчений витяг, по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , датований 25.03.2025, згідно з яким тимчасове виконання обов?язків командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 покладено на заступника командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу 2 стрілецького батальйону старшого лейтенанта ОСОБА_6 , вважати, що справи та посаду прийняла і приступила до тимчасового виконання службових обов?язків за посадою на час перебування на лікуванні ОСОБА_9 з 23.03.2025.

Відповідно, ОСОБА_6 у званні «старшого лейтенанта», перебуваючи на час початку військової служби ОСОБА_3 у 5 стрілецькій роті (з моменту його призначення на останню посаду 10.03.2025) на штатній посаді заступника командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , з дати продовження ним виконання обов?язків військової служби після стаціонарного лікування (25.03.2025), тимчасово виконувала обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

В цьому контексті суд зауважує, що під час допиту як ОСОБА_3 , так і потерпіла, показували, що саме ОСОБА_6 після повернення з лікарні питала обвинуваченого, чи готовий він розпочати виконання завдання, поклавши на нього обов?язки водія, на що ОСОБА_3 погодився. Також суд звертає увагу на свідченнях ОСОБА_3 , який показав, що командира роти на час його повернення з бойових позицій, на які обвинувачений із підрозділом вийшов в ніч на 25.03.2025, та які залишив із підрозділом внаслідок ураження автомобіля дроном, - не було.

Таким чином, беручи до уваги зміст наказів, наведених вище, а також проаналізовані судом покази, оскільки на момент призначення ОСОБА_3 перебував у підпорядкуванні ОСОБА_6 як заступника командира 5 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_3 стрілецького батальйону, на яку з 25.03.2025 тимчасово покладені обов?язки командира зазначеної роти, суд не приймає свідчення ОСОБА_3 щодо необізнаності з її посадою.

Суд наголошує, що ОСОБА_6 перебувала в званні «старшого лейтенанта», що відноситься до офіцерських звань та додатково свідчить про підпорядкованість їй солдат особового складу 5 стрілецької роти, зокрема, ОСОБА_3 . Обвинувачений під час допиту повідомив суду, що, на його думку, ОСОБА_6 мала звання «лейтенант», що також відноситься до офіцерських.

Окремо на спростування показів обвинуваченого щодо відсутності у ОСОБА_6 знаків розрізнення, суд зауважує, що п.3 розділ 1 Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та ліцеїстами військових ліцеїв, затверджених наказом МОУ від 20.11.2017 № 606 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 30 червня 2020 року № 238), зареєстрованим в МЮУ 13 грудня 2017 р. за №1502/31370, передбачено, що військову форму одягу носять у суворій відповідності з цими Правилами. Обов?язкове розміщення на військовому одязі знаків розрізнення врегульовано розділом V цих правил, - погонів, шевронів, зокрема, на польовій формі та у суворій відповідності до звання.

Також судом встановлено, що згідно з наказом №362 (засвідчений витяг, по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , датованим 04.12.2024, старшого лейтенанта ОСОБА_8 , офіцера групи психологічного супроводу та відновлення 2 стрілецького батальйону, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складі) від 05.10.2024 №667 на посаду заступника командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу, вважати, що справи та посаду, яку обіймав – здав, а на яку призначений – прийняв і приступив до виконання службових обов?язків за посадою з 04.12.2024.

Свідок ОСОБА_8 показав суду, що перебуває на посаді заступника командира 4-го гірсько-штурмового батальйону з психологічної підтримки персоналу, в званні майора. На час події проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де на посаді водія 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону перебував ОСОБА_3 ОСОБА_8 був командиром ОСОБА_3 , але не безпосереднім. На час події, що відбулась 03 або 04 квітня 2025 року, точної дати свідок не пам?ятає, - 5 стрілецька роти дислокувалась у АДРЕСА_4 .

Свідок наголосив, що проживав під час дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 в іншому кінці села у порівнянні із місцем події.

До події злочину ОСОБА_3 неодноразово, відповідно до свідчень ОСОБА_8 , був помічений з ознаками алкогольного сп?яніння, 2-3 рази точно. Про факти притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності свідку не відомо. Конфліктів між ними не було, виключно робочі моменти. Спочатку обвинувачений був водієм у взводі БПЛА, який також був у складі 2 стрілецького батальйону, після чого переведений до 5 стрілецької роти, служив протягом приблизно місяця у підрозділі. Він був за спеціальністю водієм, розумівся на техніці, тому його й призначили на відповідну посаду. Призначення на посаду від свідка не залежить. ОСОБА_3 повідомляв йому, що проблем із вживанням спиртних напоїв не мав.

Ще до дня події ОСОБА_8 мав відвезти ОСОБА_3 на медогляд, разом із військовослужбовцем ОСОБА_18 , оскільки в обід ОСОБА_8 зателефонувала ОСОБА_6 та повідомила, що вони перебувають у стані алкогольного сп?яніння. ОСОБА_8 в хатинці, де були вказані солдати, сказав, що вони догрались, якщо цей факт буде підтверджений. У відповідь солдати пропонували йому грошові кошти, щоб їх не везли до медичного закладу, розташованому на вул. Сєдова. Так, вони попрямували до вул. Сєдова втрьох на автомобілі, за добровільної згоди солдатів. Перед медичним оглядом ОСОБА_8 взяв у ОСОБА_3 та ОСОБА_18 їх паспорти (під час допиту свідок уточнив, що військові білети). В медичному закладі солдат ОСОБА_18 пройшов освідування, за результатами якого підтвердився його стан алкогольного сп?яніння, а ОСОБА_3 відмовився від проходження огляду, причин відмови свідок не пам?ятає. Свідок стверджує, що вони сперечались, але власне конфлікту не виникло. ОСОБА_8 повідомив, що далі вони прямуватимуть до ВСП в м.Запоріжжя, на що солдати відмовились. Це було орієнтовно о 14-00-15-00 годині вдень. Вони залишились біля лікарні, а ОСОБА_8 повернувся до підрозділу, після чого повідомив, що вони самовільно залишили частину, про що подано рапорт та довідку-доповідь про призначення розслідування в установленому порядку. Яким чином солдати дістались до місця розташування підрозділу, свідкові невідомо. Військовий квиток свідок віддав ОСОБА_3 добровільно в подальшому.

Крім того, в день події, орієнтовно о 09-00 годині ранку, як показав ОСОБА_8 , йому зателефонувала ОСОБА_6 , в підпорядкуванні якої перебував обвинувачений, та повідомила про те, що ОСОБА_3 погрожував їй гранатою, висмикнувши з неї чеку. Про час події у розмові не повідомляла, але наскільки стало відомо, це було приблизно за годину до дзвінка. Свідок одягнувся та разом із заступником командира 6 роти ОСОБА_32 попрямував на місце події. Потерпіла була збентежена. На подвір?ї перебував ОСОБА_3 , який під час розмови зі свідком погрожував йому гранатою. Свідок це сприйняв спокійно. Після цього він викликав групу контролю бойового стресу їх бригади, ВСП та поліцію. Після цього свідок зайшов до потерпілої, яка знаходилась в будинку, вже заспокоїлась, спитав, як почувається, розпитав про те, що сталось. Про подію, коли ОСОБА_3 висмикнув чеку з гранати, зайшовши до будинку та погрожуючи нею потерпілій, знає зі слів потерпілої, оскільки самовидцем не був. Вона також сказала свідкові, що не могла панікувати, бо особовий склад потрібно було відправляти на бойові позиції.

Під час допиту свідок уточнив, що на освідування відвозив солдат 03.04.2025, а подія відбулась наступного дня, - 04.04.2025. Вважає, що злочин зумовила образа ОСОБА_3 на подію напередодні.

Згідно з дослідженими судом доказами, відповідно до наказу №339 (засвідчений витяг, по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , датований 13.11.2024, військовослужбовців, які знаходяться в розпорядженні командира даної військової частини, призначених наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.11.2024 №313-РС на посади, вважати, що справи та посади, на які призначені – прийняли та приступили до виконання службових обов?язків за посадами з 13.11.2024: молодшого сержанта ОСОБА_26 – старшим техніком 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

Свідок ОСОБА_26 показав суду, що знайомий із обвинуваченим, наразі проходить військову службу у 11-тій гірсько-штурмовій роті 4-того гірсько-штурмового батальйону, на посаді старшого техніка, в званні «сержант», на час подій проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

04.04.2025, о 08-15 годині - 08-30 годині до АДРЕСА_2 свідок привіз провізію в місце розташування роти, поставив автомобіль на розвантаження, біля будинку, де мешкали ОСОБА_25 , ОСОБА_15 та ОСОБА_33 йому вийшов ОСОБА_34 , вони зі свідком привітались. Свідок поцікавився обстановкою в роті. ОСОБА_15 повідомив йому, щоб він не заходив до будинку, бо там інцидент із військовослужбовцем.

В автомобілі, на якому приїхав свідок, була книга обліку, він взяв її та зайшов до хати, побачивши, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 сидять на дивані, вона тримає його руку, а в його руці – граната. Потерпіла запитала у ОСОБА_3 , де перебуває чека від гранати, на що ОСОБА_3 відповів, що вона може бути або під диваном, або під холодильником. Свідок вважає, що обвинувачений був у стані сп`яніння, а також відмітив, що він був емоційно збудженим. Потерпіла заспокоювала ОСОБА_3 , не підвищувала голосу, що також відмітив ОСОБА_26 . Свідок спитав ОСОБА_6 , чи потрібна допомога, на що вона відповіла, що все під контролем, це тривало приблизно 10 секунд. Вона виглядала переляканою, але втрутитись не просила, сама тримала руку ОСОБА_3 .

Далі свідок пройшов до кімнати, де залишив сумку з речами, після цього вийшов з хати та зателефонував заступнику командира батальйону по психологічній підтримці ОСОБА_30 та заступнику по технічній частині ОСОБА_35 , повідомивши про подію, після чого почав займатись своїми справами. Повернувшись за 5-7 хвилин на подвір?я біля будинку, він побачив там ОСОБА_36 , ОСОБА_25 та ОСОБА_37 ОСОБА_3 були червоні очі, невиразна мова, тобто, свідок вважає, що він був у стані сп?яніння, також обвинувачений голосно висловлювався. Коли ОСОБА_38 сидів в альтанці біля будинку, ОСОБА_39 з ним розмовляв. ОСОБА_38 висловлював намір підірвати все навколо. Втім, опору не чинив, зокрема по прибуттю ВСП. Свідок перебував на території підрозділу до вечора, зауважив, що тілесних ушкоджень ОСОБА_3 ніхто на завдавав. Він також робив йому чай, « ОСОБА_40 » заварював, чув, що ОСОБА_3 був невдоволений наміром керівництва провести його медичний огляд на стан сп`яніння. Факт розмови зі свідком в альтанці біля будинку визнав і обвинувачений під час допиту цього свідка.

На запитання ОСОБА_26 уточнив, що моменту, коли ОСОБА_3 дістав чеку з гранати та моменту, коли вона була повернута на місце, - не бачив, як і того, що він намагався застосувати гранату. Потерпіла та ОСОБА_3 у бійку не вступали. Чи погрожував обвинувачений потерпілій, - не пам?ятає, свідку він погроз не висловлював.

Відповідно до положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, придатність чи непридатність особи до військової служби визначається медичною (військово-лікарською) комісією. Так, даних, що свідчили б про непридатність особи до військової служби на час вчинення кримінального правопорушення у матеріалах справи немає, відповідних доводів стороною захисту не подано, клопотань не заявлено.

Згідно з приписами ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).

При цьому, показання особи є самостійним джерелом доказів, порядок отримання яких встановлено ч.1 ст.95 КПК України. Показання суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.

Так, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Сторонами у передбаченому законом порядку, зокрема, відповідно до приписів ч.11 ст.290 КПК України (стороною захисту), здійснювалось відкриття доказів одна-одній, жодних клопотань про визнання недопустимими певних доказів не подано та не заявлено, зокрема, щодо матеріалів службового розслідування, досліджених судом.

Отже, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об`єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.

Суд враховує, що відповідно до статті 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статті 2 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Наведені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України.

Так, статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави – захищати життя людини.

Стосовно нормативних положень, які порушені з боку ОСОБА_3 , суд зауважує на таких.

Ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно зі ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до п.1-4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається шляхом , зокрема, виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців . Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися гідністю і честю, поважати честь і гідність кожної людини; не допускати самому і стримувати інших від негідних дій.

Відповідно до ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV:

- військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами;

- необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

- кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями;

- військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому;

- солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна;

- солдат зобов`язаний, зокрема, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.

Суд при розгляді кримінального провадження враховує висновки Верховного Суду, здійснені у постанові від 30 січня 2024 року у справі №336/5209/22, пр.51-4750км23, відповідно до яких за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Здійснюючи кримінально-правову кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.4 ст.405 КК України, суд враховує, що зміст вини характеризується сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням. Під час вчинення злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об?єкт злочину (у тому числі - ознаки предмета), спеціального суб?єкта, об?єктивну сторону - характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб?єкта може бути різним. Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК України вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є, зокрема, бажання настання певних наслідків своєї дії.

При цьому, форма вини: - визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; - визначає кваліфікацію злочину; - завжди враховується під час індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; - враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо).

Ступінь вини, як оціночна категорія, визначається об?єктивними обставинами злочину, характером діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу тощо.

В даному випадку, суд визнає підтвердженою саме наявність прямої форми вини в діях ОСОБА_3 , який, будучи військовослужбовцем, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії – погрози вбивством начальникові у зв?язку із виконанням потерпілою обов?язків військової служби у спосіб відкритої для потерпілої демонстрації гранати, приведеної у бойову готовність), передбачав його суспільно небезпечні наслідки.

На визначення форми вини, на переконання суду, має вплив та обставина, що ОСОБА_3 свідомо попрямував до будинку, в якому перебувала потерпіла, вже маючи при собі вибуховий пристрій (гранату Ф-1), продемонстрував її та привів в бойову готовність саме в присутності потерпілої, за відсутності інших осіб, а також в подальшому під час бесіди із ОСОБА_6 не вжив жодних дій з метою повернення чеки у запальний отвір та убезпечення потерпілої й себе. Також ОСОБА_3 розумів, що свідки помітили перебування у нього вибухового пристрою, про що він повідомив під час допиту. Вочевидь, що, демонструючи вибуховий пристрій потерпілій, ОСОБА_3 розумів результативність висловлення погрози у такий спосіб. На момент приведення гранати у бойову готовність саме в присутності потерпілої, на переконання суду вказує її розташування на підлозі будинку, що обвинуваченим не спростовано.

Суд наголошує, що у формальних складах злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і бажання їх вчинення.

У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб?єкта до наслідків, адже вчинення діяння є моментом закінчення злочину.

Тому, оскільки з моменту донесення до відома потерпілої реальної погрози вбивством злочин є закінченим, суд виключає з формулювання обвинувачення, пред?явленого ОСОБА_3 , вказівку на бажання ОСОБА_3 настання наслідків діяння, як змісту прямої форми вини, що не змінює кваліфікації правопорушення.

Суд також зауважує, що основним безпосереднім об?єктом злочину є порядок підлеглості та військової честі, додатковим обов?язковим об?єктом - здоров?я особи, а додатковим факультативним об?єктом - громадський порядок. З об?єктивної сторони злочин виражається у дії в формі погрозі вбивством начальникові у зв?язку з виконанням ним обов?язків з військової служби, під час воєнного стану. При цьому, погроза фактично є залякуванням начальника заподіянням йому фізичної шкоди (вбивством), з урахуванням того, що обвинуваченим в даному випадку застосований саме вибуховий пристрій – граната Ф-1 у безпосередній близкості до потерпілої. Констатувати ознаки замаху на вбивство, з урахуванням фактичних обставин справи, які визнаються доведеними, в даному випадку немає. Суб?єктом злочину, ч.4 ст.405 КК України, як має місце у даній справі, може бути лише військовослужбовець, який є підлеглим щодо начальника, якому він погрожує. При цьому, даний злочин з суб?єктивної сторони вчинюється тільки з прямим умислом.

Звертаючи увагу на мотив вчиненого, суд зауважує, що погроза щодо начальника (потерпілої), у зв?язку з виконанням нею обов?язків військової служби здійснена ОСОБА_3 саме через невдоволення службовою діяльністю начальника, а саме рішенням, прийнятим ОСОБА_6 напередодні дня події, щодо наявності підстав для проведення його медичного огляду на стан алкогольного сп?яніння. Дані обставини знайшли своє належне підтвердження під час розгляду справи.

Так, дії ОСОБА_6 , яка повідомила заступника командира 2 батальйону з ППП військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_8 про можливе перебування водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_3 у стані алкогольного сп?яніння, що зумовило подальше його транспортування для освідування у медичному закладі, яке не відбулось, що визнається стороною захисту, свідчить на користь мотиву обвинуваченого, який був невдоволеним не лише діями ОСОБА_8 , який забезпечував медичне освідування, а й діями ОСОБА_6 , яка ініціювала його проведення.

Першопричиною його невдоволення та визначальним доводом на користь наявності мотиву вчинення злочину суд вважає саме прийняття ОСОБА_6 рішення щодо необхідності огляду, про яке вона повідомила ОСОБА_8 , а не ту обставину, що у ОСОБА_3 був в подальшому вилучений військовий квиток. За відсутності ініціативи ОСОБА_6 підстав для медичного огляду не було.

Зазначені обставини окремо засвідчують, на переконання суду, обізнаність ОСОБА_3 із службовим становищем потерпілої, яка також раніше поклала на нього обов?язки водія у підрозділі, та безпосереднє виникнення у обвинуваченого умислу, спрямованого на погрозу вбивством начальникові саме у зв?язку з виконанням ОСОБА_6 обов?язків з військової служби.

Слід також наголосити, що в даному провадженні не йдеться про кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ст.402 КК України або ст.404 КК України, тому суд не погоджується із доводами сторони захисту щодо того, що був відсутній конкретний наказ, винесений потерпілою, або іншим командиром вищого рівня, який не виконаний ОСОБА_3 , адже в даному випадку на наявність умислу обвинуваченого це не впливає.

На користь доводів щодо підпорядкованості ОСОБА_3 ОСОБА_6 суд зауважує, що до військових начальників слід відносити військовослужбовців, які для виконання певних завдань мають у своєму розпорядженні підлеглих, наділені правом віддавати останнім накази, розпорядження та інші обов?язкові для виконання вимоги і застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Під військовими начальниками у військових статутах та інших актах військового законодавства розуміються:

1) начальники за службовим положенням (посадою), тобто військовослужбовці, котрим доручено постійно чи тимчасово керувати службовою діяльністю інших військовослужбовців або робітників та службовців (підлеглих); начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців;

2) начальники за військовим званням. При цьому, у разі спільного виконання службових обов?язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад - старший за військовим званням.

Для кваліфікації діяння за ст. 405 КК України не має значення, постійно чи тимчасово, письмовим чи усним розпорядженням призначено військовослужбовця виконувати обов?язки начальника.

Відповідно до ст.29-32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV: за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.

Ст.111 Статуту також визначено, що командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства. Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).

Таким чином, відповідно до статей 29-32, 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України старший лейтенант ОСОБА_6 , яка перебувала на посаді тимчасово виконуючого обов?язки командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , з урахуванням штатної посади, була начальником за посадою та військовим званням стосовно солдата ОСОБА_3 , який проходив військову службу на посаді водія 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . З цього приводу суд погоджується із доводами сторони обвинувачення, висловленим під час судових дебатів.

Покази обвинуваченого з приводу того, що ОСОБА_3 не сприймав ОСОБА_6 як командира, враховуючи, що більшість періоду проходження військової служби у роті він проходив лікування, відповідно, сприймав потерпілу виключно як психолога, не узгоджуються із хронологією подій та встановленими фактичними обставинами у даній справі.

Відповідно, за результатами розгляду кримінального провадження, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_3 безпосередньо пов?язані із виконанням потерпілою обов?язків з військової служби, як його начальника, зокрема, щодо забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, виховання, військової дисципліни, підтримання належного морально-психологічного стану особового складу.

Стосовно доводів ОСОБА_3 про те, що він не погрожував ОСОБА_6 ані застосуванням насильства, ані вбивством, наведені стороною захисту твердження вочевидь спростовуються показами потерпілої ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_41 , а також обвинуваченого щодо демонстрації гранати, як самостійної форми погрози.

При цьому, демонстрація вказаного вибухового пристрою дійсно могла бути сприйнята потерпілою як реальна загроза її життю та здоров?ю, викликати страх та інші деструктивні емоції.

Так, ОСОБА_3 зайшов саме до приміщення, де перебувала ОСОБА_6 , мав при собі ручну осколкову гранату Ф-1, привів її у бойову готовність, будучи обізнаним саме із тим, що потерпіла була ініціатором його медичного огляду.

Твердження обвинуваченого з приводу того, що він не мав наміру погрожувати ОСОБА_6 , а мав намір зашкодити самому собі, не узгоджуються із встановленими судом обставинами, що підтверджені показами потерпілої, а також свідка ОСОБА_26 , який бачив гранату в руках ОСОБА_3 та його руку з гранатою в руках потерпілої. При цьому, обвинувачений був обізнаний із тим, що ОСОБА_8 у приміщенні відсутній. Власне обвинувачений підтвердив під час допиту, що ОСОБА_8 декілька разів (після його повернення з лікарні, зокрема, після повернення з бойового завдання) приїжджав до розташування підрозділу, тобто він був обізнаний із тим, що капітан ОСОБА_8 в будинку (місці події) не мешкав. Твердження обвинуваченого щодо паркування схожого на автомобіль капітана ОСОБА_8 автомобіля неподалік будинку вранці в день події в жодний спосіб не підтверджені, адже ОСОБА_8 прибув на місце події за спливом години, а свідок ОСОБА_26 – під час перебування ОСОБА_3 в приміщенні будинку.

Доводи сторони захисту з приводу того, що ОСОБА_3 мав намір зустрітись саме із капітаном ОСОБА_8 задля повернення особистих документів, а присутність ОСОБА_6 у приміщенні будинку була несподіваною, суд не вважає обґрунтованими, оскільки граната приведена в бойове положення саме в присутності потерпілої.

Слід наголосити, що до обов?язків солдата відповідно до ст.128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ відноситься обов?язок знати військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників.

Відповідно, доводи щодо необізнаності ОСОБА_3 про підпорядкованість ОСОБА_6 свідчать суто про намір уникнення кримінальної відповідальності.

При цьому, на спростування доводів сторони захисту суд зауважує, що, беручи до уваги об?єктивну сторону злочину, передбаченого ч.4 ст.405 КК України, - відсутність словесних погроз або вимог до потерпілої, з урахуванням встановлених обставин (приведення у бойову готовність та демонстрації гранати) не змінює висновків суду щодо наявності складу вказаного злочину у діях ОСОБА_3 .

В даному випадку, на переконання суду, із врахуванням хронології події, встановленої з показів учасників кримінального провадження, допитаних судом, саме фахова підготовка потерпілої завадила настанню суспільно-небезпечних наслідків.

Також слід наголосити, що доводи сторони захисту з приводу того, що посткримінальна поведінка ОСОБА_3 (добровільний вихід на подвір?я, передача гранати, залишення на місці події до приїзду ВСП, поліції) свідчить про відсутність умислу на вчинення злочину, суд не приймає, позаяк дана поведінка, на переконання суду, безпосередньо пов?язана із діями потерпілої, яка мала фахові навички та врівноважила ситуацію.

В контексті кваліфікації діяння ОСОБА_3 , відмежування від складу злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України (погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози), слід зазначити, що, як сторона захисту, так і потерпіла підтвердили відсутність позастатутних (особистих) відносин обвинуваченого та ОСОБА_6 , що виключає кваліфікацію протиправних дій обвинуваченого за вказаною нормою.

Суд також не погоджується із застосованістю в даному випадку висновків Верховного Суду, що здійснені у постанові від 23.10.2019 у справі №219/9740/16-к, провадження № 51-2621 км19, на чому наполягала захисниця під час судових дебатів.

Так, за обставинами наведеної справи, відповідно до висновків судів, злочин вчинений на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин. В результаті конфлікту із потерпілим на даному ґрунті обвинуваченим завдані йому тілесні ушкодження. Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції з приводу того, що завдане тілесне ушкодження не пов`язано з виконанням потерпілим обов`язків військової служби, а дії обвинуваченого викликані саме протиправною поведінкою потерпілого (його військового начальника), а не його небажанням виконувати розпорядження щодо будівництва приміщень для військовослужбовців. Крім того, суд дійшов висновку про те, що погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв`язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст. 405 КК України, тому що військовий правопорядок у цих випадках не порушується. При цьому, у наведеній вище постанові відображено, що склад інкримінованого злочину, передбаченого ч.3 ст.405 КК України, відсутній, оскільки мотивом заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень стали саме систематичні приниження честі та гідності обвинуваченого та залучення його до виконання робіт не пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. В той же час, судами встановлений факт наявності позастатутних відносин між обвинуваченим та потерпілим, про що виснувано у постанові суду касаційної інстанції.

Проте даний висновок не є релевантним у справі, що розглядається, беручи до уваги висновки суду щодо мотиву злочину, відсутності позастатутних відносин між обвинуваченим та потерпілою, а також ту обставину, що незаконності розпоряджень, протиправної поведінки або дій потерпілої під час розгляду справи не підтверджено.

Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, потерпілої, свідків, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, а дії ОСОБА_3 кваліфікує за ч.4 ст.405 КК України, як погроза вбивством начальникові у зв`язку з виконанням ним обов`язків з військової служби, вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує такі обставини.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачене ч.4 ст.405 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66, 67 КК України обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Також суд враховує відомості про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, раніше не судимий, під наглядом лікаря-психіатра та нарколога не перебуває.

Згідно з посвідченням у копії УБД №245187, виданого 26.06.2023, ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (п.19 ст.6 Закону).

За даними свідоцтв про народження у копіях, достовірність яких стороною обвинувачення не спростовувалась, НОМЕР_6 від 23.09.2022 та НОМЕР_7 від 27.05.2015, ОСОБА_3 є, відповідно, батьком ОСОБА_42 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Проте, родинні та соціальні зв`язки, повний склад сім`ї обвинуваченого, який є розлученим, належними та допустимими доказами не доведено. Досліджені копії свідоцтва про народження двох дітей, не дають можливості стверджувати про їх перебування на утриманні ОСОБА_3 . Враховуючи надані стороною захисту докази щодо наявності виконавчого провадження, де боржником є обвинувачений, мав заборгованість зі сплати аліментів з листопада 2023 року по березень 2025 року, сплачену частково у червні й грудні 2024 року та повністю у квітні 2025 року (розрахунок заборгованості станом на 01.06.2026 у виконавчому провадженні ВП 74531588), суд зауважує, що участь в утриманні дітей, що може бути констатована зі сплати аліментів (до застосування запобіжного заходу) на виконання рішення суду, не надає підстав засвідчити доведеність факту перебування дітей на утриманні у ОСОБА_3 . Спільне проживання із батьками, дані яких вказані в картці соціально-демографічних даних військовослужбовця ОСОБА_3 , не підтверджено.

Відповідно до службової характеристики директора ТОВ «Політек імпекс» ОСОБА_44 від 07.04.2025, ОСОБА_3 з 04.01.2022 працював на посаді слюсаря з ремонту дорожньо-будівельних машин та тракторів, 13.03.2022 працівника увільнено від роботи у зв?язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби. За час роботи ОСОБА_3 зарекомендував себе як відповідальний, кваліфікований та сумлінний фахівець, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходяться в межах його компетенції. В роботі проявив себе як кваліфікований, відповідальний і вимогливий працівник. Його основні професійні якості включають: високу кваліфікацію та досвід, сумлінність та відповідальність, високий рівень професійної майстерності, командну роботу, дотримання норм безпеки, про що докладно зазначено у характеристиці, дослідженій судом. Так, завдяки своїм професійним якостям, досвіду та знанням ОСОБА_3 є надійним співробітником, на якого можна покластися у вирішенні складних технічних завдань. У керівництва компанії користується довірою, відзначається загальною культурою та високими моральними якостями. Суд звертає увагу на нетривалий час працевлаштування на посаді.

Поряд з цим, обвинувачений під час проходження військової служби був відзначений за бойові заслуги. Так, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов?язку та з нагоди створення НОМЕР_8 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади солдата ОСОБА_3 нагороджено грамотою командира вказаної бригади 12.07.2024.

Згідно з ч.2 ст.4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За приписами ч.3 ст.65, ч.1 ст.69 КК України (у редакції на час вчинення кримінального правопорушення) підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст.69 цього Кодексу. За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 405 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Тобто, вчинення злочину, передбаченого ст.405 КК України є одним із виключень для застосування норми ст.69 КК України при призначенні покарання.

Альтернативного виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.405 КК України, ніж позбавлення волі, чинним законом не встановлено.

Тому за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, форму вини та мотиви вчиненого, думку потерпілої, суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.405 КК України, на строк шість років, що відповідає загальним засадам призначення покарання.

Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З урахуванням змісту ст.75 КК України, а також строку покарання, що визначається, підстав для застосування даної норми судом не встановлено.

Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Тому період попереднього ув`язнення обвинуваченого по дату ухвалення вироку суду включно необхідно зарахувати обвинуваченому у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя у справі №333/3039/25, пр. 1-кс/333/1303/2025 від 08.04.2025, яка набрала законної сили 28.04.2025 (вебпосилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126434081), до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту оголошення ухвали суду, а саме: з 15-00 години 08 квітня 2025 року.

Розглядаючи клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, скероване 01.10.2026, оскільки в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що виправдовують обрання відносно обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу (п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України), на думку суду, такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. При цьому, строк відбування покарання необхідно рахувати з 28.04.2025, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування й судового розгляду, що підлягають вирішенню судом, не застосовувались.

Процесуальні витрати та речові докази у даному провадженні відсутні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції з обов`язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 22, 26, 84-86, 89, 91-95, 98-99, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.405 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.

Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання – з 08.04.2025, зарахувавши період попереднього ув`язнення обвинуваченого з 08.04.2025 по дату ухвалення вироку суду включно у строк призначеного судом покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Роз`яснити, що обвинувачений, потерпіла, захисник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Обвинуваченому роз`яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності в залі суду, а негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв`язку надіслати для вручення обвинуваченому через адміністрацію ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1