Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №299/1598/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 299/1598/26

2/303/1873/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1422-6626 від 18.07.2024 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.07.2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1422-6626 продукту «CreditKasa» за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір. Кредитний договір відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор A1152 для підписання кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 7200,00 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів, де може бути використано право користування кредитом за зниженою процентною ставкою; знижена процентна ставка - 1,50 % в день; стандартна процентна ставка – 1,50 % в день, яка застосовується протягом перших 180 днів, 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період з 181 календарного дня і до закінчення строку дії договору. Також Додатковою угодою № 1 від 30.07.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1422-6626 від 18.07.2024 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 7200,00 грн. Позивач виконав свої зобов`язання за договором. Проте, відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом, що станом на 18.03.2026 року становить 88171,20 грн. і включає у себе тіло кредиту у розмірі 14400,00 грн., відсотки за користування кредитом у розмірі 71611,20 грн. та комісія у розмірі 2160,00 грн. Однак, кредитодавцем було прийнято рішення про застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТзОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72000,00 грн., що складається з 14400,00 грн. – прострочена заборгованість за кредитом; 57600,00 грн. – прострочена заборгованість за нарахованими процентами. У зв`язку з цим позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

20.08.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 19.08.2026 року). У відзиві зазначається про те, що відповідач заперечує проти позову з таких підстав. Так, відповідач кредитний договір № 1422-6626 від 18.07.2024 року та додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року з ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував. Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору між сторонами.

Також відповідач у відзиві зазначає, що навіть якщо допустити припущення, що ним дійсно підписано кредитний договір та погоджено усі його умови, тоді варто врахувати строк кредитування, який вказаний в наданих позивачем документах. Так, у кредитному договорі вказується про базовий період – 30 днів. При цьому, як зазначає відповідач, жодних посилань на докази того, що ним як позичальником вчинено певні дії, які б об`єктивно свідчили про добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо) разом з позовом не надано.

Таким чином, укладаючи договір, споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, в цьому випадку в період з 18.07.2024 року по 16.08.2024 року (базовий період), що відповідає правовій природі та економічному сенсу мікропозики, основною ознакою якої є короткостроковість.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає також про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 року, доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Оскільки кредитний договір № 1422-6626 між сторонами укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні більшої ніж 1% є нікчемною.

Також відповідача вказує на відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів.

У підсумку, відповідач вказує на те, що заявлена сума відсотків з огляду на сам розмір позики є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не у компенсаційній, а в каральній, штрафній функції, при цьому сума нарахованих відсотків в такому порядку є очевидно непропорційною до суми зобов`язання та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, а тому відповідач наполягає на необхідності зменшення розміру процентів за кредитним договором.

Відповідно до ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2026 року цей позов передано за підсудністю до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 року цивільна справа передана на розгляд судді Заболотному А.М.

Ухвалою від 12.05.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.05.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (документ сформований в системі «Електронний суд» 15.05.2026 року) на виконання ухвали від 12.05.2026 року про залишення позову без руху.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання по справі призначено на 16.07.2026 року, відкладено на 12.08.2026 року на 09.09.2026 року.

Ухвалою суду від 09.09.2026 року клопотання відповідача про витребування доказів задоволено, судовий розгляд відкладено на 07.10.2026 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в якій також просить задовольнити позов у повному обсязі з наведених в ньому підстав.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи в цьому судовому засіданні, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 18.07.2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1422-6626 продукту «CreditKasa» за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який було підписано одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) A1152.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 п. 2 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію на наступних умовах, визначених цим договором. Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п.п. 3.8.-3.10 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року його укладення здійснено шляхом акцепту оферти кредитодавця та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється сторонами до письмової форми правочину та має однакову юридичну силу з власноручним підписом.

Згідно з умовами кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року (п.п. 4.1.-4.13. договору) розмір кредитного ліміту становить 7200,00 грн., тип процентної ставки за користування кредитом - фіксований, строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів, стандартна процентна ставка: - 1,50% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою. – 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту. Дата повернення кредиту 17.07.2025 року. Комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого кредиту.

Відповідно до п.п. 4.14, 4.15 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 13701,06%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає: 43437,60 грн. та включає в себе: суму кредиту, проценти за користування кредитом, комісію.

Згідно з п. 12.1 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року, цей договір та правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з правилами на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору, а тому добровільно та свідомо укладає цей договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Відповідно до п. 12.2 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року усі зміни та доповнення до нього здійснюються виключно за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди в паперовій або електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 12.22 кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року, невід`ємною частиною цього договору є додатки: (1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), (2) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України.

В таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за кредитним договором № 1422-6626 від 18.07.2024 року (Графік платежів за договором) відповідно до методики Національного банку України, відображено розрахунок суми кредиту та процентів за користування кредитом із зазначенням термінів платежів, загальна вартість кредиту становить 43437,60 грн. та включає в себе проценти за користування кредитом у розмірі 35157,60 грн., 7200,00 грн. суму кредиту, 1080,00 грн. комісія. Реальна річна процентна ставка становить 13701,06% річних.

Фактичне перерахування коштів у сумі 7200,00 грн. за кредитом відповідачу підтверджується відповідними квитанцією LIQPAY № 2490696549 від 18.07.2024 року з призначенням «Видача кредитних коштів за договором 1422-6626, 2024-07-18» та довідкою про перерахування суми кредиту відповідно до кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року на картку № НОМЕР_1 .

Також між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду від 30.07.2025 року до договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року.

Відповідно до додаткової угоди від 30.07.2025 до договору про відкриття кредитної лінії № 1422-6626 від 18.07.2024 сторони погодили зміну умов кредитування. Кредитодавець надав позичальнику додаткові кредитні кошти у розмірі 7200,00 грн. Строк кредитування продовжено на 365 календарних днів з дати укладення додаткової угоди, тобто до 29.07.2025 року. Повернення кредиту, сплата процентів та комісії здійснюються відповідно до графіка платежів, який є невід`ємним додатком до додаткової угоди. З моменту укладення додаткової угоди її умови є пріоритетними щодо умов договору в частині розміру кредиту, строку кредитування, процентних ставок та порядку їх застосування.

Фактичне перерахування коштів у сумі 7200,00 грн. за кредитом відповідачу підтверджується відповідними квитанцією LIQPAY № 2495964955 від 30.07.2024 року з призначенням «Видача кредитних коштів за договором 1422-6626, 2024-07-30» та довідкою про перерахування суми кредиту відповідно до кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року на картку № НОМЕР_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 1422-6626 від 18.07.2024 року заборгованість за вказаним договором станом на 18.03.2026 року становить 88171,20 грн. і включає у себе тіло кредиту у розмірі 14400,00 грн., відсотки за користування кредитом у розмірі 71611,20 грн. та комісія у розмірі 2160,00 грн.

Заявлений до стягнення розмір заборгованості становить 72000,00 грн., що складається з 14400,00 грн. – прострочена заборгованість за кредитом; 57600,00 грн. – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Оскільки позичальник не виконав свої зобов`язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Щодо аргументів відповідача про те, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та перерахунку кредитних коштів, суд зазначає про таке.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно з ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Закону України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказує відповідач.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином, можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, суд констатує відсутність у цьому випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас суд враховує також те, що відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 10.12.2025 року у справі № 701/171/25).

За обставин справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

На виконання ухвали суду позивачем додатково було надано кредитний договір з відповідними додатками на USB-носію Wibrand 4 GB. Дослідженням встановлено наявність протоколу перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису відповідно до якого Договір про відкриття кредитної лінії підписаний позивачем, час підпису (підтверджено кваліфікованою позначкою часу для підпису від надавача): 06:46:06, 18.07.2024, сертифікат виданий: КНЕДП ТОВ «ДЕПОЗИТ САЙН», серійний номер: 6FA97849F1B2570D04000000CCCB000042760200, тип носія особистого ключа: ЗНКІ криптомодуль ІІТ Гряда-301, сертифікат: Кваліфікований. Так само встановлено наявність протоколу перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису відповідно до якого Додаткова угода від 30.07.2025 року підписана позивачем, час підпису (підтверджено кваліфікованою позначкою часу для підпису від надавача): 04:12:39, 30.07.2024, сертифікат виданий: КНЕДП ТОВ «ДЕПОЗИТ САЙН», серійний номер: 6FA97849F1B2570D04000000CCCB000042760200, тип носія особистого ключа: ЗНКІ криптомодуль ІІТ Гряда-301, сертифікат: Кваліфікований. Аналогічно встановлено наявність протоколу перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису відповідно до якого Паспорт споживчого кредиту підписаний позивачем.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Верховний суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінетуі пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також Верховний Суд у постанові від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт його самостійного волевиявлення як позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи відповідача про те, що під час укладення спірного договору в електронній формі він не проходив верифікацію, адже у такому випадку він не мав би можливості укласти відповідний правочин.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, суд вважає, що посилання відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження відповідача про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення кредитного договору.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, відповідачем не доведено існування обставин, які б у суду інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу, який досліджено в ході судового розгляду справи.

З урахуванням вказаних міркувань, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів позичальнику, фактичного надсилання відповідачу одноразового паролю-ідентифікатора і підписання кредитного договору.

При цьому слід відзначити, що відповідач мав об`єктивну можливість надати докази щодо ненадходження коштів кредиту. Однак таких доказів суду надано не було.

Додатково суд зауважує, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідач, заперечуючи проти укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, до відзиву на позовну заяву долучає Заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості та списання штрафних санкцій за кредитним договором, адресовану позивачу. Так, у цій заяві відповідач вже стверджує про те, що між ним та ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» був укладений договір № 1422-6626 і отримано кредитні кошти та у зв`язку з незадовільним фінансовим становищем просить провести реструктуризацію заборгованості.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між сторонами, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності у відповідача боргових зобов`язань перед позивачем. При цьому слід зробити висновок, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищевказаного кредитного договору, а сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було згадано вище, заявлений до стягнення розмір заборгованості за договором № 1422-6626 від 18.07.2024 року становить 72000,00 грн., що складається з 14400,00 грн. – прострочена заборгованість за кредитом; 57600,00 грн. – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Відтак встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу та суми заборгованості за відсотками.

При цьому, суд вважає за необхідне також врахувати і таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 року: - доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %; - доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» п. 17 і передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %; - у п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24.12.2023 року по 21.04.2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20.08.2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 % (постанова Верховного Суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23).

Сторони уклали кредитний договір від 18.07.2024 року, а тому повинні були діяти у межах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», при визначенні ними розміру денної процентної ставки, максимальний розмір якої не міг бути більшим, ніж той, що встановлено у частині 5 статті 8 цього Закону.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 1422-6626 від 18.07.2024 року та наданого позивачем розрахунку заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом, суд доходить висновку, що нарахування процентів за ставкою 1,50 % та 1,18% за кожен день користування кредитом після встановлених законом граничних періодів суперечить приписам п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та підлягає перерахунку.

При цьому у суду відсутні підстави вважати про те, що передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» зазначений вище перехідний період поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, з огляду на те, що цей пункт таких застережень не містить.

В свою чергу ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» вказує про те, що: «Дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом».

Пунктом 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» і внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, зміни, що були внесені до Закону України «Про споживче кредитування», поширюється і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, жодних застережень про те, що п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» поширюється виключно на договори, що укладені до внесення відповідних змін, законодавство не містить.

З розрахунку заборгованості встановлено, що залишок основної суми боргу становив 7200,00 грн. (14400,00 грн.) та не змінювався. При цьому, за період з 18.07.2024 року по 19.08.2024 року позивачем правомірно нараховано проценти за ставкою 1,50 % у розмірі 108,00 грн. (2160,00 грн.) за кожен день, що загалом становить 5832,00 грн. (1296,00 грн. + 4536,00 грн.).

Разом з тим, за період з 20.08.2024 по 29.07.2025 року включно (344 днів) проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню у розмірі: 14400,00 грн. * 1,0 % * 344 = 49536,00 грн.

Таким чином, загальний розмір процентів за користування кредитом, який підлягає стягненню з урахуванням обмежень, установлених п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», становить 55368,00 грн.

Додатково суд зазначає про те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформульовано у постанові від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23.

За таких обставин твердження представника відповідача про неспівмірність нарахованих процентів, несправедливість умов кредитного договору як на підставу для зменшення нарахованих процентів не можуть бути взяті до уваги, так як відповідач не звертався з вимогами про визнання договору недійсним в частині визначення процентів.

Суд також відхиляє заперечення сторони відповідача з приводу неправильності розрахунку розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки такий не спростовано жодними засобами доказування в той час як позивачем надано необхідні та достатні докази укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів, а також розрахунок заборгованості за тілом кредиту та відсотками, який перевірено та перераховано судом. При цьому факт отримання кредитних коштів за кредитним договором підтверджений належним доказом.

Додатково суд враховує, що за змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Суд також зауважує, що відповідач, заперечуючи проти позову не надав виписки зі своїх рахунків у банківських установах на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений ст. 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також суд зауважує, що в разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, то вони зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, оскільки є тримачами відповідної інформації, однак у цій справі позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Щодо строку кредитування суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Судом встановлено, що сторони договору узгодили його строк та розмір процентів. Так, відповідно до п. 4.13. договору про відкриття кредитної лінії продукту «CreditKasa» № 1422-6626 від 18.07.2024 року строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 365 (триста шістдесят п`ять) календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (далі – строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 17.07.2025 року. У п. 2.11. додаткової угоди від 30.07.2024 року сторони домовились продовжити строк кредитування на 365 (триста шісдесят п`ять) днів з дати укладення цієї додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за договором становить: 377 днів, а строк дії договору визначається у порядку, передбаченому п. 12.7 договору. Заявлені до стягнення проценти нараховані в межах строку кредитування відповідно до умов кредитного договору № 1422-6626 від 18.07.2024 року. При цьому, застосування базового періоду (30 днів) не свідчить про пролонгацію позикодавцем кредитного договору, так як значення «базового періоду» чітко визначене умовами кредитного договору та є відмінним від визначеного договором строку кредитування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії продукту «CreditKasa» № 1422-6626 від 18.07.2024 року у загальному розмірі 69768,00 грн., що складається з 14400,00 грн. – заборгованість за кредитом; 55368,00 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог – 72000,00 грн. (100 % - 2662,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 69768,00 грн. (96,90 % - 2579,87 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2579,87 грн. судових витрат за сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії продукту «CreditKasa» № 1422-6626 від 18.07.2024 року в розмірі 69768,00 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок) гривень, що складається з 14400,00 гривень – заборгованість за кредитом; 55368,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 2579,87 гривень судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (01133, бульвар Лесі України, 26/407, м. Київ, код ЄДРПОУ: 38548598).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Суддя А.М.Заболотний