Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №307/3613/26 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3613/26

Провадження № 2-а/307/58/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., секретар судового засідання Мельник Б.В., за участю позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяска Василя Васильовича, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяска Василя Васильовича, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що постановою сержанта поліції Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяска Василя Васильовича, серія ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року її, ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 5 ст. 121 КУпАП, за те, що 02 вересня 2026 року о 20.42 годині в с. Нересниця по вул. Михайла Грушевського після зупинки транспортного засобу Volkswagen Passat CC номерний знак НОМЕР_1 відстебнула пасок безпеки без дозволу поліцейського, чим порушила вимоги п. 2.3 в ПДР – порушення правил користування ременями безпеки. Вважає, що постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною з наступних підстав. Вона рухалася на транспортному засобі української реєстрації. Її зупинив представник поліції. Дивлячись, що вона відстібає пасок безпеки, сказав, що вона порушила правила дорожнього руху, тому що не мала права відстебувати пасок безпеки без його дозволу, тобто, вчинила правопорушення відповідальність за яке передбачено ч.5 ст. 121 КУпАП. Вона не погоджується із зазначеним рішенням сержанта поліції ОСОБА_2 та вважає себе невинною, постанову серії ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв`язку з тим, що: правопорушення вона не вчиняла, пасок безпеки відстебнула після повної зупинки транспортного засобу. На запитання про причину зупинки представник поліції відповів, що зупинив її керуючись ПКМУ № 1456, незважаючи на те, що зупинка транспортного засобу була здійснена в населеному пункті, а не на блокпосту. Сержант поліції на її прохання надати їй можливість написати пояснення, відповів, що пояснення вона буде надавати в суді, а у нього в постанові не передбачено такої графи. На прохання надати їй можливість написати клопотання, відповідь була, що її клопотання відхилено, через те, що він не бачить підстав для клопотання, постанова уже винесена. На зауваження, що вона не погоджується з правопорушенням, відповів, що можна його оскаржити в суді. В постанові серії ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року нею було зафіксовано, що вона не погоджується з правопорушенням, на що отримала звинувачення від сержанта поліції Тяска Василя Васильовича, що вона зіпсувала йому примірник постанови, після чого він проінформував її, що цю постанову знищить та видрукує іншу. В її примірнику постанови відмовився поставити свій підпис. Отже транспортний засіб був зупинено безпідставно, а постанова винесена лише на підставі необґрунтованих звинувачень сержанта поліції.

Враховуючи викладене, просить скасувати постанову сержанта поліції Тяска Василя Васильовича Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області серії ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року, про притягнення її, ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.

14 вересня 2026 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи проводити за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву.

22 вересня 2026 року від Головного управління Національної поліції в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначають наступне. ГУНП в Закарпатській області не визнає позов ОСОБА_1 в повному обсязі з наступних підстав. Постановою серії ЕНА №7817906 від 02.09.2026 року громадянку ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень. Також дані правопорушення поліцейським було зафіксовано за допомогою портативних технічних приладів, як це передбачено згідно наказу МВС від 18 грудня 2018 року № 1026 "Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, зберігання та видачі відеозаписів". Відеодоказом підтверджується факт керування транспортним засобом з непристебнутим паском безпеки. Вважають, що відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення. Крім того, відеодокази з нагрудної камери поліцейського є належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП. На відеозаписах, які були долучені до відзиву вбачається, що подія, що безпосередньо стосується відомостей, які зафіксовані в постанові. Відеозапис є повним, безперервним та вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб`єктивного ставлення і надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини адміністративного правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку учасників подій. Більше того, слід зазначити, що відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом. Крім того, поліцейським жодним чином не було обмежено позивачку в її правах, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Також, до повноважень та обов`язків поліцейського не входить надавати юридичний захист та забезпечувати адвокатом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Законодавством не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення та реалізація цього права позивачем не пов`язана з обов`язком поліцейського відкласти розгляд справи. Враховуючи викладене просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю та просила позов задовольнити.

Представник відповідача ГУНП в Закарпатській області в судове засідання не з`явився, згідно поданого відзиву просив розгляд справи провести без участі їх представника.

Відповідач поліцейський Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяско В.В. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив не подавав.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 02 вересня 2026 року постановою серія ЕНА № 7817906 поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяско В.В., було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн., за те, що 02 вересня 2026 року, о 20 год. 39 хв., в с. Нересниця, вул. Михайла Грушевського керувала транспортним засобом марки «Volkswagen Passat СС», номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та була не пристебнута ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. "в" ПДР (а.с. 5).

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).

Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.3. в) Правил дорожнього руху, на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів

Так, ч. 5 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Під час розгляду справи встановлено, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП, зафіксоване лише в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року, жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у зазначеній постанові, які б безумовно свідчили про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху та зазначеної статті КУпАП, матеріали справи не містять.

Дослідивши надані сторонами докази, зокрема відеозапис із нагрудної камери працівників поліції, судом встановлено, що 02 вересня 2026 року ОСОБА_1 була зупинена працівниками поліції.

Поряд з цим, на долученому відповідачем в якості доказу відеозаписі, не зафіксовано момент вчинення позивачкою інкримінованого їй правопорушення, а саме не підтверджено факт керування позивачкою автомобілем без пристебнутого ременя безпеки. Зі змісту розмов між позивачкою та поліцейським не вбачається, що ОСОБА_1 підтвердила факт керування нею транспортним засобом, будучи не пристебнутою ременем безпеки.

Крім того, поліцейським при розгляді справи не було роз`яснено позивачу права визначені Конституцією України та КУпАП.

Також, зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що в порушення вимог ст. 283 КУпАП, відповідачем не зазначено вказаний технічний засіб, яким здійснено відеозапис під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме: пункт 7 «До постанови додаються» - не містить посилання на вказаний доказ.

Водночас, приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 73-74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Суд вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положення по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у своїй постанові від 2 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження своєї позиції, викладеної у постанові про накладення адміністративного стягнення у відповідності до вимог ч.ч. 1, 2ст. 72 КАС України, а також будь-яких доказів на підтвердження дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів, які б підтверджували факти викладені у постанові та спростовували доводи позивача.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не надано доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності прийняття постанови про притягнення позивача до відповідальності за ч.5 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вказані вище обставини та відсутність належних доказів на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, свідчать про недоведеність відповідачами наявності в діях ОСОБА_1 порушення вимог ПДР, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП, за яке позивачку було піддано адміністративному стягненню.

Таким чином, керуючись приписами наведених норм законодавства, оцінивши надані сторонами до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, не надано доказів правомірності прийнятого ним рішення, суд, враховуючи положення ст. 286 КАС України, дійшов висновку, що постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 вересня 2026 року у справі №10-р(ІІ)2026, Конституційний Суд визнав таким, що відповідають Конституції України (є конституційним), абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Також Конституційний Суд у зазначеному рішенні зазначив, що у сфері адміністративної відповідальності Закон України «Про судовий збір» прямо встановлює лише один спеціальний випадок справляння судового збору - у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення. Пункт 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» не містить припису, який визначав би ставку судового збору за подання заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, відсутні підстави для розподілу між сторонами судових витрат згідно з правилами статті 139 КАС України .

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 286 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяска Василя Васильовича, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7817906 від 02 вересня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст. 121 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 510 гривень - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - поліцейський Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяско Василь Васильович, адреса місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Нересенська,1, Закарпатської області.

Відповідач - Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, адреса місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Ракоці, 13, Закарпатської області.

Повний текст рішення суду складено 07 жовтня 2026 року.

Суддя М.Д. Стецюк