Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №297/2846/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2846/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді МИХАЙЛИШИН В. М. присяжних Ролдугіна М.В. та Ковтан М.В., за участю секретаря Балега Ю.О., прокурора Машіка М.В., представника КНП "ОБЛАСНИЙ ЗАКЛАД З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ М. БЕРЕГОВА" Закарпатської обласної ради за дорученням Свинобой Т.М., в присутності особи, щодо якої розглядається питання про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку – ОСОБА_1 , адвоката Білей С.В., яка брала участь дистанційно в режимі відеоконференції,, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника директора КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ОБЛАСНИЙ ЗАКЛАД З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ М. БЕРЕГОВА" ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ про госпіталізацію у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування без його згоди:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2026 року заступника директора КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ОБЛАСНИЙ ЗАКЛАД З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ М. БЕРЕГОВА" ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ Алмашій Т. звернулась до суду із заявою про госпіталізацію у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування без згоди ОСОБА_1 .. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 страждає на гострий психотичний розлад, внаслідок чого вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих; неспроможний самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність. 05.10.2026 року ОСОБА_1 був госпіталізований до обласного закладу з надання психіатричної допомоги на госпіталізацію, однак лікуватися в добровільному порядку не бажає.

В судовому засіданні представник закладу з надання психіатричної допомоги ОСОБА_2 заяву підтримала і пояснила, що ОСОБА_1 був доставлений до закладу в супроводі працівників поліції, екстреної медичної допомоги та сина у зв`язку з неадекватною поведінкою, а саме: вдома поводився агресивно, марив, розбивав речі, стверджував, що за ним слідкують, говорив не по суті, відмовлявся приймати ліки, був некритичний. У зв`язку з наведеним, просила заяву медичного директора задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що не вважає себе хворим, тому не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.

Адвокат Білей С.В. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні заяви про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 ..

Прокурор Машіка М.В. вважав заяву обґрунтованою та просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника обласного закладу з надання психіатричної допомоги, Садікова А.В., захисника та думку прокурора, дослідивши матеріали справи, зокрема: висновок комісії лікарів-психіатрів від 06.10.2026 року; копію заяви ОСОБА_3 від 05.10.2026 року; копію направлення в психіатричну лікарню; копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; суд вважає, що у задоволенні заяви слід задовольнити виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 страждає на гострий психотичний розлад, внаслідок чого вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих; неспроможний самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність; неспроможний самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність. У разі не надання психіатричної допомоги ОСОБА_1 він може завдати суттєву шкоду своєму здоров`ю та оточуючим, однак лікуватися в добровільному порядку не бажає.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу», тяжкий психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

За правилами ч.ч. 2-5 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу», виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом.

Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.

Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07, провадження № 14-9свц18.

Судом встановлено, що після уточнення із представником заявника в судовому засіданні та згідно висновку комісії лікарів-психіатрів № 1911 від 06.10.2026 року ОСОБА_1 страждає на гострий психотичний розлад, внаслідок чого вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.

Разом з цим, ні представником закладу з надання психіатричної допомоги в судовому засіданні, ні матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_1 є психічно хворою особою; психічний розлад, слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; стійкість відповідного захворювання.

Позаяк, ОСОБА_1 в судовому засіданні чітко висловлював свою позицію щодо питання його госпіталізації, відповідаючи на питання розумів значення своїх відповідей.

При цьому, надані заявником копія заяви ОСОБА_3 від 05.10.2026 року та копію направлення в психіатричну лікарню не є беззаперечними доказами наявності у ОСОБА_3 стійкого психічного розладу, у зв`язку з чим останнього необхідно госпіталізувати у примусовому порядку до лікарні.

Враховуючи, що заявником не доведено належними та допустимими доказами необхідність госпіталізації ОСОБА_1 в заклад з надання психіатричної допомоги та те, що він вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих і у разі не надання психіатричної допомоги він може завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю, суд не вбачає підстав для задоволення заяви заступника директора КНП "ОБЛАСНИЙ ЗАКЛАД З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ М. БЕРЕГОВА" ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування без його згоди.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 341, 342, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 13, 14, 17, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви заступника директора КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ОБЛАСНИЙ ЗАКЛАД З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ М. БЕРЕГОВА" ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування без його згоди – відмовити.

Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення в апеляційному порядку не відміняє його негайного виконання.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Віталій МИХАЙЛИШИН

Присяжні Марина РОЛДУГІНА

Марія КОВТАН