Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/20426/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №757/20426/25-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/5703/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Нежури В.А.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г. 30 вересня 2025 року в м. Київ,

у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2025 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 98 378,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач користується комунальними послугами, однак не вносить в повному обсязі платежі за їх споживання, у зв`язку з цим у останнього наявна заборгованість у розмірі 98 378,05 грн, яку просить стягнути позивач.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року позов КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги сумою 94 040,22 грн, яка складається з:

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9918,63 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1 438,20 грн, три проценти річних у розмірі 346,47 грн4;

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 323,46 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 076,90 грн, три проценти річних у розмірі 500,34 грн;

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 874,43 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3606,79 грн, три проценти річних у розмірі 868,90 грн;

заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13 719,23 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 507,62 грн, три проценти річних у розмірі 196,55 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 11425,19 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 419,05 грн, три проценти річних у розмірі 163,74 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 504,66 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 526,40 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 140,94 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач досі є споживачем комунальних послуг, що належно обґрунтовується позивачем, з урахуванням того, що сторона позивача не заявила клопотання про залучення співвідповідача та не уточнила свої вимоги, суд прийшов до висновку, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення заборгованості з відповідача за період до 31 липня 2024 року, оскільки на думку суду, стягнення за всі заявлені періоди можуть призвести до невірного або надмірного стягнення коштів з відповідача. З врахуванням зазначеного, з відповідача підлягають стягненню за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 918 грн 63 коп, тобто за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 323 грн 46 коп та заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 874 грн 43 коп. Щодо вимог про стягнення заборгованості за період з листопада 2021 року по березень 2025 року, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13 719 грн 23 коп, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 11 425 грн 19 коп., що не виходять за межі липня 2024 року. Таким чином, дані вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо періоду з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води у розмірі, підлягає частковому задоволенню, а саме в межах до липня 2024 року. Відтак, з відповідача підлягає стягнення заборгованість з 01 листопада 2021 року по липень 2024 року за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 504 грн 66 коп та за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 526 грн 40 коп. Враховуюче вищевикладене, дані вимоги підлягають частковому задоволенню. Позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції підлягають частковому задоволенню, на підставі розрахунків, наданих позивачем до 31 липня 2024 року, оскільки, на думку суду, стороною позивача має бути здійснено перерахунок інфляційної складової, 3 % річних та пені з 31 липня 2024 року, з урахуванням того, що, окрім споживача, наявний власник квартири, а тому стягнення має відбуватись у солідарному порядку.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із рішенням суду першої інстанції відповідач, його представником - адвокатом Руденко О.А., подано апеляційну скаргу в якій зазначено, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що ОСОБА_1 не є і ніколи не був ні власником, ні співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що з інформаційної довідки з серпня 2024 року власником цієї квартири є ТОВ «Нерухомість-закон та порядок», яке придбало це нерухоме майно з прилюдних торгів (аукціонів). Тобто не тільки з серпня 2024 року, але й до цього часу квартира не належала до державного житлового фонду, а перебувала у приватній власності. І саме власники цієї квартири є споживачами в розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житло-комунальні послуги».

Скаржник звертає увагу, що ніколи не користувався квартирою АДРЕСА_2 , а відтак і не отримував житлово-комунальних послуг за цією адресою, що підтверджується довідкою ОСББ «Авангард-Добробут» №7 від 08 вересня 2025 року.

Вважає, що обов`язком суду було встановлення, хто ж саме фактично користувався житлово-комунальними послугами в квартирі АДРЕСА_1 .

Окрім цього, незалежно від категорії справи позиція Верховного Суду у цьому питанні є єдиною: незалучення усіх відповідачів у справу є самостійною підставою для відмови у позові без розгляду позовних вимог по суті.

Також звертає увагу, що ненадання представнику відповідача доступу до електронної справи в підсистемі «Електронний суд» порушує чинне законодавство та право відповідача ефективно брати участь у судовому процесі.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Процесуальні дії учасників справи та суду.

Позивач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенрго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат (а.с. 22).

Отже, позивач прийняв право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення та/або централізованого гарячого водопостачання, а також прийняв право вимоги до відповідачів будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511).

Нарахування за спожиті відповідачем послуги здійснювалось на підставі постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 10 квітня 2025 року ОСОБА_1 з 31 жовтня 2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 6).

Відповідно до розрахунків заборгованості у відповідача становить 98378,05 грн, та складається з:

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9918,63 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1 438,20 грн, три проценти річних у розмірі 346,47 грн;

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 323,46 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 076,90 грн, три проценти річних у розмірі 500,34 грн;

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 874,43 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3606,79 грн, три проценти річних у розмірі 868,90 грн;

заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 18161,48 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2086,44 грн, три проценти річних у розмірі 492,62 грн, пеня в розмірі 276,41 грн;

заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 14758,33 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1780,40 грн, три проценти річних у розмірі 418,06 грн, пеня в розмірі 238,88;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 140,94 грн. (а.с. 7-20)

Також було додано корінці наряду для проведення включення жилого будинку по АДРЕСА_4 та корінці наряду для відключення щодо того ж будинку, довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ (а.с. 31-58).

До пояснень наданих представником відповідача долучено копії свідоцтва про право власності на житло від 24 вересня 2007 року, згідно якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях на праві власності належить кв. АДРЕСА_5 . (а.с. 79), витяги з реєстру територіальної громади, з яких убачається що у кв. АДРЕСА_5 зареєстровані з 20 лютого 2007 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з 20 січня 2011 року ОСОБА_4 (а.с. 80-82), свідоцтво про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (а.с. 83,84), довідка ОСББ «Авангард-Добробут» № 7 від 08 вересня 2025 року видана ОСОБА_1 в тому, що станом з 2008 року і по теперішній час він проживає в кв. АДРЕСА_5 . Даними щодо реєстрації за цим місцем проживання ОСББ не володіє (а.с. 85), інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 445091560 від 25 вересня 2025 року відповідно до якої з 13 серпня 2024 року право власності на кв. АДРЕСА_1 належить ТОВ «Нерухомість-закон та порядок» на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів). (а.с. 86)

Застосовані норми права.

Відповідно до ст. ст. 1,3 ЦК України, ст. ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Частиною 1 ст. 544 ЦК України визначено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг індивідуальний або колективний споживач.

За положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16 дійшов висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов`язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

У цій категорії справ розмір заборгованості за комунальні послуги має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договорів. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 викладено правовий висновок, згідно якого проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що в період виникнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги вона не була власником квартири, за якою такі послуги надавались позивачем, а отже не є належним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки остання зареєстрована у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 з 31 жовтня 2013 року і станом на дату подання позову зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . КП «Київтеплоенерго» здійснює постачання теплової енергії та гарячої води до вказаного будинку.

Посилання відповідача на те, що він фактично проживає в іншому місці та не користувався послугами за місцем реєстрації, не звільняє його від обов`язку здійснювати оплату комунальних послуг.

Окремо колегія суддів наголошує на тому, що матеріали не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку завчасно повідомляв виконавця послуг про те, що він фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_1 та не користується комунальними послугами за цією адресою. Відповідач не звертався до комунального підприємства з відповідними письмовими заявами, не надавав документи, що підтверджували б його тривалу відсутність чи проживання в іншому місці, з метою перегляду нарахувань чи обмеження обсягів послуг.

Щодо посилань скаржника на те, що власниками квартири в різні періоди були інші особи (зокрема ТОВ «Нерухомість-закон та порядок» з серпня 2024 року), колегія суддів зазначає, що наявність власника майна не звільняє особу, яка офіційно зареєстрована у цьому приміщенні, від солідарного обов`язку оплачувати спожиті послуги.

Більше того, суд першої інстанції врахував зміни суб`єктного складу власників і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково лише за період до липня 2024 року, чим повністю усунув ризики надмірного чи неправомірного стягнення коштів з відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що незалучення усіх співвідповідачів є самостійною підставою для відмови у позові, є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм цивільного процесуального права. За положеннями цивільного законодавства про солідарні зобов`язання, кредитор має право вимагати виконання зобов`язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Визначення кола відповідачів є процесуальним правом позивача, а чинне законодавство не покладає на суд обов`язок примусового залучення співвідповідачів за відсутності відповідного клопотання позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення процесуальних прав через обмеження доступу до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд», колегія суддів зазначає таке. Матеріалами справи не підтверджується факт подання відповідачем або його представником офіційних заяв чи клопотань щодо надання доступу до електронної справи в передбаченому законом порядку. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 реалізував свої процесуальні права: ознайомлювався з матеріалами справи, особисто брав участь у судовому засіданні, подавав письмові пояснення. Посилання скаржника на те, що представник уклав договір про надання правової допомоги лише за один день до судового засідання і не зміг подати клопотання про відкладення розгляду справи, не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Будь-яких істотних порушень процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно та всебічно з`ясувати обставини справи, колегією суддів не встановлено.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач фактично зосередився лише на запереченні свого статусу споживача та наявності власності на квартиру, проте жодними належними та допустимими доказами по суті не спростував і не обґрунтував незгоду із розрахунком заявленої позивачем суми заборгованості, інфляційних втрат і трьох відсотків річних. Розрахунки боргу, надані позивачем, є арифметично правильними, відповідають вимогам чинного законодавства та умовам надання послуг, а суд першої інстанції обґрунтовано перевірив їх і правомірно задовольнив позов у відповідній частині (з урахуванням обмеження періоду до липня 2024 року). Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до тверджень без надання контррозрахунку чи доказів оплати послуг.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують законних і правильних висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на суб`єктивному трактуванні норм процесуального та матеріального права та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

В.А. Нежура